навчання», позначаючий, як правило, дидактику якого-небудь предмету курсу.

Одночасно скрізь, де займалися дидактикою, існувала єдина дидактика, що

вивчала комплекс проблем навчання, а потім і зміст освіти. Як затверджують

деякі німецькі автори, вже в XVII ст. в Німеччині поняття «curriculum» ввів

Д. Морхоф, але це залишилося непоміченим. Тільки в США сфера дослідження

змісту освіти, звана «curriculum», стала поступово відриватися від

педагогічної психології і в XX ст. набула самостійного характеру. Своєрідне

віддзеркалення вона знайшла в праці Дж. Брунера «Процес освіти» (1964).

Проте той же Дж. Брунер ввів поняття теорії освіти, охоплюючої проблеми як

змісту, методів, так і засобів освіти. Тільки видана в 1967 р. у Німеччині

брошура З. Б. Робінсона (Bildungsreform als Revision des Curriculum)

послужила імпульсом для виділення разом з дидактикою нової дисципліни, що

займається змістом освіти.

Скрізь, де дидактика як самостійна дисципліна не одержала розвитку, в

основному в англомовних країнах і у Франції, її проблематика вже багато

сторіч була підлегла іншим наукам, перш за все педагогічній психології, або

виявлялася у пошуках рішень конкретних програмно-методичних і соціальних

задач в області освіти.

Беручи до уваги ці зміни в розвитку дидактики, можна вважати, що вона є

однією з основних педагогічних наук, а її предметом є навчання інших,

незалежно від того, чи проходить воно в вищому навчальному закладі, поза

ним або в буденних ситуаціях, наприклад в сім'ї, на виробництві, в

суспільних організаціях або інших формах.

Оскільки викладання і навчання - це види діяльності, що є інтегрально

взаємозв'язаними сторонами процесу навчання, ми можемо сказати, що

дидактика є наукою про навчання, його цілі і зміст, а також про його

методи, засоби і організацію.

РОЗДІЛ 2

Дидактичні принципи Яна Амоса Коменського

Ян Амос Коменській був засновником педагогіки нового часу. В його

теоретичних працях з питань навчання і виховання дітей («Материнська

школа», «Велика дидактика», «Новітній метод мов», «Пансофічна школа» і ін.)

розглянуті всі найважливіші педагогічні проблеми. В дидактичному навчанні

Коменського одне з важливих місць займає питання про загальні принципи

навчання, які звичайно називають дидактичними принципами. Принципи навчання

містять ті положення загальнометодичного характеру, на які спирається

навчання. В педагогічній літературі розрізняють дидактичні (загальні)

принципи навчання і методичні (приватні) принципи навчання.

Коменській вперше в історії дидактики не тільки вказав на

необхідність керуватися принципами в навчанні, але розкрив суть цих

принципів:

1) принцип свідомості і активності;

2) принцип наочності;

3) принцип поступовості і систематичності знань;

4) принцип вправ і міцного оволодіння знаннями і навиками.

2.1 Принцип свідомості і активності

Цей принцип припускає такий характер навчання, коли вчаться не пасивно,

шляхом зубріння і механічних вправ, а усвідомлено, глибоко і грунтовно

засвоюють знання і навики. Там, де відсутня свідомість, навчання ведеться

догматично і в знанні панує формалізм.

Коменській викрив пануючий протягом багатьох сторіч догматизм і

відкрив, як схоластична школа вбивала в молоді всяку творчу здатність і

закривала їй шлях до прогресу.

Коменській вважав головною умовою успішного навчання збагнення суті

предметів і явищ, їх розуміння тими, що вчаться: «...правильно навчати

юнацтво - це не значить забивати в голови зібрану з авторів суміш слів,

фраз, висловів, думок, а це значить - розкривати здатність розуміти речі,

щоб саме з цієї здатності, точно з живого джерела, потекли струмочки

(знання...)».

Коменській також вважав основною властивістю свідомого знання не

тільки розуміння, але і використання знань на практиці: «...ти полегшиш

учню засвоєння, якщо у всьому, чому б ти його не вчив, покажеш йому, яку це

принести повсякденну користь в гуртожитку...».

