· віком учасників - дитячі, юнацькі, молодіжні, для дорослих, пенсіонерів;

· радіусом дії - районні, місцеві, муніципальні, міжнародні.

Загальновизнаною вважається класифікація дозвіллєвих програм за напрямом діяльності:

· рекреаційно-оздоровчі (дискотеки, танцювальні вечори, розважальні програми та вечірні шоу, карнавали, рибальство, ігрові конкурси, спортивні змагання);

· спортивні (мандрівки, змагання, велоспорт, плавання, екскурсії, подорожі);

· культурно-мистецькі (спектаклі, виставки, концерти, вернісажі, фольклорні акції, художні програми, відвідування музеїв, виставок, галерей);

· просвітні (лекції, зайняття за інтересами, зустрічі, інтелектуальні ігри, вікторини, фестивалі) [10].

Дозвіллєва програма має складатися із різноманітних за своєю формою та змістом заходів, викликати у відвідувачів зацікавленість та залучати якомога більше учасників.

Розробка та підготовка дозвіллєвої програми вимагає від організатора дотримання та виконання кількох етапів: формування задуму, планування програми, реалізація та завершення.

Формування задуму дозвіллєвої програми. Головна роль на цьому етапі належить аніматорам як ініціаторам проекту, їх вмінню проаналізувати доцільність проведення конкретної програми, визначити шляхи її ефективної реалізації. На цьому етапі команда аніматорів мас проаналізувати характер цільової аудиторії (вік, стать, соціальний статус, професійну приналежність, національність, стиль і темпи життя, стан здоров'я, активність); сформулювати чіткі завдання та мету дозвіллєвого заходу; визначити час та місце проведення; здійснити попередні розрахунки витрат4 розподілити функції та обов'язки між членами анімаційної команди.

Планування програми полягає в тому, щоб визначити засоби, форми та методи для досягнення мети, виявити матеріально-технічні, кадрові, фінансові та інші ресурси для ефективного втілення програми, здійснити рекламну кампанію запланованих дозвіллєвих закладів, організувати проведення репетицій.

Реалізація програми полягає у фіксації результатів, їх значимості, контролюванні виконання програми, проведенні моніторингу, оцінці програмної діяльності, аналізу зібраної інформації, нормуванні процесу виконання програми. Реалізація запланованих дозвіллєвих заходів передбачає досягнення поставленої мети.

На етапі завершення програми аніматора порівнюють досягнуті цілі із запланованими, аналізують виявлені розбіжності та їх причини, невиконані зобов'язання, вивчають сприйняття програми туристами.

Зростання популярності туристичного дозвілля зумовило розвиток "курортної рекреації". Туристичні комплекси та курортні центри почали використовувати дозвіллєві заклади як такі, що сприяють зростанню прибутковості установи, на території якої відкрито клуб, рекреаційний комплекс, дозвіллєвий центр. Успішно спланована програма дозвіллєвої установи (популярні, зазвичай, приватні клуби) дозволяє завдяки обмеженій кількості її членів та відповідної діяльності закладу значно збільшити прибутковість туристичного комплексу або курорту.

Курортний клуб - це дозвіллєвий клуб, члени якого можуть використовувати для свого відпочинку та розваг будь-які послуги, що надаються курортом. Дозвіллєві клуби можуть створюватися за підтримки курорту або з ініціативи місцевої громади, яка орендує помешкання, земельні ділянки, спортивні майданчики на території курортної зони. Єдиної схеми створення та правил функціонування курортних клубів не існує: на одному курорті члени клубу можуть проводити кілька днів або тижнів щороку і лише в цей час користуватися дозвіллєвими послугами; на іншому - відвідувати клуб регулярно. На ефективність клубної роботи впливає детальний аналіз ринку та груп громадськості, на які буде орієнтуватися клуб. Так. основними клієнтами клубу можуть бути відпочиваючі, місцеве населення, туристи, співвласники курорту.

Аналіз діяльності таких клубів дозволяє стверджувати, що до основних вплів дозвіллєвої діяльності належать спортивні захоплення, активна рекреація та розважальні програми.

Важливими критеріями вдало підготовленої програми клубного членства є обмежена кількість членських місць у клубі; право передавання або продажу членства іншій людині за певних умов; оригінальність дозвіллєвої концепції клубу.

Обмежена кількість членських місць підносить цінність членського місця для потенційних відвідувачів. Їх оптимальна кількість залежить від соціально-демографічної ситуації, привабливості курорту і клубу.

