|
иділяють права і обов`язки заставодержателя:вживати заходів для збереження предмета застави;якщо це передбачено договором, одержувати доход з предмета застави в інтересах заставника (звідси право спрямовувати його на покриття витрат на утримання предмета застави, а також зараховувати в рахунок погашення відсотків за борг або самого боргу). Прикладом може слугувати доход, отриманий від перевезення пасажирів автобусами, що знаходяться у заставі;регулярно направляти заставодавцю звіт про користування предметом застави;страхувати предмет застави в обсязі його вартості за рахунок і в інтересах заставодавця;сплачувати податки і збори, пов`язані з володінням заставленої речі, за рахунок заставодавця;належним чином утримувати предмет застави, нести відповідальність у випадках, коли немає доказів його втрати, пошкодження або загибелі, які трапились не з його провини;негайно повернути предмет застави після виконанням заставодавцем або третьої особи забезпеченого заставою зобов`язання;негайно повідомляти заставодавцю про виникнення загрози загибелі або пошкодження предмета застави (якщо загроза виникла не з вини заставодержателя, він має право вимагати заміни предмета застави, а при відмові заставодавця виконати цю вимогу - достроково звернути стягнення на предмет застави).У статті 48 Закону про заставу зафіксована відповідальність заставодержателя за втрату або недостачу в розмірі вартості втраченого майна, а за пошкодження предмета застави - у розмірі суми, на яку знизилась вартість заставленого майна.Застава майнових прав.Під майновими правами розуміється:право вимоги за зобов`язаннями, в яких заставодавець виступає кредитором (наприклад за договором купівлі-договору товару йому повинні сплатити 100000 грн);права на об`єкти інтелектуальної власності (що підтверджує патент на винахід, авторське свідоцтво, свідоцтво про право на знак для товарів і послуг тощо). Але майнове право обмежене строком, може бути предметом застави тільки до закінчення строку його дії.Заставодавець може укласти договір застави не тільки на належні йому на момент укладення права. Але й ті, що можуть виникнути у майбутньому (ст.49 Закону про заставу).При заставі майнових прав заставодавцю не можна ними поступатися, а також здійснювати дії, що тягнуть за собою припинення заставленого права або зменшення його вартості. Наприклад, якщо в заставу передані всі майнові права на літературний твір, то їх відчуження (продаж) третій особі може спричинити припинення заставленого права.Застава цінних паперів.Цей вид застави регулює 3-й і 6-й розділи Закону про заставу. У статті 53 передбачається, що вексель або інший цінний папір, який можна передати за індосаментом (передатним написом), віддають у заставу так: вчиняють індосамент і вручають індосований цінний папір заставодержателю. А ті цінні папери, які не можна передати за індосаментом, передають у заставу за договором заставодержателя з особою, на чиє ім`я вони видані.Векселі віддають у заставу з реєстром пред`явлених у заставу векселів, який складає заставодавець не менше, ніж у двох примірниках. Векселі в реєстрі розміщують у порядку настання строків платежу, починаючи з найближчого. Приймаючи реєстри, банк перевіряє відповідність даних пред`явника векселя реквізитам векселя. Реєстри з неправильними даними повертають для переоформлення.Реєстрація заставленого майна.Перед тим як заставодержатель зможе приступити до реалізації майна, у нього повинно виникнути право звернути стягнення на предмет застави. Це відбудеться, коли настане строк виконання зобов`язання, забезпеченого заставою.Підставою звернути стягнення на майно і потім його реалізувати може бути рішення суду (виконавчий лист), господарського суду (наказ) або виконавчий напис нотаріуса. Що саме - залежить від написаного у договорі застави.Переважно заставодержателі надають перевагу виконавчому напису нотаріуса. По-перше, це оперативно і не вимагає великих зусиль. По-друге, вигідніше економічно. Хоча мито (1%) як і в суді, але не треба оплачувати витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.Реалізацією заставленого майна займається державна виконавча служба (ДВС). А продає майно спеціалізована організація на публічних торгах, з якою ДВС укладає договір. Організовують і проводять торги відповідно до Положення про публічні торги. А майнові права реалізують так: заставодавець поступається заставодержателю вимогами, що випливають із заставленого права. Тобто в момент виникнення права на звернення стягнення на предмет застави заставодержатель може вимагати через суд перевести на себе заставлене майно.3.2 Право притримання як речово-правового способуПритримання є новим видом забезпечення виконання зобов`язання. Сутність його полягає в можливості кредитора притримувати річ, що належить боржнику, до тих пір, доки останній не виконає свої зобов`язання, або задовольнити з неї свій інтерес.