Визнання та виконання рішень іноземних судів в Україн

Міністерство освіти та науки України

Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова

Економіко-правовий факультет

Кафедра цивільно-правових дисциплін

Курсова робота

З дисципліни "Цивільно-процесуальне право України"

на тему: "Визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні"

Студентка 4 курсу

групи 4-зЮ

спеціальність: "Правознавство"

Сінцерова Ю. В.

Ст. викладач

Голоденко І.О.

Одеса 2009

План

Вступ

1. Поняття визнання та звернення до виконання рішення іноземного суду

1.1 Поняття рішення іноземного суду, його визнання та виконання

1.2 Виконання доручень іноземних судів

2. Визнання та звернення до виконання рішення іноземного суду, яке підлягає примусовому виконанню

2.1 Процедура виконання рішення іноземного суду

2.2 Надання дозволу на примусове виконання рішення

2.3 Відкриття виконавчого провадження

3. Визнання рішення іноземного суду, яке не підлягає примусовому виконанню

3.1 Рішення, що належать до тих, які не підлягають примусовому виконанню

3.2 Умови та порядок визнання рішень іноземного суду, які не підлягають примусовому виконанню

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Україна проголосила себе правонаступницею прав і обов'язків за міжнародними договорами СРСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки (ст. 7 Закону України "Про правонаступництво України"). З підстав Віденської конвенції про правонаступництво держав стосовно договорів вони залишаються у силі для України. Деякими з цих договорів передбачений інший -- дипломатичний порядок зносин між державами у питаннях виконання судових рішень і доручень. Він полягає у тому, що суд держави звертається через своє міністерство юстиції до свого міністерства закордонних справ, яке через своє дипломатичне представництво чи консульську установу в іноземній державі звертається до відомства іноземних справ цієї держави з відповідною нотою. Відомство іноземних справ надсилає дане доручення до органів юстиції своєї держави з пропозицією виконати певні дії. Такий дипломатичний порядок зносин визначений ст. 4 Договору з Республікою Кіпр, ст. 4 Договору з Туніською Республікою, ст. 4 Договору з Фінляндською Республікою, ст. 4 Конвенції з Італійською Республікою, ст. 4 Договору з Грецькою Республікою, а також договорами з Австрією, Францією, Бельгією і ФРН. У ноті Міністерства закордонних справ СРСР від 17 вересня 1966 р. про приєднання до Гаазької конвенції з питань цивільного процесу від 1 березня 1954 р. зазначено, що судові документи іноземних органів влади, призначені для вручення особам, які проживають на території СРСР, а також судові доручення зазначених органів влади мають надсилатися для виконання відповідним радянським установами у дипломатичному порядку через Міністерство закордонних справ. Учасниками цієї Конвенції на 1 січня 1988 р. були Австрія, Бельгія, Ватикан, Данія, Єгипет, Ізраїль, Іспанія, Італія, Ліван, Люксембург, Марокко, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Суринам, Туреччина, Угорщина, Фінляндія, Франція, ФРН, Чехословаччина, Швейцарія, Швеція, Югославія, Японія. Отже, дипломатичний порядок зносин у питаннях правової допомоги і правових відносин залишається, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, укладеними Україною.

У державах континентальної Європи у правовому регулюванні процесу визнання і виконання іноземних судових рішень широко застосовується екзекватура -- надання рішенню іноземного суду сили рішення своєї держави, у тому числі і можливості його примусового виконання. У Франції екзекватура надається судом першої інстанції рішенням у справах, які за французьким законодавством ухвалюються з цивільного або торговельного права (приватного, але не публічного). Для надання екзекватури не вимагається взаємності з боку іноземної держави щодо примусового виконання рішення французького суду, але необхідно, щоб іноземне рішення за правом держави, судом якої воно було ухвалене, підлягало примусовому виконанню. При цьому суд перевіряє наявність необхідних умов, а саме: чи іноземне рішення ухвалене компетентним судом; чи були дотримані ним обов'язкові правила цивільного судочинства; чи були застосовані при ухваленні даного рішення цивільно-правові закони відповідно до правил, які застосовуються згідно з французьким колізійним правом; чи не буде примусове виконання рішення порушувати французький публічний характер; і чи відсутній обхід закону. Перевірка умов, необхідних для надання іноземному рішенню екзекватури, фактично означає перегляд його по суті. Не вимагається екзекватури для визнання юридичної сили за іноземним рішенням про розірвання шлюбу, особи безвісно відсутньою та іншими рішеннями, які стосуються цивільного статусу особи. Однак, якщо посилання на такі іноземні рішення оспорюються заінтересованими особами, суд перевіряє наявність зазначених умов. Іноземне судове рішення без екзекватури може бути використане сторонами як доказ у спірній справі.

