Автор акцентує увагу на проблемах упровадження в банківську практику низки забезпечувальних засобів, а саме господарських санкцій, страхування, поруки, банківської гарантії. Проаналізовано їх забезпечувальну сутність, проблеми правового регламентування та перспективи упровадження в сучасну практику банківського кредитування суб'єктів господарювання.

На думку дисертанта, серед господарських санкцій, що забезпечують виконання кредитно-банківських зобов'язань, особливе місце займає неустойка. Дисертант пропонує відрізняти її забезпечувальну та компенсаційну функції. Аналізуючи специфіку застосування поруки у сфері забезпечення виконання господарських кредитно-банківських зобов'язань, автор акцентує увагу на особливості її суб'єктного складу. Відповідно до діючого господарського законодавства поручителем у господарському кредитно-банківському зобов'язанні є виключно платоспроможний суб'єкт господарювання, в той час, як поручителем у сфері цивільних зобов'язань може виступати будь-яка особа (декілька осіб), у тому числі і фізична.

Розділ 3. Підвищення ефективності захисту господарських зобов'язань, що виникають у сфері банківського кредитування від протиправних посягань складається з двох підрозділів, де проаналізовано організаційні та правові засоби підвищення безпеки господарських кредитно-банківських зобов'язань, а також шляхи удосконалення сучасного законодавства, що регулює забезпечення їх належного виконання.

Підрозділ 3.1. “Додаткові засоби підвищення безпеки господарських кредитно-банківських зобов'язань” присвячено характеристиці застосування певних заходів підвищення безпеки кредитування суб'єктів господарювання для мінімізації кредитно-банківського ризику.

Дисертантом визнається тісний взаємозв'язок безпеки кредитування суб'єктів господарювання, загроз та ризику неналежного виконання господарських кредитно-банківських зобов'язань. Автор акцентує увагу на такому:

- загроза небезпеці господарського кредитно-банківського зобов'язання тісно переплітається з детермінантами господарських кредитно-банківських правопорушень;

- загроза небезпеці господарського кредитно-банківського зобов'язання значно підвищує ступінь вірогідності настання ризику неналежного виконання господарського кредитно-банківського зобов'язання;

- у разі реального виникнення конкретної загрози небезпеці банківського кредитування учасники господарського кредитно-банківського зобов'язання повинні негайно вживати конкретні заходи, спрямовані на їх нейтралізацію або на відшкодування реально завданих збитків.

Правовий аспект підвищення безпеки функціонування господарських кредитно-банківських зобов'язань знаходить прояв у їх відповідності положенням чинного законодавства. Організаційний аспект становить собою методику організації захисту господарських кредитно-банківських зобов'язань від кредитних ризиків, що реалізується відповідно до правових критеріїв.

На підставі проведеного аналізу автор доходить висновку, що суб'єкти банківського кредитування для забезпечення виконання господарських кредитно-банківських зобов'язань повинні застосовувати будь-які, не заборонені законодавством, забезпечувальні засоби з урахуванням специфіки господарського кредитно-банківського зобов'язання та організаційно-правових особливостей функціонування суб'єктів господарювання.

Дисертант вказує на особливу актуальність проведення співробітниками служби безпеки банківської установи комплексу розвідувальних дій, що спрямовані на виявлення істинного юридично-суб'єктивного ставлення позичальника до виконання майбутнього кредитного зобов'язання.

Дисертант вказує на те, що відсутність взаємодії між моніторинговими підрозділами банківської установи обумовлює формальний характер системи ризик-менеджменту. Ураховуючи положення чинного законодавства щодо необхідності залучення до системи ризик-менеджменту управлінської, ідентифікаційної та супроводжувальної (моніторингової) систем, автор наполягає на необхідності інтеграції дій таких функціональних та структурних підрозділів банку як наглядова рада, правління банку, ревізійна комісія, профільні департаменти, служба безпеки та підрозділи ризик-менеджменту. Автор визначає доцільність розподілу функцій і повноважень з ризик-менеджменту між цими службами банку та важливість їх комплектації висококваліфікованими кадрами.

У підрозділі 3.2. “Удосконалення правового регулювання господарських відносин, що виникають у сфері банківського кредитування” обгрунтована необхідність та запропоновано конкретні зміни до чинного законодавства, що регулює застосування в господарській діяльності певних заходів забезпечення кредитно-банківських зобов'язань.

