Своїм рiшенням ЦВК визнала порушення з боку кандидата В. саме в частинi умов ведення передвиборної агiтацiї, хоча з матерiалiв справи не встановлено, чи була телепередача, участь у якiй взяла кандидат В., програмою передвиборної агiтацiї з боку виборчого блоку „В”, у списку якого кандидат В. була зареєстрована. У разi ж встановлення вiдсутностi такої угоди, очевидно, до вiдповiдальностi потрiбно було притягти засiб масової iнформацiї (далi - ЗМI) - телеканал, хоча доводиться констатувати ще й факт того, що чинним законодавством про вибори не передбачено вiдповiдальнiсть за порушення вимог частини десятої статтi 54 Закону. Очевидно, що пiдлягав перевiрцi й факт можливої оплати кандидатом В. ефiрного часу з коштiв виборчого фонду. Попри все це, Т. вже пiсля проведення виборiв звернулася до суду за захистом своїх порушених прав шляхом подання позовної заяви про захист честi, гiдностi та дiлової репутацiї. За даними авторiв цього матерiалу, пiсля дослiдження справи Т. мiсцевим та апеляцiйним судами, вимоги позовної заяви були задоволені [12, 202].

Важливою новелою Закону, що мала зупинити застосування „чорного компромату” у виборчiй кампанiї, стали положення частини п'ятої статтi 56. Цiєю нормою передбачено механiзм оперативного реагування кандидатiв у народнi депутати у разi поширення у ЗМI iнформацiї, яку кандидат вважає явно недостовiрною. Простежимо, як була застосована ця норма у процесі пiдготовки виборiв. Так, ЦВК розглянула скаргу кандидата Т. щодо направлення подання до мiсцевого суду про тимчасове припинення дiяльностi одного з загальнодержавних телеканалiв. Пiд час трансляцiї в ефiр на цьому каналi телепередачi „П”, яка не була програмою передвиборної агiтацiї, були поданi висловлювання кандидатiв у депутати та посадових осiб державної влади щодо дiяльностi кандидата Т., причому оцiнка дiяльностi Т. носила негативний характер. Враховуючи той факт, що загальнодержавний телеканал вiдповiдно до положень частини п'ятої статтi 56 Закону офiцiйно висловив готовнiсть надати кандидату Т. ефiрний час для розмiщення спростування поширених щодо неї вiдомостей, ЦВК своїм рiшенням скаргу Т. залишила без задоволення [12, 206-207]. Ця справа, крiм усього, вкотре наочно демонструє необхiднiсть законодавчого закрiплення поняття агiтацiї, оскільки цiлком зрозумiло, що просте поширення iнформацiї будь-якого змiсту, негативного чи позитивного, про дiяльність суб'єктiв виборчих перегонiв великою мiрою сприяє формуванню у виборцiв, вiдповiдно, ставлення прихильностi чи, навпаки, несприйняття кандидата або партiї.

Одним iз обмежень ведення передвиборної агiтацiї, вiдповiдно до положень частини першої статтi 56 Закону, є заборона участi в агiтацiї органів державної влади та мiсцевого самоврядування, а також їх службових та посадових осіб. Стосовно посадових осiб, які були зареєстровані кандидатами у депутати, ЦВК та Верховний Суд України у своїх рiшеннях за скаргами лiдера полiтичної партiї „Я” Б. щодо порушення порядку ведення передвиборної агiтацiї представниками виборчого блоку „ЗЄ„ встановили, що зазначенi обмеження на цих посадових осiб не поширюються i Закон не вимагає вiд них припинення своїх повноважень на час участi у виборчому процесi.

Слід зазначити, що пiд час пiдготовки чергових виборiв 2002 року участь народних депутатiв України, у тому числi й тих, хто не був зареєстрований як кандидат на наступних виборах, у веденнi агiтацiї була досить активною. Але вже пiд час пiдготовки повторних виборiв апеляцiйний суд Черкаської областi за скаргою кандидата Г. встановив, що народнi депутати України є службовими особами органу державної влади i, вiдповiдно, не мають права брати участь у передвиборнiй агiтацiї. Нами вже були проаналiзовані епiзоди з практики застосування положень Закону ОВК, коли кандидатовi Ж. за участь у його передвиборнiй агiтацiї народних депутатiв було оголошено попередження.

