Стандарти якості, сертифікація продукції та товарів

Реферат на тему:

Стандарти якості, сертифікація продукції та товарів

Зміст

1. Загальні відомості про сертифікацію

2. Зарубіжний досвід управління якістю

3. Система сертифікації УкрСЕПРО

Використана література

1. Загальні відомості про сертифікацію

Сертифікація - це процедура, за допомогою якої третя сторона дає письмову гарантію, що продукція (процес, послуга) відповідає заданим вимогам. Третьою називають сторону, що незалежна від постачальника (перша сторона) і покупця (друга сторона).

Система сертифікації - це система з власними правилами виконання процедури сертифікації та управління нею. Системи сертифікації можуть діяти на національному, регіональному чи міжнародному рівні. Розрізнюють також державні (урядові) і недержавні (неурядові) системи сертифікації.

У загальному випадку при проведенні сертифікації здійснюють:

а) випробування продукції;

б) атестацію виробництва;

в) перевірку та оцінку системи якості;

г) технічний нагляд.

У кожному конкретному випадку склад і послідовність дій при проведенні сертифікації визначається прийнятою схемою сертифікації.

Сертифікацію проводять акредитовані у системі сертифікації органи з сертифікації продукції, які, зокрема, визначають схему сертифікації і видають за результатом випробувань продукції сертифікат відповідності.

Для проведення випробувань продукції залучають акредитовані випробувальні лабораторії (центри), а для перевірки системи якості - органи з сертифікації систем якості, акредитовані в системі сертифікації.

Сертифікат відповідності - це документ, який видають на продукцію, що пройшла сертифікацію, і який свідчить про відповідність продукції вимогам певного нормативного документа (стандарту, технічних умов).

Сертифікат відповідності має затверджену форму, специфічним елементом якої є знак відповідності.

Знак відповідності у галузі сертифікації -- це захищений в установленому порядку знак, який свідчить, що маркована ним продукція відповідає конкретному стандарту чи іншому нормативному документу. Маркування продукції цим знаком здійснює орган з сертифікації, що видав сертифікат відповідності, або підприємство-виробник, якщо воно має на це ліцензію, видану органом з сертифікації. Кожна система сертифікації має свій власний знак відповідності.

У багатьох країнах існують законодавчі та нормативні акти різного рівня, що вимагають від виробників, постачальників та продавців в обов'язковому порядку мати сертифікати відповідності для певних видів продукції. Обов'язковій сертифікації підлягає продукція, на яку поширюються обов'язкові вимоги стандартів чи інших нормативних документів, зокрема, вимоги, що забезпечують безпеку продукції для життя, здоров'я і майна громадян, її сумісність і взаємозамінність, охорону навколишнього природного середовища. У всіх інших випадках сертифікація може проводитись на добровільних засадах з ініціативи замовника (виробника, постачальника чи продавця продукції).

Добровільна сертифікація проводиться як правило, в умовах конкуренції товаровиробників з метою рекламування продукції, освоєння нових ринків збуту, формування і підтримування іміджу фірми, а також коли цього вимагають умови контракту на поставку продукції.

Оскільки сертифікат відповідності гарантує тільки відповідність продукції вимогам конкретного стандарту (або іншого нормативного документа), висновок про рівень якості продукції можна робити лише з врахуванням оцінки рівня вимог цього стандарту.

Відповідність продукції застарілим вимогам того чи іншого нормативного документа буде свідчити про її низький рівень якості і, навпаки, відповідність стандартам, що визначені у світі як найсучасніші, буде надійною гарантією її високої якості.

Кожна схема сертифікації продукції визначає:

  тип випробувань продукції (кожного виробу чи вибіркові);

  наявність чи відсутність необхідності атестації виробництва або сертифікації системи якості підприємства - виробника продукції;

  форму технічного нагляду за сертифікованою продукцією (контрольні випробування виробів, взятих на підприємстві-виробнику чи з торгової мережі).

У світовій практиці використовують вісім основних схем сертифікації продукції, які відрізняються складом і характеристикою наведених вище робіт, що виконують при сертифікації продукції.

Оплату всіх видів робіт, пов'язаних з сертифікацією, здійснює замовник (підприємство-виробник, постачальник чи продавець продукції).

