|
p align="left">Що зробило б систему покарань складною системою? Ймовірно те, що нівелювання або стагнація одного покарання відчутно справджувалися б на інших покараннях. Проте, не всі покарання за своїм змістом та соціальною інтеракцією здатні так вплинути на решту і всю систему. У сенсі складної системи, система покарань, у порівнянні з їхнім переліком, складніше явище. На думку г Л. Круглікова, практично одночасно існують дві системи покарань - ідеальна, тобто, яка міститься у законі, і реальна, існуюча у судовій практиці Уголовное право России. Часть общая: Учебник / Отв. ред. ЯЛ. Кругликов. - М., 1999. - С. 347. . Така дуальність, про яку зазначає Л. Кругліков, вказує на те, що стагнація певних видів покарань, які входять до системи, зумовлена об'єктивними та суб'єктивними чинниками, мовить про те, що існує дисонанс між уявленнями про систему покарань та соціально зумовленою практикою застосування покарань. Судова практика може реагувати на невиправдану суворість санкцій кримінально-правових норм та кримінально-правової політики більш активним застосування звільнення від відбування покарання або, враховуючи низький рівень доходів осіб маргінальної групи, вбачають за доцільне призначати не майнові покарання В Австралії 70% засудженим призначені монетарні покарання, 4% відсотки були умовно засуджені, частка тих, хто були засуджені із призначенням покарання у виді ув'язнення залишається всього/ 7% / Australian Crime: Facts & Figures 2005. - Canberra: Australian Institute of' Criminology, 2006. - 106 p. . Намагання впровадити перевагу майнових покарань, як це існує у більшості західноєвропейських країн, демонструє досить незначні відсотки на практиці, тобто менше 10% віл загальної кількості покарань, що застосовуються. В. Козирєва зазначає, що при гуманізації кримінального закону майнові покарання мають займати у практиці судів провідне місце Козирєва В. Еволюція кримінальних покарань майнового характеру у вітчизняному законодавстві // Підприємництво, господарство і право. - 2006. - № 5. - С. 126. . Однак такі сподівання не спрацьовують взнаки ряду соціальних передумов, з них, зокрема, те, що в Україні кримінальна юстиція торкається переважно бідних, які вчинюють майнові та решту злочинів не для отримання надприбутків. П.Аветисян визначає систему покарань як соціально зумовлену, закріплену кримінальним законом і вживану судом з урахуванням вимог індивідуалізації покарання сукупність взаємодіючих між собою окремих видів покарань і їхніх груп, побудовану за принципом зростання їх суворості Аветисян П.А. Цит. праця. - С. 51. . «Чутливість» системи покарань, яка б була характерна для складної системи, не можлива на рівні нормативного закріплення, оскільки така система має динамічний характер і має відповідати принципу соціальної інтеракції. Але цього недостатньо. Дійсно, система покарань не може мати волюнтаристського характеру, вона повинна відповідати соціально-економічним, політичним і духовним реаліям суспільства. Безперечно і те, що система покарань закріплена кримінальним законом. Усі ті кримінально-правові наслідки, які законодавець назвав серед покарань, вважаються такими, і, навпаки, не згадані у цьому переліку не можуть визнаватися покараннями, тобто тут кримінальний закон виконує свою гарантійну роль, обмежуючи застосування кримінально-правового примусу у вигляді покарання лише визначеними наперед покараннями, проте за ним зберігається ще й роль консерватора, який не дає змоги поглянути на зміст того чи іншого кримінально-правового примусу не як на зміст покарання, бо якщо ґрунтуватися на ознаці, яку назвала П. Аветисян, тобто те, що всі покарання мають об'єктом свого впливу правовий статус особи, то й, наприклад, примусові заходи виховного характеру та звільнення від відбування покарання також на нього впливають. Якщо ж взяти за основу суб'єктивістську теорію кари, тобто визнання примусу покаранням залежно від бажання нормотворця покарати через цей засіб, то навряд чи при такому підході можна розраховувати на об'єктивні закономірності. Побудова системи покарань пов'язана, як зазначав О. Цветінович, з однією із складних проблем, що виникає з наявності двох способів застосування покарання - як основного і додаткового покарання - і трьох груп його видів, уживаних в якості: основного, додаткового, або як основного, або додаткового покарання Цветинович А.Л. Дополнительные наказания: функции, система, виды/АЛ. Цветинович; науч. ред. Л.Л. Крутиков. - Куйбышев, 1989. - С. 51-52.. В. Дуюнов засумнівався в істотному практичному значенні виділення трьох, а не двох груп покарань (основних і додаткових), вважаючи, що в основі трьохчленної конструкції лежить не спосіб застосування, а потенційні можливості видів покарання бути застосованими тим або іншим способом Дуюнов В.