Сьогодні поняття „притримання” офіційно закріплено в ЦКУ і воно набуло статусу загальної норми.Згідно зі статтею 594 ЦКУ суть притримання полягає в тому, що кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов`язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов`язаних з нею витрат та інших збитків, має право притримати її у себе до виконання боржником зобов`язання. Це - загальна норма, яка дозволяє кредитору захистити свої права у разі відсутності спеціальних норм.Суб`єктами права притримання можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, в тому числі і суб`єкти підприємницької діяльності.Специфіка притримання полягає в тому, що це - єдиний спосіб забезпечення виконання зобов`язання, який виникає із закону. Для застосування права притримання не потрібна згода сторін, тобто право притримання є односторонньою угодою, яка являє собою дії кредитора щодо неповернення речі боржнику.Водночас, зважаючи на диспозитивні основи цивільного права та відсутність прямої заборони про це в законі, сторонни можуть відступити від положень ст.594 ЦКУ і домовитися про те, що правила притримання у правовідносинах між ними застосовуватися не будуть або їх застосування буде обмежуватися певним видом речей, і зробити у договорі спеціальне застереження.Статті, що регулюють питання притримання, не встановлюють, яким чином мають бути оформленні дії кредитора. Аналізуючи положення частини першої ст.595 ЦКУ, яка передбачає, що кредитор, який притримав річ у себе, зобов`язаний негайно повідомити про це боржника, та частини першої статті 547, згідно з якою правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі, можна дійти висновку, що кредитор має письмово попередити боржника про притримання речі.Право на притримання виникає у кредитора за одночасної наявності певних умов.Перша з них - наявність між сторонами певного договору, за яким одна сторона (кредитор) зобов`язана вчинити певні дії і в результаті передати визначену річ іншій стороні (боржнику або третій особі), а боржник зобов`язаний оплатити вартість цієї речі або відшкодувати інші витрати, понесені кредитором. Такими договорами, зокрема, можуть бути договори зберігання, комісії, перевезення, підряду та інші, що передбачені на певному етапі володіння річчю стороною, яка не є власником цієї речі.Друга полягає в існування зобов`язанні, згідно з яким боржник має оплатити вартість речі або відшкодувати пов`язані з нею витрати та інші збитки. Притримання забезпечується не лише основні зобов`язання в їх традиційному розумінні, а й похідні зобов`язання з відшкодуванням витрат та інших збитків, пов`язаних із річчю.Третя умова - наявність предмета притримання. Ним може бути річ, яка належить боржнику і яку кредитор має передати такому боржнику або вказаній ним особі. Згідно зі статтею 179 ЦКУ річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки, і відповідно предметом притримання не може бути майнові права, результати роботи, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформації, а також інші об`єкти цивільних прав.Четверта умова виникнення права притримання - правомірність володіння річчю кредитором. Річ має потрапити до кредитора на законних підставах і за згодою боржника (наприклад, її передали на зберігання, для перевезення, на комісію тощо). Інакше у боржника виникає право витребувати належне йому майно з чужого незаконного володіння.П`ята умова - факт невиконання боржником обов`язку, щодо оплати речі або відшкодування витрат та інших збитків у визначений строк. Якщо невиконаним залишається якийсь інший обов`язок, пов`язаний зі сплатою коштів, кредитор має право застосувати притримання, за винятком випадків, коли інше встановлене договором або законом8.Право притримання виникає у кредитора з моменту прострочення виконання зобов`язання. Якщо ж притримання забезпечення виконання не основного, а деліктного зобов`язання, то право притримання виникає у кредитора з моменту закінчення встановленого частиною другою статті 530 ЦКУ загального 7-денного строку з моменту пред`явлення відповідної вимоги боржникові.