Коменській дав цілий ряд порад про те, як здійснити свідоме навчання.

Найголовніша з них є вимога: «...під час навчання юнацтва все потрібно

робити якомога більш виразно, так, щоб не тільки вчитель, але і учень

розумів без жодних труднощів, де він знаходиться і що він робить...».

Свідомість в навчанні нерозривно пов'язана з активністю того, хто

вчиться, з його творчістю. Коменській писав: «...ніяка повивальна баба не в

силах вивести на світло плід, якщо не буде живого і сильного руху і напруги

самого плоду...». Виходячи з цього, одним з найголовніших ворогів навчання

Коменській вважав бездіяльність і лінь того, що вчиться. В своїй праці «Про

вигнання з шкіл відсталості» Коменській розкрив причини ліні і дав ряд

вказівок про те, як її позбутися.

Коменській вважав, що “...відсталість - це огида до праці в поєднанні

з лінощами...”. З нею пов'язані:

1) втеча від праці і ухилення від робіт, що задаються;

2) мляве, холодне, поверхневе і байдуже виконання їх;

3) повільність і припинення вже початих робіт.

Лінь тих, що вчаться, по Коменському, виражається в тому, що вони не

«...думають, як би оволодіти повною освітою, і ще менш того переймаються

працею, яка потрібна для досягнення такої освіти...». Коменській вважав, що

виганяти лінь потрібно працею.

Виховання активності і самостійності Коменській вважав найважливішим

завданням: «...щоб все робилося за допомогою теорії, практики і

застосування, і притому так, щоб кожний учень вивчав сам, власними

відчуттями, пробував все вимовляти і робити, і починав все застосовувати. У

своїх учнях я завжди розвиваю самостійність в поглядах, в мові, в практиці

і у застосуванні, як єдину основу для досягнення міцних знань, чесноти, і

нарешті, блаженства...».

2.2 Принцип наочності

Принцип наочності навчання припускає перш за все засвоєння тими, що

вчаться знань шляхом безпосередніх наглядів за предметами і явищами, шляхом

їх плотського сприйняття. Наочність Коменській вважав золотим правилом

навчання.

До використання наочності в процесі навчання зверталися ще тоді, коли

не існувало писемності і самої школи. В школах стародавніх країн вона мала

досить широке розповсюдження. В середині століття, в епоху панування

схоластики і догматизму, ідея наочності вважалася недоцільною і її

припинили використовувати в педагогічній практиці. Коменській першим ввів

застосування наочності як загальнопедагогічного принципу.

В основі навчання Коменського про наочність лежить сенсуалистично-

матеріалістична гносеологія. Для обгрунтовування наочності Коменській

багато раз застосовував одну фразу: «...нічого не може бути в свідомості,

що наперед не було дане у відчутті...».

Коменській визначав наочність і її значення таким чином:

1) «...якщо ми бажаємо прищепити тим, що вчаться істинне і міцне

знання речей взагалі, потрібно навчати всьому через особистий нагляд і

плотський доказ...».

2) «...тому школи повинні надавати все власним відчуттям тих, що

вчаться так, щоб вони самі бачили, чули, відчували, нюхали, куштували все,

що вони можуть і повинні бачити, чути і т.д., вони позбавлять, таким чином,

людську природу від нескінченних неясностей і галюцинацій...»

3) Те, що потрібно знати про речі, повинно бути «...викладено за

допомогою самих речей, тобто повинно, наскільки можливо, виставляти для

споглядання, дотику, слухання, нюху і т.п. самі речі, або замінюючі їх

зображенням...».

4) «...хто сам одного разу уважно спостерігав анатомію людського

тіла, той зрозуміє і запам'ятає все вірніше, ніж якщо він прочитає

найобширніші пояснення, не бачивши всього цього людськими очима...».

Тобто звідси видно, що Коменській наочність вважав не тільки

принципом повчальним, але і полегшуючим навчання. Для здійснення наочності

Коменській вважав необхідним використовувати:

1) реальні предмети і безпосередній нагляд над ними;

2) коли це неможливо, моделі і копію предмету;

3) картинки як зображення предмету або явища.