1. Поняття визнання та звернення до виконання рішення іноземного суду

Правове регулювання визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні здійснено Законом України "Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів", положення якого були трансформовані у ЦПК України у розділ VIII "Про визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні", який має дві глави: "Визнання та звернення до виконання рішення іноземного суду, що підлягає примусовому виконанню"; "Визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню".

В правовій науці під визнанням рішення іноземного суду розуміють поширення його дії на територію іншої держави з дозволу останнього, з тими правовими наслідками, які тягне за собою рішення суду держави визнання, яке набрало законної сили. Виконання іноземного рішення означає реалізацію його шляхом застосування до боржника в передбаченому законом порядку заходів державного примусу в виконавчому провадженні. Визнання іноземного судового рішення є необхідною передумовою його примусового виконання, яке можливе лише внаслідок відповідного розпорядження компетентного суду (екзекватури) тієї держави, де запитується таке виконання.

Визнанням іноземного судового рішення в Україні є дозвіл нашої держави на поширення його дії на територію України з такими самими правовими наслідками, які виникають у результаті набрання законної сили рішенням, ухваленим судами України.

Виконанням рішення іноземного суду - застосування засобів примусового виконання рішення іноземного суду в Україні в порядку, передбаченому законом.

Рішення іноземного суду визнається та виконується в Україні [1], якщо його визнання та виконання передбачено міжнародними договорами або за принципом взаємності за домовленістю з іноземною державою, рішення суду якої має виконуватися в Україні. Пред'явлення до примусового виконання в Україні рішення іноземного суду можливе протягом трьох років з дня набрання ним законної сили, а рішення про стягнення періодичних платежів -- протягом усього строку проведення стягнення з погашенням заборгованості за останні три роки.

За наявності між учасниками багатостороннього і двостороннього договорів мають застосовуватися, насамперед, двосторонні договори, а багатосторонні -- при вирішенні лише тих питань, які не охоплені цими двосторонніми договорами [1].

Розгляд судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів є особливою формою взаємної правової допомоги, яка надається Україною та іншими державами-учасницями відповідних міжнародних договорів.

Відносини, пов'язані із визнанням (невизнанням) і виконанням рішень іноземних судів в Україні, регулюються розділом VIII ЦПК України, Законом України "Про міжнародне приватне право" від 23 червня 2005 р., а також відповідними міжнародними договорами.

У цей час є чинними, наприклад, такі міжнародні договори України, які регулюють питання визнання й виконання рішення іноземного суду, що ратифіковані Верховною Радою України :

1) Договір між Україною і Соціалістичною Республікою В'єтнам про правову допомогу і правові відносини в цивільних і кримінальних справах від 6 квітня 2000 р.;

2) Договір між Україною та Ісламською Республікою Іран про правові відносини та правову допомогу в цивільних і кримінальних справах від 11 травня 2004 р.;

3) Договір між Україною та Республікою Болгарія про правову допомогу в цивільних справах від 21 травня 2004 р.;

4) Договір між Україною та Румунією про правову допомогу та правові відносини в цивільних справах від 30 січня 2002 р.;

5) Договір між Україною та Угорською Республікою про правову допомогу в цивільних справах від 2 серпня 2001 р.;

6) Договір між Україною та Чеською Республікою про правову допомогу в цивільних справах від 28 травня 2001 р.;

7) Угода між Україною та Республікою Кіпр про правову допомогу в цивільних справах від 6 вересня 2004 р. тощо.

