Однак в сучасних умовах складаються і позитивні тенденції правового статусу. Серед них -- формування нової законо давчої бази правового статусу, що засновується на міжнарод но-правових стандартах; формування нових пріоритетів взає модії інтересів особи та держави, змістом яких є визнання особи вищою соціальною цінністю, а її інтересів - пріоритетними; очищення категорії «правовий статус» від ідеологічно го та класового догматизму; перехід від імперативних методів регулювання правового статусу до диспозитивних.

Практичне значення категорії «правовий статус», відоб раження у ньому взаємодії особи та суспільства, громадяни на і держави, а також індивіда та колективу визначають актуальність дослідження цього феномена як теорією дер жави та права, так і галузевими науками.

З нашої точки зору, найбільш правомірною є класифікація правового статусу за двома критеріями.

І. За характером (змістом) правовий статус класифікують на:

Загальний, що характеризує статус особи як громадянина держави. Він визначається конститу цією і не залежить від певних поточних факторів, є рівним, єдиним і стабільним для всіх суб'єктів. Зміна цього статусу залежить від волі законодавця, а не від бажання конкретної особи. Даний статус є базовим, вихідним для решти статусів, тому він не повинен враховувати багатоманітності суб'єктів права, їх особливостей та специфіки. Він визначає ступінь демократичності та соціальне призначення держави;

спеціальний статус відображає особливості правового становища певних категорій громадян. Він базуєть ся на загальному, хоча детальніше характеризує доповнюючи права, обов'язки та пільги, передбачені законодавством для певної категорії осіб (статус студентів, військовослуж бовців, пенсіонерів, інвалідів тощо);

галузевий статус характеризує особливості прав та обо в'язків суб'єктів стосовно певної сфери суспільних відносин. Він конкретизує загальний статус нормами галузевого законодавства. Це надає можливість виділити адміністра тивно-правовий, цивільно-правовий, фінансово-правовий, кримінально-правовий та інші статуси;

--індивідуальний статус фіксує можливості та обов'яз ки певної конкретної особи. Він є сукупністю персоніфіко ваних прав та обов'язків, є динамічним та змінюється відпо відно до змін у житті суб'єкта.

II. За суб'єктами розрізняють правовий статус: фізичних та юридичних осіб; іноземців, осіб без громадянства; статус біженців; статус українських громадян, які перебувають за кордоном; професійний та посадовий статус; статус осіб, що знаходяться у екстремальних умовах.

Отже, правовий статус є засобом нормативного закріплення основних принципів взаємодії особи та держави. Він є системою ета лонів, зразків поведінки суб'єктів, які, з одного боку, захищаються державою, а, з іншого -- схвалюються суспільством.

1.2 Правовий статус особи та правовий статус громадянина

Місце особи в суспільстві, а громадянина у державі визначається реальністю наданих їм прав та обов'язків. Характеристика співвідношення правового статусу особи та правового статусу громадянина визначає особливості становища людини у державно-організованому середовищі. Зазначимо, що категорії «правовий статус особи» та «правовий статус громадянина» мають самостійний характер, а їх взаємодія засновується, по-перше, на нерозривності су спільства і держави і, по-друге, на наявності спільних та особливих ознак наведених юридичних понять.[ 30, с.55-57]

Спільні риси підкреслюють похідний характер цих категорій та їх залежність від рівня організованості систем, що їх гарантують. Як правовий статус особи, так і правовий статус громадянина: характеризують правове положення єдиного суб'єкта --людини; вони мають єдиний зміст; певним чином встановлюються та закріплюються; засновуються на гуманістичних принципах та загальнолюдських цінностях; відображають рівень розвитку суспільства та держави і визначають його; гарантуються системою засобів; мають спільну мету -- упорядкування відносин між людьми та взаємодії індивіда і соціальної системи (нації, народу, суспільства, держави); мають визначену структуру, що характеризується пев ною взаємодією компонентів.

Однак, за наявності значної кількості спільних ознак, ці категорії зберігають відносну самостійність, що і визначається притаманністю їм особливих рис їх можна визначити схематично [див. табл. 1.3.].

Табл. 1.3. Особливі риси правового статусу особи і громадянина

Правовий статус особи та правовий статус громадянина можуть існувати окремо (наприклад, у випадку, коли особа є іноземцем чи не має громадянства), а також можуть збіга тися. Це має місце у разі наявності громадянства у особи або коли держава гарантує реалізацію проголошених су спільством цінностей. [ 8, с.84]

Отже, правовий статус особи -- це сукупність закріплених у чинному законодавстві прав, свобод та обов'язків, а також гарантій їх реалізації.

2. Система гарантій прав, свобод і обов'язків людини і громадянина в демократичній державі

2.1 Права людини: поняття та класифікація

Права людини невід'ємні від суспільних відносин. Саме вони визначають спосіб буття індивіда. Права людини є над нормативною формою взаємодії людей, упорядкування їх поведінки та координації діяльності, вони ж є також засо бом подолання протиріч і конфліктів. Права забезпечують нормативне закріплення умов життєдіяльності індивіда, що об'єктивно необхідні для нормального функціонування суспільства і держави. Права людини встановлюють міру сво боди, що, з одного боку, забезпечує реалізацію суб'єктив них інтересів, а, з іншого -- не порушує можливостей, на даних іншим суб'єктам суспільних відносин.

Процес суспільної діяльності людини значною мірою зале жить від обсягу прав та свобод, які визначають її соціальні мож ливості, характер життєдіяльності, систему зв'язків людей у суспільстві. Тому проблема прав людини завжди була предме том політичної боротьби за володіння цими правами, розши рення їх сфери та визначення становища людини у суспільстві.

Необхідно погодитись з думкою вчених про те, що основ ні права індивіда -- це конституційні права [ 16, с. 17]. На це також вказує положення ст. 21 Конституції України, яка серед основних властивостей прав людини називає невідчужу ваність та непорушність. Вказане надає можливість визна чити основні права людини як комплекс можливостей, за кріплених конституцією держави та міжнародно-правовими документами, які складають нормативну основу суб'єктивних прав. Як правова категорія, права людини мають певні озна ки, що визначають її наукову самостійність.

Це можливості людини задовольняти власні інтереси та забезпечити нормальне існування і розвиток шляхом вчи нення певних дій чи утримання від них.

Це можливості, що мають природний характер та на лежать людині від народження.

Це можливості, які не залежать від території чи на лежності індивіда до громадянства держави.

Це можливості, які залежать від соціально-економіч ного рівня розвитку суспільства.

Це можливості, що гарантуються державою з моменту їх правового закріплення.[ 28, с.186-188]

При цьому наголосимо, що необхідно розрізняти поняття «права людини» та «права громадянина». Права людини є природними можливостями індивіда, що забезпечують не обхідні умови його життя, людську гідність та свободу діяль ності у всіх сферах суспільного життя. Права громадянина -- сукупністю можливостей, закріплених у нормативно-правових актах, які визначають міру свободи суб'єкта, що має постійний політико-правовий зв'язок з певною державою. Відмінності прав людини та громадянина можемо визначити схематично.

Таблица.1.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5