Рис. 1.6. Класифікація правосвідомості за глибиною відображення правової дійсності

Розглянемо форми правосвідомості, які представлені на рис.1.6.

Повсякденна, непрофесійна правосвідомість -- являє собою життєві, часом поверхневі судження про право людини, яка стикається з правом у повсякденній трудовій, сімейній, суспільній та інших сферах життя.

Вона створюється насамперед як результат того юридичного виховання, що вона одержує, будучи членом упорядкованого суспільства.

Професійна правосвідомість -- спеціалізовані правові знання, що використовуються в роботі професіоналами-юристами (у суді прокурор -- обвинувачує, адвокат -- захищає та ін.). Вона включає:

Наукова (теоретична) правосвідомість це правосвідомість учених, викладачів вузів. Практична правосвідомість це правосвідомість суддів, юрисконсультів, адвокатів, прокурорів та ін. Правосвідомість юриста припускає високий рівень правового мислення, багато в чому є детермінованою чинним правом.

Звернемося також до змісту функцій правосвідомості. Функції правосвідомості -- це основні напрямки її впливу на правові явища, правову систему в цілому Байниязов Р.С. Правосознание: Психологические аспекты // Правоведение. 1998. №3. С. 18-19..

Основні функції правосвідомості представлені на рис. 1.7.

Рис. 1.7. Функції правосвідомості

Розглянемо докладніше функції правосвідомості, які представлені на рис.1.7. Там же

Когнітивна (пізнавальна, інформаційна) функція правосвідомості припускає знання права, поінформованість про нормативні акти, зміст юридичних норм; без інформації про закон не може бути і ставлення до нього.

Правостворююча (ціннісна, емоційна) функція правосвідомості припускає ціннісне ставлення до законодавства, співвіднесення правових норм зі своїми поглядами на правове, обов'язкове, необхідне. Ця функція свідчить про те, що нормативно-правові акти виступають як зовнішнє вираження правосвідомості суспільства і законодавчих органів держави;

Регулююча (настановна) функція правосвідомості припускає співвідношення поведінки людей з чинною в суспільстві системою правових розпоряджень; мотиви і настанови стосовно поведінки, врегульованої правом відповідно до правових дозволень і заборон.

Правова інформація -- це сукупність документованих або публічно проголошених відомостей про право, його систему та джерела реалізації, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними, їх профілактику та ін. Джерела правової інформації складаються з документованих юридичних актів і правових принципів (конституція, законодавчі і підзаконні акти, міжнародні договори і угоди, норми і принципи міжнародного права, а також ненормативні правові акти), а також повідомлень преси, телебачення, радіо, публічні виступи та інші засоби інформації з правових питань («Офіційний вісник України», газети «Голос України», «Урядовий кур'єр», «Юридичний вісник України», телерадіоканал «Право» та ін.).У правосвідомості особи кожній із функцій відповідають такі блоки (рис. 1.8) Лейст О. Э. Проблемы теории государства и права. М.: Юрист.- 2005. - с. 171..

Рис. 1.8. Головні блоки правосвідомості людини

Роз'яснимо значення кожного блоку представленого на рис.1.8. Необхідність і обсяг правових знань особи обумовлені тим, наскільки особа залучена до системи правових відносин. Набуття і засвоєння правових знань здійснюються за допомогою соціального і правового досвіду особи. Пройшовши через свідомість особи, правові явища викликають ціннісне до себе ставлення: оцінюються як правові знання, так і правова дійсність з погляду цих знань. Відбувається процес не прямого відтворення в діях особи до одержаних знань, а виникає їх переосмислений варіант, співвіднесений з поглядами на правове, обов'язкове. Після цього виробляється правова настанова, яка відображає готовність до певної правової поведінки. Блок правових настанов містить також схильність до оцінки правових явищ, виходячи з напрямку правової поведінки. Він впливає як на регулюючу (настановну), так і на пізнавальну (когнітивну) і правостворюючу (ціннісну) функції правосвідомості Лейст О. Э. Проблемы теории государства и права. М.: Юрист.- 2005. - с. 172..

Правосвідомість є необхідною умовою створення норм права, їх точної та повної реалізації. Роль правосвідомості в процесі правотворчосі і правореалізації виражається у нижчевикладеному на рис. 1.9 Додатка А Там же.