Дисертант акцентує увагу на тому, що застосування учасниками банківського кредитування системи забезпечувальних заходів не гарантує повної безпеки належного розвитку господарських кредитно-банківських зобов'язань. Це обумовлено низкою проблем чинного законодавства, що забезпечує належне виконання господарських кредитно-банківських зобов'язань, а саме:

- відсутність спеціального господарського нормативно-правового акта, що регулює відносини у сфері банківського кредитування, що обумовлює проблематичність уживання загальноправового принципу пріоритету спеціального закону перед законом загальним - lex specialis derogate generali. Проблему співвідношення загального (цивільне право) і спеціального (господарське право) у сфері правового регулювання кредитування суб'єктів господарювання може бути вирішено шляхом застосування норм господарського законодавства. У такому випадку учасники господарського кредитно-банківського зобов'язання, передусім, будуть керуватися господарсько-правовими нормами і лише у виняткових ситуаціях залучати положення цивільного законодавства;

- наявність “правового вакууму” у сфері забезпечення належного виконання господарських кредитно-банківських зобов'язань, зокрема, звертається увага на відсутність правового врегулювання обтяження застави рухомого майна, що належить державним казенним і комунальним підприємствам на праві оперативного управління. На думку автора, непередбаченість у диспозиції частини 1 статті 5 Закону України від 18.11.2003 № 1255-IV “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” обтяження заставних прав на вказаний різновид рухомого майна (відповідно до цієї статті обтяженню підлягає лише майно, що належить боржнику або обтяжувачу на праві власності чи на праві господарського відання), істотно збільшує вірогідність кредитного ризику;

- надмірна нормативно-правова урегульованість відносин щодо забезпечення належного виконання господарських кредитно-банківських зобов'язань (велика кількість чинних нормативно-правових актів);

- декларативність окремих правових норм, що знаходить свій прояв в їх неконкретних правовстановлювальних властивостях. Так, автор акцентує увагу на декларативному підході законодавця у визначенні в частині 1 статті 584 Цивільного кодексу України необхідності “опису предмета застави”;

- неякісне законодавче формулювання дефініцій, зокрема, “державної гарантії”, “застави”, “майново-господарського зобов'язання” та ін. Зокрема, при законодавчому визначенні терміна “державна гарантія” у статті 199 Господарського кодексу України за принципалом закріплюється статус виключно “суб'єкта господарювання, що належить до державного сектора економіки”. На думку автора, вказана специфіка принципала досить сумнівна. Дисертант на підставі аналізу практики вітчизняного и зарубіжного державного гарантування фінансових проектів різноманітних суб'єктів господарювання (скажімо, і суб'єктів господарювання, що не належать до державного сектору економіки, а також фізичних осіб - суб'єктів господарювання), а також деяких законодавчих ініціатив доводить - де-факто склалася ситуація, коли надання державної гарантії позичальникам-резидентам, що не відносяться до державного сектору економіки, можливо, тоді як де-юре це виключено;

- нестабільність законодавства, його постійні зміни;

- введення в дію нормативно-правових актів без фундаментальних досліджень і попереднього врахування реального економічного стану ринку кредитно-банківських послуг і банківської сфери загалом.

Аналізуючи проблему вдосконалення національного законодавства, що забезпечує належне виконання господарських кредитно-банківських зобов'язань, дисертант визначає такі умови якості правового регулювання:

- умова справедливості, яка знаходить свій прояв у врахуванні нормами права інтересів учасників банківського кредитування, а не лише у формальному визначенні їх прав і обов'язків. У цьому аспекті законодавець повинен професійно йти на компроміс між публічним і особистими інтересами учасників банківського кредитування;

- умова доцільності, яка характеризується тим, що положення правових норм, які закріплені в законах і підзаконних актах, повинні бути доцільними з погляду учасників господарських кредитно-банківських зобов'язань;

- умова стабільності й узгодженості приватних і публічних інтересів, яка досягається шляхом реалізації законодавцем професійного кодифікування норм права. Це виключає внутрішню суперечність останніх, їх помилки, прогалини (правовий вакуум) і неточності, що сприяють підвищенню стабільності й надійності системи правового регулювання господарських кредитно-банківських правовідносин. Автор зазначає, що чинні правові норми повинні в чіткій (зрозумілій) і злагодженій (несуперечливій) формі встановлювати права й обов'язки учасників господарського кредитно-банківського зобов'язання як один до одного (урахування приватного інтересу), так і до кредитно-банківської системи загалом (поєднання приватного й суспільного інтересу).

ВИСНОВКИ

Результатом дослідження є теоретичне узагальнення й викладення наукових та практичних результатів, що полягають в обґрунтуванні напрямів удосконалення господарсько-правового забезпечення належного виконання господарських кредитно-банківських зобов'язань. Дисертант обґрунтував та сформулював конкретні пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства з урахуванням особливостей господарської діяльності у сфері банківського кредитування.

