Деліктна відповідальність настає тоді, коли заподіювач шкоди і потерпілий не перебувають у договірних відносинах щодо блага, якому заподіяно шкоду. Основними способами відшкодування шкоди, заподіяної майну особи, слугують: відшкодування її в натурі (надати річ тих самих роду і якості, виправити пошкоджену річ і т. і.) або повне відшкодування заподіяних збитків (ст. 1192 ЦКУ).

Як уже зазначалося, віндикаційний позов може бути поданий, якщо майно збереглося у натурі. Тому коли, наприклад, поруш-ник зіпсував, спожив, відчужив невідомим особам вкрадену річ власник може захистити порушене право, лише звернувшись з позовом про відшкодування вартості цієї речі (ст.1213 ЦКУ), тобто у таких випадках некоректно говорити про захист права власності, оскільки фактично за такими позовами захищається майнове право власника, який втратив право власності на знищене чи втрачене майно. Якщо ж майно частко-во зіпсоване і власник бажає залишити його собі, то він може ви-магати від незаконних утримувачів витребування зіпсованого майна за правилами віндикації та відшкодування збитків, завданих пошкодженням майна. Тому не можна погодитись з імперативною рекомендацією Інформаційного листа ВАСУ "Про деякі і приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом" від 31 січня 2001 р. про те, що якщо майно змінило своє початкове господарське при-значення, то підстав для задоволення віндикаційного позову Немає і власник має право лише на відшкодування збитків. Така рекомендація ВАСУ є сумнівною, адже власник не може бути Позбавлений можливості витребувати з незаконного володіння інших осіб, хоч і пошкоджене, але майно, яке було його влас-ністю.

Зобов'язання, що виникають внаслідок набуття або збере-ження майна без достатньої правової під-стави, врегульовані главою 83 ЦК України. Зміст цього зобов'я-зання полягає в тому, що особа, яка одержала майно за рахунок іншої особи без достатньої підстави, встановленої законом або договором, зобов'язана повернути безпідставно набуте майно цій особі. У разі невиконання цього обов'язку безпідставно одер-жане майно підлягає стягненню у примусовому порядку через суд або арбітражний суд. Ці заходи примусового характеру є ци-вільно-правовою санкцією, для застосування якої необхідно вста-новити факт придбання чи збереження майна без достатніх підс-тав, передбачених законом або договором. Важливою особливіс-тю цього способу захисту є застосування його незалежно від ви-ни зобов'язаної особи.

В юридичній науці визнається, що цей вид позадоговірних зо-бов'язань має назву "зобов'язання з безпідставного збагачення". У ЦК УРСР 1922 р. був самостійний розділ XII "Зобов'язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення". У ЦК УРСР 1964 р. законодавець очевидно з ідеологічних міркувань відмовився від такої термінології і запровадив інститут зобов'я-зань, що виникають внаслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав. Безумовно, нова назва виявилася досить складною для вживання і незруч-ною для застосування у судовій практиці.

У юридичній літературі визнається, що зобов'язання з без-підставного збагачення сформувалися ще в Стародавньому Ри-мі Харитонов Є. О. Римське приватне право. -- Харків, 2000. -- С. 108--109;Орач Є, М,, Тищик Б. Й. Основи римського приватного права. -- К., 2000, -- С. 233-235.. Як стверджує відомий український вчений О. А. Підопригора, вони дістали захист засобами кондикційних позовів: а) позов про повернення незаборгованого; б) позов про повернення май-нового представлення, мета якого не досягнута; в) позов про по-вернення краденого; г) позов про повернення одержаного не-справедливою чи неправильною підставою Підопригора О. А. Основи римського приватного права. -- К., 1995. -- С. 202-203..

Звичайно, що такі позови у видозміненому вигляді можуть пред'являтися і в сучасний період з урахуванням правил чинного цивільного законодавства України.

