Процес становлення української правової системи продовжується, він невпинний, проте слід відзначити, що довіра до припису (правової норми, вираженої в статті нормативно-правового акта) і до власне закону в суспільстві суттєво похитнулася, що заважає закону як найдемократичнішій формі виразу права стати справжньою основою для формування системи права. Досить згадати при цьому, наприклад, декрет Кабінету Міністрів України від 17 березня 1993 р. про довірчі товариства, який не містив належних гарантій для довірителів, що передавали кошти і приватизаційні папери довіреним особам товариства для їх належного використання з метою одержання довірителями вигоди. Внаслідок цього, коли трасти зазнали краху, довірителі позбулися своїх коштів, а сама ідея довірчої власності і довірчого управління була скомпрометована.

Закон не став належною підставою для формування демократичної системи права, тому й почали затримуватися процеси систематизації права в Україні, які спочатку так активно розпочиналися, і виникли проблеми з самим правовим простором.

Чи можна сказати, що право України в даний час чітко побудоване на загальнообов'язковій нормативності, формальній визначеності, структуризації шляхом чіткого визначення суб'єктивних прав і обов'язків? На жаль, ні. Хоча Конституція і визначила першорядне значення закону порівняно з іншими нормативно-правовими актами, проте, вочевидь, закон не став тією клітиною, тим будівельним матеріалом, який мав би стати в Україні основою формування її правової системи. Тоді постає питання: що має стати тим будівельним матеріалом, на підставі якого вибудується українська правова система, і що саме зцементує цей матеріал в єдине ціле? Протилежним варіантом закону як основи правової системи було б судове рішення, та клітинка, на підставі якої виникла англо-американська система права. Проте історичних умов, подібних до тих. що існували в Англії середніх віків, коли почала формуватися ця правова система, у нас немає і не було. Наша правова система завжди тяжіла до континентальної системи права, основу якої становив закон. Відповідно до цього сформувалася і правосвідомість людей. В континентальній системі права судова практика взагалі не вважається джерелом права.

Отже, все-таки саме закон і законодавство як втілення законів мають стати будівельним матеріалом системи права, але в тому разі, якщо негативні соціально-економічні і політичні умови існування держави Україна будуть подолані.

Стає зрозумілим, що за таких умов коливань і безладдя з новим законодавством все виразнішою стає необхідність розробки такого нормативно-правового акта, який би поряд з Конституцією став наріжним каменем для розвитку всього законодавства в країні, дозволив авторитетно провести його розмежування і дифференціацію і утвердив принципово нове для законодавства України положення, що найважливішим в праві як феномені соціальної дійсності є права людини. Цей нормативно-правовий акт безумовно повинен стати основою для побудови системи права в Україні, бо з ним могли б звірятися всі наступні закони і відповідно оцінене минуле законодавство.

В даному випадку йдеться про новий Цивільний кодекс України, . Саме цей кодекс може і повинен надати засад системності праву України і узгодити весь правовий матеріал -- не тільки цивільно-правового характеру. Визначаючи значення кодифікації, С. Алєксеєв наполягав саме на системності як якості, що підносить значення кодіфикації. За допомогою кодифікації, -- нотував він, -- правовий матеріал відповідно організується: в системному вигляді формулюються нормативні положення і шляхом їх об'єднання, введення загальних норм, норм-принципів тощо створюються структурні підрозділи нормативної системи.

Як саме може подіяти прийняття нового Цивільного кодексу на створення системи права в Україні, яка поки що перебуває в рихлому і хаотичному вигляді? Слід відзначити, що система права являє складне явище, вона більше, ніж проста сукупність законів, вона виражає всю сукупність суспільних відносин. Тому впорядкування за єдиною системою, єдиною структурою і на підставі єдиних загальних принципів нормативного матеріалу, який складає новий Цивільний кодекс, охоплює надзвичайно широку сферу суспільних відносин, має визначальне значення для здійснення впливу на все українське законодавство і створення його справжньої і дієвої системи.

