Робоча гіпотеза дослідження:

Сумські автовласники-користувачі дизельного пального є досить обізнаними щодо біодизельного пального, позитивно до нього ставляться і готові перейти на даний вид пального за ціни не вищої від традиційного дизельного пального. Очікується, що кількість користувачів, які готові платити за екологічний товар більшу ціну не перевищіть 5% від усіх опитаних.

3. Кабінетні дослідження

Основне правило проведення маркетингового дослідження звучить так: спочатку слід зібрати і проаналізувати вторинну інформацію, а лише потім збирати первинну. Вторинні дані мають дві важливі переваги: заощадження часу (потрібна інформація вже зібрана і систематизована) і заощадження коштів (інформація безплатна або коштує вартість носія: примірника довідника чи газети, що значно менше, ніж вартість оригінального дослідження). Водночас переваги вторинної інформації можуть звести нанівець кількома значними недоліками: вторинні дані застаріли вже на момент, коли були опубліковані, вони стосуються іншого часу, інших організацій і часто інших проблем, деякі дані та результати можуть не відповідати меті дослідження; інформація, зібрана з іншою метою, може бути недостатньою для потреб конкретного дослідження.

Проаналізуємо основні нормативно-правові акти стосовно цього питання:

v Програма розвитку виробництва дизельного біопалива (22,12,2006) згідно з якою Україна планує до 2010 року збудувати не менш ніж 20 зовлдів з виробництва біодизеля продуктивністю від 5 до 100 тис. тон за рік і загальною потужністю не менше 623 тис. тон. З цього можна судити про серйозність намірів з боку держави щодо біодизеля.

v Розпорядження Президента України “Про заходи стосовно забезпечення енергетичної безпеки України” (20,10,2005), де наголошується необхідність стимулювання пропозиції щодо забезпечення вітчизняних споживачів енергетичними ресурсами українського походження, зокрема за рахунок збільшення рівня використання нетрадиційних і відновлювальних джерел енергії.

v Наказ Президента України “Про заходи стосовно розвитку виробництва палива з біологічної сировини” (26,09,2003) саме тут, окрім визначних заходів щодо розроблення на основі використання біологічної сировини нових компонентів, зазначено про необхідність використання біопалива у побуті та на виробництві.

v Закон України “Про альтернативні джерела енергії” (20,02,2003), де визначено, що альтернативні джерела енергії - це поновлювальні джерела, до яких вносять енергію сонячного випромінювання, вітру, морів, річок, біомаси, теплоти Землі, та вторинні енергетичні ресурси, які існують постійно або виникають періодично у довкіллі. Також тут зазначено по необхідність розробки фінансового механізму стимулювання розвитку альтернативної енергетики. На нашу думку це є основний законопроект, що стосується досліджуваного питання. Тут визначені:

§ Ознаки альтернативних видів палива

Паливо визначається альтернативним, якщо воно:

- повністю виготовлене (видобуте) з нетрадиційних джерел і видів енергетичної сировини або є сумішшю альтернативного і традиційного видів палива у пропорціях, встановлених відповідно до державних стандартів;
- виготовлене (видобуте) з нафтових, газових, нафтогазоконденсатних родовищ непромислового значення, вичерпаних родовищ, з важких сортів нафти тощо і за своїми ознаками відрізняється від вимог до традиційного виду палива. Якщо таке паливо за своїми ознаками відповідає вимогам до традиційного виду палива, дія цього Закону поширюється тільки на його виробництво (видобуток) і не поширюється на споживачів палива;
- нормативи екологічної безпеки і наслідки застосування альтернативних видів палива для довкілля і здоров'я людини відповідають вимогам, встановленим законодавством України для традиційних видів палива.

§ Альтернативні види рідкого палива

До альтернативних видів рідкого палива належать:

- горючі рідини, одержані під час переробки твердих видів палива (вугілля, торфу, сланців);

- спирти та їх суміші, олії, інше рідке біологічне паливо, одержане з біологічної сировини (у тому числі з поновлюваних відходів сільського та лісового господарства, інших біологічних відходів);

- горючі рідини, одержані з промислових відходів, у тому числі газових викидів, стічних вод, виливів та інших відходів промислового виробництва;
- паливо, одержане з нафти і газового конденсату нафтових, газових та газоконденсатних родовищ непромислового значення та вичерпаних родовищ, з важких сортів нафти та природних бітумів, якщо це паливо не належить до традиційного виду.