К. Система: дополнительных наказаний // Изв. АН КиргССР. - Фрунзе. - 1982. - № 6. - С. 70. На думку О. Цветіновича, система покарань, виникнувши як едина система і залишаючись єдиною і цілісною, практично утворила у своїй структурі дві підсистеми: підсистему основних і підсистему додаткових видів покарання. Ці підсистеми тісно зв'язані між собою, але водночас функціонують відносно самостійно. Кожна з них, будучи підсистемою системи покарань, володіє всіма її властивостями, тобто також є системним об'єктом, системою зі всіма її ознаками, визначення поняття про яку може бути побудоване на основі визначення поняття системи покарань. Учений вважає, що характеристика системи покарань, яка складається з двох підсистем є теоретично обгрунтованою і практично доцільною Цветинович А.Л. Цит. праця. - С. 52- 54.. Проте, чи можна на підставі зазначених вище рис говорити про систему чи підсистему, що грунтується на об'єктивних соціально інтеракційних основах? Чи справді можна говорити про те, що додаткові покарання - це однорядкові явища, які володіють однаковим набором ознак Дополнид гельные виды наказаний: уголовно-правовой и уголовно-исполнительный аспёктшН юнография / АЛ. Павлухин, H.H. Кулешова и др. / Под ред. АЛ. Павлухина. - М 2007. - С. 7.? У літературі не береться під сумнів те, що додаткові покарання повинні бути менш суворими у порівнянні з призначеним основним покаранням, що вони повинні виконувати допоміжну роль у реалізації кримінальної відповідальності. З огляду на відмінності, які вирізняє П. Аветисян, у функціях, що виконуються основними і додатковими покараннями, на її думку, в законі мають бути закріплені два переліки покарань: основних і додаткових Аветисян П.А. Цит праця. - С. 58.. Проте, чи дають ці суперечки навколо підсистем системи покарань користь? Чи справді вирішення цього питання дасть конструктивний результат? З одного боку, можливість заміни за відповідними пропорціями одних покарань іншими та ранжир за ступенем суворості має вказувати на ознаки системності, з іншого -- чи перестане функціонувати, чи змінить свої закономірності система, якщо одне або ряд покарань з неї будуть вилучені? Очевидно, що співвідношення між покараннями, що залишилися, має бути збереженим, навіть якщо залишиться бінарна система із двох покарань, які можуть бути замінними. Оскільки побудова цієї системи покарань часто здійснюється на волюнтаристській основі, зміни у ній можуть не грунтуватися на закономірностях як внутрішніх, так і зовнішніх. Нерідко існуюча «система покарань» нівелюється на рівні правозастосовної практики, коли одне чи декілька пакарань або не застосовуються, або застосовуються у межах нікчемних показників, коли оцінка роботи системи, враховуючи це покарання, неможлива через мізерні величини, які не можуть вплинути на решту системи, бо на неї впливають інші потужні об'єктивні системи і закономірності. Коли у кримінально-правовій літературі використовувався зворот «драбина покарань», то зрозуміло, що вона має бути підпорядкована важливій закономірності - наступне за суворістю покарання може бути призначене лише тоді коли попереднє виявилося недоречним. Проте такій закономірності непідвладний і чинний КК України, оскільки далеко не кожна санкція кримінально-правової норми передбачає можливість застосування такого підходу. Зважаючи на те, що системна умова, про яку йдеться, не може мати винятків, можна прийти до висновку, що така «драбина» не є у чистому розумінні складною системою, що побудована на закономірності взаємозалежності. РОЗДІЛ 3.Додаткові покарання в контексті системи покарань Визначити, чи відповідає підсистема додаткових покарань, умовам хоча б простої системи, можна лише з'ясувавши загальні риси та відмінності додаткових покарань de lege lata. Часто стверджують, що штраф, позбавлення військового спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, конфіскація майна, як додаткові покарання більшою чи меншою мірою зводяться до заходів майнового характеру, оскільки мають для засудженого втрати майнового плану Дополнительные виды наказаний: уголовно-правовой и уголовно-исполнительный аспекты. - С. 32.. Якщо взяти лише такі злочини як крадіжка, грабіж, розбій та бандитизм, які становлять не всю частку корисливих злочинів, за 2006 р. вони становлять 42% від усіх зареєстрованих злочинів, то призначення зазначених додаткових покарань, зокрема штрафу і позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як основних та додаткових покарань від усієї кількості засуджених за 2006 р. становила лише 14%. Відтак ідея, що полягала в обгрунтуванні необхідності застосування майнових покарань за корисливі злочини ефективна лише на 14%, якщо взяти такий критерій обчислення ефективності Враховуючи те, що ці покарання застосовувалися не лише за корисливі злочини, відсоток має бути ще меншим. Отже, виходить, що позиція про додатковість покарання, що покладена в основу концепції підсилюючого карального ефекту додаткових покарань на фоні тієї риси, яку називають загальною, тобто загалом майновий характер обмежень або пов'язаність з майновими обмеженнями, не спрацьовує. На це можна запропонувати два варіанти рішень. Перший, це визнати неадекватність судової практики, обмежити можливості судового розсуду щодо застосування таких покарань щодо корисливих злочинів. Другий, це переосмислити справжню природу покарань, що входять до простої підсистеми додаткових покарань. Вважаємо, що другий варіант може бути визнаним таким, що відповідає соціальним реаліям призначення зазначених