p align="left">В Україні вирощують 10 сортів буряків. Сорти столового буряку різко відрізняються за посухостійкістю, солестійкістю, імунітетом. Найбільш поширені сорти Бордо 237 і Носівський плоский, які районовані в 24 областях. Інші сорти - Кросбі Єгипетський, Раннє диво, Рось, Хавський, Одноростковий - менш поширені. Вирощують також сорти Червона куля, Опольські (польська селекція), Регал (голландська селекція).(Детальний опис районованих в Україні сортів столового буряку та його господарська та товарознавча характеристика наведений нижче.) Сорти буряків розрізняють за формою (кулясті, плескатоокруглі, конічні), забарвленням м'якоті (темно-червоні, червоні, бордові, чорно-червоні з помітними білими кільцями або без них), строками достигання: ранньостиглі (до 100 діб), середньостиглі (100-130 діб), пізньостиглі (більш як 130 діб). Господарчо-ботанічні сорти столового буряку відрізняються формою, забарвленням і будовою м'якоті, швидкостиглістю, сприятливістю до старіння. Сорти належать до п'яти сортотипів (Єгипетський плоский, Єгипетська округлий, Бордо, Екліпс і Ерфуртський), кожний з яких об'єднує декілька господарсько-ботанічних сортів. Вирощують також буряки столові молоді свіжі із зеленню, які використовують для приготування страв. Молоді буряки мають в найбільшому поперечному розрізі від 3 до 5 см. Зелень їх свіжа. Народногосподарське значення столового буряку. Столовий буряк (Веta vulgaris horensis L.) є цінним харчовим продуктом, що містить значну кількість цукрів, серед яких переважають сахароза (6-12 %), у менших кількостях представлені фруктоза і глюкоза, є полісахариди-- пектинові речовини і клітковина, органічні кислоти (щавлева, яблучна, лимонна), білки, амінокислоти, бетаїн і бетанін, мінеральні речовини (солі калію, кальцію, марганцю, заліза, кобальту, фосфору), пігменти (каротиноїди, антоціани). Багатий буряк вітамінами В1 В2, В6, С, Р, РР, пантотеновою і фолієвою кислотами, а по вмісту йоду входить у число овочів, найбільш забезпечених цим елементом. Він відрізняється ніжним м'якушем, червоним з різними відтінками забарвленням, що залежить від кількості антоціану бетаніну. Структура м'якоті залежить насамперед від господарсько-ботанічного сорту буряка й умов вирощування; в одних сортах кільцевість виражена досить різко, в інших вона майже непомітна. Темнозабарвлені коренеплоди смачніші, ніж світло забарвлені. Коренеплоди столового буряка використовують для приготування борщів, вінегретів, маринадів, молоді листи і черешки -- для борщів і супів. Варений буряк дуже калорійний. Складний комплекс хімічних сполук, що містяться в буряку, дозволяє вважати його цінним лікувально-дієтичним продуктом. Він широко використовується в лікувальному харчуванні. Особливо корисно вживати столовий буряк у вигляді салатів, вінегретів, борщів хворим, що страждають ожирінням, при гіпертонічній хворобі, запорах, захворюваннях печінки і нирок. Варений буряк і його відвар мають проносну і сечогінну дію. Бурякові блюда корисні для серцевих хворих і людей літнього віку. Кобальт, що міститься в буряку, використовується для утворення вітаміну В12, що в організмі людини синтезується мікрофлорою кишечнику. У свою чергу, фолієва кислота і вітамін В12 (цианокобаламін) беруть участь в утворенні формених елементів крові -- еритроцитів. Завдяки наявності в буряку бетаїну і бетаніну він сприяє зміцненню капілярів, зниженню кров'яного тиску і кількості холестерину в крові, поліпшенню жирового обміну, роботи печінки. Буряк посилює перистальтику кишечнику і, отже, є ефективним лікувальним засобом при запорах і ожирінні.[15,16] Пектинові речовини, що містяться в овочі, можуть відігравати роль детоксиканта в шлунково-кишковому тракті, зв'язувати солі важких металів. У літературі є дані про протипухлинну дію соку червоного буряка і меласи (патоки) цукрового буряка у відношенні щеплених на тваринних кліток карциноми, саркоми, рака Ерліха. Повідомлялося про лікування соком червоного столового буряка хворих зі злоякісними пухлинами різної локалізації. Усі хворі були з різко вираженим загальним виснаженням, багато хто з них раніше піддавався рентгенотерапії. Протягом 8--12 тижнів їм щодня давали 200-250 г буряка в сполученні з метацилом. У всіх хворих на 2--5 тижні спостерігалося значне покращення: пухлина зменшувалася в об'ємі, хворі поправлялися в середньому на 10 кг, їхнє самопочуття й апетит істотно поліпшувалися. Однак незабаром після припинення лікування наставав рецидив. У косметиці рекомендують використовувати маски із соку буряка для набуття природної свіжості і пожвавлення шкіри обличчя.