Іміджологія - це мрія про шляхетний вигляд кожного громадянина, мати який - неодмінна умова створення демократичного й гуманного суспільства.

Іміджологія - це теоретичне відбиття специфіки російського менталітету, у якому величезна роль належить душевній складовій людей. Не випадково у Зводі законів Російської імперії 1897 року виділялися філантропія, дбайливість до спільного добра, заступництво безвинним і ображеним як моральні цінності, що складають головні критерії законотворчості й законослухняності.

Іміджологія - це технологія впливу. Блез Паскаль писав, що існують два засоби впливу на людей: «засіб переконання» і «засіб сподобатися». З них останній найбільш дійовий - стверджував він, шкодуючи, що не володіє їм належною мірою.

На сучасному етапі іміджологія перебуває на стику науки й мистецтва. Поєднавши в собі теоретичні знання й практичний досвід, досягнення цілої низки сучасних наук, іміджологія допомагає розібратися в досить складному механізмі впливу зовнішнього вигляду одних людей на інших.

У наш час вкрай складно впливати на людей і особливо на молодь. Цьому чимало причин, але одна з головних у тому, що у добу розвиненості засобів масової комунікації ефект живого спілкування й безпосереднього особистісного впливу блокується у психіці людей наявністю в ній інформаційних кліше, розмитих духовних цінностей, скепсису до моральних авторитетів. Б. Паскаль був правий, коли привертав увагу до логічної послідовності вживання методів впливу на людей: спочатку треба зуміти їм сподобатися, а потім намагатися їх у чомусь переконувати. Без привабливого іміджу, тобто вміння душевно розташувати до себе людину, цієї проблеми не розв'язати. У цьому полягає прагматичне призначення іміджології.

Іміджологія базується на фундаментальних звичаях національної культури. У її витоків стояли такі творчі гіганти, як театральні режисери М.С. Щепкін, К.С. Станіславський і Вл. І. Немирович-Данченко, Е.Б. Вахтангов, А.Д. Попов, М.І. Кнебель. Ф.І. Шаляпіну належать слова, що відбивають сутність іміджології.: «Дивно, скільки в талановитих людях буває невичерпного внутрішнього життя і як часто їх зовнішній вигляд суперечить їхній дійсній натурі».

У Росії поняття імідж стало предметом суспільної уваги й наукового аналізу лише наприкінці ХХ сторіччя. Масовий читач був обізнаний у цій сфері завдяки окремим популярним публікаціям закордонних практиків-дизайнерів, візажистів, перукарів. У середині 90-х років з'явилися й перші серйозні вітчизняні розробки з іміджування, присвячені психологічним аспектам формування індивідуального іміджу.

Перше видання книги В. М. Шепеля «Іміджологія: секрети особистого шарму», що вийшло у світ в 1994 р., позначило формування нової галузі наукового дослідження - іміджології, а у професійній сфері появу нової спеціальності - іміджмейкер.

Пізніше з'явилися найвідоміші роботи Г. Г. Почепцова, що виходили одна за одною: «Іміджмейкер. Паблік рілейшнз для політиків та бізнесменів» (1995 р.); «Іміджологія: теорія і практика» (1997 р.); «Імідж: від фараонів до президентів» (1997 р.); «Імідж & Вибори. Імідж політика, партії, президента» (1997р.); «Інформаційні війни. Основи військово-комунікативних досліджень» (1998 р.), та інші. Ці видання дали початок ери реклами, PR, іміджології та інших суміжних категорій знання.

Після «вибуху», протягом десяти-п'ятнадцяти років в теорії іміджології, як це не дивно, так і не склалося безлічі підходів та напрямів. І в теорії, і на практиці існувало (та й зараз існує) відносне затишшя. Більша частина теоретиків (вже не кажучи про практиків) цієї галузі знання вивчають одну й ту саму літературу, користуються одним і тим самим набором термінів, запозичених з інших наук, і розмірковують про важливість процесів, що відбуваються в теорії.

Як вже зазначалося раніше, зараз немає чіткого (або наближеного до подібного) категоріального апарату, єдиної теорії або безлічі напрямів і підходів, практично немає гіпотез. Іміджологія зараз знаходиться у пошуку категорії наукового знання куди б краще себе віднести, бо назвати себе наукою поки не силах.

Президент Академії іміджології Є. А. Петрова пише: «Іміджологія - це нова науково-прикладна дисципліна, що виникає на стику психології, соціології, філософії, культурології, костюмологіі і низці інших наук. Іміджологія вивчає закономірності формування, функціонування та управління іміджем людини, організації, товару і послуги. Вона розкриває загальне, особливе і одиничне в онтології всіх видів іміджів. Технології іміджування дозволяють формувати необхідний образ. Значення іміджу в житті конкретної людини настільки значуще, що справедливо сказати, що імідж - це доля» [10]. Таке визначення саме себе розвінчує.

