Ідеальний варіант, що свідчить про справжнє поліпшення справи боротьби зі злочинністю, - це зменшення кількості скоєних злочинів і числа осіб, що їх вчинили, при одночасному зниженні рецидиву (причому краще, якщо не тільки у відсотковому відношенні, але й в абсолютних цифрах).

Для того, щоб повною мірою уявляти собі структуру злочинності, необхідно мати дані про стан організованої, професійної та групової злочинності. Якщо вчинення злочинів у групах (або групами) так чи інакше статистикою вловлюються (в останні роки особливо), то з організованою злочинністю справа складніша. Частково організована злочинність перебуває в груповий, але лише частково. Зокрема тому, що вона - явище куди більш складне, ніж групова злочинність. Сьогодні ще ніхто не визначив, що відносити до організованої злочинності. Якщо виходити з того, що є в законі, то лише в статті про бандитизм згадується про організованість. Відповідно тлумачення даного поняття можна знайти в наукових коментарях. Однак це не повною мірою відповідає глибині поняття, тому що бандитизм - найбільш проста форма організованості. Причому організованою може бути звична нам загальнокримінальна злочинність, злочинність посадовців - найбільш складний вид, що йде коріннями в економіку (особливо тіньову), управління, правоохоронну систему, і змішана, коли посадовці використовують загальнокримінальну злочинність (або навпаки). Як би це не було складно (у розумінні виявлення й визначення), однак без виходу на організовану злочинність і визначення її розмаху уявити собі справжню структуру злочинності неможливо.

Для визначення частки професіоналів серед загальної маси осіб, що скоюють злочини, необхідно виходити з того, що в загальнокримінальній злочинності професіоналізм досить чітко спостерігається серед злочинного контингенту, осіб, що вчиняють насильницькі й корисливо-насильницькі злочини.

У нинішніх умовах, необхідно проводити розмежування між організованою та груповою злочинністю, що завжди, за всіх часів являла собою підвищену суспільну небезпеку (у тому числі групова злочинність неповнолітніх). Необхідно враховувати її питому вагу, поширеність, а також власні кількісні і якісні характеристики. Виявлення цих її властивостей дозволить більш глибоко зрозуміти, як і чому з'являються різні форми співучасті в злочинах, яка соціально-психологічна атмосфера існує в злочинних групах (що означає можливість пошуку шляхів до їхнього розкладання та ліквідації).

Структура і характер злочинності не однакові в різних країнах і навіть усередині регіонів, що начебто б відносяться до однієї і тієї ж адміністративно-територіальної одиниці (звідси починається проникнення в так звані територіальні розходження злочинності). Ці розходження визначаються економічними, соціальними, демографічними, національними особливостями. Неоднозначна структура і характер злочинності в містах і сільській місцевості. Досить сказати, що транспортних злочинів у містах значно більше, ніж у сільській місцевості. Кишенькові крадіжки, за перевагою, - теж міський злочин тощо. У той самий час, міста різні: це промислові центри, портові міста, курортні, забуті (провінційні) і т.ін. І скрізь структура та характер злочинності різні. У сільських районах, що примикають до великих міст, злочинність інша, ніж у віддалених від міст поселеннях. Все це має найважливіше практичне значення, тому що визначає напрямки боротьби зі злочинністю.

Латентна злочинність

Уявлення про злочинність як явище були б неповними, якщо не мати на увазі її латентності, тобто прихованості, невиявленості, неявної її частини, інформація про яку в державні органи не надходила й, отже, у статистику не потрапила. Існує кілька визначень латентності (латентної злочинності). Одні автори вважають, що латентна злочинність - це сукупність злочинів, що залишилися невиявленим, невідомими органам внутрішніх справ і суду (Булатов Г., Майоров Н.). На думку інших, латентним варто вважати злочин, схований від одного з органів, якому, за законом, надане право розслідувати або розглядати справи про скоєні злочини (Шляпочніков А.С., За брянський Г.І.). Хоча ці визначення й відрізняються один від одного, але в них наголос робиться на те, що злочини не зареєстровані у відповідних державних органах. Однак справа в тому, що є злочини, інформація про які (повною мірою або частково) надходить у правоохоронні органи, але вона, з різних причин, не реєструється. Так буває при прихованні органами міліції злочинів від обліку. Інформація надійшла і зникла - а злочин скоєний. Можуть бути й інші ситуації. Ймовірно, латентною варто вважати злочинність, відомості про яку не потрапили в офіційні звітні дані. І отут ми стикаємося із суб'єктивними оцінками латентної злочинності (цифрою латентних злочинів). Експертні оцінки цієї цифри найрізноманітніші й досить відмінні одна від одної. Обережні експерти вважають, що співвідношення зареєстрованих і латентних злочинів становить приблизно 1:3 або 1:5. Менш обережні говорять про співвідношення 1:10, а то й більше. Західні вчені, наприклад вчені США, вважають, що якщо офіційна цифра злочинності в їхній країні дорівнює 13-15 млн., то латентна - 30 млн. і дещо більше. У нас у країні такі оцінки не виводилися. Ми, звичайно, нічим від інших країн не відрізняємося, і латентність у нас настільки ж велика, особливо якщо врахувати існуючу багато років практику «прикрашання» стану злочинності.