[17] 1.2. ФОРМУВАННЯ СПОЖИВНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ СТОЛОВОГО БУРЯКУ Характерною особливістю коренеплодів є здатність накопичувати в клітинах запасаючих тканин велику кількість цукрів, які головним чином і визначають їх господарську цінність. Харчова цінність столових коренеплодів залежить також від вмісту в них полісахаридів, білків і небілкових азотистих речовин, вітамінів. Коренеплоди столового буряку містять 16--22% сухих речовин, 10-16% цукрів та 9-32 мл % вітаміну С на сиру речовину. Цукри коренеплодів складаються переважно із сахарози, яка становить 90-96% цукрів. На долю моноцукрів припадає 0,25-1,3%. Крім того, в коренеплодах міститься клітковина, 0,7-2 пектинових речовин, 0,1-1,3 золи, 0,47-3,65% азотно-білкових речовин, присутні вітаміни В1, В2, РР. Цукри столового буряку становлять 65% сухої речовини із простих цукрів, у невеликій кількості присутні глюкоза і фруктоза. Переважне накопичення в коренеплодах сахарози обумовлено надмірно низькою активністю ферменту інвертази під час дозрівання і на початку зберігання, що є характерною фізіологічною ознакою цієї рослини.[19] По накопиченню сахарози можна судити про ступінь стиглості столового буряка. При дозріванні буряка в головці кореня міститься більше інвертного цукру, ніж в інших частинах кореня. При повній стиглості коренеплоду інвертний цукор майже повністю переходить в сахарозу. Таким чином, по зменшенню вмісту інвертного цукру визначають ступінь достигання столових буряків. Коли вміст сахарози досягає 90 - 96% всього вмісту цукру, коренеплоди достигли і їх можна закладати на зберігання. Але для кожного сорту і кожної ґрунтово-кліматичної зони необхідно знати граничні нормативи накопичення цукру і сахарози. Навесні активність інвертази посилюється, внаслідок чого збільшується вміст моноцукридів і до кінця зберігання кількість глюкози збільшується у 5 разів, але не перевищує вміст сахарози. Білковий азот становить майже половину всього азоту буряків. Специфічною речовиною буряків є бетаїн (триметілгліцин), від якого залежить забарвлення коренеплодів. Під час варіння коренеплодів бетаїн руйнується, розпадається на аглікон (барвний пігмент) і цукор. Коли буряки варять у підкисленій воді, вони добре зберігають забарвлення. Невелика кількість у столового буряка сапоніну надає йому стійкості проти захворювань.[20] Вуглеводи. Вуглеводний комплекс коренеплодів на 70--80 % представлений легко розчинними формами -- цукрозою і моносахаридами, які зазвичай називають цукрами. В коренеплодах столового буряка середній вміст цукрів 7--12 %. Склад цукрів приблизно такий самий, як у цукрового буряка: цукроза, моносахариди (глюкоза і фруктоза) не перевищують 1 % сирої маси коренеплоду, олігосахариди -- мальтоза і рафіноза. Цукри в коренеплодах в найбільшій кількості накопичуються в клітинах запасаючої тканини, концентруючись в основному в вакуолях, а в інших тканинах їх вміст значно нижче. В коренеплодах буряка максимальна концентрація цукру спостерігається в найбільш широкій частині кореня (шийці) між периферичною і центральною зонами. Мінімальна кількість цукрів міститься в верхній частині коренеплоду -- голівці. Накопичення цукрів у коренеплодах визначається двома головними факторами -- надходженням вуглеводів з листя й інтенсивністю синтезу сахарози в коренях. Важливою умовою для процесів цукронакопичення в коренеплодах є розвиток фотосинтетичного апарату рослин. При створенні асиміляційного апарату в листі утворюється багато розчинних вуглеводів і крохмалю, які перетворюючись в транспортні форми, забезпечують постійний приток моносахаридів і сахарози в коренеплоди. Накопичення цукрів залежить також від тривалості вегетації рослин, зазвичай ранньостиглі коренеплоди характеризуються низьким вмістом цукру. У столових коренеплодів в процесі їх росту і розвитку в динаміці вмісту цукрів вміст їх збільшується, при цьому спостерігається значне посилення біосинтетичних реакцій, пов'язаних з синтезом цукрози, в результаті чого відношення цукрози до моносахаридів під час дозрівання коренеплодів постійно збільшується. Наприклад, вміст цукрів у молодих і зрілих коренеплодах столового буряка розрізняється на 3--5 %. При тривалому зберіганні