Прокурору надане право при затвердженні обвинувального висновку змінити обсяг обвинувачення або кваліфікацію дій обвинувачуваного по кримінальному закону про менш тяжкий злочин.

Дійсно, свідомістю особи при вчиненні конкретного злочину охоплюються і об'єктивні фактори: характеристики потерпілого (ст.115, 152, 112, 379, 348 КК і ін.), особливості предмета злочину (ст. 185, 201, 214 КК і ін.), спосіб дії (ст. 191, 190, 189 КК і ін.), місце дії (ст. 185, 186, 187 КК і ін.), знаряддя злочину (ст. 187, 147 КК і ін.), незаконність дій злочинця (ст. 134, 162, 182, 246 КК і ін.) Крім того, свідомістю винного обов'язково охоплюються об'єктивні обставини, пом'якшуючі (ст. 66 КК) і обтяжуючі (ст. 67 КК) покарання.

У чинному законодавстві ці категорії не враховуються при визначенні умислу і необережності. Свідомість усіх перерахованих об'єктивних ознак є частиною психічного процесу, який протікає в корі головного мозку людини в момент вчинення нею злочину.

Викладене дозволяє визначити вину як психічний процес, обумовлений об'єктивними ознаками злочину, де головним є передбачення (у різних його ступенях) суспільно небезпечних наслідків, однаково властиве як умислу, так і необережності, яке причинно поєднує не тільки діяння і шкоду, але також діяння і юридичну відповідальність за нього.

Велике значення у встановленні причинного зв'язку в кримінальному праві приділяється природно-науковим і логіко-філософським методам.

З'ясування причинного зв'язку в процесі кваліфікації повинно здійснюватися із врахуванням наступних загальновизнаних правил.

1) У всіх причинних зв'язках завжди існує принципова відмінність причини від наслідку. Ця відмінність є абсолютно незалежно від точки зору, тобто системи координат. Зміст відмінності полягає в тому, що причина завжди є необхідною, об'єктивною передумовою наслідку, тобто породжує його.

2) Причини і наслідки завжди поділяються простором. Відстань між ними може бути як завгодно малою, але не може бути рівна нулю.

3) Причини і наслідки завжди розділяються часом. Часовий проміжок між ними може бути як завгодно малим, але не може дорівнювати нулю.

4) Час володіє особливою, абсолютною властивістю, яка може бути названа спрямованістю і необоротністю часу. Цією властивістю визначається відношення причин до наслідків, тому що наслідок завжди знаходиться в майбутньому стосовно причини.

5) Причинний (каузальний) зв'язок явищ носить характер взаємодії об'єктивний, універсальний, загальний, закономірний.

Немає безпричинних явищ, а будь-яке знання є, насамперед, знання причин, у якості яких можуть виступати як об'єктивні (детерміновані об'єктивними), так і суб'єктивні (обумовлені суб'єктивними) категорії. Їх співвідношення випливає з розгляду їхнього змісту крізь призму закону єдності і боротьби протилежностей. Не випадково цей закон відомі мислителі називали «ядром діалектики».

6) Категорія причинного зв'язку відображає об'єктивний рівень наукового пізнання, проникнення в суть досліджуваних явищ і процесів, як природних, так і соціальних. Усе, що поки лежить поза наукою, не піддається причинному аналізу, що має юридичне значення.

7) Між діянням і наслідком у багатьох злочинах не завжди існує фізична залежність, яка характеризується безпосередньою передачею енергії, матерії. Фізичні зв'язки у ряді злочинів компенсуються необхідними соціальними зв'язками і соціальною причинністю. Отже, крім фізичного є, і для кримінального права важливі, інші істотні рівні детермінації: соціальний, соціально-правовий, психологічний, кібернетичний і ін.

Логічною формою встановлення причинного зв'язку в будь-яких дослідженнях є індукція, яка має виняткове значення для кваліфікації злочинів і обґрунтування кримінальної відповідальності.

Індукція -- це умовивід, спрямований від окремого до загального, у якому висновок ґрунтується на існуванні між досліджуваними обставинами причинно-наслідкових відносин.

У логіці виділяються наступні види індукції: повна і неповна.

Очевидно, що умовиводи повної індукції є достовірними, однак практичні можливості її застосування обмежені.

