1.2. Структура виборчого бюлетеню, як спосіб голосування.

Важливим компонентом виборчої системи є структура виборчого бюлетеню. Бюлетені, що видаються виборцям, можуть бути по структурі простими, а можуть і навпаки - досить складними. Вибори бувають одноступеневі (президентські) і багатоступеневі (включають в себе і вибори до президента, членів парламенту, місцевих органів влади). В останньому випадку виборцю може бути надане право вибирати одну із декількох партій і тим самим проголосувати за всіх її кандидатів, але буває так, що на кожному рівні потрібно робити окремий вибір.

З вище сказаного, можна зробити висновок, що поняття “виборчий бюлетень” є в певній мірі тотожнім з поняттям “голосування”, тому поняття виборчого бюлетеню краще замінити поняттям “голосування”, оскільки воно, не змінивши змісту, значно полегшить виклад даної проблеми. Тому замість поняття “ординальним бюлетень” і “категоричний бюлетень” будемо використовувати поняття ординального і категоричне голосування.

Голосування називається категоричним, якщо виборець має право обирати лише одну партію або одного кандидата з числа всіх, хто в нашому випадку претендує на депутатський мандат. Голосування називається ординальним в тому випадку, коли виборець може ранжувати партії чи кандидатів. При такому порядку виборець має можливість показати, що хоча кандидат В - його перший вибір, та при його поразці він віддає перевагу кандидату С, а не А.

З вище сказаного можна зробити висновок, що категоричний бюлетень ставить виборця перед дилемою: якщо він проголосує за кандидата В, що користується його особистою довірою, але можливо непопулярного, то переможцем може виявитися кандидат А, але ж це - найгірший варіант. Щоб уникнути цього, виборець може проголосувати за більш популярного кандидата С. Іншого раціонального виходу, що уникнути найбільш небажаних результатів голосування, може просто не бути. Але може статися і так, що кандидат, який користується найбільшою підтримкою виборців, отримає мало голосів тільки через масову недооцінку його популярності. З цієї точки зору, ординальне голосування ефективніше з позиції виявлення реальних уподобань виборців, ніж категоричне.

Окрім чистих видів голосувань, існують і змішані. Багато виборчих систем дають можливість голосувати більш ніж за одного претендента, не вводячи ординального голосування. Наявність у виборців більш ніж одного голосу робить вибір більш змістовним. Таку можливість дають системи з так званим кумулятивним голосуванням. За такої системи виборці мають певну кількість голосів, скажімо, стільки ж, скільки і мандатів в окрузі. Така система, до речі, використовується на виборах до органів місцевого самоврядування в Баварії. За такої системи виборці мають три голоси. Вони їх можуть віддати одному кандидату або розподілити між декількома. Даний вид голосування є придатним для невеликих виборчих округів, в котрих виборці добре знають всіх кандидатів, а їх політична належність для них великого значення не має.

Окрім чистих видів голосування, існує і змішане. Багато виборчих систем дають можливість проголосувати більш ніж за одного кандидата, не вводячи ординального голосування. Наявність у виборців більш ніж одного голосу робить вибір багатшим.

Таким чином, розглянувши наведені методи голосування, можна зробити висновок, що якщо законодавець хоче розширити можливість вибору для виборців, забезпечити об'єктивніше виявлення їх уподобань, він може надати їм більш ніж один голос, відкинувши категоричне голосування, і ординальне, змішане або ж кумулятивне.

1.3. Величина виборчого округу.

Поняття величини округу використовується для відображення важливого фактора виборчої системи - кількості місць, що розподіляються в окрузі. Вона може коливатися від 1 до більш ніж 100.

При встановлені величини виборчого округу виникає чимало проблем. Найсерйозніша з них пов'язана з нерівною нарізкою виборчих округів. Особливо гостро вона стоїть в одномандатних округах. Адже не завжди буває так, що кількість мандатів, за які ведеться боротьба, не завжди пропорційні кількості виборців. Так одні округи можуть перевершувати інші за кількістю потенційних виборців. А це означає, що голоси виборців матимуть нерівну “вагу”.

Дійсно, якщо в одному окрузі 2000 виборців, а в іншому 500, то в більш заселеному окрузі норма представництва становитиме 0,5 на 1000 виборців, а в менш заселеному 2 на 1000 виборців. Це і є нерівна нарізка округів. Основною причиною такої ситуації є міграція населення, тобто люди, в основному, переїздять із села до міста.