У той же час, говорячи про латентну злочинність, варто мати на увазі, що деякі її види більш латентні, інші - менш. Це залежить як від особливостей конкретних видів злочинності, так і від позиції держави та поведінки населення, що не завжди ставить компетентні органи до відома про скоєні злочини. Так, найменш латентні тяжкі злочини, зокрема, вбивства. Їх реєструється в Росії приблизно 10-150 тисяч на рік. Однак навіть дана цифра при такій динаміці не є справжньою. Зокрема, тому що чимало вбивств кваліфікується наслідком (і проходить у судах), як тяжкі тілесні ушкодження, наслідком яких стала смерть. Робиться це для того, щоб вирівняти показники. Тисячі людей у рік зникають без звістки й перебувають у розшуку. Вибіркові дослідження показують, що приблизно половина з них були вбитими.

Найбільш латентні крадіжки, переважно не дуже великі, і розкрадання, особливо в системі кооперації та приватних фірм. Хуліганство - теж керований злочин, цифри якого стрибають, залежно від різних, далеких від інтересів боротьби зі злочинністю, міркувань. Приклади можна було б продовжити.

Тим часом, боротьба зі злочинністю може бути успішною лише тоді, коли відоме справжнє положення справ. До речі, приховуючи злочинність, органи міліції й суду обкрадають і себе: вони втрачають можливості просити в держави засоби, необхідні для боротьби із злочинністю. А несумлінних політиків і керівників це влаштовує двічі: не треба витрачати зайві гроші й можна спитати за неправду (ними ж ініційовану) і за неналежну роботу. Так сфера боротьби зі злочинністю стає ареною для політиканства та обману населення. Мабуть, латентність завжди буде високою. Занадто багато інтересів - політичних, корисливих, кар'єристських тощо - стикаються в цій, здавалося б специфічній, проблемі. Населення ніколи не буде знати справжню цифру злочинності. Однак, в інтересах справи, необхідно осягати, за допомогою наявних методів і засобів, ту цифру злочинності, яка хоча б наближалася до справжньої. У конкретних регіонах це цілком реальне завдання.

Виявляти латентність злочинності можна за допомогою науково організованих опитувань населення, передбачуваних потерпілих від злочинів (такий метод називається методом віктимологізації). Саме в цьому випадку можна встановити (хоча б приблизно) співвідношення між зареєстрованою та незареєстрованною злочинністю.

Відомості про рівень прихованих тілесних ушкоджень можна одержати в бюро судово-медичної експертизи, у клініках і лікарнях, травмпунктах.

Про розміри розкрадань, наприклад будівельних матеріалів, можна судити на основі аналізу співвідношення потреб у них населення, необхідних для індивідуального будівництва з фактичною витратою будівельних матеріалів. Якщо в районі стоїть підприємство, недобудоване, через недостачу дахового заліза, а навколо частина будинків покривається даховим залізом, можна дійти висновку - іде велике розкрадання, яке повинні виявляти компетентні органи. Перехід на ринкові відносини істотно збільшило латентність злочинності у всіх сферах виробництва та розподільних відносин.

Методом виявлення латентної злочинності може бути й метод експертних оцінок. У необхідних випадках, можна запрошувати експертів, для зіставлення їхніх думок.

Іншими словами, латентність злочинності - більша соціальна проблема, підхід до розробки джерел якої дозволить виявляти більш наближену до істини цифру злочинності, знаходити додатково вузькі місця в соціальній практиці, а виходить, і більш реально підходити до розробки засобів попередження злочинності.

1. Злочинність неповнолітніх як девіантне явище, її профілактика

Останнім часом через нестабільність суспільства й інтенсивних соціальних перетворень посилилися негативні тенденції, що провокують девіантну поведінку, деградацію й саморуйнування особистості. Нездоровий спосіб життя, розмивання ціннісних орієнтирів є тим фундаментом, на якому продовжують поширюватися алкоголізм, паління, наркоманія, токсикоманія. Усе більш широке поширення одержує відступ від загальнолюдських норм моральної поведінки, глибоко спустошується і руйнується духовний світ людини.

