Публічне право, як і приватне, у всіх країнах романо-германської правової сім'ї диференціюється на одні й ті самі основні галузі: конституційне право, адміністративне право, міжнародне публічне право, кримінальне право, кримінально-процесуальне право тощо. Та ж диференціація спостерігається і на більш низькому рівні правових інсти-тутів і понять, у зв'язку з чим у більшості випадків не виникає труднощів щодо розуміння головних дефініцій у правових системах країн -- представниць романо-германської правової сім'ї. Отже, хто обізнаний хоч з однією з цих правових систем, здатний розуміти й інші. При цьому не треба пристосовуватися до іншої форми правового мислен-ня, якщо національна правова система не позбавлена де-яких особливостей.

У всіх країнах романо-германської правової сім'ї правову норму оцінюють і аналізують однаково, її розуміють як загальне, формально-визначене правило поведінки. Згідно з доктриною, що склалася у романо-германській правовій Сім'ї, правова норма не повинна створюватися суддями.

Вона з'являється пізніше у результаті теоретичних роз-думів, що грунтуються на вивченні практики і принципах справедливості, моральності, врахування політичних інте-ресів та гармонії правової системи з усіма іншими соціаль-ними системами. Правова норма ніби позбавляється хао-тичності, безсистемності практики. З неї усувають випад-кові елементи і цим спрощують розуміння самого права. Така норма дозволяє суспільній думці, законодавцю більш ефективно втручатися у соціальне життя і навіть органі-зовувати суспільство на досягнення якихось цілей. Така роль права відповідає традиції, згідно з якою воно розгля-дається як модель соціальної організації.

Саме таке розуміння правової норми є основою ко-дифікації. Адже не можна створити справжнього кодексу, якщо вважати нормою права рішення, винесене судом по певній справі. Кодекс у романо-германській правовій сім'ї не вирішує конкретних питань лише на основі практики. Його завдання -- дати загальні, систематизовані правила, на підставі яких суб'єкти можуть визначити, у який спосіб повинні бути вирішені ті чи інші питання. Правова норма романс-германської правової сім'ї є чимось середнім між конкретним правилом поведінки і загальними принципами права. Майстерність юриста вбачається у вмінні віднайти норму і сформулювати її з урахуванням зазначеної рівно-ваги. Тому норми права не повинні бути надто загальни-ми, бо у цьому випадку вони перестають бути провідними вказівками до дії, але водночас вони мають бути настільки узагальненими, щоб регулювати відповідний тип відносин, а не застосовуватися лише до конкретної ситуації.

Намагаючись забезпечити єдність розуміння і реалізації норм права, деякі законодавчі і судові органи у країнах романс-германської правової сім'ї роз'яснюють і деталі-зують норми, сформульовані загальним чином, тобто тлу-мачать їх. Це приводить до того, що норма, створена законодавцем, розглядається як ядро, навколо якого існу-ють похідні правові норми. Тому у країнах романо-германської правової сім'ї існують органи, які стежать за від-повідністю похідних норм первинним.

Отже, право у країнах романо-германської правової сім'ї складається не тільки з правових норм, сформульованих законодавцем, а й включає норми, що створюються у результаті їх тлумачення. Враховуючи, що тлумаченням норм права здебільшого займаються судові органи, деякі західні юристи стверджують, що система романо-германсь-кого права може трансформуватись і таким чином набли-зитись до загального права.

3. Форми (джерела) права у державах романо-германської правової сім'ї.

Видані органами законодавчої влади, а також іншими уповноваженими органами норми права, які юристам нале-жить тлумачити і застосовувати для винесення рішення у кожному конкретному випадку, складають у країнах рома-но-германської правової сім'ї певну ієрархічну систему. Верхній щабель цієї системи належить конституції або ж конституційним законам. У всіх країнах романо-германської правової сім'ї є писані конституції, за нормами яких визнається найвища юридична сила. Конституції прийма-ються і змінюються в особливому порядку.

