Про поняття групи осіб, вчинення умисного тяжкого тілесного ушкодження якою визнається кваліфікованим видом цього злочину, див. ст. 28 та коментар до неї. Слід підкреслити, що у ч. 2 ст. 121 йдеться про групу осіб, утворену без попередньої змови. Вчинення умисного тяжкого тілесного ушкодження групою осіб за попередньою змовою або організованою групою також потребує кваліфікації за ч. 2 ст. 121.

Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене з метою залякування потерпілого або інших осіб, має місце тоді, коли такі ушкодження заподіюються для викликання в них почуття страху перед винним чи іншими особами. Залякування становить основний зміст погрози, про поняття якої див. коментар до ст. ст. 129 та 189. Однак страх не є самоціллю заподіяння зазначених ушкоджень. Найчастіше вони є засобом впливу на потерпілого чи інших осіб, щоб примусити їх виконати певну дію чи утриматись від її виконання. Іншими особами, на залякування яких спрямоване заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому, можуть визнаватися будь-які особи, на яких, на думку винного, вчинення зазначених дій щодо потерпілого може вчинити бажаний для винного вплив. Такими особами можуть бути близькі родичі потерпілого, друзі, колеги по роботі тощо.

Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене з метою залякування потерпілого або інших осіб при вимаганні, слід кваліфікувати за ч. 4 ст. 189.

Поняття замовлення у складі цього злочину є аналогічним поняттю замовлення у складі умисного вбивства (див. коментар до ст. 115).

Умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, має місце тоді, коли в результаті описаного у ч. 1 ст. 121 діяння настає смерть потерпілого. Особливістю цього кваліфікованого виду умисного тяжкого тілесного ушкодження є те, що у ньому присутні два суспільне небезпечні наслідки (первинний -- тяжкі тілесні ушкодження і похідний -- смерть), психічне ставлення до яких з боку винного є різним. До заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження він ставиться умисно, а до настання смерті потерпілого від такого ушкодження -- необережно. При цьому винний усвідомлює можливість настання похідного наслідку в результаті настання первинного. Якщо ж таке усвідомлення відсутнє, вчинене слід кваліфікувати як вбивство через необережність.

На практиці особливу складність становить відмежування умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, від умисного вбивства. Для відмежування умисного вбивства від заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, слід ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого злочину, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, попередню поведінку винного і потерпілого, їхні взаємовідносини. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій. При умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, у випадку ж заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, ставлення до настання смерті проявляється в необережності.

Якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що пройшов з моменту нанесення ушкоджень і до смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має.

Порядок організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності. Затверджений постановою КМ №221 від 4 квітня 1995р.

Правила судово-медичною визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень. Затверджені наказом МОЗ від 17 січня 1995 р.

Правила проведення судово-медичних експертиз (обстежень) з приводу статевих станів в бюро судово-медичної експертизи. Затверджені наказом МОЗ від 11 січня 1995 р.

Постанова ПВС “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини” № / від 1 квітня 1994 р. (п. п. 23,26, 27, 29, ЗО).

6 Відмежування тяжкого тілесного ушкодження від суміжних злочинів

Відмінність тяжкого тілесного ушкодження від замаху на вбивство. Навмисне тяжке тілесне ушкодження за багатьма ознаками подібне до замаху на вбивство. Відмінність між цими злочинами полягає в їх суб'єктивних ознаках: у спрямованості умислу і у змісті його інтелектуального моменту. Складність у розмежуванні замаху на вбивство і тілесного ушкодження має місце лише в тих випадках, коли тілесні ушкодження були вчинені з прямим умислом, оскількі замах на вбивство з непрямим умислом неможливий.

Для з'ясування змісту умислу враховують всі обставини злочину, засоби і знаряддя, кількість, характер і місця поранень, спрямованість ударів у життєво важливі місця людини, причини припинення злочинних дій, а також попередню поведінку потерпілого і винного, їхні взаємовідносини тощо.

Якщо між тілесними ушкодженнями та настанням смерті минув якись час, навіть тривалий, то це не свідчить, що смерть була заподіяна необережно. Значна перерва в часі між навмисним заподіянням поранення і смертю потерпілого не виключає можливості умислу винного на позбавлення життя потерпілого Постанова Пленуму Верховного Суду “ Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я особи” від 01.04.94.