Нерівна нарізка виборчих округів можлива і при виборах по багатомандатних округах. Прикладом, може слугувати Ісландія. Так факт перепредставленності ірландської Прогресивної партії в парламенті за підсумками виборів 1933 р. обумовлювалося тим, що партія опиралася на аграрне населення. Не дивлячись на декілька перенарізок, проблема нерівності округів виникала знову в міру переїзду усе більшого числа людей у місто.

Основним рішенням даної проблеми є перенарізка виборчих округів. Але багатомандатному окрузі, на відміну від одномандатного, перенарізка не потребує зміни кордонів, достатньо лише передати 1 чи 2 місця від одного округу до іншого.

Ще однією проблемою, пов'язаною з нарізкою виборчих округів, є часті махінації з визначенням їх кордонів, так звана проблема виборчої географії або джеррімендерінгу (цей термін виник в США в 1912 році, коли в одній з газет було розміщено малюнок одного з виборчих округів штату Массачусетс у вигляді саламандри - англ. Мовою salamander і цей малюнок назвали Derrymander - губернатором штату в цей час був Е. Джеррі, який практикував махінації з нарізкою виборчих округів для того, щоб забезпечити перевагу своєї партії). Основними принципами джеррімендерінгу є: в регіонах, де твоя власна партія особливо міцна, намагайся стримувати величину округа настільки, наскільки дозволяють закони, а регіонах, де сильні інші партії збільшувати величину виборчого округу Див: Р. Таагепера, М.С. Шугарт. Описание избирательных систем.// Полис. - 1997. - №3 - с. 122.

1.4. Методи конвертування голосів виборців у депутатські мандати.

Методи конвертування голосів виборців у депутатські мандати можна поділити на ті, що застосовуються в одномандатних (мажоритарна), та на ті, що застосовуються в багатомандатних округах (пропорційна виборча система). В свою чергу ці дві категорії мають свої підвиди, в яких діють свої специфічні правила.

Спочатку розглянемо правила розподілу місць в мажоритарних округах, бо вони порівняно прості.

У світовій практиці застосовують уніномінальні мажоритарні системи - вибори проводяться по одномандатних виборчих округах і поліномінальні - у багатомандатних округах Мельниченко В. Нам не потрібні блукаючі форварди від політики. Виборчі системи у світовій практиці./ Віче. - 1997. - №3. - с. 75

.

Серед уніномінальних мажоритарних систем розрізняють: систему відносної більшості, систему абсолютної більшості та систему кваліфікованої більшості.

Система відносної більшості історично найдавніша. Вибори за нею проводилися ще наприкінці XVIII століття. Зараз вона використовується в таких країнах, як: США, Нова Зеландія, Індія, Великобританія, Австралія тощо. За системою відносної більшості вибори проводяться в один тур, переможцем в кожному одномандатному окрузі стає той кандидат, який набрав більше голосів, ніж кожен з його супротивників. Голоси подані за переможених кандидатів не враховуються. Застосування такої системи має ряд позитивних рис. Зокрема, вона передбачає проведення результативних виборів і обрання представницької інституції; забезпечується тісний взаємозв'язок кандидата з виборцями; підвищується (хоч і суб'єктивному розумінні електорату) відповідальність кандидата перед тими, хто його обрав. До вад системи слід віднести те, що підривається принцип представництва, адже значна частина голосів виборців втрачається. Класичним прикладом втрати значної кількості голосів виборців слугують вибори 1987 року до парламенту Великобританії. Консерватори, одержавши 42% голосів, отримали 59,5% мандатів, а коаліція, маючи підтримку 23% електорату, отримала лише 3% місць у парламенті. Більше того, одержавши суттєву перевагу в меншості виборчих округів і програвши з незначним розривом у решти, можна програти вибори, зібравши більше голосів по країні, ніж партія переможець. Так сталося при виборах до британського парламенту у 1951 та 1974 роках. У 1951 р. консерватори, одержавши на 26 мандатів більше, ніж лейбористи, сформували уряд, хоча голосів зібрали на 224 тисячі менше. А на виборах 1974 р. лейбористи отримали на 4 мандати більше, ніж консерватори, і сформували уряд, хоча голосів зібрали на 270 тисяч менше.

