Каталог Рефератов - Заочний розгляд справи в цивільному процесі України

	Информационно-образоательный портал
	Рефераты, курсовые, дипломы, научные работы,



МЕНЮ\|

поиск

Заочний розгляд справи в цивільному процесі України

озивач під час заочного розгляду, як і при звичайному розгляді справи, повинен довести підставність усіх своїх вимог. Тут діють загальні правила звільнення від доказування відповідно до ст.61 ЦПК України (щодо визнаних, загальновідомих та преюдиційних фактів). Слід звернути увагу на те, що звільнення позивача від доказування обставин, визнаних відповідачем, можливе лише тоді, коли таке визнання зроблене до початку заочного розгляду справи (наприклад, під час попереднього судового засідання чи в заяві відповідача, адресованій суду), оскільки усне визнання вже безпосередньо під час розгляду справи неможливе, адже в заочному провадженні відсутній суб'єкт такого визнання. Відповідно, якщо мало місце визнання обставин з боку відповідача, то під час заочного розгляду справи неможлива і відмова від визнання таких обставин, оскільки відповідно до ст.178 ЦПК України саме відповідач повинен доводити, що він визнав певні обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози, тяжкої обставини або в результаті зловмисної домовленості його представника з позивачем.

Під час заочного розгляду і допит свідків, і дослідження письмових та речових доказів, і дослідження висновку експерта відбуваються за загальними правилами, передбаченими ЦПК України. Під час заочного розгляду справи суд наділений усіма процесуальними засобами, за допомогою яких він може здійснити перевірку вимог, пред'явлених присутньою стороною, детально дослідити справу навіть без участі протилежної сторони.

У заочному процесі допустимі всі дії та процесуальні конструкції змагального процесу, які не залежать від взаємного волевиявлення сторін або від ініціативи відповідача. Так, під час заочного розгляду справи неможливе визнання позову відповідачем (ст.174 ЦПК України), оскільки відсутній суб'єкт такого визнання, за винятком випадку, коли визнання позову відповідачем викладено в адресованих суду письмових заявах, які приєднуються до справи.

2.2 Заочний розгляд справи при пред'явленні зустрічного позову та участі у справі третіх осіб

Відповідно до ст.123 ЦПК України відповідач має право пред'явити зустрічний позов. У такому випадку ролі позивача та відповідача поєднуються в особі однієї сторони процесу. Пред'явлення зустрічного позову у зв'язку з аналізом заочного розгляду справи заслуговує особливої уваги, оскільки неявка тієї чи іншої сторони буде неявкою позивача стосовно одного з позовів і одночасно неявкою відповідача стосовно іншого позову. Однак цивільне процесуальне законодавство жодним чином не визначає наслідки такої неявки, а тому під питанням залишається можливість спільного розгляду первісного та зустрічного позовів в порядку заочного провадження та кваліфікація ухваленого при цьому рішення. В доктрині ж це питання вирішується доволі суперечливо та неоднозначно.

В теорії цивільного процесуального права зустрічний позов класично визначають як матеріально-правову вимогу відповідача до позивача, яка заявляється для сумісного розгляду з первісним позовом [14, с.72]. Пред'явлення зустрічного позову відповідачем розглядається як один із основних процесуальних засобів відповідача у захисті від первісного позову. В літературі існує також точка зору, що зустрічний позов не виступає формою захисту відповідача проти позову, зокрема, коли мова іде про зустрічне зарахування вимог за первісним та зустрічним позовом. Більш зважений та узагальнений підхід щодо правової природи зустрічного позову в цивільному процесі висловлений В.В.Комаровим та В.Ю. Мамницьким, які розглядають зустрічний позов, на відміну від заперечень проти позову, або як спосіб реалізації самостійної вимоги позивача до відповідача, або як засіб матеріально-правового захисту відповідача проти первісного позову.