Під рішенням іноземного суду в цьому випадку маються на увазі рішення іноземних судів у цивільних справах, вироки іноземних судів у кримінальних справах у частині, що стосується конфіскації майна та відшкодування шкоди потерпілим, а також рішення іноземних арбітражів та акти інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних справ, що набрали законної сили і підлягають визнанню та виконанню на території України відповідно до міжнародних договорів.

Якщо визнання та виконання рішення іноземного суду передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, таке рішення підлягає примусовому виконанню на території України.

Однак є рішення іноземних судів, що не підлягають примусовому виконанню. В такому разі вони визнаються в Україні на тих самих умовах [1].

Відповідно до ст. 392, ч. 1 ст. 400 ЦПК України питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду на клопотання стягувача розглядається судом за місцем проживання (перебування) або місцезнаходженням боржника (заінтересованої особи). Якщо боржник (заінтересована особа) не має місця проживання (перебування) або місцезнаходження на території України або його місце проживання (перебування) або місцезнаходження невідоме, питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцезнаходженням в Україні майна боржника (заінтересованої особи).

Виконання доручень іноземних судів. Під час здійснення провадження у цивільних справах може виникнути необхідність виконання процесуальних дій за межами території своєї держави, зокрема необхідність допитати свідка, опитати сторону, вручити повістки особам, які проживають за кордоном. Оскільки суд може діяти лише в межах території своєї держави, виконання таких й інших процесуальних дій можливе лише шляхом його звернення за сприянням до судових органів іншої держави. Таке звернення з проханням про надання правової допомоги називається судовим дорученням. Отже, судове доручення -- це звернення суду однієї держави до суду іншої держави з проханням про виконання на території останньої процесуальних дій, спрямованих на допит свідків, опитування сторін, вручення позовної заяви, повістки про виклик до суду, про встановлення місця проживання відповідача тощо.

Виконання таких доручень називається наданням міжнародної правової допомоги. Процесуальний порядок виконання судових доручень в кожній країні регулюється її внутрішнім законодавством і міжнародними договорами, в яких вона бере участь.

Суди України виконують передані їм у встановленому порядку доручення іноземних судів про проведення окремих процесуальних дій на основі законодавства України з додержанням встановленого ЦПК процесуального порядку вручення повісток, розшуку відповідача, допиту свідків, огляду на місці, проведення експертизи. Порядок зносин судів України з іноземними судами визначається законодавством України та укладеними нею міжнародними договорами.

Широкий перелік процесуальних дій, які можуть здійснюватися для виконання доручень іноземних судів, міститься у Конвенції держав -- членів СНД. Згідно з ст. 6 Конвенції договірні сторони надають одна одній правову допомогу шляхом виконання процесуальних та інших дій, передбачених законодавством запитуваної договірної сторони, зокрема шляхом складання і пересилки документів, проведення обшуків, вилучення, пересилки і видачі речових доказів, проведення експертизи, допиту сторін, обвинувачених, свідків, експертів, порушення кримінального переслідування, розшуку і видачі осіб, які вчинили злочини, визнання і виконання судових рішень у цивільних справах, вироків в частині цивільного позову, виконавчих написів, а також шляхом вручення документів.

Суди України можуть виконувати доручення судів іноземних держав й щодо вчинення інших процесуальних дій, прямо не передбачених нормами міжнародних договорів України. Так, виходячи з положень ст. 426 ЦПК України та ст. 6 Конвенції держав -- членів СНД, суди України можуть виконувати доручення іноземних судів, пов'язані з вчиненням таких цивільних процесуальних дій, які передбачені ЦПК України та іншим цивільним процесуальним законодавством нашої держави. Однак суди України не можуть надавати правову допомогу у виконанні доручень іноземних судів, якщо таке виконання суперечить суверенітету України або загрожує безпеці, та тоді, коли виконання доручення не належить до компетенції суду.

Страницы: 1, 2