Учбовий ефект кожного нагляду залежить від того, наскільки ми зуміли

пояснити учню, що і для чого він повинен спостерігати, і наскільки нам

вдалося привернути і зберегти його увагу протягом всього процесу навчання.

Для здійснення правильного нагляду Коменській категорично вимагав:

«...хай буде для учнів золотим правилом: все, що тільки можна надати для

сприйняття відчуттями, а саме: видиме - для сприйняття зором, чутне -

слухом, запахи - нюхом, те що має смак - смаком, доступний для дотику -

шляхом дотику...».

2.3 Принцип поступовості і систематичності знань

Послідовне вивчення основ наук і систематичність знань Коменській

вважав обов'язковим принципом навчання. Цей принцип вимагає оволодіння

тими, що вчаться систематизованими знаннями в певній логічній і методичній

послідовності.

Послідовність і систематичність в першу чергу торкаються наступних

питань: яким чином розподіляти матеріал, щоб не порушити логіку науки; з

чого починати навчання і в якій послідовності побудувати його; як

встановити зв'язок між новим і вже вивченим матеріалом; які зв'язки і

переходи слід встановити між окремими етапами навчання і т.п.

Який зміст вкладає Коменській в своє основне положення - «Навчання

повинне вестися послідовно...»:

[pic] Перша вимога Коменського полягає в тому, щоб був встановлений

точний порядок навчання в часі, оскільки «...порядок - душа всього...».

[pic] Друга вимога торкається відповідності навчання рівню знань того,

що вчаться і щоб «...вся сукупність учбових занять повинна бути ретельно

розділена на класи...».

[pic] Третя вимога торкається того, щоб «...все вивчалося послідовно з

початку і до завершення...».

[pic] Четверта вимога - «...підкріплювати всі основи розуму - це

значить всьому учити, вказуючи на причини, тобто не тільки показувати,

яким чином що-небудь відбувається, але також показувати, чому воно не

може бути інакше. Адже знати що-небудь - це значить називати річ в

причинному зв'язку...».

Коменській формулював ряд конкретних вказівок і дидактичних правил

для реалізації цих вимог.

1. Заняття повинні бути розподілені так, щоб на кожний рік, кожного

місяця, день і годину були поставлені певні учбові задачі, які повинні бути

наперед продумані вчителем і усвідомлені тими, що вчаться.

2. Ці завдання повинні розв'язуватися з врахуванням вікових

особливостей, точніше кажучи, відповідно задачам окремих класів.

3. Один предмет необхідно викладати до тих пір, поки він з початку і

до кінця не буде засвоєний тими, що вчаться.

4. «Всі заняття повинні бути розподілені так, щоб новий матеріал

завжди грунтувався на попередньому і зміцнювався подальшим».

5. Навчання «...повинне йти від більш загального до більш

приватного...», «...від більш легкого - до більш важкого...», «...від

відомого - до невідомого...», «...від більш близького до віддаленішого...»

і т.д.

«Цю послідовність, - говорив Коменській, - необхідно дотримувати

усюди; всюди розум повинен переходити від історичного пізнання речей до

розумного розуміння, потім до вживання кожної речі. Цими шляхами освіта

розуму веде до своїх цілей подібно машин з власним рухом».

2.4 Принцип вправ і міцного оволодіння знаннями і навиками

Показником повноцінності знань і навиків є вправи і повторення, що

систематично проводяться.

Принцип повторення і вправи також старий, як і саме навчання. Ще

стародавній китайський філософ Конфуцій будував систему навчання на

принципі повторення і вправи. В середні століття вони стали універсальними

методами навчання.

Проте розуміння вправи змінювалося за різних епох у зв'язку із зміною

цілей і змісту навчання. За часів Коменського в школах пануюче положення

займали формалізм і зубріння.

Коменській в поняття вправи і повторення вклав новий зміст, він

поставив перед ними нову задачу - глибоке засвоєння знань, засноване на

Страницы: 1, 2, 3