Характерною ознакою зустрічного позову виступає його самостійність, що означає можливість його пред'явлення окремо від первісного позову. Оскільки зустрічний позов виступає одним із способів захисту відповідача проти вимог позивача, він повинен повністю або частково «паралізувати» первісний позов. Такими властивостями відповідно до вимог ст.123 ЦПК України наділений лише той позов, який: 1) або виникає з одних правовідносин із первісним; 2) або коли вимоги за позовами можуть зараховуватися; 3) або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

Інститут зустрічного позову дає можливість шляхом спільного розгляду первісної та зустрічної вимоги більш повно врахувати правовідносини сторін. В літературі зазначають, що він сприяє вимозі процесуальної економії, сприяючи швидкому здійсненню правосуддя з меншими затратами учасниками процесу сил, засобів та часу [17, с.106].

Пред'явлення зустрічного позову в певній мірі обтяжує первісно заявлену вимогу позивача, особливо це відчутно у випадку неявки когось із сторін та законодавчих прогалин у врегулюванні наслідків такої неявки. Саме об'єктивним ускладненням та затягуванням процесу обґрунтовують часті відмови у прийнятті зустрічних позовів до спільного розгляду з первісними, адже в умовах незмінності строку розгляду справ судді змушені так вчиняти.

Усі вищенаведені властивості зустрічних позовних вимог відповідача зумовлюють необхідність спільного їх розгляду із первісними та доцільність ухвалення єдиного рішення по зустрічному та первісному позовах. Саме така вимога і створює труднощі у вирішенні питання можливості ухвалення заочного рішення при пред'явленні зустрічного позову.

Відомі процесуалісти ще дореволюційного періоду пропонували різні варіанти вирішення цієї проблемної ситуації. Однак більшість з них сходилася на думці, що у випадку клопотання позивача по головному чи зустрічному позову про розгляд, у відсутності позивача по одному з цих позовів (і разом з тим відповідача по другому), обох позовів по суті, ухвалене судом рішення, з метою уникнення роз'єднання позовів, повинно вважатися заочним у повному обсязі. Такої ж позиції притримуються окремі українські та російські процесуалісти, мотивуючи її тим, що інше тлумачення може призвести до ухвалення протилежних рішень, що є недопустимим .

У випадку пред'явлення відповідачем зустрічного позову до або під час попереднього судового засідання (а саме так визначені ЦПК України часові межі реалізації цього права) і наступної неявки відповідача без поважних причин у судове засідання, за загальними правилами при наявності згоди позивача суд мав би приступати до заочного розгляду первісного позову. Якщо ж розглядати зустрічний позов як такий, що має цілком самостійну правову природу, доля його залишається спірною. Адже відповідно до ст.169 ЦПК України суд повинен відкладати розгляд справи у випадку першої неявки позивача (він же - відповідач за первісним позовом) без поважних причин. При буквальному тлумаченні положень процесуального закону такими ж видаються наслідки неявки первісного позивача та явки відповідача, який одночасно виступає позивачем за зустрічним позовом [10, с.256]. При цьому первісний відповідач вправі вимагати ухвалення заочного рішення по своїх вимогах, а розгляд справи за позовом первісного позивача слід відкладати. Можливість же залишення позову без розгляду виникає лише у разі повторної неявки без поважних причин позивача (чи-то первісного, чи позивача за зустрічним позовом).

Незважаючи на те, що зустрічний позов визнається самостійною вимогою відповідача до позивача, законодавство, разом з тим, вимагає обов'язковості ухвалення спільного рішення по зустрічних та первісних позовних вимогах. Прийняття зустрічного позову обумовлюється доцільністю його спільного розгляду з первісним, тому навряд чи раціонально одні вимоги розглядати та ухвалювати по них заочне рішення, а інші відкладати. У майбутньому це може призвести до ухвалення суперечливих рішень по одній справі.