Дозвіллєва концепція клубу повинна містити певні організаційні правила, головними серед яких можна визначити такі:

1. Працівники клубу повинні чітко уявляти відмінність у зацікавленнях членів клубу та відвідувачів курорту. Члени клубу віддають перевагу приватним закладам перед місцями відпочинку загального користування. Однак, відвідувачі курорту також не хочуть відчувати, що вони не належать до групи "обраних" і сподіваються на якісний та цікавий відпочинок.

2. Правильне планування розкладу ігор, система черговості відвідування басейну, гольф-клубу, спортивних майданчиків сприяють зростанню популярності курортного клубу, дозволяють попередити можливі конфлікти між членами клубу та іншими відвідувачами. Атмосферу "винятковості" можна створити, відкриваючи для членів клубу окремі кімнати для відпочинку, їдальні, роздягальні з індивідуальними шафами та ін.

3. Покращити якість дозвіллєвого обслуговування може консультаційний комітет, створений з членів клубу. Як правило, курортні клуби не контролюються їх членами, бо курортна діяльність розрахована на відвідувачів, які приїздять на курорт час від часу., а не перебувають на ньому постійно. Систематична співпраця працівників клубу з членами консультаційного комітету дозволить врахувати поради та рекомендації для поліпшення клубної діяльності. Такі зустрічі дозволяють більш гнучкіше реагувати на потреби членів курортного клубу.

Отже, досвід розвитку індустрії дозвілля в зарубіжних країнах дозволяє зрозуміти специфіку використання дозвілля у туристичній сфері. Можна стверджувати, що в сучасному туризмі розвиваються два напрями: кількісний - будівництво нових туристичних центрів, реконструкція старих будівель та якісний - організація дозвіллєвого обслуговування високого рівня.

Якщо раніше для успіху туристичного закладу мало значення його вдале географічне розташування, якість харчування, умови проживання та досить обмежений вибір екскурсійних заходів, то сьогодні потреби людини у відпочинку, рекреації, розвагах, позитивних емоціях вимагають якісно іншої філософії дозвіллєвої діяльності у туристичних комплексах. Туристичне дозвілля утверджується як дозвіллєва діяльність у туристичних центрах для організації комфортного відпочинку туристів, відновлення фізичних та духовних сил. Дозвіллєві служби відіграють суттєву роль у функціонуванні туристичного комплексу на сучасному ринку індустрії дозвілля.

Зазвичай, клієнтами туристичних комплексів є люди. які не просто бажають фізично та психологічно розслабитися, відновити свої внутрішні сили, але й отримати позитивні емоції, несподівані, приємні враження, хоча б тимчасово забути про буденні клопоти.

Серед основних принципів дозвіллєвого обслуговування у туристичних комплексах можна назвати такі: індивідуальний підхід, комплексність в організації дозвіллєвих заходів, систематичність проведення дозвіллєвих заходів та їх цілеспрямованість, свобода вибору та добровільність участі, театралізація, синтез усіх видів мистецтв.

Складність підготовки туристичного аніматора для організації туристичного дозвілля полягає в тому, що характер професійної діяльності вимагає від нього широкої ерудиції: від основ соціальної та культурної політики держави, загальної організації системи соціального забезпечення, специфіки функціонування дозвіллєвої та туристичної інфраструктур, від демографічних особливостей до конкретних методів роботи з різними верствами населення. Фахівець з туристичного дозвілля повинен бути фізично витривалим і здоровим, вміти переносити психічні навантаження, володіти багатьма професійними навичками, щоб вирішувати проблеми з питань соціології культури, педагогіки, психології, соціальної роботи.

1.2 Види анімаційних програм в підприємствах ресторанного

господарства

У переддень свят ресторани традиційно закидають гачки для клієнтів.

Ринок підприємств ресторанного господарства характеризується швидким зростанням, урізноманітненням надаваних послуг, а отже ресторанне підприємство вже не може діяти самостійно та незалежно від інших.

Навколишнє і внутрішнє середовище підприємства складається з численних факторів, кожен з яких певною мірою впливає на життєдіяльність підприємства. Усі фактори, які визначають конкурентоспроможність підприємства громадського харчування можна поділити на з групи:

· фактори макросередовища;

· фактори мікросередовища;

· внутрішні фактори.

Фактори макросередовища характеризуються тим, що вони не справляють прямого впливу на оперативну діяльність підприємства, проте повністю диктують умови його діяльності, формулюють цілі та принципи здійснення діяльності у перспективі. Підприємство не здатне впливати на фактори макросередовища, а може лише пристосовуватись до них. Фактори нижчого рівня, що впливають на конкурентоспроможність підприємства і обов'язково враховуються при формуванні стратегії підприємства - це фактори мікросередовища. Фактори мікросередовища здійснюють прямий вплив на процес управління підприємством [17].