До моменту виникнення права на притримання кредитор не може залишити у себе річ, якщо його обов`язком є передання речі до моменту виконання обов`язків боржника (оплата її вартості, відшкодування збитків тощо). Адже це призвело б до того, що боржник, який у частині отримання речі є кредитором, обґрунтовано сам би притримував кошти, що належать іншій стороні.Після передачі речі боржнику в межах виконання основного зобов`язання кредитор не має права ані вимагати її повернення для здійснення притримання, ані забирати її назад, навіть якщо матиме для цього реальну можливість.Для того, щоб визначити сутність притримання як одного з інститутів цивільного права, необхідно визначити права і обов`язки кредитора і боржника.Основними права кредитора є:право притримати річ, належну боржникові, у разі невиконання ним у строк зобов`язання ним у строк зобов`язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов`язаних з нею витрат та інших збитків (частина перша статті 594 ЦКУ). При цьому слід мати на увазі, що кредитор не набуває права власності на притриману річ, а лише стає титульним володільцем, до повноважень якого входять правомочності володіння та розпорядження притриманою річчю;право притримати у себе річ навіть тоді, коли права на неї, що виникли після передачі речі у володіння кредитора, набула третя особа (частина третя статті 594 ЦКУ);право отримати задоволення своїх вимог із вартості речей у порядку, визначеному статтею 591. Проте кредитор, який скористався правом притримання речі, не набуває автоматично прав на предмет притримання. Він зобов`язаний ініціювати реалізацію притриманої речі у порядку, встановленому для реалізації предмета застави (ст.591 ЦКУ), тобто шляхом її продажу з публічних торгів. При цьому процедура звернення стягнення на предмет притримання є простішою, ніж у разі застави майна, оскільки не потребує передбачених для застави рішення суду чи виконавчого напису нотаріуса.Що стосується боржника, то він має право:заборонити у договорі з кредитором застосування права притримання чи обмежити його;розпорядитися річчю, яку притримує кредитор, без одержання його попередньої згоди;згідно з процедурою реалізації з публічних торгів припинити реалізацію притриманої речі, виставленої на торги, виконання своїх фінансових зобов`язань за основним договором.Притримання припиняється, в разі:По-перше, у разі припинення основного зобов`язання, у тому числі шляхом виконання боржником своїх зобов`язань з оплати вартості притриманої речі або відшкодування пов`язаних з нею витрат та інших збитків;По-друге, задоволення вимог кредитора за рахунок притриманої речі;По-третє, з інших загальних підстав припинення зобов`язань.Завершуючи аналіз притримання як способу забезпечення виконання зобов`язань, з метою виявлення специфічних ознак доцільно розглянути його відмінності від іншого способу забезпечення зобов`язання - застави, який також передбачає виникнення певних прав на чужі речі у кредитора. Основні відмінності зазначених способів забезпечення показано в таблиці. (Додаток 2) ВисновокЦій темі у Цивільному кодексі України присвячена Глава 49, яка способами забезпечення виконання зобов`язання повністю розкриває правові відносини між кредитором і боржником.До окремих видів забезпечення виконання зобов`язання, а зокрема, до застави діє Закон „Про заставу" від 02.10 92 р.Виявляючи актуальність теми можна зазначити, що ознайомлюючись з літературою даної теми я стикалась і розглядала окремі способи забезпечення виконання зобов`язання, такі як, майнова порука і завдаток, які розглядались, як запобіжні заходи у кримінально-процесуальному кодексі 1927 р. Дані норми зустрічалися і у Статутах кримінального судочинства дореволюційної Росії.Необхідно зважати на те, що способи мають як загальні риси, так і особливості, але всі покликані захищати майновий інтерес кредитора на випадок неспроможності боржника виконати своє зобов`язання, хоча деякі з них (неустойка) лише створюють умови, підвищуючи вірогідність виконання ним своїх зобов`язань.Якщо вернутися до сторінок історії, то ці види, деякі з них, а зокрема неустойка є одним з давніх і складових способів забезпечення виконання зобов`язань. Вона застосовувалась ще з часів існування римської держави. Досить популярними та використовуваним інститутом у слов`янських народів. Згадка про неустойку як правовий інститут можна знайти як в пам`ятках стародавнього російського права, так і в законодавчих актах пізнього періоду.