Щодо варіантів розгляду первісного та зустрічного позову у випадку неявки первісного позивача в літературі висловлювалися різні думки. Так, І.І. Черних пропонувала, залишаючи первісний позов без розгляду, допустити виключну можливість розгляду зустрічного позову самостійно, без спільного розгляду його з первісними вимогами, і ухвалення заочного рішення, якщо первісний позивач відсутній. Мотивує вона свою позицію тим, що це дало б позивачеві можливість не втратити право на розгляд його позовної вимоги, а факти, встановлені судом при розгляді зустрічного позову могли б розглядатися як преюдиційні. Д.Д.Луспеник допускає в такому випадку можливість ухвалення заочного рішення в повному обсязі.

Значно ускладнює процес і участь у справі третіх осіб. Треті особи можуть взяти участь у розпочатому між сторонами процесі або в ролі самостійного позивача, який пред'являє позов до однієї із первісних сторін чи до обох них (треті особи, що заявляють самостійні вимоги), або в ролі “помічників однієї із сторін” [12, с.96] (треті особи, що не заявляють самостійних вимог).

Участь третіх осіб в цивільному процесі зумовлена тим, що судовий спір між сторонами прямо (стосовно третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги) або опосередковано (стосовно тих, які не заявляють самостійних вимог) стосується прав та інтересів інших осіб. Залежно від такої заінтересованості третіх осіб у справі і повинно вирішуватися питання можливості заочного розгляду справи.

3. Перегляд та оскарження заочного рішення

Як було проаналізовано вище, ухвалене за результатами заочного розгляду цивільної справи рішення за формою та змістом практично нічим не відрізняється від рішення суду, ухваленого у звичайному порядку. Основною відмінністю заочного рішення від звичайного є правові наслідки, які тягнуть за собою заочний розгляд справи і ухвалення заочного рішення. Це пов'язано, як зазначають в літературі, з обов'язковістю «горизонтального перегляду» такого заочного рішення, тобто судом, який ухвалив це рішення, лише за заявою відповідача до його перегляду вищестоящими судовими інстанціями [19, с.60].

Встановлюючи такий спосіб перегляду заочного рішення, законодавець, на нашу думку, відступив від передбаченого ч.2 ст.218 ЦПК України принципу незмінності прийнятого рішення, який не дозволяє суду скасовувати чи змінювати власне рішення. У свою чергу А.М.Румянцев вважав, що ретракція рішення тим же судом не суперечить принципу, відповідно до якого суддя не може скасувати власне рішення. На його думку, суддя у випадку відзиву, поданого у встановлений строк, не скасовує, не виправляє і не змінює рішення дійсного, існуючого; в цьому випадку у розпорядженні суду немає уже попереднього рішення, воно ніби стало нечинним.

Варто погодитися, що такий підхід законодавця є об'єктивно необхідним та справедливим; можливість перегляду заочного рішення судом, який його ухвалив, виступає гарантією захисту прав відповідача від зловживань зі сторони позивача в цивільному процесі.

Правова природа відзиву (заяви про перегляд заочного рішення) полягає в тому, що його мотивом виступає лише те, що рішення проти відповідача ухвалене заочно. Сторона, яка користується відзивом, скоріше звинуватить себе, ніж суддів, у тому, що відбувся заочний розгляд справи. Абсолютно протилежною є природа апеляції. В ній відповідач скаржиться вищому суду, звинувачуючи суд, що ухвалив заочне рішення, в несправедливості, неправильному застосуванні чи тлумаченні закону тощо.

Таким чином, виходячи із правової природи двох способів перегляду заочного рішення, можна зробити висновок, що заява про перегляд заочного рішення має місце у разі ухвалення судом рішення, яким неправильно визначена суть спору не з вини суддів, а внаслідок відсутності на суді особистого захисту права, в свою чергу апеляція - проти рішення, ухваленого неправильно з вини суддів. Саме за цією ознакою право перегляду заочного рішення надано суду першої інстанції, тому самому, що ухвалив заочне рішення, а не вищестоящому. Однією із характерних ознак перегляду судового акту, судом, який його ухвалив, на думку виступає не судова помилка, а прояв таких обставин, які впливають на результат первинного вирішення справи.

