на тему рефераты Информационно-образоательный портал
Рефераты, курсовые, дипломы, научные работы,
на тему рефераты
на тему рефераты
МЕНЮ|
на тему рефераты
поиск
Забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства

Забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства

Забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства

ПЛАН:

Вступ

Поняття забезпечення безпеки.

Особи, які підлягають захисту та органи, до функціональних обов'язків яких відноситься застосування заходів безпеки. Їх права і обовязки, правова відповідальність.

Характеристика та особливості застосування заходів забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві.

Висновок

Список використаної літератури

ВСТУП

Викриття винних, швидке і повне розкриття злочинів, пошук правди, встановлення об'єктивної істини по справі, захист прав та законних інтересів громадян - це праця, яка включає в себе елементи ризику. Життєвий досвід свідчить, що прислів'я “краще гірка правда, ніж солодка брехня” не завжди відповідає дійсності. У певних випадках повідомлення до правоохоронних органів правдивих відомостей про злочинну діяльність тих чи інших осіб або про злочин, тягне за собою негативні наслідки, що проявляються у переслідуванні особи, яка вчинила свій громадський обов'язок.

Вирішення завдань кримінального процесу й боротьба зі злочинністю - це “конфлікт” між державою й злочинцем. Держава за допомогою правоохоронних органів захищає особисті блага людини, її права та інтереси. А злочинець у свою чергу - протиправно посягає на зазначені блага і протидіє державі.

Злочинність в Україні, на жаль, змінюється не тільки кількісно, але й якісно. І, незважаючи на зусилля правоохоронних органів, зростають темпи групової злочинності. На арену вийшли раніше на властиві Україні злочини у фінансовій та кредитно-банківській сферах, злочини, пов'язані з незаконним обігом наркотичних речовин та препаратів, відмивання грошей, отриманих злочинним шляхом тощо. Реальністю стали вбивства на замовлення, вибухи, бандитські напади.

Жадоба грошей, влади штовхає організовані злочинні угруповання на пряму конфронтацію шляхом погроз і підкупу з органами, що здійснюють правосуддя, окремими громадянами, які попадають в орбіту кримінально-процесуальних відносин.

Нормою стають закриття кримінальних справ у зв'язку з недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину, прямий тиск із сторони злочинців на осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві.

Досвід іноземних країн із високим рівнем правової культури показує, що розкриття злочинів у значній мірі залежить від свідомості населення, його готовності до співпраці з правоохоронними органами. Якщо проаналізувати співпрацю населення з правоохоронними органами, то вона буде більш плідною у тих країнах, де розроблено й упроваджено у життя програми захисту учасників кримінального судочинства.

Актуальність проблеми захисту осіб, які беруть участь у розслідуванні злочинів в Україні, посилюється у зв'язку з реструктуризацією злочинності. Появою та впровадженням у суспільні структури організованих форм (груп), що значною мірою впливає на ефективність виконання кримінально-процесуальних завдань.

Хоча зростання злочинності останнім часом не спостерігається, а навпаки, офіційна статистика фіксує тенденцію до спаду рівня злочинності, не виключено, що фактично вона не знижується, а стає більш латентною. В окремих випадках про злочини не стає відомо правоохоронним органам, оскільки особи, які потерпіли від цих злочинів, чи яким що-небудь відомо про їх вчинення, не повідомляють про це у правоохоронні органи, боячись помсти зі сторони злочинців. Бувають навіть ситуації, що працівники правоохоронних органів, які випадково стають очевидцями якогось правопорушення, не вживають відповідних заходів до його припинення та притягнення винних до відповідальності. Це виникає у тому разі, коли правопорушник є впливовою особою, адже він може нашкодити працівникові правоохоронних органів або його родичам в особистому чи громадському житті.

Інколи трапляється, що обвинувачений по кримінальній справі, який скоїв злочин у групі з іншим злочинцем, неправдиво повідомляє, що він учинив злочин один. Він визнає свою вину у скоєні тих епізодів злочину, яких він не робив, а робив його співучасник. Мотивацією такого визнання вини є бажання уникнути відповідальності за вчинення злочину.

