Звільнення від покарання та його відбування за Кримінальним правом України

2

ВСТУП

За наявності визначених у Кримінальному кодексі України підстав, винна у вчиненні злочину особа може бути повністю або частково звільнена від покарання за вчинене. В аналізованому інституті кримінального права найбільшою мірою знайшли своє відображення принципи гуманізму і економії заходів кримінального впливу, покладені в основу нової політики держави загалом та кримінального права зокрема. На відміну від звільнення від кримінальної відповідальності звільнення від покарання застосовується тільки до вже засуджених осіб. Звільнення від покарання здійснюється тільки судом (крім звільнення від покарання на підставі Закону України «Про амністію» чи акта про помилування - частина 1 статті 74 ККУ).

Дослідженням цієї проблеми займалися свого часу відомі радянські криміналісти, а зараз нею займаються вітчизняні спеціалісти та криміналісти Росії та України. Відомими серед них є: В.А. Клименко, Ю.В. Александров, М.І. Бажанов, І. Петрухін, А. Коновець, А.С. Михлин, А.В. Наумов, А. Санніков.

Предметом дослідження в курсовій роботі є - суспільні відносини, які з'являються в процесі застосування інституту звільнення від покарання та його відбування до засудженої за скоєний злочин особи.

Об'єктом дослідження є - наукові праці сучасних вітчизняних спеціалістів та криміналістів Росії та України.

Метою дослідження є - розкрити, проаналізувати, дослідити та описати суть застосування інституту звільнення від покарання та його відбування за сучасних умов розвитку кримінального права України.

Завданням дослідження є - розкрити, проаналізувати та дослідити порядок і умови застосування інституту звільнення від покарання та його відбування за сучасних умов розвитку кримінального права України, а також описати їх (порядок і умови), використовуючи при цьому галузеву термінологію.

Під час написання курсової роботи мною використовувалися методи:

· описовий

· метод дослідження

· діалектичний

· догматичний

· порівняльний.

РОЗДІЛ І

Поняття і види покарань

Призначення судом у вироку особі, винній у вчиненні злочину, певного покарання і його відбування засудженим, є основною формою реалізації кримінальної відповідальності, закономірним підсумком існування кримінально-правових відносин.

Одначе, принципи гуманізму, економії кримінально-правового впливу в ряді випадків, спеціально регламентованих законом, дають підстави для повного або часткового звільнення особи від покарання, коли стає зрозумілим, що цілі покарання досягнуті на момент його призначення або в певний період, коли відбута лише його частина. В цих випадках засуджена особа після визнання її винною у обвинувальному вироку взагалі звільняється від відбування покарання або від його подальшого відбування.

Звільнення від покарання і його відбування здійснюється судом, рішення про звільнення від покарання і його відбування за амністією приймає Верховна Рада України, в порядку помилування - Президент України.[1; 270]

Отже, звільнення від покарання та його відбування - це акт відповідних органів державної влади, згідно з яким до особи, яка визнана винною і засуджена, покарання не застосовується, або особа, відбувши частину покарання, звільняється від його подальшого відбування.

Певною мірою звільнення від покарання схоже на звільнення від кримінальної відповідальності. Але між ними існує й суттєва різниця.

Так, загальним для обох видів звільнення є те, що і в першому і в другому випадках особа вчинила суспільно небезпечне діяння, яке містить всі ознаки складу злочину. Але при звільненні від кримінальної відповідальності йдеться, в основному, про злочини невеликої чи середньої тяжкості, а при звільненні від покарання - про злочини будь-якої тяжкості.

В обох видах звільнення рішення приймає суд (крім актів амністії та помилування). Але при звільненні від кримінальної відповідальності рішення суду приймається до винесення обвинувального Вироку, а при звільненні від покарання - суд виносить обвинувальний Вирок, не призначаючи покарання, або звільняє від його відбування засуджену особу чи особу, яка покарання вже відбуває.

Нарешті, звільнення від кримінальної відповідальності не тягне для особи стану судимості, тоді як звільнення від покарання здебільшого стану судимості не позбавляє.

Норми, які регулюють питання звільнення від покарання та його відбування, зосереджені в розділі XII Загальної частини КК України (статті 74-87 ККУ).

Звільнення від покарання є юридичним фактом, який тягне за собою припинення кримінально-правових відносин (або перехід їх у стан судимості особи) у зв'язку з реалізацією суб'єктами цих правовідносин своїх прав і обов'язків. [2, 58].

Звільнення від покарання може бути як умовним (тобто таким, що може бути відмінено при порушенні особою певних вимог, які вона зобов'язана виконувати протягом встановленого їй іспитового строку), так і безумовним (тобто таким, при якому ніякі обставини, що виникли після звільнення, не можуть потягти перегляд цього рішення по суті).

До умовних звільнень відносяться:

1) звільнення від відбування покарання з випробуванням (стаття 75 ККУ);

2) звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (стаття 79 ККУ);

3) умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (стаття 81 ККУ);

4) звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (стаття 83 ККУ);

5) звільнення від покарання за хворобою (частини 1 і 2 статті 84 ККУ).

До безумовних звільнень відносяться:

1) звільнення від відбування покарання особи, яка втратила суспільну небезпеку (частина 4 статті 74 ККУ);

2) звільнення у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального Вироку (стаття 80 ККУ);

3) звільнення від більш тяжкого покарання шляхом заміни невідбутої частини його більш м'яким (стаття 82 ККУ);

4) звільнення від покарання за хворобою військовослужбовців (частина 3 статті 84 ККУ);

5) звільнення від покарання Законом України «Про амністію» (стаття 86 ККУ) і актом про помилування (стаття 87 ККУ).