В інших країнах найвища сила конституцій виражається у встановленні контролю над конституційністю інших за-конів, при цьому органи цього контролю і його способи можуть бути найрізноманітнішими. Так, рішення Консти-туційного суду ФРН -- це джерело права, що стоїть нарівні з законом. Його тлумачення законів обов'язкове для усіх органів, включаючи й суд. Якщо у звичайного суду при розгляді конкретної справи виникає сумнів щодо конституційності норми, яку належить застосувати, він призупиняє розгляд справи, звертається із запитом до Кон-ституційного суду, а потім вирішує справу згідно з виснов-ком Конституційного суду. Інакше вирішується аналогічна процедура у Франції. Конституційна рада, що існує у цій країні, має більш обмежену компетенцію, їй надано право попереднього контролю за конституційністю законопроек-тів, що поки не набули чинності, тому вона не може впливати на процес застосування вже чинних законів та інших нормативних актів.

За значущістю конституційним законам можуть дорів-нювати тільки норми міжнародного права. На жаль, кон-ституції більшості країн, що належать до романо-германсь-кої правової сім'ї, наголошують на принципі, згідно з яким сила міжнародних договорів превалює над силою внут-рішніх законів, не на домінуванні норм міжнародного пра-ва у цілому. Проте практично усі вони стверджують, що саме міжнародні договори безпосередньо породжують для громадян цих країн права та обов'язки.

Деякі закони називаються кодексами. Початкове значен-ня цього слова -- збірник, звід законів. Але нині термін "кодекс" використовується для назви систематизованих норм права, що відносяться до якоїсь певної галузі. При цьому сучасні кодекси включають як законодавчі, так і підзаконні акти. А деякі з них охоплюють норми, що належать до двох чи більше галузей права, але регулюють відносини у конкретній сфері господарства чи культури. Починаючи з 50-х років чинності набули кілька десятків таких кодексів, які за своєю правовою природою є актами, що консолідують чинне законодавство.

Крім законів, право країн романо-германської правової сім'ї включає багато норм, що видаються не парламентом, а іншими державними органами. Йдеться про регламенти, декрети, адміністративні циркуляри, які видаються вико-навчими органами влади.

Особливе положення у системі джерел романо-германсь-кої правової сім'ї займає звичай. Закон як писаний норма-тивно-правовий акт у деяких випадках для правильного розуміння вимагає доповнення і з'ясування звичаю, на основі якого закон базується. Крім того, навіть деякі по-няття, категорії, що використовуються у юриспруденції, потребують пояснення з точки зору звичаю. Звідси стає зрозуміло, що звичай може діяти не тільки як доповнення до закону, але й нарівні з ним. Проте роль звичаю у країнах романо-германської правової сім'ї дуже обмежена. У цілому, за винятком Італії, він втратив характер са-мостійного джерела права.

Суперечливою є думка щодо питання про судову прак-тику як джерела романо-германського права. Проте аналіз реальної дійсності дозволяє зробити висновок про судову практику як допоміжне джерело права. Свідченням тому є велика кількість судових збірників і довідників, а також значення і роль касаційного прецеденту у формуванні пра-ва. Касаційний суд є найвищою судовою інстанцією. Тому у цих країнах судове рішення, що грунтується на аналогії чи загальних принципах, якщо воно підтверджене Каса-ційним судом, може сприйматися іншими судами при вирі-шенні подібних справ як фактичний прецедент. Постанови, приміром, французького Касаційного суду і Державної ра-ди впливають на право різних франкомовних країн. Це положення стосується й інших європейських і неєвропейських країн, що належать до романо-германської правової сім'ї.

Отже, враховуючи прагнення юристів усіх цих країн спиратися у своїх рішеннях на закон, можна говорити про судовий прецедент лише як про деякий виняток, що не порушує основоположного принципу верховенства закону. Адже у цих країнах суддя ніколи не перетвориться на законодавця, а між нормами, які відпрацьовані судовою практикою, і тими, що встановлені законодавцем, є дві важливі розбіжності.

Перша пов'язана із роллю тих чи інших країн у системі права романо-германської правової сім'ї. Судова практика діє в рамках, встановлених для права законодавцем, і встановлення цих рамок передбачено діяльністю самого за-конодавця. Значення права, що створюється судовою прак-тикою, вже в силу цього обмежене, і це положення прямо протилежне тому, що існує у країнах англосаксонського права.

Правова норма -- друга відмінність -- створена судовою практикою і не має того авторитету, який надається зако-нодавчим нормам, її можна у будь-який час відкинути чи поміняти при розгляді нової справи.