Тільки в останні роки (2003-2009) стали з'являтися публікації невідомих авторів, де можна помітити тенденцію до сумніву у прийнятих нормах і правилах іміджології. На практиці фахівці стали стикатися з проблемою непрацюючих теорій. Міфи, породжені теорією заважають вирішенню на практиці реальних завдань. Іміджі руйнуються на очах здивованих іміджмейкерів, робота не йде на лад. Питання «чому так відбувається», неминуче наводить фахівців на думки про помилки теорії. Навіть такі автори, як Панасюк А. Ю. і Шепель В. М. стали замислюватися над серйозністю побудови системи іміджу. Але стереотипи та міфи щодо іміджу вже настільки міцно «засіли» в теорії, що обійти їх дуже важко.

Будь-яке культурне, соціальне чи наукове явище в нашій країні завжди сприймається не так як на Заході. Цьому сприяє, в першу чергу, ментальність людини, спосіб життя, геополітичні причини і навіть сама мова. Будь-яка сучасна вітчизняна наука стикається з труднощами «приживання» західної термінології та методології.

Іміджологія може стати яскравим прикладом такого «приживання». Спочатку, необхідність в іміджології (та інших суміжних теоріях, таких як PR, реклама, стилістика, маркетинг) не була настільки гострою, наскільки її підносили теоретики (чи, радше, практики). У 90-і роки всі культурні та соціальні процеси обумовлювалися важким економічним становищем. Політична іміджологія, саме практична її частина, стала на той момент одним із способів «заробляння» грошей, що абсолютно неприпустимо щодо науки, з огляду на відсутність теоретичної бази.

«Дев'яності були епохою свободи і хаосу ... з часом дев'яності самі стануть точкою відліку - як міфічний час тотальної свободи і великих звершень» [3]. На той момент, перекладені іноземні джерела з теорії іміджмейкінгу здавалися єдиним вірним, а головне, швидко засвоюваним і простим матеріалом для теорії.

Книги перекладалися, що, без сумніву, спотворило багато термінів, за рахунок різниці мовних і культурних норм. Найяскравішим прикладом такого спотворення може служити безпосередньо сам термін «імідж». «Image» - просто перекладене на російську мову з англійської (а не з латини, наприклад) залишило глибокий шрам на теорії у вигляді «образу», який не «зажив» до цього часу [18].

Сьогодні важко знайти великого політичного діяча, який спеціально не звертався до іміджмейкерів. Імідж таких особистостей відшліфований до дріб'язків. Наприклад, на обличчях людей похилого віку міміка сильніше фіксує вікові зміни, тому під час телепередач їх обличчя подаються на певній відстані від знімальної камери. Або такий факт: дуже важливим є тло, на якому представлена особа. Маргарет Тетчер було важко отримати політичне визнання в країні з настільки консервативними порядками. Тому її іміджмейкери пильну увагу приділяли вибору інтер'єрів: більшість її телевиступів було знято в сімейній обстановці на фоні запаленого каміна. Що чисто в англійськім класичнім стилі.

1.3. Іміджмейкінг як практична діяльність та професія у сучасному світі

Іміджмейкінг - це створення в очах громадськості унікального образу, що запам'ятовується, того або іншого суб'єкта: компанії, окремої людини, товару або послуги.

В XIX столітті мешканці штату Північна Кароліна (США), освоюючи нові життєві простори, вибрали собі відповідне гасло: «Бути, а не здаватися!». В 1970 році французькі манекенниці об'єдналися вже під лозунгом: «Здаватися, щоб бути!». Останнє гасло теж має сенс. Коли? При рівних умовах витрат (гроші, нерви, час) шановний клієнт купує те або голосує за того, хто йому «найбільш приємний».

Призначення заходів іміджмейкінга - інформаційна конкуренція, що має метою формування керованого іміджу кандидата, політичної партії, ідеології й т.п. Як правило, ці заходи складаються не з одиничних (сприйманих клієнтами, як випадкові), а саме із системи взаємоузгоджених акцій, спрямованих на клієнтів, потенційних клієнтів, партнерів фірми й влади.

Формування іміджу містить у собі позиціонування, піднесення іміджу і відбудування від конкурентів.

Позиціонування (від англійського position - положення, знаходження, стан, позиція й т.п.) - це створення й підтримка (відтворення) зрозумілого іміджу; роз'яснення клієнтам існуючих проблем. Якщо об'єкт не позиціонований - він просто незрозумілий потенційним клієнтам, і його розкрутка - реклама непізнаного.