Галузі законодавства тісно пов'язані з галузями права. Проте профільні галузі права, які, як правило, мають в своїй основі кодифіковані нормативні акти, мають і, так би мовити, супроводження -- комплексні нормативні акти, які охоплюють цілі сфери діяльності і суспільного життя. Ці комплексні нормативні акти акумулюють за своєю тематичною і цільовою ознакою різноманітний юридичний матеріал, який неоднорідний не тільки за предметом, але майже завжди і за методом регулювання, не кажучи вже про юридичний режим. Слід визнати, що така ознака, як вид діяльності, з її специфічними цілями і особливостями, надає такому утворенню певну цілісність і доцільність, проте це не змінює того становища, що його окремі норми належать до основних галузей права, а сама вказана цілісність носить вторинний характер.

На жаль, в українському суспільстві не встановилася чіткість щодо розмежування в правовій системі основних галузей права і комплексних утворень, які скоріше можна було б віднести до галузей законодавства, а саме до законодавства, яке має комплексний характер. Оскільки відсутнє розмежування, то відсутні і критерії поєднання основної галузі права з відповідним їй комплексним утворенням, відсутня власне сама єдність основної галузі права з її комплексним утворенням. Це яскраво виявилося при кодифікації цивільного законодавства, коли в літературі була висунута і певними владними структурами підтримана ідея існування двох кодексів в галузі економічних відносин -- Цивільного і Господарського (Комерційного).

Ідея ця в той час, коли українське суспільство є заідеологізованим, одразу ж обросла політичним оперенням, що надало дискусії, яка зараз триває на газетних шпальтах і конференціях, нечуваної гостроти і конфронтації. Не бажання досягти єдності в правовому регулюванні економічних відносин, згуртування правового регулювання в правову систему, що дозволило б кожній правовій нормі яскраво розкритися і найповніше виявити зміст і можливості їх застосування у взаємозв'язку з іншими правовими нормами, а політичні мотиви, що стосуються витоків і основних засад правового регулювання, зайняли місце в цій дискусії і, звичайно, ніяких позитивних результатів не було досягнуто.

Кодекс -- це систематизований законодавчий акт, в якому містяться норми будь-якої галузі права. До актів такого роду аж ніяк не можна віднести підготовлений проект Господарського (Комерційного) кодексу, який основний наголос робить на адміністративно-владних функціях держави в сфері економіки. Це власне і не Господарський (Комерційний) кодекс, а кодекс державного управління економікою. Таке визначення одразу ставить питання: якого типу економіка існує в Українській державі і чому нав'язується думка про необхідність Господарського (Комерційного) кодексу українському суспільству? Відповідь на це питання проста -- українське суспільство проходить процес структуризації, економіка на приватно-правових засадах тільки вибудовується, нова система права лише створюється. Тому спроби повернутися до заідеологізованої системи права робляться повсякчас і робитимуться й надалі, і однією з таких спроб є намагання «проштовхнути» Господарський (Комерційний) кодекс, який не належить до жодної з галузей права, зате є провідником ідеї зміцнення державного управління економікою.

Виходячи із засад приватного права, новий Цивільний кодекс вирішує низку питань принципового значення в правовому регулюванні цивільних правовідносин. Це стосується головним чином тих правовідносин, які пов'язані з ринком -- з відносинами кредитора і боржника, побудови ринкової інфраструктури, цивільно-правової відповідальності та ін.

Вирішення цих питань в кодексі дає напрямок розвиткові цивільного законодавства в подальшому, визначає відправні моменти цього розвитку. Одним з найважливіших таких моментів є вирішення питання про юридичні особи. До числа ознак юридичної особи за чинним законодавством належить можливість організації мати відокремлене майно. Інший підхід до визначення цієї ознаки несе новий Цивільний кодекс, в якомц вказується: «Юридичними особами визнаються організації, що, як такі, можуть мати право власності, інші майнові та особисті немайнові права...». Наголос, таким чином, робиться не просто на відокремленість майна, а на право власності на майно та на наявність інших майнових прав у організації. Це істотно змінює позиції організації по відношенню до інших осіб, які, щоб мати справу з нею, повинні визначити, є вона власником, володільцем чи узуфруктом.