§ Власник має право переобладнувати технічні засоби для роботи на альтернативному виді палива у разі, якщо при цьому не погіршуються їх відповідні характеристики в порівнянні з роботою на традиційних видах палива. Факт переобладнання технічного засобу повинен підтверджуватися документом підприємства (підприємця), який виконував це переобладнання, та відповідним органом державного нагляду.

§ Організаційно-економічні заходи щодо стимулювання виробництва (видобутку) та споживання альтернативних видів палива включають:

- визначення джерел і напрямів фінансування заходів у сфері альтернативних видів палива;

- створення системи державних стандартів у сфері альтернативних видів палива, які містять нормативно-технічні показники споживчої якості, питомих витрат палива в різних галузях народного господарства, нормативи екологічної безпеки та показники щодо безпеки праці і здоров'я людини;

- застосування у сфері альтернативних видів палива економічних важелів і стимулів, передбачених законодавством України для підприємств, установ, організацій і громадян, діяльність яких пов'язана з розробками і впровадженням маловідхідних ресурсозберігаючих та екологічно безпечних технологій у процесі використання нетрадиційних та поновлюваних джерел і видів енергії, у тому числі викидів та скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище в процесі виробництва альтернативних видів палива;

- надання юридичним і фізичним особам субсидій, дотацій, податкових, кредитних та інших пільг, встановлених відповідними законами України для стимулювання розробок і впровадження нових технологій, обладнання, матеріалів у процесі виробництва (видобутку) альтернативних видів палива;

- стимулювання підприємств - виготовлювачів машин, механізмів, приладів, енергетичних установок, інших технічних засобів та пристроїв до них, що працюють на альтернативних видах палива, а також підприємств, установ, організацій і громадян, які переобладнують технічні засоби, що працюють на традиційних видах палива, для споживання альтернативних видів палива;

- стимулювання інвестиційної діяльності і запровадження новітніх технологій у сфері альтернативних видів палива шляхом створення пільгового режиму інвестиційної та іншої господарської діяльності іноземним інвесторам;

- надання відповідно до закону спеціальних державних гарантій захисту іноземних інвестицій, спрямованих на розвиток сфери альтернативних видів палива;

- створення спеціального інформаційного фонду з метою накопичення, систематизації та поширення інформації про наявність в Україні нетрадиційних джерел та видів енергетичної сировини.

§ Фінансування заходів щодо стимулювання виробництва (видобутку) та споживання альтернативних видів палива здійснюється за рахунок коштів підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, коштів державного та місцевого бюджету, інших не заборонених законом джерел.

§ Стандартизація. Метою стандартизації у сфері альтернативних видів палива є встановлення комплексу норм, правил, вимог, показників щодо технології виробництва (видобутку) та споживання цих видів палива, їх якості, екологічної безпеки, безпеки для здоров'я і праці людей.

Стандарти, якими встановлюються вимоги щодо якості альтернативних видів палива, повинні забезпечувати ефективне та економічне використання енергетичного потенціалу палива. Показники споживчої якості кожного альтернативного виду палива встановлюються у відповідних стандартах. Ці показники мають бути основою для всіх розрахунків щодо альтернативних видів палива (обсяги виробництва та реалізації, техніко-економічні, комерційні та інші показники). Нормативи екологічної безпеки альтернативних видів палива та показники щодо безпеки для здоров'я і праці людей повинні перебувати в межах, встановлених законодавством для традиційних видів палива.

v Закон України “Про альтернативні види рідкого та газоподібного палива” (14,01,2000), де одним з основних принципів державної політики у сфері альтернативних видів палива визначено “пропаганда серед населення економічних, екологічних, соціальних та інших переваг виробництва (видобутку) і споживання альтернативних видів палива”

v Наказ Міністерство аграрної політики України 20 листопада 2003 р. за N 1070/8391 «Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у Державному бюджеті України на програму розвитку виробництва біодизеля» Головним розпорядником коштів, що виділяються з Державного бюджету України для забезпечення розвитку виробництва біодизеля, є Міністерство аграрної політики України Визначення одержувачів, яким будуть надаватися кошти з державного бюджету для проведення робіт та послуг, здійснюється шляхом проведення тендерів постійним тендерним комітетом Міністерства аграрної політики України відповідно до Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти". Кошти виділяються виключно на оплату робіт та послуг з розвитку виробництва біодизеля (далі - роботи). До таких робіт належать:

