1) діях - посягання на життя іншої особи;

2) наслідок у вигляді смерті;

3) причиновий зв'язок між ними [8, с. 272].

Важливою відмінністю є сприйняття винним обстановки дійсності. При необхідній обороні особа неправильно сприймає можливу шкоду, що їй загрожує. Перебуваючи у стані сильного душевного хвилювання, особа, як зазначали деякі науковці, зокрема, Хавринюк М.І., Мельник М.І. та Дуров О.О., «…перебуває у стані, який знижує її здатність усвідомлювати свої дії і керувати ними» [8, с. 273].

Суб'єкт злочинів також відмінний: ст. 116 КК передбачає відповідальність особи, яка досягла 14 років, а ст. 118 КК - 16 років.

Важливим є і відмежування ст. 118 КК та ст. 124 КК.

Перш за все, відмінними є об'єкти злочинів. Відповідно до ст. 118 КК, суспільно небезпечні діяння загрожують життю потерпілої особи, а відповідно до ст. 124 КК - здоров'ю.

Потерпілим у обох випадках є особа, що здійснювала (або збиралася здійснити) неправомірні дії щодо винного.

Об'єктивна сторона цих злочинів характеризується активними діями, спрямованими на захист прав та законних інтересів.

Відповідальність за ст. 118 КК і ст. 124 КК наступає лише у випадках, коли винним здійснений захист, який явно не відповідав небезпеці посягання або даній обстановці.

Основною відмінністю є наявність заподіяння смерті потерпілій особі за ст. 118 КК. Ст. 124 КК передбачає заподіяння тяжких тілесних ушкоджень. Відповідно до Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, ознаками тяжкого тілесного ушкодження є:

1) небезпека для життя;

2) втрата будь-якого органа або втрата органом його функцій;

3) душевна хвороба;

4) розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш ніж на одну третину;

5) переривання вагітності;

6) невиправне знівечення обличчя [5].

Якщо при умисному заподіянні тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, наслідком стає його смерть, діяння повинне кваліфікуватися за ст. 119 КК. Але тоді обов'язковими є наявність необхідної оборони, тяжких тілесних ушкоджень, смерті потерпілого та причинового зв'язку між ними.

Для кваліфікації вбивства за ст. 118 КК, перш за все треба встановити те, що винна особа перебувала у стані необхідної оборони, тобто, завдана смерть особі, яка посягала при захисті прав і законних інтересів (власних або інших осіб) або законних інтересів держави чи суспільства. При цьому повинні бути дотримані умови правомірності необхідної оборони, які відносяться до нападу (воно повинне бути наявним і суспільно небезпечним).

Злочин не матиме місця, якщо особа через сильне душевне хвилювання, що виникло у зв'язку із неправомірними діями потерпілої особи, не могла оцінити розмір заподіяної нею шкоди і його відповідність небезпечності посягання або обстановці захисту [3].

Ч. 5 ст. 36 КК передбачає ознаки, що виключають злочинність діянь. Це, зокрема, застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для:

1) захисту від нападу озброєної особи або групи осіб (відповідно до ч. 2 ст. 28 КК, групою осіб є не менше двох осіб);

2) відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло або інше приміщення (протиправне насильницьке вторгнення - це незаконне відкрите проникнення у чуже житло із застосуванням насильства; відповідно, насильство - це завдання іншій особі легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров'я або втратою працездатності; під іншим приміщенням мається на увазі будь-які інші будівлі, споруди, призначені для розміщення людей або майна).

При цьому тяжкість шкоди, яка заподіюється особі, що посягає, на правомірність захисту не впливає.

Отже, для кваліфікації за ст. 118 КК потрібно відмежовувати ознаки умисного вбивства від ознак суміжних злочинів, а саме тих, що передбачені ст. 115 КК, ст. 116 КК та ст. 124 КК.

При відмежуванні умисного вбивства у разі перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця від умисного вбивства обов'язковою є відсутність потреби захисту прав та законних інтересів особи, яка захищається, інших осіб, суспільства або держави. Якщо буде встановлено, що винний не перебував у такій обстановці, вчинене ним за наявності підстав слід кваліфікувати за ст. 115 КК.