Не менш важливим для розвитку, законодавства про юридичні особи є принципи поділу юридичних осіб на види, адже саме згідно з цими видами юридичні особи утворюватимуться і функціонуватимуть. Порядок утворення, принципи дії юридичних осіб, їх взаємовідносин із засновниками, учасниками та інші важливі моменти правового становища юридичних осіб тісно пов'язані з принципами поділу юридичних осіб, їх видами.

Слід сказати, що Цивільний кодекс взяв на озброєння концепцію поділу юридичних осіб на види, виходячи з тих підстав, що юридичні особи мають поділятися на юридичні особи приватного права, тобто організації, що створюються та (або) управляються за ініціативою приватних осіб, юридичні особи публічного права, до яких належать організації, створені розпорядчим способом державними органами та органами місцевого самоврядування (ст. 64). Що дає такий поділ? Він дозволяє чітко розмежувати організаційні засади створення юридичних осіб, засади встановлення порядку їх діяльності, визначити конкретно-організаційні правові форми участі юридичних осіб у цивільних правовідносинах.

Це дуже важливо, бо стосується самої організації ринкових відносин та їх правового регулювання.

Іншим важливим моментом в розглядуваній проблемі є конкретне визначення організаційно-правових форм юридичних осіб. З цього приводу можна сказати, що нічого нового порівняно з чинним законодавством Цивільний кодекс не вносить, проте він чітко підбиває висновок про саму можливість існування юридичних осіб лише в певних формах -- у формі товариства й у формі установи. З цими формами пов'язано існування у цих видів юридичних осіб певного правового режиму, що важливо для визначення засад їх утворення і подальшого функціонування.

З наведених засад, що знайшли своє місце в новому Цивільному кодексі, який має стати підвалиною всього цивільного законодавства, випливають певні практичні висновки щодо удосконалення і шляхів розвитку майбутнього цивільного законодавства: потрібні нові закони публічного права, які б регулювали порядок утворення юридичних осіб публічного права та їх взаємовідносин із засновниками; потрібні і спеціальні закони, що стосуються організації і діяльності окремих організаційноправових форм юридичних осіб -- акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю тощо.[16, c. 20-23]

Ще одна проблема відносно юридичних осіб має важливе принципове значення для розвитку законодавства, пов'язаного з економікою. Це проблема підприємств -- юридичних осіб. На даний час державні підприємства діють на підставі права повного господарського відання, а державні установи -- на підставі права оперативного управління. Це речові права, проте нове цивільне законодавство їх не знатиме, оскільки в Цивільному кодексі передбачається, що всі підприємства -- юридичні особи матимуть право власності на належне їм майно, а з державними управлінськими структурами існуватимуть взаємовідносини суто управлінського характеру, засновані на публічних законах.

Те ж саме слід сказати про підприємства інших форм власності: вони самі є і повинні бути власниками, а підприємці -- їх засновники -- ніяких речових прав щодо цих підприємств не повинні мати. Це закономірно і теоретично обгрунтовано, оскільки наявність подібних прав підриває стабільність і дієвість цивільного обороту, бо власник підприємства фактично звільняється від відповідальності за борги підприємства, а між тим повністю здійснює контроль і управління ним.

У світовій правовій системі і практиці існує кардинальний принцип, згідно з яким найперше має бути задоволений інтерес кредитора. При наведеній же системі правовідносин інтереси кредитора залишаються поза увагою і він фактично залежить від сваволі засновника підприємства, який може навіть безболісно використати кошти підприємства у власних інтересах. Тому модель підприємства -- юридичної особи, яка діє без обмежень, що встановлюються для нього за допомогою права повного господарського відання власником належних підприємству коштів, найбільше відповідає як вимогам нормального і стабільного цивільного обігу з урахуванням забезпечення певності кредитора у задоволенні своїх вимог, так і суті поняття юридичної особи, яка не просто має відокремлене майно, а є самостійною особою -- власником цього майна. Що стосується засновника, то він може, створивши підприємство, за допомогою певних організаційно-правових форм, в яких має існувати це підприємство, здійснювати на нього вплив через членство, управління, наявність значної частки акцій тощо. Це вже сфера управління підприємством, а не речове право власності на саме підприємство і його майно.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15