Концепція девіантної поведінки була започаткована французьким соціологом Е. Дюркгеймом, який досліджував причини порядку і безпорядку в суспільстві.

Окрім Е. Дюркгейма дослідженням даної проблеми займалися й інші вчені. Зокрема, психологічне пояснення цієї проблеми висунув Фрейд. Його теорія психоаналізу пояснює виникнення девіації конфліктами властивими особистості. У свою чергу Шоу й Маккей запропонували соціологічне пояснення даної проблеми. Їхня концепція "соціальної дезорганізації" припускає, що девіація багатьох видів виникає тоді, коли культурні цінності, норми й соціальні зв'язки відсутні, послабляються або стають суперечливими й не адекватними. Такі дослідники, як Турк, Квінні, Тейлор, Уолтон й Яні у своїй теорії "радикальної кримінології" стверджують, що девіація є результатом протидії нормам сучасного західного суспільства з його домінуванням над капіталом У теорії аномії Мертона джерело девіації вбачається в розриві між цілями суспільства й соціально схвалюваленими способами їхнього досягнення. Селлін, Міллер, Саттерленд, Клауард й Охлін висунули соціокультурні гіпотези. Вони бачать причину девіації в конфліктах між нормами субкультури й пануючою культурою.

Отже, девіантна поведінка є соціально-психологічним і правовим фактором у житті суспільства й досліджується різними науками.

Динамізм соціальних процесів, зміни в багатьох сферах громадського життя приводять до збільшення девіації серед такої групи суспільства як підлітки. Аналіз даної проблеми говорить про різке збільшення і подальше зростання підліткового нігілізму, жорстокості, агресії, злочинності. Зокрема у 2004 році в Україні кожна десята викрита у злочині особа - неповнолітній, а загалом неповнолітніми у цей період скоєно 31 тис. злочинів, з яких 67% належать до тяжких і особливо тяжких [1;6].

Проблема девіантної поведінки неповнолітніх досліджується багатьма галузями науки, зокрема психологією, соціологією, юриспруденцією як в Україні так і в інших державах. Серед вітчизняних дослідників доцільно відмітити О.М. Джуджу та С.М. Корецького, які досліджували проблеми співвідношення девіантної та деліквентної поведінки. Автори виділяли наступні види поведінки з відхиленнями від соціальної норми: девіантна (відхилення від моральних норм), деліквентна (дрібні правопорушення) та злочинна поведінка [2]. Також С.М. Корецький аналізував процес профілактики девіантної поведінки неповнолітніх, який він запропонував поділити на три етапи: профілактика девіантних дій, профілактика деліктів та профілактика злочинів. Перший этап пов'язаний з педагогічним впливом, два наступні характеризуються державним примусом, відповідно адміністративно-правовим та кримінально-правовим у поєднанні з педагогічним [3]. Васильєв В.В. розглядав проблему групової злочинності неповнолітніх та мотиви деліквентної поведінки. Основою у підлітковому віці є самоствердження для підлітка. Якщо це не відбувається через суспільно-корисну працю, то виникає антисуспільна поведінка. Також автор в залежності від ступеня шкоди, що завдається інтересам, соціальній групі, суспільству в цілому, а також від виду порушень класифікував девіантну поведінку неповнолітніх на такі види: деструктивна, при якій шкода завдається лише девіанту (мазохізм); асоціальна - шкода завдається особі та соціальним інститутам (сім'я, сусіди) і проявляться в алкоголізмі, наркоманії, самогубстві тощо; протиправна (деліквентна) поведінка, яка являє собою порушення як моральних так і правових норм [4]. Максименко Е.В. у своїй праці розглядає виникнення девіації у підлітків під впливом мікросередовища, а також на основі соціальної спадковості, тобто відтворенню як позитивних так і негативних сторін способу життя суспільства. Автор наголошує на недостатності сімейного виховання [5].

Отже, сім'я - це перша соціальна структура для людини в якій значною мірою проходить її формування як особистості. Психологи вважають, що вже у п`ять років характер людини сформований принаймні на три чверті, з урахуванням успадкованих моментів. Однак, риси характеру і біологічна спадщина ще не визначають майбутню криміналізацію особи. Дуже важливо, яку систему соціальних цінностей, а на їх фундаменті - і потреб вибудує для себе юний громадянин.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10