Вартість робіт визначається у договорі між замовником і виконавцем (органом з сертифікації продукції). Оплата замовником робіт з проведенням сертифікації не означає, що виконавець обов'язково видасть йому сертифікат на заявлену продукцію. Останнє залежить тільки від результатів випробувань продукції та оцінки виробництва або системи якості (при необхідності). При негативних результатах гроші замовнику за вже виконану роботу не повертаються.

Замовник має право звернутись з метою сертифікації продукції до будь-якого акредитованого в системі органу і вказати лабораторію, в якій він бажає проводити випробування продукції. Це побажання замовника виконавець звичайно враховує.

У кожній системі сертифікації передбачено процедуру апеляції щодо тих чи інших рішень виконавця, у т.ч. відмови видати сертифікат відповідності за результатами випробування продукції. Усі апеляції розглядає апеляційна комісія, яка, як правило створюється органом і сертифікації. Витрати, пов'язані з розглядом апеляції, несе кожна із сторін. Рішення апеляційної комісії можна оскаржити в керівному органі системи сертифікації, рішення якого буде остаточним.

Світова практика свідчить, що митні органи країни, в яку експортується продукція, вимагають у постачальника сертифікат відповідності, виданий у цій країні, або свідоцтво про визнання цією країною сертифіката відповідності, виданого у країні-експортері. При наявності між країнами угоди про взаємне визнання результатів сертифікації продукції свідоцтво про визнання іноземного сертифіката видається в країні, в яку експортується продукція, без додаткових випробувань продукції. При відсутності такої угоди проводиться сертифікація продукції за правилами системи сертифікації, що діє у цій країні. Тому при здійсненні експортних операцій доцільно знати, чи підлягає продукція обов'язковій сертифікації у країні, в яку вона експортується, і чи існує угода з цією країною про взаємне визнання результатів сертифікації.

Крім торгівлі і митниці, результати сертифікації продукції використовують також страхові компанії, арбітражні суди, біржі, аукціони тощо. Наприклад, страхові компанії враховують результати сертифікації для оцінки ризику при страхуванні майна і нерухомості. А страхові компанії Німеччини відмовляються страхувати вироби, що не пройшли сертифікації.

За масштабом здійснення сертифікація послуг поки що значно поступається сертифікації продукції. Найбільше поширення отримала за кордоном сертифікація послуг у таких галузях як банківська і готельна справа.

Для підприємств-виробників (постачальників) сертифікація продукції дає можливість:

  підняти довіру до якості виробів, що експортуються в промислово розвинені країни;

  розширити ринок збуту;

  забезпечити рекламу і збільшити обсяги випуску (продажу);

  позбавитися конкуренції з боку виробників (постачальників) несертифікованої продукції.

Для споживачів сертифікація продукції корисна тим, що:

  захищає від продукції, що небезпечна для життя, здоров'я людини та його майна;

  полегшує вибір продукції;

  сприяє підвищенню якості продукції (завдяки стимулюванню перегляду застарілих вимог стандартів).

В умовах швидкого оновлення продукції все частіше віддають перевагу сертифікату на систему якості, а не сертифікатам відповідності окремих моделей, марок або типів виробів.

Торгові партнери розглядають сертифікат на систему якості підприємства-виробника як гарантію стабільності високої якості його продукції. Сертифікацію систем як якості проводять на відповідність міжнародним стандартам ISO серії 9000 та європейським стандартам EN серії 2900 або національним стандартам, розробленим на їх основі.

2. Зарубіжний досвід управління якістю

Батьківщиною науки управління якістю продукції, що випускається стала Японія. Бурхливий розвиток теорії і практики керування якістю почався в 50-х роках минулого століття. У ці роки Міністерство оборони США прийняло ряд стандартів якості, які потім були прийняті також Британським інститутом стандартів.

Згодом Міжнародна організація по стандартах (International Organization for Standardization -- ISO) на їхній основі розробила стандарти ISO 9000. У 1987 році в США уперше відбулося нагородження Національною премією якості.