Отже, система відносної більшості, хоч і має ряд своїх переваг, але водночас значно спотворює волевиявлення електорату, що є суттєвим недоліком, враховуючи велике значення виборів для життя країни.

Наступна система, що буде характеризуватися - мажоритарна система абсолютної більшості. За цією системою для перемоги необхідно отримати більше 50% голосів виборців. Для відвернення ситуації, коли кандидат, що переміг, користується підтримкою менше ніж 50% виборців, вводяться правила розподілу місць, що передбачають проведення другого туру голосування, або ж дозволяють виділити найбільш прийнятного для більшості виборців кандидата на основі ординального бюлетеню (голосування).

При категоричному голосуванні (голосуванні у два тури) передбачається, що якщо в першому турі жоден з кандидатів не набрав необхідної кількості голосів, то проводиться другий тур, в якому для перемоги необхідно набрати відносну більшість голосів. В другому турі беруть участь два кандидати, які набрали більше голосів в першому, хоча, наприклад, при виборах до Національних зборів Франції з 1958 до 1985 року в другий тур проходили всі кандидати, що отримували в першому не менше 12,5% голосів зареєстрованих виборців в окрузі.

Позитивних рисами даної системи є те, що унеможливлюється формування однопартійного уряду більшості партією, яка загалом по країні зібрала менше голосів, а також зменшується, порівняно з системою відносної більшості, розрив між кількістю поданих за партію голосів та її парламентським представництвом. Також проведення другого туру підштовхує близькі за політико-ідеологічними позиціями партії до блокування, що дає можливість до політичної самореалізації не тільки найбільшим, але й середнім за впливом партіям.

До негативних рис мажоритарної системи відносної більшості слід віднести те, що, по-перше, дорожчає процедура виборів внаслідок двох турів, по-друге, відбувається фактично нехтування волевиявленням 50% виборців.

Існує ще один різновид системи мажоритарної системи абсолютної більшості, що дозволяє уникнути проведення другого туру. Це так зване альтернативне голосування, що відбувається на основі ординального бюлетеню. За цією системою виборець в одномандатному виборчому окрузі голосує не за одного кандидата, а за декількох, вказуючи цифрами навпроти прізвищ їх перевага для нього. Навпроти прізвища самого бажаного кандидата ставиться 1, навпроти наступного - 2 і т.д. Якщо кандидат отримав більше половини перших переваг, він вважається обраним. В разі, коли жоден з кандидатів не набрав зазначеної кількості голосів, то з розподілу виключаються кандидати, що набрали найменшу кількість перших переваг, а їх голоси передаються іншим кандидатам відповідно до других переваг. Якщо ж і після цього жоден з кандидатів не набрав абсолютної кількості голосів, то з розподілу виключаються кандидати з найменшим числом перших і других переваг, і процес продовжується до того часу, доки жоден з кандидатів не набере відносної більшості голосів.

Наступною уніномінальною виборчою системою є мажоритарна система кваліфікованої більшості. Вона передбачає те, що обраним вважається той кандидат, який набрав кваліфіковану більшість голосів, що встановлює законодавством і як правило перевищує абсолютну. Через нерезультативність ця система застосовується рідко, хоча використовується для обрання сенаторів в Італії, де для перемоги в першому турі потрібна кваліфікована більшість у 65% голосів. Але в разі, якщо в першому турі не було набрано кваліфікованої більшості голосів, то проводиться другий тур, в якому необхідно набрати абсолютну більшість.

Серед поліномінальних виборчих систем виділяють два види: пропорційні та напівпропорційні (деякі науковці їх ще називають поліномінальні мажоритарні системи Мельниченко В. Нам не потрібні блукаючі форварди від політики. Виборчі системи у світовій практиці.// Віче. - 1997. - п№3. - с. 77) виборчі системи. До напівпропорційних систем відносяться: система єдиного голосу, що передається, далі СЄГП; система єдиного голосу, що не передається, далі СЄГНП; кумулятивне голосування.

За СЄГНП величина виборчого округу від 3 - 5 місць, виборець має один голос, а переможцями стають кандидати, які набрали відносну більшість голосів. Дана система існувала у Великобританії впродовж 1885 - 1945 роки, а також використовується в Японії.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5