Особливу небезпеку викликає організована злочинна діяльність. Поруч із негативними соціально-економічними наслідками групою осіб, але часто мотивацією служить побоювання помсти з боку співучасника за викриття скоєного ним злочину, вона становить реальну загрозу життю й здоров'ю громадян. Саме тому знешкодження організованої злочинності є першочерговим завданням для державних та правоохоронних органів. Але фактично, ніколи не вдається повністю знешкодити всіх учасників злочинної групи. Безумовно, що члени групи, які залишились на волі, будуть вживати усіх можливих заходів, щоб завадити здійсненню правосуддя.

Проведений аналіз дає підстави вважати, що однією з характерних ознак організованих злочинних угрупувань є активна протидія зі сторони її членів здійсненню правосуддя в кримінальних справах. Шляхом погроз і підкупу, окремих насильницьких дій вони здійснюють прямий тиск на осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві (потерпілих і свідків), цим самим намагаються вплинути на хід розслідування кримінальних справ.

В цих умовах незахищеність осіб, які діють в інтересах судочинства або здатних сприяти встановленню істини по справі, спонукає їх ухилятися від виконання свого громадянського обов'язку.

Забезпечення безпеки учасникам кримінального судочинства, як ви вже побачили, це одна із найактуальніших проблем, що постає перед правоохоронними органами при розслідуванні злочинів. І для того щоб краще розібратися в даній проблемі, тему своєї курсової роботи я вибрав саме таку, що дозволить мені дізнатися, як, згідно з кримінально-процесуальним правом України, впроваджуються в дію ці заходи безпеки, їх процесуальні особливості проведення.

1. Поняття забезпечення безпеки.

Ефективність здійснення учасниками процесу покладених на них функцій, належна реалізація прав і обов'язків, можлива тільки в тому випадку, якщо нічого не загрожує безпеці їх життєдіяльності. Остання залежить від фізичної, психічної і духовної недоторканості самої особи, членів його сім'ї і близьких родичів, від цілісності й схоронності їхнього житла й майна. Предметом захисту в даному випадку є життя, здоров'я, честь, гідність, майно й помешкання вказаних осіб. Відповідно до ст. З Конституції України - людина, її життя, здоров'я, честь та гідність визнається найвищою соціальною цінністю... Держава відповідає перед лю-диною за свою діяльність. Саме тому забезпечення безпеки учасників кримі-нального судочинства можна розглядати як конституційну гарантію здійснення правосуддя і одним із важливих принципів кримінального процесу України.

Прийняття 23 грудня 1993 року Закону України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" є лише однією зі складових частин створення реального механізму забезпечення безпеки осіб, які сприяють правосуддю. Без нього нормальне функціонування системи кримінальної юстиції у державі не можливе.

Потрібно зазначити, що відносно невелика частка впливу після судового розгляду не дозволяє ігнорувати необхідність застосування (продовження застосування) на цьому етапі заходів безпеки. Справедлива думка, що “коли злочинні посягання відбуваються по мотивам помсти, вони вже не можуть зробити впливу на рішення по кримінальній справі але суспільна небезпека цієї обставини не знижується, тому що тримає в страху як свідків по даній справі, так і тих, хто в майбутньому може стати ними”.

Як уже відзначалося, обов'язок держави захистити особу, що сприяла судочинству, не припиняється одночасно з закінченням кримінального процесу, тобто з припиненням кримінально-процесуальних правовідносин. Відомо, що по загальному правилу вони припиняються з вступом вироку в законну силу, проте варто визнати, що застосування мір безпеки об'єктивно не може бути обмежено припиненням цих правовідносин. Ряд мір, що вже здійснювалися до вступу вироку в законну силу, продовжать дію після припинення кримінально-процесуальних правовідносин, у деяких випадках - без тимчасових обмежень (наприклад, зміна документів). По-друге, підстави для застосування мір безпеки вперше можуть виникнути після припинення кримінально-процесуальних правовідносин внаслідок намірів помститися особам, які сприяли правосуддю з боку злочинців.

На мою думку у законодавстві слід закріпити захист особи, яка сприяла здійсненню судочинства після вступу вироку у законну силу у виняткових випадках. До яких слід віднести переслідування особи з метою помсти.

Під забезпеченням безпеки кримінального судочинства слід розуміти комплекс заходів по запобіганню і припиненню будь-яких протиправних посягань на суб'єктів кримінального судочинства, їх рідних і близьких з будь-якою метою.

Правильне вирішення проблеми забезпечення безпеки суб'єктів кримінального процесу залежить від однозначного розуміння усіма посадовими особами, причетними до нього, основного категоріального апарату. І, насамперед, від усвідомлення змісту таких понять, як “небезпека”, “безпека”, “заходи безпеки” і т. п.