частина цукрів у коренеплодах використовується на дихання, але загальна концентрація цукрів не зменшується внаслідок зниження вмісту води. З полісахаридів у коренеплодах доволі багато пектинових речовин (1-- 2% маси кореня) і геміцелюлоз (до 1,5%). Ці сполуки відносяться до легкозасвоюваних форм вуглеводів і тому підвищують харчову цінність коренеплодів. Клітковини більше міститься в незрілих коренеплодах, в яких відбувається інтенсивне формування запасаючих й інших тканин, а до кінця дозрівання коренеплодів її концентрація знижується. У повністю сформованих коренеплодах буряка вміст клітковини 0,5--1 %. Багато клітковини утворюється в коренеплодах при засусі, недоліку харчових елементів, а також в коренях рослин, що квітнуть, в результаті різко знижується перетравлення всіх органічних речовин коренеплодів, і відповідно, погіршується їх харчова цінність. Азотисті речовини. Азотисті речовини коренеплодів -- білки, вільні амінокислоти, аміди, нуклеїнові кислоти і продукти їх розпаду. Білки складають 40--60 % загальної кількості азотистих речовин, що містяться в коренеплодах, вільні амінокислоти і аміди -- 30--40 %. Білки коренеплодів на 60--70 % представлені легкорозчинними формами -- альбумінами і глобулінами, гарно збалансованими по вмісту незамінних амінокислот. Фракція вільних амінокислот також містить незамінні амінокислоти і тому підвищує біологічну цінність азотистих речовин. Вміст білків і небілкових азотистих речовин змінюється в процесі росту і дозрівання коренеплодів. У молодих коренеплодів більше азотистих речовин, ніж в стиглих. Особливо багато білків і небілкових азотистих сполук в коренях перед початком інтенсивного цукронакопичення, до кінця дозрівання концентрація азотистих речовин в коренеплодах знижується в 1,5--2 рази. Для оцінки харчових властивостей коренеплодів зазвичай визначають загальний вміст азотистих речовин в перерахунку на білки і цей показник називають "сірим протеїном" або "сірим білком". У зрілих коренеплодах кількість сірого протеїну складає 1,0--1,5 %. Вітаміни. Всі коренеплоди є важливими джерелами аскорбінової кислоти для людини і сільськогосподарських тварин. У буряку її вміст досягає 3 -- 6 мг% маси коренеплодів. Кількість каротину в буряку значно менше ніж в моркві -- 2--5 мг%. Містяться в буряку також інші вітаміни: тіамін, рибофлавін, піридоксин по 0,1--0,2 мг%, нікотинова кислота 0,2--1, пантотенова кислота 0,1--0,5, фолієва кислота -- 0,1--1 мг%. Крім того в коренеплодах столових буряків міститься бетаїн і бетанін, мінеральні речовини (солі калію, кальцію, заліза, марганцю, кобальту, фосфору). По вмісту йоду буряки входять до числа овочів, що найбільш забезпечені цим елементом. Вплив зовнішніх умов. Синтез азотистих речовин в рослинах посилюється при підвищенні інтенсивності сонячної радіації і дефіциті вологи. Така закономірність спостерігається і при вирощуванні коренеплодів: в умовах низького вологозабезпечення рослин, у сухій речовині коренеплодів збільшується доля азотистих речовин. Концентрація в коренеплодах цукрів при дефіциті вологи також підвищується, але це відбувається внаслідок зниження їх оводненості і підвищення вмісту сухої речовини, тоді як у перерахунку на суху масу кількість цукрів майже не змінюється або навіть знижується. При вирощуванні коренеплодів дуже важливо створити оптимальний режим вологозабезпечення рослин -- при засусі і в зонах недостатнього зволоження це досягається зрошенням. Оптимізація харчування. Накопичення в коренеплодах цукрів залежить від роботи фотосинтетичного апарату листя, для формування якого рослини споживають з ґрунту значну кількість харчових речовин, тому недолік будь-якого елементу в цей період затримує ріст рослин, що призводить до зниження врожаю і накопичення цукрів у коренеплодах. Після утворення коренеплодів потреба рослин у харчових елементах значно змінюється. У процесі цукронакопичення важливу роль грає фосфор і калій, а надходження в коренеплоди азоту повинно бути знижено, таким чином він посилює синтез азотистих речовин. При внесенні фосфорних і калійних добрив цукристість коренеплодів підвищується на 1--2 % і в них зменшується кількість небілкових азотистих сполук. Збільшення втрат цукру при переробці коренеплодів може спостерігатися при внесенні надмірно високих доз калійних добрив, що викликають підвищення в коренеплодах концентрації розчинних лужних солей.
Страницы: 1, 2, 3
|