Неповна індукція більш поширена в науковому пізнанні, тому що саме вона дозволяє одержувати загальне знання, що відноситься до нескінченних, відкритих класів, а також і до кінцевих, але практично не перераховуваних у силу великого числа їх елементів. Висновки по методу неповної індукції є правдоподібними, але не достовірними; їх висновки прийнятні як гіпотези (у тому числі кваліфікаційні версії).

Неповна індукція у свою чергу поділяється на індукцію через простий перелік (популярну індукцію), індукцію через відбір фактів і наукову індукцію.

Остання включає сукупність спеціальних логічних методів, за допомогою яких встановлюються причинні залежності:

а) Метод єдиної схожості. Суть його полягає в тому, що спостерігаються і порівнюються між собою дві і більше групи факторів, під впливом яких настає той самий результат. Якщо групи розрізняються між собою по усіх факторах, за винятком одного, який виявився для них загальним, то цей єдиний фактор і буде причиною результату, що наступив.

б) Метод єдиної відмінності у відомому сенсі прямо протилежний попередньому. Він полягає в порівнянні однієї групи чинників, під впливом яких дане явище настає, з іншою групою чинників, при яких воно не настає.

в) Об'єднаний метод схожості і відмінності полягає в тому, що для перевірки і підвищення достовірності знання, отриманого одним методом, метод схожості в необхідних випадках доповнюється методом відмінності. Це підвищує міру достовірності індуктивного висновку.

г) Метод супутніх змін заснований на нерозривності причинності і мінливості, носить ймовірний характер і дозволяє способом формальної логіки встановити зовнішню відповідність однієї зміни іншій.

д) Метод залишків припускає наявність одних факторів, що знаходяться в причинному зв'язку з частиною наслідку, що настав, а, отже, також інших факторів, що є причиною частини цього ж наслідку, що залишився.

е) Метод абстрагування також застосовується в логічному аналізі причинно-наслідкових відносин, виходячи з відомого постулату: «Щоб пізнавати окремі ми змушені виривати їх з їх природного чи історичного зв'язку і досліджувати кожну окремо з її особливих причин і наслідків».

Абстрагування виступає основою для вирішення питання про кримінальну відповідальність. Не виділивши шляхом відвернення і узагальнення головний фактор у системі взаємодіючих сил, неможливо встановити винну особу і кваліфікувати її дії.

При застосуванні даного методу варто враховувати два загальні правила (умови) абстрагування. По-перше, причина повинна якісно відрізнятися від інших факторів, які супутні їй у даній просторово-часовій області. По-друге, вплив супутніх змін повинен бути значно менш інтенсивним, ніж вплив причини на наслідок. Причому настільки, щоб цими факторами можна було б нехтувати без великої шкоди для результатів дослідження.

ж) Метод моделювання матеріальних і уявних конструкцій (моделей) заснований на висновках за аналогією як способу формування наукових гіпотез. Суть умовиводів за аналогією полягає в тому, що в досліджуваного об'єкта передбачається наявність визначеної ознаки на тій підставі, що ця ознака належить іншому об'єкту, подібному з досліджуваним. Аналогія дозволяє відповісти на запитання, чи міститься в конкретному об'єкті ознака, виявлена в іншому об'єкті. При застосуванні методу аналогії також існують визначені правила.

Умовивід за аналогією застосовується тільки до таких предметів і явищ (відносин), які схожі між собою в істотних ознаках. У аналогії висновок ґрунтується на об'єктивній залежності всякої ознаки об'єкта від інших його істотних ознак. Тому якщо в двох об'єктах істотні ознаки збігаються, то співпадаючими можуть бути й інші залежні, похідні від них ознаки.

Висновок, що одержується за аналогією, не може бути свідомо істинним і тому завжди підлягає перевірці.

2. Юридичні і фактичні помилки та їх кримінально-правове значення

Під помилками в кримінальному праві розуміється неправильне, помилкове уявлення особи про юридичні чи фактичні властивості вчиненого діяння чи його наслідків.

В основі поділу помилок на види лежать дві загальноприйняті підстави -- факт і право. Вирішення питань про типи (види) помилок (юридичних чи фактичних), їх релевантності чи нерелевантності (тобто віднесених до кримінального права, мають чи не мають кримінально-правового значення) прямо детерміновано суб'єктивними (виною) і об'єктивними (причинним зв'язком) факторами, що істотно впливає на кваліфікацію вчиненого.