Спільними ознаками ст. 116 КК та ст. 118 КК є об'єкт, потерпілий та об'єктивна сторона, що полягає у активних діях, смерті, як наслідку, причиновим зв'язком між ними та певною обстановкою вчинення злочину. Відмінність полягає саме у особливостях цієї обстановки: відповідно до ст. 116, винний перебуває у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово, внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання чи тяжкої образи з боку потерпілої особи; відповідно до ст. 118 КК, винна особа перебуває у стані необхідної оборони.

При відмежуванні ст. 118 КК від ст. 124 КК варто враховувати основну ознаку, яка відрізняє ці два злочини: при умисному вбивстві у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця - настання смерті, а при умисному заподіянні тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця - тяжких тілесних ушкоджень.

При кваліфікації діянь за ст. 118 КК, повинна мати місце неправомірність таких діянь: перевищення меж необхідної оборони. Недопускається наявність ознак, передбачених ч. 5 ст. 36 КК.

Висновки

У даній роботі було розглянуто класифікацію злочинів за суспільною небезпечністю. Вони поділяються на:

1) злочини із пом'якшувальними обставинами;

2) злочини із обтяжуючими обставинами;

3) злочини із пом'якшувальними і обтяжуючими обставинами.

Тут нас цікавить перший вид цієї класифікації. Такими суспільно небезпечними діяннями є злочини із привілейованим складом, що передбачені ст. ст. 116, 117, 118, 119, 124 КК. Ці діяння не звільняють від кримінальної відповідальності осіб, які їх вчинили, але у порівнянні з умисним вбивством або злочином, вчиненим при обтяжуючих обставинах, передбачають більш м'яке покарання.

Для дослідження питання про умисне вбивство при перевищення меж необхідної оборони, як одного із видів злочинів, що мають привілейований склад, необхідним є охарактеризувати усі злочини, що мають такий склад, їх об'єктивні і суб'єктивні ознаки.

Зокрема, об'єктом усіх злочинів, окрім умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, є життя особи. Об'єктивна сторона кожного з них характеризується активними діями - посягання на життя іншої людини, наслідками у вигляді смерті потерпілого, причиновим зв'язком між ними і певною обстановкою. Об'єктом ст. 124 КК є здоров'я потерпілої особи, а об'єктивною стороною - дії, наслідок у вигляді тяжких тілесних ушкоджень, певна обстановка.

Суб'єктом злочинів, передбачених ст. ст. 116, 117 КК є особа, яка досягла 14 років. Ст. ст. 118, 119, 124 КК - загальний суб'єкт (тобто, особа, яка досягла 16 років).

Суб'єктивна сторона цих злочинів характеризується прямим умислом. Окрім ст. 119 КК. Тут має місце необережна форма вини: злочинна самовпевненість або злочинна недбалість.

Також варто розглянути саме поняття необхідної оборони та умови її правомірності. Необхідною обороною є правомірна поведінка особи, що полягає у захисті прав і законних інтересів та у заподіянні шкоди особі, яка посягає. При цьому, шкода повинна відповідати даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.

Обов'язковою є наявність умов необхідної оборони:

1) дії, вчинені з метою захисту прав та інтересів особи, яка захищається, інших осіб, суспільства або держави;

2) оборона може здійснюватися лише від суспільно небезпечного посягання;

3) вона повинна бути своєчасною;

4) реальність посягання;

5) шкода заподіюється лише тій особі, яка посягає;

6) шкода є необхідною і достатньою у даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.

Перевищенням меж необхідної оборони є умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.

Важливим є відмежування умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця від суміжних злочинів (умисне вбивство, умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання, умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця).

На практиці виникає проблематичність при кваліфікації за ст. 115 КК за діяння, вчинені при перевищенні меж необхідної оборони. Щоб уникнути таких помилок, необхідно встановити чи є наявними ознаки необхідної оборони і ознаки перевищення її меж.