Усі названі поняття, взаємопов'язані і тому кожне з них має лише відносну самостійність. Це означає, що розкриття сутності одних понять можливе лише при адекватному розумінні змісту інших. На цю обставину важливо звернути особливу увагу, бо розкриття суті безпеки і відповідного йому поняття можливе лише при усвідомленні сенсу і суті небезпеки. І це дійсно так, адже поняття безпеки похідне від розуміння небезпеки. Отже, перш, ніж з'ясувати суть безпеки, необхідно усвідомити природу і зміст такого протилежного йому явища, як небезпека.

Під небезпекою, звичайно, розуміють загрозу заподіяння кому-небудь певної шкоди, можливість настання якої близька до здійснення, через що вона сприймається конкретною особою, як щось прийдешнє, яке невблаганно наближається і тому для неї небезпечне.

Таким чином, основною характерною ознакою небезпеки є загроза, що виходить від когось (чогось) конкретній особі, членам її сім'ї, близьким родичам у зв'язку з можливістю позбавлення їх життя, заподіяння шкоди здоров'ю, знищення житла, майна або інших цінностей, що їм належать.

Загроза як зовнішній чинник небезпеки, справляє специфічний вплив на контролюючого суб'єкта процесу і тим самим зумовлює його особливий психологічний стан. Останній виступає як психофізіологічна ознака небезпеки. Із психологічної точки зору небезпека обумовлює стан побоювання (остраху) людини для якою характерне відчуття тривоги, передчуття загрози особисто їй або тим цінностям якими ця особа дорожить; виникненням у зв'язку з цим страху і похідного від нього неспокою; наявність психічного напруження, соціального і біологічного дискомфорту.

Загальновідомо, що страх може виконувати як негативну, так і позитивну функції зумовлюючи відповідну поведінку людини. Позитивна функція страху виявляється в сигналізації суб'єкту про наявність для нього якої-небудь загрози, спонукуючи його до прийняття заходів захисту, адекватних небезпеці.

Для забезпечення безпеки важливо уміти правильно оцінити ситуацію, що склалася, і встановити наявність або відсутність небезпеки. Остання може бути реальною і уявною.

За наявності небезпеки першого виду і вжитті належних заходів безпеки можливість заподіяння шкоди буде реалізована. Якщо ж небезпека уявна, то вжиті заходи безпеки виявляться зайвими, а самі витрати на реалізацію заходів безпеки не раціональними. Який же критерій розмежування названих видів небезпеки? Визначення небезпеки, як реальної і уявної, повинно ґрунтуватися на достовірному знанні тих фактів, які безсумнівно свідчать про існування реальної загрози заподіяння шкоди особам, які охороняються, або цінностям, що їм належать. Якщо доказових фактів погрози нема, то і загроза небезпеки може кваліфікуватися як уявна, а не реальна. Від конкретних фактів, що свідчать про реальну загрозу заподіяння кому-небудь шкоди, слід відрізняти чинники, які створюють потенційну загрозу настання вказаних негативних для конкретної особи наслідків. Такими чинниками є зростання злочинності взагалі і організованих її форм, зокрема, збільшення актів тероризму та поширення наркобізнесу.

2. Особи, які підлягають захисту та органи, до функціональних обов'язків яких відноситься застосування заходів безпеки. Їх права і обовязки, правова відповідальність.

Як відомо, у відповідності зі ст. 2 Закону "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві", захисту підлягають:

а) особа, яка заявила до правоохоронного органу про злочин або в іншій формі брала участь чи сприяла у виявленні, попередженні, припиненні і розкритті злочинів;

б) потерпілий та його представник у кримінальній справі;

в) підозрюваний, обвинувачений, захисники і законні представники;

г) цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники у справі про відшкодування шкоди, завданої злочином;

д) свідок;

е) експерт, спеціаліст, перекладач і понятий;

Страницы: 1, 2, 3, 4



© 2003-2013
Рефераты бесплатно, курсовые, рефераты биология, большая бибилиотека рефератов, дипломы, научные работы, рефераты право, рефераты, рефераты скачать, рефераты литература, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты медицина, рефераты на тему, сочинения, реферат бесплатно, рефераты авиация, рефераты психология, рефераты математика, рефераты кулинария, рефераты логистика, рефераты анатомия, рефераты маркетинг, рефераты релиния, рефераты социология, рефераты менеджемент.