Таким чином, має місто певна класифікація правосвідомості. Експерти показують важлива значення індивідуальної групової і суспільної правосвідомості. Кожна з форм має своє призначення і зміст, при цьому суспільна і групова правосвідомість виражають найзагальніші оцінки права і правових явищ членами соціальних спільнот. Право впливає на правосвідомість тим, що воно є найважливішим джерелом її формування, перетворення і розвитку. Серед функції правосвідомості найважливішими є когнітивна (пізнавальна, інформаційна), правостворююча (ціннісна, емоційна) і регулююча (настановна).

1.3 Аналіз філософсько-психологічних теорій правосвідомості

Правосвідомість є особливий різновид, особлива форма соціальної свідомості. Під свідомістю як таким розуміють людську здатність ідеального відтворення дійсності в плотських і розумових образах. З позицій традиційної для радянської Росії філософії (діалектико-матеріалістичною) свідомість є суб'єктивний образ об'єктивного світу, який виходить шляхом відображення об'єктивної дійсності у вигляді уявлень, думок, переживань, споглядань, ідей і інших духовних феноменів, з яких і складається зміст свідомості. Проте таке трактування свідомості зовсім не є єдино можливим Алексеев Н.Н. Основы философии права. Изд. Юридический институт МВД. СПб., 1998. - с.105..

Свідомість включає і ціннісний аспект, в якому виявляється вибірковість свідомості, його орієнтація на вироблені суспільством і прийняті суб'єктом свідомості цінності - філософські, релігійні, політичні, етичні і ін., у тому числі і правові. Тому під правосвідомістю слід розуміти усвідомлення правової дійсності, тобто її відображення в плотських і розумових образах. Сукупність найбільш характерних, типових образів правової дійсності утворює систему суспільної правосвідомості, або систему правосвідомості суспільства. Цінності, на відміну від знання, не підлягають раціональній, доказовій перевірці і обгрунтуванню. Вони є якимись нерозкладними (первинні) інтелектуально-емоційно сприймані даності, які спонукають суб'єктів до їх збереження, до володіння ними, до діяльності на їх основі, оскільки сприймаються як різноманітні блага. Всі цінності, які існують в суспільстві, розрізняються по своїй значущості і в сукупності складають ієрархічну систему, яка може в значній мірі відрізнятися від систем цінностей інших суспільств і від цінностей різних класів і груп усередині суспільства. Наприклад, в традиційних суспільствах, в яких релігія є центром соціального життя, саме релігійні цінності, якось: Бог, віра, заповіді і т.д., складають вищі цінності, що підпорядковують і визначають всі інші. У матеріалістичних суспільствах такими верховними цінностями можуть бути гроші, слава, задоволення, свобода і т.д. У всіх ієрархіях цінностей своє місце займає і право. Залежно від типу суспільства, це місце може бути першорядним або другорядним, але у будь-якому випадку сприйняття має рацію як цінності є необхідною умовою самого його (має рацію) існування. Правові цінності також різноманітні, як і інші соціальні цінності. Зокрема вони можуть зачіпати глибини емоційною, етичною, тобто духовному життю людини, і можуть залишатися на периферії його емоційної сфери, впливаючи головним чином на сферу інтелекту. У першому випадку правові цінності можна характеризувати як змістовні, а в другому - як цінності формальні. Формальні цінності не залежать від конкретного змісту розпоряджень і дозволів правових норм і властиві будь-якому праву як такому, оскільки визначаються його іманентними цілями і способом функціонування. Така цінність порядку, що встановлюється правом. Впорядкованість суспільних відносин завжди безладу і хаосу. Така цінність свободи, що гарантовано надається на основі існуючого правопорядку суб'єктам. Але зміст таких цінностей може бути різним. Рівність в праві може розповсюджуватися як на всіх, так і лише на окремі групи або соціальні шари. Свобода може розумітися як свобода для індивідуума і як свобода для суспільства, нації, або, знову-таки, класу. Відмінність в поглядах на меті і завдання права пояснюється відмінністю в ціннісних орієнтаціях членів суспільства Алексеев Н.Н. Основы философии права. Изд. Юридический институт МВД. СПб., 1998. -с.107-108..

Історичний шлях розвитку людського суспільства свідчить, що право, дійсно, не всесильно.

«Наївно вимагати від нього більшого, ніж воно свідомо може дати, йому необхідно відводити те місце і ту роль, які витікають з об'єктивних можливостей даного інституту. Непосильні завдання можуть тільки скомпрометувати право. Тому його не можна зводити в абсолют».