Новий Цивільний кодекс Української РСР був введений в дію з 1 січня 1964 р. та діє в Україні дотеперішнього періоду. Щодо способів забезпечення виконання зобов`язань, то якщо ЦК 1922 р. виділив на законодавчому рівні лише такі способи, як неустойка та завдаток, то ЦК 1964 р. присвячує забезпечення виконання зобов`язань окрему Главу 16.Проаналізувавши знайдений матеріал можна визначити всі недоліки, хоча в Цивільному кодексі України Главою 49, яка висвітлює зміст прав та обов`язків учасників правовідносин, регулює і врахував всі можливі проблеми. Але мені здається, що способи потребують більше вдосконалення у сфері міжнародного комерційного обороту, а також розвитку іпотеки в Україні тому, що соціальна функція іпотеки насамперед пов`язана з ринком житла. І вважаю, що можливість жити у власному будинку чи квартирі може стати головною мотивацією громадян щодо ефективності праці, посилить впевненість у майбутньому.До окремих видів в даній роботі я наводила приклади із життєвих ситуацій громадян, що користувалися цими видами зобов`язань, тобто відносини, які виникають при невиконання або неналежному виконанні умов договору між кредитором і боржником.В залежності від виду забезпечення виконання зобов`язань автори журналів, вісників та інших періодичних видань висвітлюють ці способи, та свої міркування щодо актуальності видів забезпечення виконання зобов`язань.На мою думку з кожним наступним роком з`являються все нові й нові відносини, і важливою прерогативою є те, що після помаранчевої революції, яка відбулась після жовтневих виборів 2004 р., можна передбачити, що наша держава з роками буде піднімати законодавчу систему нашої країни, тобто заповнювати всі прогалини в майбутньому, а не виключено, що і способи забезпечення виконання зобов`язань зазнають змін і нових удосконалень для більшого задоволення учасників правовідносин. Список використаних джерел 1. Цивільний кодекс України від 19.06.2003. 2. Про заставу: Закон України від 02.10 92 р. № 2654-XII. 3. Харитонов Є.О., Саніахметова Н.О. Цивільне право України: Загальна частина. - К.: Істина, 2003 р. - с.386. 4. Дзера О.В., Кузнєцова Н.С. Цивільне право України: Книга перша. - К.: Юрінком Інтер, 1999 р. - с.782. 5. Ніколаєва Л.В., Старцева О.В., Іваненко Л.М. Підприємницьке право: Навчальний посібник. - К.: Істина, 2001 р. - с.270. 6. Отраднова О. Поняття та функції неустойки: історія та сучасність // Право України - 2001. - №8. - с.110. 7. Андріанов М. Гарантія як спосіб забезпечення виконання зобов`язань у міжнародному комерційному обороті // Право України. - 2004. - № 11. - с.36. 8. Заржицький О., Шевченко А. Застава як спосіб забезпечення виконання зобов`язань // право України. - 1996. - № 7. - с.35. 9. Крат В. Неустойка. Що переможе: майно або гроші // Підприємство, господарство і право. - 2002. - № 12. - с.41. 10. Хілінський Ю. Неустойка: відображення в договорі та стягнення // Все про бухгалтерський облік. - 2003. - № 27. - с.25. 11. Герасименко А. Завдаток при купівлі нерухомості: обходимо підводне каміння // Все про бухгалтерський облік. - 2004. - № 92. с.8. 12. Хілінський Ю. Застава як забезпечення зобов`язань // Все про бухгалтерський облік. - 2003. - № 62. - с.24. 13. Єфімов О., Гулик А. Забезпечення виконання зобов`язань // Бухгалтерія. - 2004. - № 48. - с.59. 14. Карнаух Т. Притримання - новий вид забезпечення виконання зобов`язань // Бухгалтерія. - 2004. - № 44. - с.65. 15. Михальнюк О.В. Відповідальність поручителя за договором поруки // Вісник Верховного Суду України - 2004. - № 2. - с.37. Додаток 1Договір поруки Договір про надання(додаткове поруки (можливий)зобов`язання)Основне зобов`язання Додаток 2|
1 | Підстави виникнення | Договір або вимога закону | Закон | | 2 | Зобов`язання, що забезпечуються | Зобов`язання боржника, щодо яких існує лише потенційна можливість невиконання | Зобов`язання боржника, яке вже порушене. Наявність факту несвоєчасного виконання | | 3 | Несення ризику випадкового знищення чи пошкодження речі | Власник, якщо інше не встановлено договором або законом | Кредитор, який притримує річ у себе | | 4 | Розпорядження річчю | Власник речі - заставодавець має право розпоряджатися предметом застави лише за згодою заставодержателя, якщо не встановлено інше | Власник речі - боржник зберігає право розпоряджатися нею без згоди кредитора | | 5 | Вибуття речі з фактичного володіння кредитора | Не припиняє застави | Припиняє притримання. Кредитор не має права вимагати предмета притримання від третіх осіб | | |
Відповідальність способів забезпечення виконання зобов`язань: застава та притримання.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6
|