7 Проблеми кваліфікації тяжкого тілесного ушкодження

Протягом довгих століть як проблемам кваліфікації злочинів проти здоров'я особи як особливого конкретного вчинку окремої особи чи групи осіб, так і злочинності проти здоров'я особи як певної системи анти суспільної поведінки людей приділяли увагу фахівці різних галузей знань. Одними з найбільш складних для юридичного аналізу злочинів проти особистості є тілесні ушкодження. Кримінально правовий аспект охорони здоров'я має універсальний характер. Він не залежить від суспільних ознак особи потерпілого (його віку, громадянства, службового стану та ін.). Кримінальний закон рівною мірою охороняє здоров'я як молодої, так і безнадійно хворої або літньої людини, як законослухняного громадянина, так і завзятого злочинця.

Кваліфікованими видами умисного тяжкого тілесного ушкодження ( ч. 2 ст. 121) є вчинення його:

1) способом, що має характер особливого мучення;

2) групою осіб;

3) з метою залякування потерпілого або інших осіб;

4) на замовлення або

5) спричинення ним смерті потерпілого.

Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене способом, що має характер особливого мучення, має місце тоді, коли його заподіяння супроводжувалось особливим фізичним чи моральним стражданням або особливим (нестерпним) болем для потерпілого.

Мученням можуть бути визнані будь-які дії, які мають наслідком зазначені страждання чи біль. Зокрема це можуть бути дії, спрямовані на тривале позбавлення людини їжі, пиття чи тепла, залишення її в шкідливих для здоров'я умовах, та інші подібні дії. Особливим проявом таких дій слід визнавати дії, які мають характер мордування або катyвaння.

Про поняття групи осіб, вчинення умисного тяжкого тілесного ушкодження якою визнається кваліфікованим видом цього злочину, див. ст. 28 КК України. Слід підкреслити, що у ч. 2 ст. 121 йдеться про групу осіб, утворену без попередньої змови. Вчинення умисного тяжкого тілесного ушкодження групою осіб за попередньою змовою або організованою групою також потребує кваліфікації за ч. 2 ст. 121.

Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене з метою залякування потерпілого або інших осіб, має місце тоді, коли такі ушкодження заподіюються для викликання в них почуття страху перед винним чи іншими особами. Залякування становить основний зміст погрози. Однак страх не є самоціллю заподіяння зазначених ушкоджень. Найчастіше вони є засобом впливу на потерпілого чи інших осіб, щоб примусити їх виконати певну дію чи утриматись від її виконання. Іншими особами, на залякування яких спрямоване заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому, можуть визнаватися будь-які особи, на яких, на думку винного, вчинення зазначених дій щодо потерпілого може вчинити бажаний для винного вплив. Такими особами можуть бути близькі родичі потерпілого, друзі, колеги по роботі тощо.

Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене з метою залякування потерпілого або інших осіб при вимаганні, слід кваліфікувати за ч. 4 ст. 189.

Поняття замовлення у складі цього злочину є аналогічним поняттю замовлення у складі умисного вбивства.

Умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, має місце тоді, коли в результаті описаного у ч. 1 ст. 121 діяння настає смерть потерпілого. Особливістю цього кваліфікованого виду умисного тяжкого тілесного ушкодження є те, що у ньому присутні два суспільно небезпечні наслідки (первинний - тяжкі тілесні ушкодження і похідний - смерть), психічне ставлення до яких з боку винного є різним. До заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження він ставиться умисно, а до настання смерті потерпілого від такого ушкодження - необережно. При цьому винний усвідомлює можливість настання похідного наслідку в результаті настання первинного. Якщо ж таке усвідомлення відсутнє, вчинене слід кваліфікувати як вбивство через необережність.

На практиці особливу складність становить відмежування умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, від умисного вбивства. Для відмежування умисного вбивства від заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, слід ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого злочину, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер І локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, попередню поведінку винного і потерпілого, їхні взаємовідносини.

Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій. При умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, у випадку ж заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, ставлення до настання смерті проявляється в необережності.

Якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що пройшов з моменту нанесення ушкоджень і до смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має.

Незважаючи на всю складність і вагомість питання про тілесні ушкодження, воно й досі лишається одним з найменш розроблених в Особливій частині кримінального права України. За часи існування України як незалежної держави названій проблемі приділялося дуже мало уваги, публікації та фундаментальні роботи українських фахівців з цього питання можна перелічити по одиницях. Але проблема кваліфікації злочинів проти здоров'я не є новою для юридичної науки. Окремі аспекти визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень розглядали такі науковці сучасності, як С.В. Расторопов, Б.Н. Тітов, В.І. Ткаченко, С. Скляров, українські вчені-дослідники М.І. Коржанський, С. Сафронов, Є.В. Фесенко, Б. Куц, науковці радянських часів А.С. Нікіфоров, В.В. Горіхов, А.Д. Середа, В. Кузнєцов, П.А. Дубовець, Т.Г. Дурова, Н.Д. Дурманов, Н.І. Зогородніков, Л. Фріс, П.Г. Мішунін, Д.С. Чтилов та ін. Проте наявні теоретичні розробки про визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень далеко не вичерпали необхідність подальшого дослідження даного питання.