Імперативними (обов'язковими) для суду є:

1) звільнення особи, засудженої за діяння, караність якого законом усунена (ч. 2 ст. 74 КК);

2) зниження засудженому до максимальної межі покарання за новим, більш м'яким законом (ч. 3 ст. 74 КК);

3) звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ч. 1 ст. 80 КК); звільнення від покарання особи, яка під час його відбування захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними (ч. 1 ст. 84 КК); звільнення від покарання за хворобою військовослужбовців (ч. 3 ст. 84 КК).

Інші види звільнень є дискретними (факультативними), рішення по яких приймається судом за своїм розсудом [3;273].

РОЗДІЛ II

2.1. Інститут звільнення від покарання та його відбування є одним з проявів принципу гуманізму у кримінальному праві. Його застосування спрямоване на звуження меж кримінально-правової репресії для стимулювання виправлення засудженого, адаптації його До норм соціальної поведінки та вимог дотримання правопорядку, Суть цього інституту полягає у тому, що за підстав, передбачених ККУ;

1) засуджений може (або повинен) бути звільнений судом від:

а) реального відбування покарання, призначеного вироком суду;

б) подальшого відбування покарання, частину якого він вже відбув; 2) засудженому може бути:

а) замінено покарання більш м'яким;

б) пом'якшено призначене покарання.

1. Звільнення засудженого від покарання або подальшого його відбування, заміна більш м'яким, а також пом'якшення призначеного покарання, крім звільнення від покарання або пом'якшення покарання на підставі закону України про амністію чи акта про помилування, може застосовуватися тільки судом у випадках, передбачених ККУ.

2. Особа, засуджена за діяння, караність якого законом усунена, підлягає негайному звільненню від призначеного судом покарання.

3. Призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленої санкцією нового закону.

4. Особа, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути за вироком суду звільнена від покарання, якщо буде визнано, що з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною.

5. Особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 ККУ. [4;74].

Звільнення від покарання та його відбування, заміна покарання більш м'яким, а також пом'якшення призначеного покарання становлять виключну прерогативу суду, крім звільнення від покарання або пом'якшення покарання на підставі закону України про амністію чи акта про помилування.

Матеріальною підставою звільнення від покарання та його відбування є недоцільність або ж неможливість призначення чи виконання покарання в силу втрати чи значного зменшення суспільної небезпечності особи, яка вчинила злочин, погіршення стану й здоров'я або ж в силу зміни закону. Ці загальні підстави конкретизуються стосовно окремих видів звільнення від покарання та його відбування. ККУ передбачає такі види звільнення від покарання та його відбування:

1) звільнення від покарання:

а) щодо особи, засудженої за діяння, караність якого законом усунена (ч. 2 ст. 74);

б) внаслідок втрати особою суспільної небезпечності (ч. 4 ст, 74);

в) у зв'язку із закінченням строків давності (ч. 5 ст. 74);

г) за хворобою (ст. 84); д) на підставі закону України про амністію або акта про помилування(ст. 85);

2) звільнення від відбування покарання: а) з випробуванням (ст. 75, 76, 77, 78);

б) з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст. 79);

в) у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80);

г) умовно-дострокове (ст. 81);

д) вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 83);

є) на підставі закону України про амністію або акта про помилування (ст. 85);

3) заміна більш м'яким покаранням:

а) невідбутої частини покарання (ст. 82);

б) покарання повністю або невідбутої його частини на підставі закону України про амністію або акта про помилування (ст. 85);

4) пом'якшення призначеного покарання (ч. З ст. 74).

Крім того, спеціальні види звільнення від покарання та його відбування встановлено ККУ щодо неповнолітніх. [5;177-179].

2.2. Відомий багато років нашому праву інститут засудження з випробуванням (умовне засудження і відстрочка виконання вироку) трансформований новим ККУ в один із видів звільнення від відбування покарання - звільнення від відбування покарання з випробуванням. У ст. 75 КК зазначено, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. У цьому разі суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки.

ККУ 2001 р. значно розширив порівняно з КК 1960 р. коло покарань, при призначенні яких можливо звільнення від відбування покарання з випробуванням. Якщо раніше умовне засудження було можливе лише при призначенні позбавлення волі і виправних робіт, то тепер відповідно до ст. 75 ККУ звільнення від відбування покарання з випробуванням можливо при призначенні таких основних покарань, як виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, обмеження волі або позбавлення волі, причому при засудженні до позбавлення волі таке звільнення можливо при призначенні покарання на строк не більше п'яти років. Що стосується додаткових покарань, то ст. 77 ККУ допускає можливість не тільки призначення, а й реального застосування таких покарань, як штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

Крім того, для звільнення з випробуванням потрібно встановити достатню для цього підставу. Тяжкість злочину визначається насамперед тим, до якої категорії злочинів належить вчинене винним діяння (ст. 12 КК). Тяжкість злочину потім повинна бути конкретизована з урахуванням значущості об'єкта і предмета посягання, характеру діяння, обстановки, засобу, місця і часу його вчинення, відсутності тяжких наслідків та ін.

Страницы: 1, 2, 3, 4