Протягом тривалого часу доктрина була головним дже-релом права в романо-германській правовій сім'ї. Головним чином вона була відпрацьована в університетах у XIII-- XIX ст. Лише нещодавно, з перемогою ідей демократії і запровадженням кодифікації, первинність доктрини була замінена домінуванням закону. Особливо помітна роль док-трини при розгляді права не тільки як сукупності норм права, а й як складного механізму регулювання суспільних відносин, що, до речі, властиве саме юридичній науці країн, які належать до романс-германської правової сім'ї. Ось тоді її роль виявляється якраз у тому, що доктрина створює понятійно-категоріальний апарат, яким користується і законодавець. Вона розробляє методи, за допомогою яких вивчають право, застосовують і тлумачать його. Законодавець здебільшого відображує лише тенденції, вста-новлені доктриною, і сприймає пропозиції, що нею підготовлені.

Як уже зазначалося, доктрина широко використовується і у правозастосовчій діяльності, зокрема при тлумаченні законів. Адже в юриспруденції континентальної Європи все більше і більше особи чи законодавчі органи прагнуть до незалежного характеру процесу тлумачення, заперечення того, що тлумаченням передбачено лише визначення гра-матичного і логічного змісту окремих термінів або намірів законодавця. Коментарі, що видаються у Франції, Німеч-чині та інших країнах романо-германської правової сім'ї, набувають доктринального виду, а підручники все частіше сповнені прикладів судової практики.

Довготривалий вплив школи природного права зумовив те, що у романо-германській правовій сім'ї широко викори-стовують деякі загальні принципи, які юристи можуть знайти у самому законі, а у разі необхідності -- поза законом. Ці принципи свідчать про підпорядкування права ідеї справедливості у вигляді, як остання розумілася у відповідну епоху і певний момент. Ці принципи розкрива-ють характер не тільки законодавства, а й права, що створене юристами. Сам законодавець своїм авторитетом підсилює деякі з цих положень. Так, ст. 2 швейцарського Цивільного кодексу встановлює, що здійснення якогось права забороняється, якщо воно явно перевищує межі, встановлені доброю совістю чи добрими звичаями або ж соціальними чи економічними цілями права. Конституція ФРН 1949 p. скасувала всі закони, що суперечили принци-пу рівноправності чоловіків і жінок.

Для концепції цієї системи характерним є те, що юри-сти не схильні погоджуватися з вирішенням того чи іншого питання, яке у соціальному аспекті здається їм несправед-ливим. Діючи на основі принципів права, вони функ-ціонують ніби на підставі делегованих їм повноважень. Здійснюючи пошук права разом, кожний у своїй сфері і з використанням своїх методів, юристи цієї правової системи прагнуть до загального ідеалу -- досягти такого рішення, яке б відповідало загальному почуттю справедливості на основі консенсусу різних інтересів. Отже, з-поміж важли-вих джерел права країн романо-германської правової сім'ї слід виділити загальні принципи, що містяться у законо-давстві і випливають з нього.

Відтак, теорія джерел права всіх країн романо-германсь-кої правової сім'ї відображує традиційну для них кон-цепцію, згідно з якою право не створюється апріорним шляхом і не міститься тільки у законодавчих нормах. Пошук права -- це завдання кожного юриста, яке повинно виконуватися кожним у своїй сфері і з використанням своїх методів. При цьому слід керуватися єдиним ідеа-лом -- прагненням досягти у кожному питанні рішення, що відповідало б загальному почуттю справедливості.

4. Загальна характеристика систем права окремих держав, що належать до романо-германської правової сім'ї.

Франція

Французьке право, з одного боку, і германське -- з другого, й були тією моделлю, згідно з якою романо-германська правова сім'я поділяється на дві групи: романську (до якої належать Франція, Бельгія, Іспанія, Італія, Люксембург. Португалія) і германську (до якої належать ФРН, Австрія, Швейцарія та деякі інші країни).

Головні ознаки сучасної правової системи Франції сфор-мувалися у період Великої французької революції 1789-- 1794 pp. і перші десятиліття по тому, особливо за часів правління Наполеона. Найважливішими документами того часу були Декларація прав людини і громадянина 1789 р., Цивільний кодекс 1804 р.. Цивільний процесуальний ко-декс 1806 р.. Торговий кодекс 1807 р., Кримінально-проце-суальний кодекс 1803 р., Кримінальний кодекс 1810 р.

Страницы: 1, 2, 3, 4