Піднесення іміджу. Після кваліфіковано виконаного позиціонування можна перейти до піднесення іміджу.

Відбудування від конкурентів. Як правило, це комбінація піднесення іміджу при зниженні іншого. Або так: позиціонування свого об'єкта PR на тлі конкурентів. Відбудування може бути явним й неявним.

У світі конкуренції діючі особи зацікавлені виглядати якнайкраще . Були проведені дослідження, які виявили фактори, що впливають на створення іміджу:

- те, наскільки ви добре виконуєте свою роботу - 10%

- імідж і особистісний стиль (як саме ви виконуєте свою роботу) - 30%

- ваша репутація в середовищі тих, хто вас знає, ваші контакти, ваші успіхи, відбиті в засобах масової інформації - 60%

Звідси випливає важливий висновок, що основні фактори, що формують імідж, тією чи іншою мірою керовані[11]. Саме тому виникає іміджмейкінг.

Опора на власний імідж потрібна сьогодні в кожній професії. Ми йдемо саме до цього лікаря, оскільки за ним є слава цілителя. Ми обираємо саме цього політика, очікуючи побачити в ньому рятівника від наших лих.[12]

2. ПРОФЕСІЯ «ІМІДЖМЕЙКЕР»

2.1 Професійний портрет іміджмейкера

Зі зростанням інтересу до іміджу особистості й різних соціальних структур наростає обсяг видаваної літератури по проблемі «професія - іміджмейкер». Такий фахівець необхідний і службам «паблік-рілейшнз» і стилістам, чиє поле діяльності в шоу-бізнесі або в театрі, і багатьом іншим працівникам, наприклад, лікарям, педагогам, керівникам, для яких презентація себе й своїх професійних послуг має діловий сенс, реально-практичне значення. Усе це обумовило зростання "попиту" на іміджмейкерів.

Якби ви поставили запитання, хто такий іміджмейкер хоча б кілька років тому, то навряд чи отримали б зрозумілу відповідь на нього. Що-небудь конкретне про цю професію знала лише обмежена кількість людей, тому що сама ця професія як така поширилася в нашій країні п'ять років тому, а може бути, трохи раніше.

«Зустрічають по одягу, а проводжають по розуму», - говорить відоме прислів'я. Уявлення про людину складається на підґрунті її зовнішнього вигляду, звичок, манери говорити, менталітету, вчинків - все це важливо для іміджмейкера. В задачу іміджмейкера входить не тільки створення зовні приємного вигляду (зачіски, стиля одягу), але й зміна самої людини, щоб вона не тільки сподобалася своєму глядачеві, виборцеві, але щоб по-іншому ставилася до себе. Гарні, приємні манери, упевнені рухи, приємна посмішка - все це входить у роботу іміджмейкера. Також люди подібної спеціалізації відповідають за розробку текстів, сценаріїв, організацію виступів - все проробляється до деталей. Висококваліфікований іміджмейкер одночасно є гарним психологом і фахівцем з PR.

Іміджмейкер вибудовує навколо свого клієнта будь-які комбінації, які б сприяли підвищенню його іміджу. За допомогою всіх наявних методів і технологій він прагне донести образ клієнта, його ідеї, ролі, у яких він виступає, до тих, заради кого робиться вся ця робота. Іміджмейкер прагне домогтися необхідного (не обов'язкового сприятливого) відбиття вигляду клієнта в «дзеркалі громадської думки» [6].

Є дуже багато варіацій визначення хто ж такий іміджмейкер. Нижче я представила декілька різних прикладів.

Іміджмейкер - фахівець зі створення вигляду окремої особистості або репутації конкретних соціумів, демографічних шарів, державних і недержавних установ, регіонів, нації, країни.

Іміджмейкер - це фахівець, який стурбований тим, як висвітлити кращі якості, приховані в людині.

Іміджмейкер - це особлива професія. Насамперед тому, що він займається створенням не образа, а особистісного вигляду. Не випадково у В. Даля ці два поняття розведені чітко й категорично. Якщо образ у його тлумаченні є щось застигле й зовні помітне, то вигляд - це сукупність зовнішніх характеристик особистості, завдяки яким наочно зримими стають її внутрішні якості [16].

Іміджмейкер - фахівець, що створює естетично привабливий вигляд, що враховує, що в кожній людині є позитивні риси, яким треба надати, говорячи сучасною мовою, добротний "товарний вигляд". Не можна, звичайно, сподіватися на те, що іміджмейкер здатен перетворити будь-які недоліки людей у їхні переваги. Однак він може допомогти їх сховати - і це вже чимало.

Страницы: 1, 2, 3