Зобов'язання з безпідставного збагачення мають складну юридичну природу. На думку І. Красько, вони являють собою цивільні правовідносини, згідно з якими боржник повинен по-вернути кредиторові майно, яке він одержав без належної підста-ви еквівалентно реально отриманій вигоді. Красько И, Неосновательное приобретение и сбережение имущества // Бизнес. - 1999. - 15 марта. - № 11 (322).. Наведене визначення могло б бути більш повним, коли б у ньому автор зазначив, що і доходи боржника є безпідставно отриманими.

Під належною правовою підставою слід розуміти придбання майна за належною угодою, у порядку спадкування, на підставі адміністративного акта та іншими підставами, не забороненими законом. Це зобов'язання виникає у разі коли з самого початку не було відповідної правової підстави або вона відпала згодом. Правова підстава, за якою придбано майно, може відпасти, на-приклад, у разі визнання угоди, за якою набувається майно, су-дом чи арбітражним судом недійсною; у зв'яз-ку з введенням в дію нової правової норми, якій надається зворотна сила; у разі скасування вищою інстанцією у порядку нагляду рішення суду чи арбітражного суду, на підставі яких було проведено стягнення на користь позивача.

Безпідставне придбання може мати місце у разі виконання неіснуючого між сторонами обов'язку або коли такий обов'язок існував, але вже був виконаний. Необґрунтованим придбанням може бути і оплата продукції у більшій сумі, ніж вона коштує.

Не вважається безпідставно одержаним і не підлягає витребуванню також майно, передане на виконання зобов'язання до настання строку виконання, адже ст. 531 ЦК України допускає дострокове вико-нання зобов'язання боржником, якщо інше не випливає із зако-ну, договору чи змісту зобов'язання. Не може вважатись безпідставно придбаним: майно за будь-якого дострокового виконан-ня зобов'язання, адже підставою для його передачі є договір; майно, передане на виконання зобов'язання після закінчення строку позовної давності, якщо таке виконання допускається, адже метою зобов'язання є його виконання, на-віть у випадку закінчення строку позовної давності; та інше майно, якщо це встановлено законом.

Щодо безпідставного збереження, то воно має місце, коли певна особа повинна була витратити частину своїх коштів, але не зробила цього, тим самим зберігши їх завдяки витратам іншої особи.

Що стосується розрахунків між сторонами, то потрібно відмі-тити, що їх порядок нагадує порядок відшкодування збитків. У разі неможливості повернути майно в натурі, має бути відшкодо-вана його вартість, яка визначається на момент придбання. Крім того, зобов'язана особа повинна повернути або відшкодувати всі доходи, які вона отримала або могла отримати з того часу, коли дізналася або повинна була дізнатися про безпідставність одер-жання майна.

Таким чином, на відміну від позовів про повернення безпідстав-но придбаного майна, за віндикаційним позовом позивач може витребувати лише ту річ, яка вибула з його володіння.

Зобов'язання з безпідставного придбання чи збереження май-на забезпечують захист майнових прав по-іншому, ніж віндика-ція майна. Головним критерієм розмежування тут має слугувати факт збереження у боржника майна та наявність у нього ознак індивідуальної визначеності чи родових ознак. Тобто, якщо май-но є індивідуально-визначеним і збереглося у боржника в натурі, то власник витребує його за віндикаційним позовом. Якщо ж майно не збереглося в натурі або воно визначено лише родовими ознаками, то потерпілому (власникові) повертається не те саме майно, а лише така сама кількість однорідних речей чи його вар-тість за позовом про витребування безпідставно придбаного чи збереженого майна, причому не буде мати значення спосіб вибут-тя майна з володіння власника (за його волею чи всупереч його волі).

На наш погляд, ефективність засобів захисту інституту без-підставного збагачення може виявитися у разі їх субсидіарного застосування у випадках визнання угод недійсними та неукладеними. За недійсною уго-дою кожна сторона зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а коли неможливо повернути одержане в на-турі -- відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом. Тобто у даному випад-ку законодавець не передбачає у застосуванні реституції правових наслідків щодо доходів, одержаних однією чи обома сторона-ми від використання майна. Вирішити долю цих доходів можна за допомогою позову про повернення безпідставно одержаних доходів. Нерідко сторони не вимагають у суді застосування ре-ституції, покладаючись на добровільне повернення -майна, і суд лише визнає угоду недійсною без застосування відповідних пра-вових наслідків. У такому випадку сторони недійсної угоди також можуть забезпечити повернення майна за допомогою меха-нізмів інституту безпідставного збагачення.