У літературі висловлюються різні позиції стосовно деяких питань, що мають значний вплив на кваліфікацію всіх злочинів, пов'язаних із заподіянням тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості; неоднозначно визначається саме поняття таких злочинів, наводяться спірні судження про особливості відповідальності за такі злочини, немає чіткої класифікації та чіткого законодавчого визначення щодо наслідків у вигляді тілесних ушкоджень (річ у тому, що законодавець застосовує безліч термінів, зміст яких включає в себе поняття "тілесне ушкодження"). Це викликає необхідність теоретичного та практичного дослідження процесу визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень при кваліфікації злочинів, які посягають на тілесну недоторканість особи, розробки питання про їх види та аналіз недоліків законодавства щодо визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, кримінально-правового та медичного визначення цього поняття, окремих питань відповідальності за злочини, пов'язані із заподіянням тілесних ушкоджень тощо.

8 Практичне завдання

Справа № 1-61 2008 р.

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2008 року. Шосткинський міськрайсуд Сумської області в складі : головуючого судді Свиненко М.Д., при секретарі Афанасенко Т.Л., з участю прокурора Нужної О.А., адвокатів ОСОБА_3, ОСОБА_4., представника неповнолітнього підсудного ОСОБА_5, представника служби у справах неповнолітніх Шосткинського міськвиконкому Шульга Н.М., представника відділення кримінальної міліції у справах неповнолітніх Шосткинського МРВ УМВС України в Сумській області лейтенанта міліції Матвієнко Ю.В., представника педагогічного колективу ОСОБА_6., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Шостка Сумської області справу по обвинуваченню : ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ур. м.Шостка Сумської області, українець, гр. України, освіта середня, не одружений, не працює, невійськовозобов'язаний, не судимий, мешк.АДРЕСА_1, за ст. 121 ч.2 КК України;

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ур. м.Лозова Харківської області, українець, гр. України, освіта неповна середня, не одружений, не працює, учень ШПЛ-10 гр.21, допризовник, не судимий, мешк.АДРЕСА_2, за ст. 121 ч.2 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

25 вересня 2007 року біля 22-ї години ОСОБА_1., групою осіб з неповнолітнім ОСОБА_2. ІНФОРМАЦІЯ_2, будучи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись в кімнаті АДРЕСА_3, на грунті словесного конфлікту, умисно завдали ОСОБА_7. тяжкі тілесні ушкодження у вигляді : закритої черепно-мозкової травми, що супроводжувалась струсом головного мозку, саден та гематоми в області обличчя, рани в області підборіддя, вивиху кісток лівого передпліччя, закритої травми грудної клітини, що супроводжувались переломами 3,4,5,6 ребер справа по середньо-підмишечної лінії та 8 ребра зліва, чисельних гематом м'яких тканин, гемотораксом справа, за ознаками небезпечними для життя в момент заподіяння.

Підсудні ОСОБА_1., ОСОБА_2. свою вину у вчиненні інкримінованого злочину визнали повністю та кожний окремо вказали, що дійсно вони 25 вересня 2007 року біля 22-ї години розпивали спиртні напої в кімнаті АДРЕСА_3 разом з потерпілим. Потім у них виник словесний конфлікт з ОСОБА_7.. ОСОБА_1. штовхнув потерпілого, той впав на підлогу, після чого лежачого стали бити ногами по різним частинам тіла. Це відбувалось десь з пів хвилини. Залишивши потерпілого на підлозі, пішли геть.

Дії підсудного ОСОБА_1. суд кваліфікує за ст. 121 ч.2 КК України, т.я. він завдав умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, вчинене групою осіб.

Дії підсудного ОСОБА_2 суд кваліфікує за ст. 121 ч.2 КК України, т.я. він завдав умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, вчинене групою осіб.

При призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину.

При визначенні виду і терміну покарання суд враховує особи підсудних, те, що : ОСОБА_1. позитивно характеризуються, вперше притягується до відповідальності, його сімейний стан та стан його здоров'я; ОСОБА_2. задовільно характеризується, його сімейний стан та стан здоров'я, його перебування на обліку в кримінальній міліції у справах неповнолітніх Шосткинського МРВ УМВС України в Сумській області, .

Обставинами, які пом'якшують покарання ОСОБА_1. є щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, часткове добровільне відшкодування завданого збитку.

Обставинами, які обтяжують покарання ОСОБА_1. є вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння.

Обставинами, які пом'якшують покарання ОСОБА_2 є щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, часткове добровільне відшкодування завданого збитку, вчинення злочину неповнолітнім.