Суспільну правосвідомість характеризує правосвідомість суспільства в цілому і саме в нім «живе» право. Воно відрізняється стабільністю, формується протягом тривалого часу і має складну структуру. Найбільш консервативними елементами в суспільній правосвідомості є правова ідеологія і правова психологія. Вони відображають об'єктивні умови життя суспільства і постійно репродукуються як на свідомому, так і несвідомому рівнях. При цьому в одному і тому ж суспільстві може одночасно існувати декілька правових ідеологій, але носити не груповий, а суспільний характер буде тільки та, яка відображає онтологічні умови правового життя конкретного соціуму. Цим зумовлюється можлива ситуація конфлікту між офіційною правовою ідеологією, що насаджується "зверху", і суспільною правосвідомістю, що є в цьому випадку опозиційним Данилов С. Ю. Правовые демократические государства. - М: "Маркетинг". -1999. - с. 125. .

В сучасній науковій літературі звертається увага на необхідність розрізняти об'єктивне дійсне знання від знання ідеологічного, в основі якого лежать ті або інші цінності, що віддаються перевага.

Все різноманіття правових ідеологій може бути зведене до декількох типів, які визначаються пріоритетом тих або інших цінностей, лежачих в їх основі. Так теорії, що зводять право до прав і свобод людини, незалежно від того, як конкретно розуміються ці права і обов'язки, можна віднести до антропоцентрістському типу правової ідеології. Ті теорії, в яких домінуючою цінністю і джерелом права визнається Бог, відносяться до теоцентрічеськім правовим ідеологіям.

Якщо ж основними правовими цінностями визнаються права яких-небудь груп, класів, народів, націй, то такі погляди відносяться до колективістського типу правової ідеології.

Названі типи зустрічаються не тільки в "чистому" вигляді. Нерідко вони включають елементи інших типів правової ідеології, утворюючи досить суперечливі поєднання.

Розглянемо домінуючі в сучасному суспільстві базові ідеології Данилов С. Ю. Правовые демократические государства. - М: "Маркетинг". -1999. -с. 126-127..

Ліберальна правова ідеологія. Закон як договір між людьми, направлений на захист особистих прав, - така, якщо вірити Арістотелю, позиція софіста Лікофрона, що виражає ліберальну правову ідеологію. Ця ідеологія на Заході переживає свій розквіт з 17 в. і в даний час є там домінуючою. Лібералізм виходить з основоположної цінності індивідуальної свободи, розуміючи її як свободу від якого б то не було втручання в самовизначення вчинків людини. В той же час багато лібералів, визнаючи недостатність такої «негативної» свободи, вимушено говорити і про необхідність свободи в «позитивному» сенсі, як підпорядкуванні своїх дій загально соціальним обмеженням.

Теоцентрічеській тип правосвідомості органічно пов'язаний з консервативними поглядами і реалізується, перш за все, у вигляді консервативної правосвідомості. якого б то не було втручання в самовизначення вчинків людини. На відміну від лібералізму, характерною межею консервативного світогляду є визнання Бога вищою цінністю і підпорядкування цій цінності всіх прав і свобод людини, які розуміються історично і грають службову роль на шляху людського служіння Добру. Консерватизм інакше, ніж лібералізм відноситься не тільки до релігії, але і до такої важливої не тільки юридичної, але і етичної проблеми як покарання.

У правових ідеологіях колективістського типу виділяються такі різновиди як солідарізм, комунізм, націоналізм.

Солідарізм грунтується ідеї соціальної солідарності, усвідомлення якої породжує норму соціальної солідарності: не робити нічого, що порушує соціальну солідарність, і робити все, щоб її укріпити. Соціальна норма солідарності складає основу об'єктивного права, обмежуючи можливість державного свавілля. Суб'єктивне право солідарізмом заперечується або розуміється як рефлекс обов'язку. Його місце займають юридичні обов'язки, що є вимогою виконання певної соціальної функції. В зв'язку з цим право, наприклад, власності "социалізіруєтся", перестає бути абсолютним правом і трансформується для власника в соціальну функцію, направлену на підтримку суспільної солідарності. Солідарізм припускає і ідею синдикалізму, тобто професійно-корпоративного представництва в державній владі всіх шарів і груп населення. От як писав про це засновник солідарізма французький правознавець Л. Дюги (1859 - 1928): „Людина живе в суспільстві і може жити лише в суспільстві; суспільство існує лише завдяки солідарності, що сполучає між собою складових його індивідів. Отже, самою силою речей для людини в суспільстві робиться обов'язковим правило поведінки, яка може бути сформуліровано таким чином: не робити нічого, що завдає збитку соціальної солідарності в одному з двох її видів, і робити все, що в змозі здійснити і розвинути механічну і органічну соціальну солідарність”.

Страницы: 1, 2, 3, 4