Отже, щоб вести прибуткову діяльність в умовах дії цих факторів необхідно до них пристосовуватись, вдало маневрувати у сфері надання послуг та жорсткої конкуренції за клієнта. Підприємства ресторанного господарства намагаються будь-що привабити відвідувача саме у свій заклад, тому і створюють всеможливі розважальні програми, намагаються виділитись, запам'ятатись з кращого боку. Щоправда, нестандартних методів залучення відвідувачів поки що бракує.

Клієнти ресторанів, як відомо люди не бідні. Вони мають можливість співставляти побачене у нашій країні і за кордоном, оцінювати професіоналізм креативників, художників, дизайнерів, а також дирекції. Елітність ресторану не говорить про його відвідуваність. Якщо випадковому клієнту сподобається кухня чи інтер'єр, то це ще не означає, що він прийде туди знову. Повинна відчуватись перспектива закладу. І тоді клієнт приведе сюди свого друга, сім'ю, партнера, щоб чимось здивувати. А таких ресторанів дуже мало. Людям потрібні нові емоції. [15]

Традиційними святами у ресторанах є не лише червоні дати календаря, приміром, Новий рік чи 8 Березня. До «головних» свят ресторатори відносять день Св. Валентина, 1 квітня, Масляну, Великдень. Більшість ресторанів української кухні святкують день Св. Миколая, Івана Купала. Не залишається поза увагою і Хелоуїн. На свята кожен ресторан намагається розважити своїх відвідувачів, приготувати що-небудь особливе, і не тільки зі страв. Утім, з огляду на високу конкуренцію в ресторанному сегменті й брак професіоналів, обізнаних у промоутерстві цього напряму бізнесу, акції ресторанів часто дублюють одна одну. Набір пропозицій, як правило, однотипний -- святкове меню, конкурси-розіграші, музична програма. Насправді ж для відвідувача у святковий день не має значення програма (окрім новорічної), оскільки на свято зазвичай вибирають відомий заклад, який вже не раз відвідували і можуть бути певні, що свято не буде зіпсовано. До того ж, в успішному і розкрученому ресторані на свята зал обов'язково буде повним. Як зізнаються самі ресторатори, основними відвідувачами на свята найчастіше є постійні клієнти. Спеціальні святкові меню розробляють з урахуванням сезону (зміна меню відповідно до сезону -- звичний маневр рестораторів, щоб здивувати клієнтів), традицій, орієнтуючись на основного відвідувача. Наприклад, до 8 Березня значно поповнюється пропозиція десертів. На Масляну млинці подаватимуть навіть у ресторанах італійської і французької кухонь. Практично в кожному ресторані у піст з'явиться спеціальне меню. Окрім меню до свята змінюють й інтер'єр -- додають відповідних декорацій. Навесні це переважно квіти, живі або штучні, букетики у вазочках на столах, ікебани. У багатьох ресторанах 8 Березня кожній відвідувачці обіцяють подарувати квіти. Святковий настрій гостям створює не лише антураж. Наприклад, на Масляну в «О'Панасі» усі охочі можуть спробувати власноруч спекти млинець і навіть пригостити своїм витвором інших (за їхнього бажання); на Івана Купала гості плетуть вінки, у день Св. Миколая діти отримують подарунки, а на свято Хелоуїн малеча приходить у маскарадних костюмах.

Як правило, клієнтам пропонують виграти приз у конкурсній святковій програмі. Зазвичай проводять шоу-програму, запрошують відомих шоуменів, артистів, співаків. Нарешті, серед святкових заходів рестораторів присутні дисконтні програми. А до весняних свят постійні відвідувачі деяких ресторанів отримують подарунковий сертифікат на 50-100 грн.

Витрати на свято передусім залежать від креативності та можливостей рестораторів. Найдорожчою розвагою є виступ естрадної зірки, гонорар якої становить кілька тисяч доларів за вечір. Ресторан зазвичай компенсує «зіркові» витрати, продаючи на святковий вечір квитки, що коштують гостям ресторану в середньому $100 на персону (залежно від популярності зірки). Хоча розважальні програми за участю зірок ресторатори розцінюють як найвигідніші, вони все одно не дають надвисоких доходів. За словами рестораторів, зростання виручки у святковий вечір з музичним оформленням не перевищує 10-20% (порівняно з буденними вечорами), а подеколи ресторани навіть зазнають збитків. До того ж останнім часом попит на послугу «страви плюс зірка» знижується. Як пояснюють самі клієнти ресторанів, часто в оплачений набір не входять улюблені страви і напої, а вартість квитка на «зірковий» вечір надто завищена.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5