Обставинами, які обтяжують покарання ОСОБА_2 є вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння.

Враховуючи обставини, які пом'якшують та ті які враховані при визначенні виду та терміну покарання обом підсудним, наполягання потерпілого строго не карати підсудних, суд вважає за можливе при призначенні основного покарання за ст. 121 ч.2 КК України підсудним ОСОБА_1., ОСОБА_2 застосувати ст. 69 КК України, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини цього Кодексу.

Керуючись ст.ст. 323, 324 КПК України, -

ЗАСУДИВ:

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні злочину передбаченого ст. 121 ч.2 КК України та призначити покарання з застосуванням ст. 69 КК України один рік шість місяців позбавлення волі.

Запобіжний захід до набрання вироком чинності змінити з підписки про невиїзд на тримання під вартою, взявши під варту в залі суду, строк відбування покарання відраховувати з 01.02.08р..

ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні злочину передбаченого ст. 121 ч.2 КК України та призначити покарання з застосуванням ст. 69 КК України один рік три місяці позбавлення волі.

Запобіжний захід до набрання вироком чинності змінити з підписки про невиїзд на тримання під вартою, взявши під варту в залі суду, строк відбування покарання відраховувати з 01.02.08р..

Стягнути з ОСОБА_1., ОСОБА_2. судові витрати на користь держави по 52 грн. 31 коп. з кожного, в разі відсутності коштів у ОСОБА_2., стягнення проводити відповідно з ОСОБА_5 (а.с.71).

Речові докази по справі знищити.

На вирок може бути подана апеляція до Сумського апеляційного суду через міськрайсуд протягом 15 діб, засудженим з часу вручення копії вироку.

Вирок виготовлено власноручно в нарадчій кімнаті.

Суддя Шосткинського

міськрайсуду :

Свиненко М.Д.

Висновок

Злочинами проти здоров'я називають суспільно небезпечні навмисні чи необережні дії (або бездіяльність), спрямовані на заподіяння шкоди здоров'ю іншої людини.

Спрямованими на заподіяння шкоди здоров'ю іншої людини визнаються лише ті злочини, безпосереднім головним об'єктом яких є здоров'я іншої особи (потерпілого). Такими не вважаються злочини, заподіяння шкоди здоров'ю при яких є додатковим наслідком і здоров'я для них є додатковим об'єктом.

Об'єктивну сторону злочину утворюють:

1) діяння (дія або бездіяльність);

2) наслідки у вигляді тяжкого тілесного ушкодження;

3) причинний зв'язок між зазначеними діянням і наслідками.

Тілесні ушкодження - це протиправне і винне порушення анатомічної цілості тканин, органів потерпілого та їх функцій, що виникає як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх ушкоджуючи факторів.

Відповідно до ст. 121 тяжким тілесним ушкодженням є тілесне ушкодження:

1) небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило

2) втрату будь-якого органа або його функцій;

3) психічну хворобу;

4) інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину;

5) переривання вагітності;

6) непоправне знівечення обличчя.

Суб'єктом злочину передбаченого ст. 121 Кримінального кодексу України відповідно до ч.2 ст. 22 КК України - є фізична осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом.

Мета умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження впливає на кваліфікацію цього діяння лише в одному випадку - коли нею є залякування потерпілого або інших осіб (ч.2 ст. 121).

Кваліфікованими видами умисного тяжкого тілесного ушкодження ( ч. 2 ст. 121) є вчинення його:

1) способом, що має характер особливого мучення;

2) групою осіб;

3) з метою залякування потерпілого або інших осіб;

4) на замовлення або

5) спричинення ним смерті потерпілого.

умисне тяжке тілесне ушкодження

Список використаної літератури

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. - К., 1996. - 111 с.

2. Кримінальний кодекс України: Офіційний текст. - К.: Юрінком Інтер, 2001 р. - 240 с.

3. Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. - К., Атіка, Академія, Ельга-Н, 2001.

4. Кримінальне право України. Особлива частина / За ред. М.І.Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація. - Київ - Харків: Юрінком Інтер, 2003. - 496 с.

5. Кримінальне право України. Особлива частина./ За ред. М.І.Мельника, В.А.Клименка. - Київ: Юридична думка, 2004. - 656 с.

6. Кримінальне право України. Особлива частина / За редакцією М.І.Бажанова та ін. - Харків. Юрінком Інтер - Право, 2001.

7. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред.М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - К.: Каннон, А.С.К., 2001.

8. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. Під загальною редакцією Потебенька М.О., Гончаренка В.Г. - К.: «Форум», 2004., у 2-х ч. - Ч.2. - 984 с

Размещено на Allbest.ru

Страницы: 1, 2, 3