Юридична помилка (помилка в протиправності) полягає в неправильному уявленні особи про злочинний (незлочинний) характер вчиненого нею діяння чи помилковому уявленні про кваліфікацію злочину, вид і розмір покарання, яке підлягає застосуванню за вчинене. У її основі лежить незнання закону чи помилкове розуміння його змісту.

Юридична помилка у відношенні злочинного чи незлочинного характеру діяння може виражатися в тому, що особа суб'єктивно вважає вчинене нею злочином, хоча в дійсності воно таким не є. Наприклад, А., одержавши від К. за дорученням машину для поїздки у відпустку, після повернення довідався, що власник раптово помер і вирішив привласнити машину. Вчиняючи це діяння, А. вважав його злочином, у той час як воно таким не є, а утворює цивільно-правовий делікт. Такого роду діяння отримало назву уявного злочину, оскільки злочину в дійсності не було, він існував лише в уяві особи, яка вчинила нейтральний по відношенню до кримінального закону вчинок. Оскільки фактично вчинене діяння об'єктивно не відноситься до суспільно небезпечного і кримінально протиправного, уявний злочин не тягне кримінальної відповідальності.

Помилка щодо злочинності діяння може виражатися також у тому, що особа, вчиняючи злочин, навпаки вважає вчинене не злочинним. Така помилка, як правило, не виключає кримінальної відповідальності, оскільки існуюча процедура прийняття і вступу кримінального закону в силу практично виключає незнання кримінального закону; з моменту вступу закону в силу передбачається знання його всіма громадянами. Разом з тим, презумпція знання закону допускає і виключення: особа може пояснити незнання закону тим, що вона знаходилася тривалий час у відрядженні у віддалених місцях, куди за якимись причинами не надходила інформація (зимівля, автономне плавання). У цьому й інших подібних випадках варто з'ясувати, чи мала особа можливість вчасно ознайомитися з законом (тобто чи могла ця об'єктивна реальність знаходитися під контролем свідомості суб'єкта).

Якщо така можливість була і суб'єкт нею не скористався, то він підлягає відповідальності на загальних підставах. Якщо ж особа реально не мало цієї можливості, то кримінальна відповідальність виключається. Тому відомий давньоримський принцип може бути уточнений у такий спосіб: незнання закону не звільняє від відповідальності, якщо особа могла і повинна була знати цей закон. Запропоноване уточнення дозволяє показати зв'язок помилок із виною і причинним зв'язком, провести чітку грань між правовим казусом і винною (релевантною) помилкою.

Наступний вид юридичної помилки -- неправильне уявлення особи про кваліфікацію злочину, вид і розмір покарання.

Вона не впливає на зміст вини і відповідальність, оскільки особа усвідомлює характер суспільної небезпеки вчиненого злочину, його протиправність, а уявлення про тонкі юридичні питання кваліфікації діяння, розмір і вид покарання не входить у зміст вини і причинного зв'язку.

Фактична помилка виражається в неправильному помилковому уявленні особи про об'єктивні (фактичні) властивості вчиненого нею діяння і його наслідків. Вона може відноситися до об'єкта, предмету, дії чи бездіяльності і причинного зв'язку.

Тому термін «об'єктивне зобов'язання» у кримінальному праві повинен розумітися як практика невизнання фактичної помилки для вирішення питань відповідальності обвинувачуваного за заподіяну шкоду. Іншими словами, якщо помилка по всіх ознаках повинна бути релевантна (мати кримінально-правове значення), а її трактують як таку, що не має відношення до справи, то має місце об'єктивне зобов'язання.

Під помилкою в об'єкті розуміється помилкове уявлення про зміст об'єкта посягання. Особа вважає, що заподіює шкоду одному об'єкту, тоді як фактично посягання здійснюється на інший, зазвичай, схожий об'єкт. Кваліфікація здійснюється по суб'єктивній спрямованості діяння, і, оскільки, фактично шкода не заподіюється, то відповідно до вольової і причинної спрямованості вчинене кваліфікується як замах на вчинення відповідного злочину. Наприклад, Р., бажаючи нанести тяжкої шкоди здоров'ю судді Я. на ґрунті невдоволення його службовою діяльністю, вчинив ці дії відносно проживаючого в одному під'їзді з Я. громадянина А., якого він помилково прийняв за суддю.