Відповідно до ст.228 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Таким чином, законодавство імперативно визначає, що право подати заяву про перегляд заочного рішення належить лише відповідачу. Однак в літературі висловлювалася думка, що таке право повинно належати не лише первісному відповідачу, але й третім особам, якщо вони вступили у справу до ухвалення заочного рішення і коли рішення повинно було б вважатися щодо них заочним, а також правонаступникам відповідача та позивачу і його правонаступникам у випадках, коли він виступає відповідачем по зустрічному позову і рішення, ухвалене за таким позовом, вважається заочним щодо нього.

Заява про перегляд заочного рішення може бути подана до суду, що його ухвалив, протягом десяти днів з дня отримання його копії. Тобто процесуальний строк реалізації права відповідача на пільговий перегляд заочного рішення обчислюється не з моменту проголошення рішення суду (на відміну від класичного порядку оскарження судових рішень - апеляції, касації), а з моменту інформування відповідача про ухвалення рішення щодо нього.

Слід наголосити, що процесуальне законодавство не встановлює чітких правил щодо порядку повідомлення про заочне рішення, що унеможливлює однозначне визначення початку перебігу строку на подання заяви про перегляд заочного рішення. Ст.227 ЦПК України передбачає, що відповідачам, які не з'явилися в судове засідання, направляється рекомендованим листом із повідомленням копія заочного рішення не пізніше п'яти днів з дня його проголошення. Однак при такому формулюванні виникає як мінімум два запитання: чи необхідним є вручення копії заочного рішення особисто самому відповідачу, а також - як повідомляти про заочне рішення відповідачів, місце проживання яких невідоме?

Щодо першого питання, то в літературі була висловлена думка, що вимагається обов'язково вручення копії рішення безпосередньо відповідачу. Важче видається відповісти на друге запитання. Законодавство жодним чином не вирішує такої ситуації. Жодної вказівки, як же повідомляти про заочне рішення відповідача, який на судове засідання викликався шляхом публікації у пресі, ні ЦПК України, ні інші нормативно-правові акти не містять. Більше того, є пряма вказівка ст.227 ЦПК України, що копія заочного рішення направляється рекомендованим листом із повідомленням. А на яку ж адресу слід направляти копію заочного рішення, якщо місце проживання (перебування чи роботи) або місцезнаходження відповідача невідоме? Очевидно, запитання риторичне. Цснує думка, якщо до порядку повідомлення про заочне рішення застосовувати загальні вимоги щодо судових викликів та повідомлень, то, виходячи з ч.9 ст.74 ЦПК України, повідомляти про заочне рішення відповідача, місце проживання або місцезнаходження якого невідоме, слід шляхом публікації в пресі. Хоча фактично важко буде реалізувати це на практиці (зважаючи на ту масу оголошень про судові засідання, що публікуються з моменту набрання законної сили ЦПК України). Разом з тим, невизначеним залишається момент обчислення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення. Запропонований підхід дозволяє зробити висновок, що це буде день опублікування заочного рішення у пресі, адже саме з цього моменту відповідач, місце проживання якого невідоме, вважатиметься повідомленим про заочне рішення. Слід зробити ще одне застереження, що доцільність інформування відповідача про ухвалене заочне рішення шляхом публікації вбачається не у всіх випадках, коли відповідач викликався в судове засідання шляхом публікації в пресі, а лише тоді, коли його місце проживання не з'ясується в ході розгляду справи. Адже не виключено, що відповідач, який про час та місце судового розгляду інформувався через публікацію, згодом з'явився в судове засідання, або ж позивачу під час провадження по справі стало відоме місце проживання відповідача.

Страницы: 1, 2, 3, 4

© 2003-2013
Рефераты бесплатно, курсовые, рефераты биология, большая бибилиотека рефератов, дипломы, научные работы, рефераты право, рефераты, рефераты скачать, рефераты литература, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты медицина, рефераты на тему, сочинения, реферат бесплатно, рефераты авиация, рефераты психология, рефераты математика, рефераты кулинария, рефераты логистика, рефераты анатомия, рефераты маркетинг, рефераты релиния, рефераты социология, рефераты менеджемент.