УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації задовольнити частково.

Рішенння Дніпровського районного суду м. Києва від 20 травня 2005 року скасувати, заяву Б. Л.П., заінтересована особа -- Дніпровська районна у м. Києві державна адміністрація про встановлення факту проживання однією сім'єю -- залишити без розгляду.

Ухвала набуває законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання чинності.

Головуючий:

Судді:

відсутності якої призводить до усунення вказаних перешкод. Рішення суду стає преюцидіальним для настання певних наслідків. Так, від визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення його померлим залежить здійснення субґєктивних прав другим з подружжя на розірвання й припинення шлюбу, спадкоємцями - на одержання спадкового майна, банком - на одержання або зняття заборгованості з особи, якій було надано позику Гражданский процесс: Учебник / В.В. Комаров и др. Под ред. В.В. Комарова. - Х., «Одиссей». - 2001. - С.416.

Отже, окреме провадження у цивільному процесі відіграє значну роль. Судові органи мають змогу розширити свою діяльність щодо виконання правоохоронної функції і сприяти зміцненню законності у діяльності органів держави і місцевого самоврядування, а громадяни та організації - використати судовий порядок для захисту своїх субґєктивних прав і охоронюваних законом інтересів.

Юридична суть процесу у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, визначається його належністю до окремого провадження. Все, що можна сказати про природу останнього і його відмінні риси, відноситься і до судового порядку розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У звґязку з тим, що юридичними фактами визнаються обставини, з якими закон повґязує виникнення, зміну чи припинення особистих чи майнових прав, часто всі оточуючі події поділяються на ті, що мають юридичне значення і юридично байдужі. Однак такий поділ є вищою мірою умовним, оскільки в реальному житті далеко не завжди вдається провести абсолютну і непорушну межу між двома групами фактів Елисейкин П.Ф. Судебное установление фактов, имеющих юридическое значение. - М., «Юрид. лит.», 1973. - С.9.

Очевидно, та чи інша обставина розцінюється як така, що має юридичне значення, лише з точки зору тих правових наслідків, які вона згідно з законом може викликати. І навпаки, та ж обставина виступає як юридично байдужа, якщо її розглядати у звґязку з тими правовими наслідками, для яких вона не має юридичного значення. Юридично значимий і юридично байдужий характер факту повинні визначатися конкретно по кожній окремо взятій справі. Зокрема, факти, про допустимість судового встановлення яких сказано у ст. 256 ЦПК України, наділені юридичною значимістю не завжди і не для кожної особи, а лише у визначеній ситуації.

Зміст статті 256 ЦПК України може бути правильно протлумачений з урахуванням статті 258 ЦПК України, згідно з якою у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, має бути вказано, з якою метою заявнику необхідно встановити даний факт. Аналогічна вимога випливає і з п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 року “Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення”.

Мета встановлення факту - це ті наслідки, настання яких бажав би заявник. Вони можуть бути юридичними, але можуть бути і байдужими з точки зору права або ж суперечити йому. Визначити значення факту, про встановлення якого просить заявник, можна у звґязку з тією метою , для досягнення якої він звернувся до суду Фурса С. Окреме провадження в цивільному прцесі України. - К., 1999. - С.19.

Звідси можна зробити ряд висновків, що мають практичне значення для визначення компетенції суду у справах окремого провадження:

Не можна розглядати у якості юридично важливого факт, якщо просьбою про його встановлення заявник взагалі не ставить перед собою жодної мети;

Не можна визнати факт таким, що має юридичне значення в тих випадках, коли його встановлення спрямоване на досягнення неправового результату (наприклад, встановлення факту з генеалогічною чи науковою метою) Елисейкин П.Ф. Судебное установление фактов, имеющих юридическое значение. - М., «Юрид. лит.», 1973. - С.11. У протилежному випадку суди були б перевантажені справами про встановлення таких фактів;

Юридичним факт визнається за умови, якщо для досягнення поставленої заявником мети він має правоутворююче значення;

У переважній більшості випадків заінтересовані особи звертаються до суду за встановленням юридичних фактів з тим, щоби реалізувати конкретне субґєктивне право (на спадщину, пенсію тощо).

Юридичний інтерес особи може полягати не лише в реалізації конкретного субґєктивного права. Найчастіше неможливість здійснення того чи іншого субґєктивного права слугує безпосереднім приводом для звернення до суду у цій категорії справ. Але юридичний інтерес особи може полягати у визначенні свого правового становища в тих чи інших матеріальних правовідносинах. Саме субґєктивне право, реалізації якого прагне заявник шляхом судового встановлення юридичного факту, може бути ним здійснено лише шляхом встановлення його правового становища.

За наявності невизначеності у правовому становищі заінтересованій особі невідомо, чи може вона користуватися правами, які випливають з правового статусу (батька, чоловіка, сина), чи вправі вона вимагати належної поведінки від інших осіб, чи повинна вона виконати дії, які складають зміст відповідного зобовґязання. Все це створює у неї заінтересованість у тому, щоб її правове становище було визначене чітко і ясно. Саме правове становище залежить від фактів, що мають юридичне значення.

Тому слід сказати, що суд вправі встановлювати факти, що мають юридичне значення, не лише тоді, коли заінтересована особа прагне здійснити свої субґєктивні права, але і в тих випадках, коли мета її звернення в суд полягяє у визначенні її правового становища. Відповідно, в якості мети встановлення факту може бути як здійснення конкретного субґєктивного права, так і визначення правового становища особи: важливо лише, щоб між фактом, що встановлюється, з одного боку, і субґєктивним правом і охоронюваним законом інтересом - з іншого, існував звґязок, в силу якого сам факт набував юридичного значення Гражданский процесс: Учебник / В.В. Комаров и др. Под ред. В.В. Комарова. - Х., «Одиссей». - 2001. - С.425

.