Вчинене в цьому випадку повинне бути кваліфіковане як замах на насильницькі дії відносно представника судової влади, як злочин проти правосуддя. Подібна помилка впливає на кваліфікацію лише в тому випадку, коли відповідальність за посягання на різні об'єкти передбачена різними нормами Особливої частини КК (наприклад, злочини проти правосуддя і загально кримінальний злочин). Якщо ж різні об'єкти охороняються однією і тією ж нормою, то така помилка не впливає на кваліфікацію вчиненого. Наприклад, винний думає, що викрадає майно, що належить одному власнику, а насправді воно належить іншому власнику; вчинене в будь-якому випадку охоплюється складом того ж самого злочину як за суб'єктивними, так і за об'єктивними ознаками.

Аналогічним чином оцінюється помилка в предметі посягання. Вона впливає на кваліфікацію вчиненого лише в тому випадку, коли предмет, на який впливає винний, є складовою частиною об'єкта, що охороняється іншою нормою права. Якщо ж предмети належать до матеріальних елементів того самого об'єкта, то така помилка ніякого впливу на кваліфікацію вчиненого не чинить.

Наприклад, бажаючи знищити з метою помсти своєму начальнику автомобіль, що належить військовій частині, винний помилково знищив особистий транспортний засіб, що знаходиться в гаражі, лікаря частини. Оскільки бажаний і фактично знищений предмети відносяться до матеріальних елементів різних об'єктів, то вчинене повинно кваліфікуватися не як злочин проти власності, а як замах на умисне знищення військового майна (ст. 441 КК). Якщо ж винний помилково викрав замість револьвера пістолет, замість нарізної зброї -- гладкоствольну, то ця обставина не впливає на кваліфікацію, оскільки ці предмети рівною мірою відносяться до єдиного об'єкта.

Помилки в об'єкті чи предметі злочину не слід змішувати з випадками відхилення дії, коли шкода іншому об'єкту заподіюється в результаті впливу причин, які суб'єктом у момент вчинення злочину не усвідомлювалися, але повинні були і могли усвідомлюватись.

Так, Д., бажаючи вбити Р, який проходив повз дерев'яну огорожу, вистрілив у нього, але допустив промах і куля потрапила в людину, яка проходила у цей час за огорожею, якій була заподіяна тяжка шкода здоров'ю. З позицій взаємодії категорій вини і причинного зв'язку тут має місце не фактична помилка, а відхилення дії. За наявності шкідливих наслідків, заподіяних у результаті відхилення дії, вчинене утворює сукупність злочинів. У наведеному прикладі дії Д. повинні бути кваліфіковані по сукупності: як замах на вбивство і заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю з необережності.

Помилка в засобах вчинення злочину (дії) виражається в неправильному уявленні суб'єкта про об'єктивні властивості використовуваних ним засобів для досягнення злочинного результату, внаслідок чого суспільно небезпечні наслідки або зовсім не настають, або настають у значно більшому чи меншому обсязі, ніж бажав винний. У такому випадку особа підлягає кримінальній відповідальності за замах на той злочин, який вона мала намір вчинити. Наприклад, якщо винний, вважаючи, що дає отруту, помилково напоїв потерпілого нешкідливою для здоров'я мікстурою, його дії кваліфікуються як замах на вбивство. Нарешті, може мати місце помилка в причинності, яка полягає в неправильному уявленні особи про розвиток причинного зв'язку між діянням і наслідком, що наступив. Суть помилки полягає в наступному: вчиняючи яку-небудь дію, особа суб'єктивно впевнена, що вона призведе до бажаного результату. Насправді задуманий наслідок настає або з іншої причини, або вчинене діяння має інший результат. Наприклад, суб'єкт, знаючи, що потерпілий не вміє плавати, штовхає його з моста, будучи впевненим, що він потоне. На справді жертва гине при падінні від удару об виступ мосту. Помилка такого роду на кваліфікацію злочину не впливає, оскільки винний усвідомлював неминучість результату, що наступив. У випадку, коли бажаний наслідок через помилки в причинному зв'язку не настає, винний підлягає відповідальності за замах на відповідний злочин.

Таким чином, незважаючи на відзначену специфіку кожного виду помилок, усі вони по своєму змісту являють собою помилки у змісті взаємозалежних кримінально-правових категорій: вини суб'єкта і розвитку причинного зв'язку.

Страницы: 1, 2, 3