· розробка проекту Державної програми розвитку виробництва біодизеля на період до 2010 року;

· відпрацювання і впровадження передових вітчизняних і зарубіжних технологій отримання сировини для виробництва біодизеля, проведення комплексу польових робіт щодо вирощування ріпаку та інших олійних культур, аналіз ґрунтів, страхування посівів від вимерзання або засухи, сертифікація та застосування прилипачів, придбання (у частині поточних видатків) насіння, засобів захисту рослин, мінеральних добрив, інших матеріально-технічних ресурсів, необхідних для випробування та впровадження зазначених технологій;

· розробка техніко-економічної, науково-дослідної і нормативної документації, технологій, техніки й обладнання для виробництва біодизеля та будівництва біодизельного заводу.

v У вересні 2008 року в Києві проходила IV Міжнародна конференція „Енергія з біомаси”. Її організаторами були Інститут технічної теплофізики НАН України, Національне агентство України по питанням забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів та НТЦ „Біомаса”. Анатолій Долінський, голова конференції, академік НАН України, директор Інституту технічної теплофізики НАН України, у зверненні до учасників стверджує, що 2008 рік буде сприятливим для впровадження біоенергетичних технологій в Україні. За його словами, біомаса є основним відновлюваним джерелом енергії в країні, що може замінити використання мінеральних традиційних палив. Її потенціал становить близько 24 млн. т умовного палива на рік, що складає понад 10% від загального споживання первинних енергоресурсів України. Крім того, це допоможе скоротити шкідливі викиди в атмосферу.

За словами Георгія Гелетухи, директора НТЦ „Біомаса”, загальне використання енергії в Європі у 2004 році становило 1,7 млрд. т умовного палива, із них 109,2 млн. т - відновлювальних джерел і тільки 71,9 млн. т припадає на біомасу. За прогнозами на 2010 і 2020 роки, використання біомаси збільшиться до 125 і 235 млн. т відповідно. Отже, на біомасу припадає 65,8% усіх відновлювальних джерел енергії. Для виробництва теплової енергії з відновлювальних джерел на біомасу припадає 95,7%, електроенергії - 15,6%, рідких біопалив - 100%. За прогнозами експертів потенціал біомаси збільшиться: у 2010 році - в межах від 186 до 189 млн. т, у 2020 році - від 215 до 239 млн. т і у 2030 році - від 243 до 361 млн. т, з них в майбутньому найбільший відсоток припадатиме саме на енергетичні культури.

Аналізуючи ресурси України, вчений стверджує, що потенціал соломи в Україні становить 20-23 млн. т. Оскільки тваринництво нині скорочується, відповідно залишається додаткова солома, яка може використовуватись для виробництва біопалива. Так, найбільший потенціал соломи в Дніпропетровській, Харківській, Кіровоградській, Донецькій, Запорізькій, Одеській, Херсонській і Луганській областях.

Частка відновлювальних джерел у 2005 році в Україні становила 2,7%, з них на біомасу припадало лише 1,3 млн. т; у 2030 році передбачається збільшення цих показників до16,5% і 20 млн. т. відповідно.

Георгій Гелетуха підкреслив, що тенденції останніх років позитивно впливають на розвиток біоенергетики. Серед таких тенденцій швидкий ріст цін на природний газ; підвищення інтересу до експорту української біомаси в країни ЄС - Німеччину, Польщу, Швецію, Данію, Італію; розвиток законодавства для деяких секторів біоенергетики; надлишок ріллі (до 5 млн. га); відносно недорога робоча сила (500 доларів/людину на місяць); хороший урожай 2008 року і відносно низькі ціни на зерно та солому. Микола Даценко, директор Департаменту інженерно-технічної політики Міністерства аграрної політики України, зробив детальний огляд потенціалу сировини для відновлювальних джерел енергії в Україні. За його словами, валовий збір ранніх зернових у 2008 році становив більше 44 млн. т зерна і близько 35 млн. т соломи, для виробництва біопалива можна було б використати не менше 15 млн. т соломи. Площа посіву ріпаку постійно збільшується і фактично є однією з найбільших в Європі, нині вона складає 1,8 млн. га, а валовий збір - майже 3 млн. т насіння. Площі посіву соняшнику зросли до 4,2 млн. га, посіви кукурудзи на зерно склали більше 2,5 млн. га, посіви сої - більше 550 тис. га, цукрових буряків - майже 400 тис. га.

Страницы: 1, 2, 3, 4