покарань. З огляду на те, що такі покарання як позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, конфіскація майна мають спільну рису не у тому, що побічно чи прямо ведуть до майнових втрат, а у тому, що вони спрямовані або на унеможливлення вчинення нового злочину чи правопорушення засудженим, використовуючи заняття, посаду, службу, діяльність, звання, ранг, чин, клас, хоча доцільність існування покарання у вигляді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу можна поставити під сумнів, а також посприяти усвідомленню цією особою та іншими людьми, що вчинення корисливого злочину може бути економічно невигідним через можливість втрати не лише злочинно придбаного, а й правомірно нажитого майна. Отже, спільною рисою цих покарань є їх вузько превентивна спрямованість, що робить їх більше заходами безпеки, ніж у повному розумінні покараннями, оскільки переважна мотивація їхнього застосування має бути саме унеможливлення вчинення особою злочину чи правопорушення. Складне питання залишається щодо конфіскації, коли конфіскується все майно засудженого. Тут проявляється очевидна каральна преференція у покаранні та слушні думки висловлюються щодо такої конфіскації як занадто суворої. Інша річ, коли б конфіскації підлягало лише майно, яке було отримане злочинним чином. У цьому сенсі конфіскація мала б природу заходу кримінально-правової реституції, а не покарання. Що ж до штрафу, як основного, так і додаткового покарання, то його потенціал як засіб гуманізації каральної політики залишається не запитаним, оскільки майже за схожими пропорціями кількості покарань у виді штрафів у західноєвропейських країнам відповідає кількість осіб, звільнених від відбування покарання з випробовуванням (58,7% на 2006 р.), а сама ідея застосування штрафу не як основного, а як додаткового покарання, на нашу думку, нівелює спроби впровадження фіскальної домінанти у каральній системі України як засобу гуманізації кримінально-правової політики Н.В. Марченко. Додаткові покарання в контексті системи покарань//Держава і право. Випуск40.с 478-480..ВИСНОВОК Отже, система покарань у кримінальному законодавстві України становить просту систему з відповідними якостями зв'язків між елементами системи. Ця система, хоча й об'єктивована у кримінальному законі, проте з огляду на соціальні закономірності вона не характеризується стійкими взаємозалежними зв'язками між усіма її елементами. Окремі елементи є більш залежними від зовнішньої системи - кримінального права у цілому та соціальних закономірностей в українському суспільстві. Найдрібнішою моделлю у цій простій системі є бінарна модель, за умови взаємозамінності покарань, що в неї входять. Підсистема додаткових покарань також характеризується рисами простої системи. Якостям покарань, відповідно до природи елементів, що входять до підсистеми de lege lata, відповідають лише штраф та конфіскація всього або частини майна, що перевищує здобуте злочинним чином. Доцільно вважати, що такі заходи як, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та конфіскація здобутого злочинним чином майна є заходами безпеки, які не відповідають усім ознакам покарання, а покарання у вигляді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу взагалі слід виключити з кримінального закону через те, що подібне позбавлення повинне мати скоріше природу дисциплінарного стягнення, ніж кримінального покарання, тим більше, що таке позбавлення може здійснити лише той орган або установа, які присвоїли такі звання, ранг, чин, клас. ЛІТЕРАТУРА 1. Кримінальний кодекс України (зі змінами та доповненнями станом на 1 листопада2008 року). - Х.: ТОВ «Одіссей», 2008. 2. Аветисян П.А. Дополнительные наказания и их значение: Дисс. ... канд. Юрид. наук. - Казань, 2003. - С. 50-51, 58. 3. Александров Ю.В. кримінальне право України: Заг. частина: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Ю.В. Александров, В.А. Клименко. - К.: МАУП, 2004. Дополнид гельные виды наказаний: уголовно-правовой и уголовно-исполнительный аспекты монография / АЛ. Павлухин, H.H. Кулешова и др. / Под ред. АЛ. Павлухина. - М 2007. - С. 7, 32. 4. Дуюнов В.К. Система: дополнительных наказаний // Изв. АН КиргССР. - Фрунзе. - 1982. - № 6. - С. 70 5. Козирєва В. Еволюція кримінальних покарань майнового характеру у вітчизняному законодавстві // Підприємництво, господарство і право. - 2006. - № 5. - С. 126. 6. Наумов A.B. Уголовное право. Общая часть. Курс лекций. - М, 1996. - С. 369. 7. Н.В. Марченко. Додаткові покарання в контексті системи покарань//Держава і право. Випуск40.с 478-480. 8. Осипов ПЛ. Теоретические основы построения и применения уголовно-правовых санкций (аксиологические аспекты). - Л, 1976. - С.69. 9. Уголовное право России. Общая часть/Под ред. Ф.Р. Сундурова. - Kазань, 2002. - С. 152. 10. Уголовное право России. Часть общая: Учебник / Отв. ред. Я.Л. Кругликов. - М., 1999. - С. 347. 11. Цветинович А.Л. Дополнительные наказания: функции, система, виды/АЛ. Цветинович; науч. ред. Л.Л. Крутиков. - Куйбышев, 1989. - С. 51-54 12. Australian Crime: Facts & Figures 2005. - Canberra: Australian Institute of' Criminology, 2006. - 106 p.
Страницы: 1, 2
|