Рух за підвищення якості має на меті не тільки розробку стандартів якості, він тісно зв'язаний зі зміною загального відношення до керування бізнесом. Термін загальне керування якістю -- менеджмент якості (Total Quality Management -- TQM) запропонований для опису філософії, відповідно до якого критерії якості стають основним фактором при проектуванні, плануванні і модернізації. Основна доктрина даної філософії полягає в тім, що для досягнення довгострокового фінансового успіху компанія повинна забезпечити високу якість продукції, що випускається.

Забезпечення відповідності стандартам якості в глобальному масштабі -- задача дуже складна через істотні розходження в інструментальній практиці різних країн. Так, в одній країні припустимі відхилення вказуються в сантиметрах, а в іншій -- у десятих частках дюйма. Стандарти, якими варто користатися для виміру тих чи інших параметрів, установлюються Міжнародною організацією по стандартах. Однак нормативні документи, розроблювальні цією організацією, не обмежуються тільки різними системами мір, вони також визначають правила документування процесів і вказують, які процеси найбільш важливі для забезпечення необхідного рівня якості продукції, що випускається. За допомогою стандартів ISO компанію, що робить які-небудь деталі в Китаї, можна порівняти з фірмою, що випускає ці ж деталі в США.

У процесі забезпечення якості основними прийомами є статистичні методи: статистичний контроль процесу, карти вибіркового контролю й аналіз можливостей виробничого процесу.

Якість продукції, що випускається є необхідною умовою для виживання фірми, вона змушує співробітників постійно підвищувати кваліфікацію, вводити заохочувальні премії, стимулювати якісну роботу.

Так 40% преміального фонду компанії “General Electric "(GE), що складає мільярд доларів, виділяється тепер на реалізацію програми керування якістю. Програма якості полягає в першу чергу в підготовці персоналу найвищої кваліфікації. Ця підготовка чотири місяці проводиться в таких сферах, як статистичні методи і різні міри підвищення якості продукції, що випускається. Під час навчання персонал відправлявся на заводи і займався винятково реалізацією проектів, спрямованих на підвищення якості продукції, що випускається. У цілому GE інвестує в навчання, спеціальні проекти і розробку комп'ютерних систем для аналізу і керування якістю продукції сотні мільйонів доларів.

GE розраховує, що в наступному десятилітті, завдяки запобіганню дорогих проблем з якістю, компанії удасться заощадити до 10 мільйонів доларів і тим самим різко підвищити доходи. Програма GE являє собою типовий приклад діяльності, спрямованої на удосконалювання керування якістю, якою сьогодні займаються всі компанії світового класу у всіх країнах. Підприємці усвідомили, що для досягнення успіху на глобальному ринку необхідно робити високоякісну продукцію.

Загальне керування якістю визначається як управління організацією в цілому для забезпечення максимально високих результатів по усім найбільш важливим для споживача критеріям.

Філософія загального менеджменту якості визначає якість продукції і послуг як інтегруючу категорію. Найбільш розповсюдженими загальними інструментами забезпечення якості є різні методи статистичного контролю процесу, що використовуються групами сприяння якості для рішення різних задач і безупинного підвищення якості.

Система якості Шинго розроблялася паралельно і багато в чому в противагу контролю якості, заснованому на статистичних методах. Ця система, чи, якщо бути точніше, -- дана філософія виробничого менеджменту одержала свою назву на честь одного з розроблювачів відомої системи «точно в термін» фірми Toyota. Цей учений надзвичайно популярний у своїй рідній країні, де він навіть нагороджений титулом «Містер Поліпшення».

В останні роки його ідеї широко поширилися і на Заході. На думку Шинго, методи статистичного контролю якості не попереджають брак. Звичайно, з їхньою допомогою можна одержати інформацію щодо ступеня імовірності появи чергового дефекту, однак це буде лише констатацією факту. Для того щоб запобігти випуск браку наприкінці технологічного процесу, варто впроваджувати елементи керування в самому процесі.

Центральним елементом методу Шинго є розмежування помилок і дефектів. Брак з'являється в результаті помилок людей. Звичайно, помилки неминучі, однак появі дефекту можна запобігти, якщо зворотна реакція (тобто дія, спрямована на його виправлення) здійснюється відразу після того, як зроблено дефект.

Страницы: 1, 2, 3