Відмежовуючи ст. 118 КК від ст. 116 КК, треба відзначити, що в останньому випадку обов'язковими є сильне душевне хвилювання винного, протизаконне насильство, систематичне знущання або тяжка образа щодо винної особи з боку потерпілого. Слід відрізняти стан необхідної оборони від стану психологічного афекту, тобто стану сильного душевного хвилювання. Афект страху є реакцією самозахисту. Він виникає від небезпеки посягання, що сприймається як загроза найбільш важливим благам, наприклад, життя. Оцінка небезпеки може бути перебільшеної, тобто помилкової. У цьому випадку особа не підлягає кримінальній відповідальності і допущене перевищення меж необхідної оборони не може вважатися навмисним (ч. 4 ст. 36 КК України). Наприклад, убивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання під впливом вчиненого насильства, може бути кваліфіковане як убивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК України).

Відмінністю ст. 118 КК від ст. 124 КК є об'єкт злочину - життя (об'єктом ст. 124 КК - здоров'я) та наслідок - смерть потерпілого. Якщо смерть особи настає в результаті тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або при перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця, діяння кваліфікується за ст. 119 КК.

Неправильне розуміння та застосування закону про необхідну оборону та про умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, призводить до судових помилок. Це, у свою чергу, обмежує право громадян на захист своїх законних прав та інтересів і сприяє створенню обстановки безкарності хуліганів, грабіжників та інших антигромадських елементів. З іншого боку, така ж реакція правоохоронних органів може мати наслідком безкарність злочинців, які спираються на необхідність оборони при вчиненні ними неправомірних діянь.

Список використаних джерел

1. Загальна декларація прав людини. - К.: Укр. Правнича Фундація. Вид-во Право, 1995. - 12 с. - (Сер. «Міжнародні документи ООН з прав людини»).

2. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. - К.: Україна, 1996.

3. Кримінальний кодекс України: Чинне законодавство зі змінами та допов. Станом на 1 лютого 2009 р. - 176 с.

4. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року №1 «Про судову практику у справах про необхідну оборону».

5. «Правила судово-медичного визначення тяжкості тілесних ушкоджень» №6 від 17.01.95, м. Київ.

6. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. (Ю.В. Александров, В.І. Антипов, О.О. Дудоров та ін.). - Вид. 4-те, переробл. та допов. / За ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. - К.: Атіка, 2008. - 376 с.

7. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник. (Ю.В. Александров, В.І. Антипов, О.О. Дудоров та ін.). - Вид. 2_ге, переробл. та допов. / За ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. - К.: атіка, 2008. - 712 с.

8. Баулин Ю.В. Обстоятельства, исключающие преступность деяния. - Харков, Основа, 1991. - 350 с.

9. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / М.І. Бажанов, В.Я. Тацій, В.В. Сташис, І.О. Зінченко та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - К.: Юрінком Інтер; Х.: Право, 2002. - 496 с.

10. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / М.І. Бажанов, В.Я. Тацій, В.В. Сташис, І.О. Зінченко та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - К.: Юрінком Інтер; Х.: Право, 2002. - 496 с.

11. Кримінальне право України: Загальна частина: Навч. посібн. для студентів юрид. фак. вищ. навч. закл. / За ред. Грищука В.К. - К.: видавничий Дім «Ін Юре», 2006. - 568 с.

12. Кримінальне право в запитаннях та відповідях. Загальна частина. / За загальною редакцією Клименка В.А. - К.: Атіка, 2003. - 288 с.

13. Козак В.Н. Право граждан на необходимую оборону. - Саратов, 1972.

14. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України - 4 вид., переробл. Та доповн./ За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавринюка. - К.: Юридична думка, 2007. - 1184 с.

15. Кримінальне право України. Особлива частина: Навчальний посібник. / За ред. Селецького С.І. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 504 с.

16. Уголовный кодекс Украины: научно-практический комментарий / ред. Е.Л. Стрельцов, 2005. - 864 с.

17. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: За станом законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 грудня 2001 р. / За ред. С.С. Яценка. - К.: А.С.К., 2002. - 936 с.

18. www.rada.gov.ua.

19. http://ebk.net.ua/Book/KPravo/06-09/1063.htm

20. http://ua.textreferat.com/referat_5785-2.html

Страницы: 1, 2, 3, 4