У дослідженні дисертант дійшов таких висновків:

1. Суттєве значення для формування належних умов господарської діяльності має легітимний розвиток кредитно-банківської сфери. Її сучасний стан характеризується реформуванням правового регулювання господарських кредитно-банківських зобов'язань. У дисертації обґрунтовано використання узагальнюючого терміна “господарські правовідносини у сфері банківського кредитування” як особливої правової форми кредитно-банківських відносин, що органічно поєднує приватні (особисті) інтереси суб'єктів банківського кредитування з публічними інтересами суспільства для сприяння та досягнення суспільного блага.

2. У сучасній науковій літературі немає науково визначеної позиції щодо тлумачення поняття господарського правопорушення, що скоюється у сфері банківського кредитування, а також характеру його взаємозв'язку з іншими протиправними діяннями у цієї сфері господарської діяльності. Під господарським кредитно-банківським правопорушенням, на думку автора, слід розуміти протиправний вольовий акт суб'єкта господарювання (поведінка активного або пасивного характеру), що ущемлює або ускладнює передбачений господарським зобов'язанням механізм реалізації юридичних можливостей (суб'єктивних прав і обов'язків) суб'єктів господарювання - учасників банківського кредитування, за скоєння якого передбачена певна система економічних санкцій. Зроблено висновок, що низка протиправних діянь у сфері банківського кредитування (адміністративні, дисциплінарні проступки, кримінальні злочини тощо), які скоюються паралельно, до чи після здійснення господарського кредитно-банківського правопорушення, знаходиться з ним у тісному причинному взаємозв'язку.

3. Інститут забезпечення виконання господарських кредитно-банківських зобов'язань повинен характеризуватися впровадженням комплексного впливу на свідомість суб'єктів господарського кредитно-банківського зобов'язання за допомогою методів переконання, примушення і заохочення, а також впровадження системи організаційно-правових заходів для стимулювання їх належної поведінки та формування відповідної її мотивації.

4. Сучасна практика банківського кредитування суб'єктів господарювання свідчить про найбільше поширення такого забезпечувального засобу, як застава. ЇЇ застосування повинно здійснюватися за умови врахування господарсько-правової специфіки конкретного виду суб'єкта господарювання - заставодавця. Особливу увагу необхідно приділяти організаційним питанням взаємодії банків з компаніями, що профілюються на оцінці заставного майна. У цьому аспекті співробітникам банківської установи необхідно періодично проводити тестування компетентності акредитованих банком оціночних компаній (не менше ніж раз на рік), контролювати їх неупердженість щодо складання звітів про оцінку застави, безпосердньо приймати участь у процесі укладання договору про оцінку заставного майна між оціночною компанією та заставодавцем для ініціювання включення в оціночне завдання усіх необхідних для банків аспектів, зокрема, ліквідаційної вартості заставленого майна.

5. Державна гарантія є найбільш характерним господарсько-правовим засобом забезпечення належного виконання господарських кредитно-банківських зобов'язань, що обумовлено її господарсько-правовою специфікою. Аналіз положень локального господарського законодавства, а також практики залучення суб'єктами господарювання кредитів під державні гарантії дозволяє зробити висновок щодо необхідності розширення кола її суб'єктів за рахунок надання можливості отримання державної гарантії як суб'єктам господарювання, що відносяться до державного сектору економіки, так і іншим суб'єктам господарювання-резидентам.

6. Під безпекою кредитування суб'єктів господарювання розуміється стан захищеності господарських кредитно-банківських зобов'язань від зовнішніх та внутрішніх загроз. Ефективність підвищення безпеки кредитування суб'єктів господарювання безпосередньо залежить від точності визначення кредитоздатності боржника (необхідно враховувати як об'єктивний (фінансово-господарський стан) так і суб'єктивний (готовність, бажання повернення кредиту) складові кредитоздатності), аналізу ефективності перспектив кредитного проекту, належної організації банком внутрішнього моніторингу кредитних зобов'язань, застосування інноваційних засобів управління кредитним ризиком (систем ризик-менеджменту, автоматизації операцій по наданню та врахуванню гарантійних операцій) тощо.