Доцiльно згадати й iнший випадок оголошення попередження ОВК пiд час пiдготовки повторних виборiв кандидатовi Ж., рiшення про яке у подальшому було скасоване постановою ЦВК. Пiд час розгляду скарги кандидата Ж. ЦВК було встановлено, що народнi депутати виступали в прямому ефiрi передачi, присвяченої дiяльностi Верховної Ради України, i дiйсно вислювлювали пiдтримку кандидатовi Ж. Разом iз тим, ЦВК не встановила факту участi кандидата Ж. у пiдготовцi цiєї передачi, до того ж сам кандидат участi у нiй не брав. Подiбна справа була також розглянута ЦВК за зверненням народного депутата П. щодо порушень ведення передвиборної агiтацiї, а саме - розповсюдження виборчими блоками „ЗЄ„ та „НА” (мiж iншим, опонуючими силами на виборах) друкованих агiтацiйних матерiалiв, що не мiстять необхiдної вихiдної iнформацiї (вiдомостi про установу, що здiйснила друк, наклад, вiдповiдальну за випуск особу). Пiд час розгляду цього звернення ЦВК було встановлено, що обидва виборчi блоки не здiйснювали замовлення i, вiдповiдно, не оплачували виготовлення тих матерiалiв, про якi згадувалось у зверненнi депутата П. Таким чином, ЦВК, з посиланням на той факт, що триває перевiрка правоохоронними органами фактiв виготовлення окремими пiдприємствами агiтацiйних матерiалiв з порушенням вимог законодавства, залишила звернення без задоволення.

Наведені приклади свідчать про необхiдність законодавчого закрiплення обов'язку ЗМI надавати ефiр виключно на пiдставi угод iз суб'єктом виборчого процесу, оплачених належним чином, а також встановити вiдповiдальнiсть юридичних осiб ЗМI за порушення цих вимог. На пiдтвердження такої позицiї авторiв наведемо ще декiлька прикладiв з практики апеляцiйних судiв [18, 330].

Апеляцiйний суд Тернопiльської областi розглянув та задовольнив скаргу кандидата У. на рiшення ОВК № 164 про оголошення йому попередження за порушення порядку ведення передвиборної агiтацiї, а саме - публiкацiї в газетi агiтацiйних матерiалiв без укладання угоди та оплати публiкацiї з коштiв виборчого фонду. Судом було встановлено, що публiкацiю кандидат не замовляв та дозвiл на розмiщення агiтацiйних матерiалiв не давав. На пiдставi цього рiшення ОВК було визнано неправомiрним та скасовано судом.

Рiшенням апеляцiйного суду м. Києва було розглянуто та задоволено скаргу кандидата С. на рiшення ОВК № 217. Суд встановив, що мало мiсце порушення порядку ведення агiтацiї: поширення агiтацiйних матерiалiв на пiдтримку цього кандидата, якi не мiстили необхiдних вихiдних даних, але у судовому засiданнi не було встановлено зв'язку мiж цими порушеннями та дiями кандидата С.

Судова практика свідчить про ще одну, досить суттєву прогалину чинного виборчого законодавства. Апеляцiйним судом Львiвської областi було розглянуто скаргу виборця В. на бездiяльнiсть ОВК № 125, що полягала, на думку заявника, в усуненнi цiєї комiсiї вiд оцiнки порушень порядку ведення агiтацiї з боку кандидата О., а саме - ненаданнi до ОВК примiрника агiтацiйного плаката-розтяжки. Нагадаємо, що положеннями частини шостої статтi 52 Закону на партiї (блоки) та кандидатiв покладено обов'язок подання до вiдповiдної ВК примiрникiв друкованих агiтацiйних матерiалiв [1, 179-192]. Разом iз тим поза межами правового регулювання цiєї норми дiйсно залишилися питання про розмiщення плакатiв-розтяжок, якi навряд чи можуть бути визнанi саме друкованими матерiалами.

Розглянемо ще такий аспект ведення передвиборної агiтацiї, визначений частиною другою статтi 56 Закону, як обмеження щодо ведення агiтацiї у вiйськових частинах та установах кримiнально-виконавчої системи. Апеляцiйним судом Львiвської областi було розглянуто та задоволено скаргу кандидата К. на бездiяльнiсть ОВК № 117 щодо ненадання вчасно кандидатовi iнформацiї про дату, час i мiсце зустрiчей кандидата iз виборцями, якi перебувають у цих частинах та установах. Суд наголосив на тому, що органiзацiя зустрiчей кандидатiв iз виборцями на цих ВД є обов'язком, а не правом ОВК, як це помилково трактували члени ОВК [1, 186].

Фiнансування виборчої кампанiї

Масив практики розгляду ВК та судами справ, пов'язаних iз фiнансуванням виборчої кампанiї, не є значним. Але немає сумнiву у тому, що потребують подальшого вдосконалення положення законодавства про вибори стосовно саме фiнансування виборчої кампанiї.