Компетенція суду в окремому првадженні обмежена встановленням наявності (чи відсутності) юридичних і доказових фактів. Інакше кажучи, при розгляді цих справ неможна одночасно підтвердити наявність самого факту і прав заінтересованої особи, які витікають із даного факту.

В окремому провадженні не можуть вирішуватися спори про право. Тому в тих випадках, коли в окремому провадженні про встановлення юридичних фактів виникає спір про право, то окреме провадження повинне поступитися позовному.

Можна зробити невеличкий підсумок. Судовий порядок встановлення фактів, що мають юридичне значення як вид справ окремого провадження має свої особливості. Так, тут встановлюється виключна підвідомчість, специфічні правила підсудності, відсутні такі інститути позовного провадження, як зустрічний позов, треті особи, мирова угода тощо.

Рішення суду у справах даного виду не підлягають примусовому виконанню, але мають загальнообовґязковий характер (ст. 14 ЦПК). Вони реалізуються державними органами шляхом оформлення майнових чи особистих немайнових прав громадян, наприклад, видачею свідоцтва про право власності.

Таким чином, сутністю окремого провадження є те, що в ньому відсутній спір про право, обґєктом судового захисту є охоронюваний законом інтерес, а предметом судової діяльності - встановлення визначених юридичних фактів і станів з метою подальшого здійснення заінтересованими особами своїх субґєктивних прав, а також специфічна судова процедура.

Такими висновками завжди і обмежувалась характеристика окремого провадження, оскільки теоретики цивільного процесу не виходили за межі тлумачення законодавства у напрямку протиставлення окремого і позовного провадження.

На мою думку, формально-догматичний підхід є перешкодою для дійсної характеристики природи окремого провадження, а тому її дослідження має грунтуватися на інших науковотворчих засадах.

Юридична природа окремого провадження має досліджуватися в межах загальної проблеми права громадян на судовий захист, предметної характеристики правосуддя та його функцій. Тому визначення природи окремого провадження можливо з урахуванням того, якою мірою в ньому відображаються правосудні начала.

Межі судової юрисдикції не повинні розмиватися. Правосуддя у цивільних справах як форма реалізації судової влади має бути спрямоване на визначений соціальний обґєкт, яким виступають права і свободи особи. Захист прав і свобод громадян - основна функція судової влади. Правильна організація судового захисту передбачає чітке визначення критеріїв порушення прав, які підлягають судовому захисту і які потребують судового захисту і повинні бути предметом судового розгляду Див.: Урядовий курґєр, 2005. - №137-138, 25 липня. - С.8-9.

Під юрисдикцію цивільних судів, з урахуванням функції правосуддя, підпадають справи, повґязані з необхідністю визначення виду і обґєму субґєктивних прав і захисту у формі змагального судочинства. Правосуддя у цивільних справах повґязане завжди із розглядом спору про право. Тому видається проблематичним віднесення справ окремого провадження до судової юрисдикції взагалі. Спроби законодавця віднести справи окремого провадження до юрисдикції судів не відповідає предметній характеристиці судової влади, оскільки предметом судового розгляду у цивільному процесі можуть бути лише цивільні справи у спорах у звґязку з захистом субґєктивних прав Гражданский процесс: Учебник / В.В. Комаров и др. Под ред. В.В. Комарова. - Х., «Одиссей», 2001. - С.415.

Діяльність суду щодо встановлення фактів, що мають юридичне значення, за своєю спрямованістю є управлінською, а не правосудною. Правосудна діяльність покликана не лише встановлювати ті чи інші факти, але й на основі встановлених фактів вирішувати питання про право і його захист. Тому діяльність суду в окремому провадженні більшою мірою тяжіє до діяльності адміністративних органів. Це свідчить про те, що розгляд справ окремого провадження судом повґязаний із здійсненням, так би мовити, “судового управління” у випадках, якщо законодавець покладає на суд не властиву йому функцію встановлення тих чи інших обставин без вирішення спору про право. При цьому законодавець виходить із доцільності такого рішення, покладаючи встановлення юридичних фактів на суддю, який має особливий правовий статус субґєкта судової влади, і поширюючи на процедуру розгляду цих справ форму цивільного судочинства Цивільне процесуальне право України / За ред. проф. В.В. Комарова. - Х., «Основа», 1992. - С.361.

Це дає підстави зробити висновок, що з точки зору юридичної природи окреме провадження виступає як унікальне явище у правовій регламентації встановлення фактів, що мають юридичне значення, судом і є сурогатом судового процесу, оскільки така діяльність суду за своїм змістом не має правосудного характеру.

Розділ ІІ. Класифікація фактів, що мають юридичне значення

У ст. 256 ЦПК України від 18 березня 2004 року закріплено, що суд розглядає справи про встановлення факту:

- родинних відносин між фізичними особами;

- перебування фізичної особи на утриманні;

- каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному страхуванню;

- реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;

- проживання однією сім'єю чоловіка і жінки без шлюбу;

- належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по-батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по-батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеними у свідоцтві про народження або паспорті;

- народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації актів цивільного стану факту народження;

- смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Цей перелік не є вичерпним. Кодексом передбачається можливість встановлення також інших фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Так, суд вправі встановити факт прийняття спадщини, факт володіння певним майном, факт праці. Наприклад, суд Гусятинського району Тернопільської області розглянув справу про встановлення факту праці громадянина Бранця Архів місцевого суду Гусятинського району Тернопільської області, справа № 4-0-19/2005.

Гусятинському райсуду Бранця Степана Петровича жителя

с. Городниця Гусятинського району

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8