7. Для подальшого розвитку положень господарського законодавства у сфері правового регулювання забезпечення належного виконання господарських кредитно-банківських зобов'язань внесено такі пропозиції до чинного законодавства:

- взяти до уваги неврахування цивільним законодавством специфіки господарських зобов'язань та доповнити розділ IV Господарського кодексу України окремою главою “Забезпечення виконання господарських зобов'язань”;

- прийняти господарський нормативно-правовий акт (Інструкцію або Положення Національного банку України “Про кредитування”) для регулювання сфери банківського кредитування суб'єктів господарювання;

- з метою надання можливості обтяження заставного майна суб'єкта господарювання, що належить йому на праві оперативного управління, доповнити диспозицію частини 1 статті 5 Закону України від 18.11.2003 № 1255-IV “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” таким формулюванням: “а також на правах оперативного управління за умови попереднього узгодження такого обтяження органом, що обмежує розпорядження майном боржника”;

- для усунення суперечності правових норм, що регулють надання в заставу іноземної валюти, удосконалити диспозицію п/п “г” п. 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. № 15-93№ 15-93, шляхом її викладення в такій редакції: “використовування іноземної валюти на території України як засобу платежу або предмета застави, за винятком надання нерезидентам України як предмета застави іноземної валюти, розміщеної на банківських рахунках резидентів України”;

- з метою конкретизації правової регламентації опису предмета заставного майна, в диспозиції частини 1 статті 584 Цивільного кодексу України формулювання “дається опис предмету застави” подати в такій редакції: “дається опис предмета застави й указується його оцінка”;

- враховуючи необхідність розширення кола суб'єктів державної гарантії, диспозицію частини 2 статті 199 Господарського кодексу України викласти в такій редакції: “зобов'язання суб'єктів господарювання - резидентів можуть бути забезпечені державною гарантією у випадках і способом, передбаченим законом”. Паралельно з цим у локальних господарсько-правових актах, що регулюють цей забезпечувальний засіб, на нашу думку, доцільно трансформувати формулювання принципала і, відповідно, замінити “юридичну особу - резидент” на “суб'єкт господарювання - резидент”.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Андросов С.М. Специфические особенности института государственной гарантии как способа обеспечения исполнения хозяйственных кредитно-банковских обязательств // Підприємництво, господарство і право. - 2006. - № 11. - С. 77-79.

2. Бурбело О.А., Андросов С.М. О необходимости создания консультационных центров оценки кредитоспособности субъектов хозяйствования в Украине // Підприємництво, господарство і право. - 2003. - № 3. - С. 131-133. (Особистий внесок здобувача полягає у визначенні поняття кредитоздатність).

3. Андросов С.М. Особенности хозяйственных правонарушений, совершаемых в сфере банковского кредитования // Економіка та право. -2005. - № 3. - С. 136-141.

4. Андросов С.М. Особенности хозяйственных правоотношений, возникающих в сфере банковского кредитования // Вісник Луганської академії внутрішніх справ МВС України. -2005. - Вип.3. - С. 60-74.

5. Бурбело О.А., Андросов С.М. Проблемы правового регулирования и контроля рынка финансовых услуг // Вісник Луганської академії внутрішніх справ МВС України. -2003. - Вип. 2. - С. 12-18. (Особистий внесок здобувача полягає в уточненні правового статусу потенційного клієнту банку).

6. Бурбело О.А., Андросов С.М. Проблемы совершенствования банковского законодательства // Економіка, менеджмент, підприємництво: Зб. наук. праць. - Луганськ: СНУ ім. В. Даля, 2002. - № 8. - С. 6-13. (Особистий внесок здобувача полягає у визначенні проблем неузгодженості законодавства, що регулює сферу фінансових послуг).

7. Андросов С.М. Проблемы правового регулирования залогового обеспечения хозяйственных обязательств, возникающих в сфере банковского кредитования // Національна безпека України: стан, кризові явища та шляхи подолання: Міжнар. наук.-практ. конф., Київ, 7 грудня 2005 р. - К.: Нац. акад. управління, Центр перспективних соціальних досліджень, 2005.- С. 286-290.

8. Андросов С.М. Аналіз факторів, сприяючих здійсненню банківських злочинів // Шлях України до економічної безпеки: Матеріали наук.-практ. конф., Харків, 16-17 квітня 2004 р. - Харків: Нац. ун-т внутр. справ МВС України, 2004. - С. 91-93.

9. Андросов С.М. Современное состояние сектора противоборства кредитно-финансовой преступности // Актуальні проблеми кримінального і кримінально-процесуального законодавства та практики його застосування: Зб. тез доповідей учасників Регіонального круглого столу, Хмельницький, 21-22 лютого 2003 р. - Хмельницький: ХІУП, 2002. - С. 131-134.

Страницы: 1, 2, 3