Ми вже згадували у цьому дослідженні про обов'язок суб'єктiв виборчого процесу здiйснювати оплату поширення всiх агiтацiйних матерiалiв лише з коштiв виборчого фонду. Разом з тим, законодавцем не було чiтко врегульовано питання щодо того, чи можливе витрачання коштiв виборчого фонду на здiйснення iнших заходiв, не пов'язаних з агiтацiєю. Вважаємо, що й вiдповiдною постановою ЦВК, якою затверджено „Порядок облiку надходжень та використання коштiв виборчих фондiв полiтичних партiй, виборчих блокiв полiтичних партiй, кандидатiв у народнi депутати України та звiтностi iз цих питань” [24, 44-47], повною мiрою не було врегульовано це питання. Крiм передбачених цим Порядком у перелiку витрат на проведення заходiв передвиборної агiтацiї, можемо виокремити лише деякi, що прямо не пов'язанi iз такою дiяльнiстю, а, натомiсть, вiдображають витрати на „загальноадмiнiстративнi” цiлi:

· послуги зв'язку;

· оплата транспортних послуг та утримання транспортних засобiв;

· оренда (плата за оренду примiщення, обладнання тощо);

· оплата банкiвських послуг.

Найбільш невизначеним є такий напрям витрат, як використання коштiв не за цiльовим призначенням. За вiдсутностi законодавчого визначення „цiльових” напрямiв використання коштiв виборчих фондiв незрозумiлими залишилися критерiї вiднесення окремих витрат до „нецiльових”.

Проаналiзуємо рiшення ЦВК та Верховного Суду України за скаргами лiдера полiтичної партiї „Я” Б. щодо порушення порядку ведення передвиборної агiтацiї представниками виборчого блоку „ЗЄ„. Правова позицiя цих установ є такою: участь виборчого блоку „ЗЄ„ у фiнансуваннi трансляцiї спортивних змагань не є порушенням порядку ведення агiтацiї, а сама трансляцiя змагань не є передвиборною агiтацiєю й iнформацiйною програмою. Таким чином, iз цих рiшень прямо випливає, що ЦВК та Верховний Суд України не вважають порушенням вимог виборчого законодавства фiнансування з коштiв виборчого фонду iнших заходiв, нiж заходи передвиборної агiтацiї. Наразi авторам невiдомо, чи змогли використати таке тлумачення положень Закону кандидати та партiї (блоки), чи витрачалися кошти виборчих фондiв на iншi цiлi: оплату вiдряджень, оплату праці осiб, залучених до роботи у штабах кандидатiв тощо. За даними, що були опублiкованi ЦВК, жодна з полiтичних партiй чи блокiв не зазначила у своїх фiнансових звiтах використання коштiв не за цiльовим призначенням, а кандидати, якi були зареєстрованi у 225-ти ОВО, разом витратили трохи бiльше 8 тис. гривень цiєї категорiї коштiв.

Доречно нагадати, що, наприклад, частиною другою статтi 5 Закону України „Про вибори депутатiв мiсцевих рад та сiльських, селищних, мiських голiв” прямо заборонено використовувати кошти виборчого фонду на iншi потреби, окрiм виборчої кампанiї [20, 15]. До того ж i Законом „Про вибори народних депутатів України” в редакцiї 1998 року передбачалося, що кошти виборчого фонду можуть використовуватися виключно на потреби агiтацiйної кампанiї (частина дванадцята статтi 37) [28, 105].

Положеннями частини п'ятої статтi 52 Закону партiям (блокам) та кандидатам надано право при виготовленнi матерiалiв агiтацiї застосовувати майно, що їм належить. Вочевидь, законодавець передбачав, що партiї (блоки) та кандидати можуть використовувати певне друкарське чи полiграфiчне обладнання. Застосована ж конструкцiя правової норми не видається вдалою з огляду на те, що грошовi кошти так само є майном, яке належить певному власниковi [8, 131]. Отже, якщо до аналiзу цiєї норми застосувати цивiлiстичний пiдхiд, то використання для виготовлення агiтацiйних матерiалiв майна суб'єктiв виборчого процесу у виглядi грошових коштiв, але не з коштiв виборчого фонду, не може вважатися порушенням. Крiм того, застосування термiна „належить” залишило поза межами правового регулювання питання щодо власника майна через те, що майно може належати певному суб'єктовi, який не є власником цього майна, наприклад, на правi оперативного управлiння. Такi недолiки Закону з точки зору недосконалостi юридичної технiки позначилися на правозастосовчій практиці судiв.

Апеляцiйний суд Донецької областi розглянув справу за скаргою В. на рiшення ОВК № 54, яким до В. застосованi санкцiї за порушення вимог законодавства стосовно порядку ведення агiтацiї, а саме - друкування агiтацiйних матерiалiв з використанням ризографа, власником якого не є В. Судом було встановлено, що заявник скарги є володiльцем ризографа на пiдставi договору оренди, тобто на законних пiдставах. Доводи ОВК про несплату орендної плати не були взятi судом до уваги як такi, що стосуються наявних цивiльноправових вiдносин власника ризографа та В. та не пов'язанi з вiдносинами, якi регулюються виборчим законодавством [1, 199].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10