Необхідно також розрізняти позови з безпідставного збага-чення і позови з заподіяння шкоди. Першим критерієм для їх розмежування є принцип вини. Так, позов про відшкодування шкоди може бути задоволений, як правило, за наявності вини її заподіювача, в той час як позов про повернення безпідставно придбаного чи збереженого майна -- і за її відсутності. Другою ознакою для розмежування зазначених способів захисту є те, що позов про відшкодування шкоди є засобом покладення майнової відповідальності на заподіювача шкоди, а зобов'язання з безпід-ставного збагачення не є засобом відповідальності, адже воно не е деліктним. Як відомо, в основі зобов'язань із заподіяння шкоди, як правило, є делікт, тобто правопорушення, необхідним елемен-том якого є вина Толстой Ю, К. Обязательства из неосновательного приобретения или сбережения имущества // ВестникЛГУ. -- 1973. -- № 5. ~ С. 137--138.

, за винятками, прямо передбаченими законом. Крім того, тут завжди є конкретна потерпіла особа. В основі ж зобов'язань з безпідставного придбання чи збереження майна ле-жить факт безоплатного одержання майна за рахунок інших осіб без належної правової підстави, що може бути результатом як правомірних, так і неправомірних дій однієї чи обох сторін Флейшиц Е. А. Обязательства из причинений вреда и неосновательного обогащения. -- М., 1951. -- С. 209--236.. Іно-ді розмежування цих відносин здійснюють лише за принципом вини Иоффе О. С. Обязательственное право. -- М., 1975. -- С. 866--868.

Деліктні зобов'язання та зобов'язання з безпідставного при-дбання чи збереження майна по-різному відновлюють порушену майнову сферу потерпілих. У першому випадку діє принцип пов-ного відшкодування заподіяної шкоди, що є мірою цивільно-пра-вової відповідальності, в другому потерпілому повертаються чи відшкодовуються лише ті втрати, на розмір яких збільшився майновий актив боржника.

В практиці поширені випадки реалізації краденого майна за нижчою ціною, ніж його дійсна вартість. У юридичній літературі пропонується з практичних міркувань звертатися з позовом про відшкодування шкоди, оскільки звернення з позовом про повер-нення безпідставно одержаного майна не забезпечить належного захисту інтересів потерпілого Гражданское право. -- М,, 1999. -- Ч. 2. -- С. 771.

. Однак, якщо вартість краденого майна і вартість його реалізації збігатимуться, то, на наш погляд, у кредитора (потерпілого) є можливість на свій розсуд обрати за-сіб захисту.

В Цивільному кодексі України від 5 червня 1997 існував спосіб повер-нення безпідставно придбаного майна, а саме -- стягнення його в дохід держави. Підставою для застосування саме цього способу є наявність у діях особи мети, яка явно суперечить інтересам держави і суспільства.

В юридичній літературі було сформульовано такі умови для стягнення безпідставно придбаного майна в дохід держави:

-- дії мають бути протиправними, що порушують інтереси держави і суспільства;

-- вчинення таких дій має характеризуватися суб'єктивним наміром порушити закон, тобто необхідно встановити вину особи у формі умислу;

-- дії не повинні полягати у вчиненні угод;

-- дії не повинні підпадати під дію норм адміністративного і кримінального законодавства, що передбачають конфіскацію без-підставно придбаного майна.

Однак, викладені рекомендації не узгоджуються з розвитком цивільного законодавства. Так, відповідно до ст. 1212 ЦК України, якщо інше не встановлено іншими законами чи правовими актами і не випливає із суті відповідних відносин, правила цієї глави підлягають застосу-ванню також до вимог:

1) щодо повернення виконаного за недійсним правочином;

2) щодо витребування майна власником з чужого незаконного володіння;

3) однієї сторони у зобов'язанні до іншої щодо повернення виконаного у зв'язку з цим зобов'язанням;

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10