У додатку Г наведено баланс формування та розподілу ресурсів природного газу на період до 2030 року. Рівні перспективного видобутку газу наведено згідно з даними, представленими в розділі газодобувної промисловості.

Власний видобуток газу в Україні спирався на розробки перспектив розвитку газової промисловості України. На підставі існуючих нині розробок власний видобуток газу на рівні 2030 року було прийнято в межах 25-28 млрд. м3.

У балансі природного газу показано обсяги відбору та закачування газу в підземні газосховища лише в межах потреб власного споживання.

Обсяги імпорту природного газу на 2030 рік за сценаріями можуть становити 53,5-64,0 млрд. м3. [12, с. 267]

Таким чином, якщо в структурі виробництва власних енергетичних ресурсів переважає вугілля, то в структурі споживання провідна роль належить природному газу.

Структура паливно-енергетичного балансу світу: нафта – 40%, природний газ – 23%, вугілля – 31%, інші види палива – 1%, атомна енергія – 2%, гідроенергія – 3%.

В результаті значного вичерпання запасів газу на основних родовищах України, введення в експлуатацію переважно дрібних родовищ, а також внаслідок інших негативних факторів виникає серйозна проблема щодо збільшення обсягів видобутку цього найбільш прогресивного паливного ресурсу і, як наслідок, — необхідність їх ввезення в Україну у постійно зростаючих масштабах. Це ускладнює економічну ситуацію і вимагає вирішення ряду нелегких питань (політичних, економічних, технічних), оскільки без надходження певних обсягів газу не можна сформувати прийнятний паливно-енергетичний баланс.

Для підвищення надійності паливо- і енергозабезпеченості народного господарства України (зважаючи на значні поставки нафти і газу в Україну) доцільно і необхідно розширити кількість джерел постачання нафти і газу з тим, щоб залежність від постачання по кожному паливному ресурсу з одного джерела не перевищувала 30% (з урахуванням загальних обсягів постачання)

РОЗДІЛ 3. Умови і фактори розвитку і розміщення газової промисловості

3.1 Сировинний фактор

Газова промисловість розвивається на базі газових родовищ.

Для розвитку газової промисловості необхідне устаткування, що його виробляють різні галузі машинобудування (важке машинобудування виробляє гірничошахтне устаткування для вугільних шахт; окремі галузі випускають устаткування для нафтодобувної, нафтопереробної та газової промисловості). На основі районів видобутку паливних ресурсів виникають населені пункти. Розвиток паливної промисловості потребує певної кількості трудових ресурсів. [13, с. 164]

Україна володіє значними доведеними запасами та потенційними ресурсами природного газу. Потенційні ресурси природного газу складають 5,4 трлн.куб.м, газового конденсату – понад 400 млн. тонн.

У межах України зараз виділяється дев’ять нафтогазоносних областей, розміщення яких дозволяє об’єднати їх в три нафтогазоносні регіони: Східний — Дніпровсько-Донецька газонафтоносна область; Західний — Передкарпатська, Складчаті Карпати, Закарпатська і Волино-Подільська та Південний — Переддобруджинська, Причорноморсько-Кримська, Індоло-Кубанська, Азово-Березанська область. (Додаток В)

При цьому Східний регіон охоплює Сумську, Полтавську, Харківську, Дніпропетровську, Донецьку, Луганську і Чернігівську області; Західний — Волинську, Львівську, Івано-Франківську, Чернівецьку і Закарпатську області; Південний—Запорізьку і Херсонську області, а також Автономну Республіку Крим.[13, с. 267]

Запаси природного газу категорій А+В+С1 становлять 1098,4 млрд. м3, категорії С2 — 331,3 млрд. м3.[11, с. 290]

Запаси газу категорій А+В+С1+С2 зосереджені переважно у Східному нафтогазоносному регіоні і сягають майже 82% від загальних запасів цих категорій в цілому по Україні. Відповідно на цей регіон припадає і найбільша питома вага видобутку газу в державі (88%).

Забезпеченість споживання газу за рахунок власного видобутку в останні роки становить 21—22% .

До того ж спостерігається тенденція до зростання цього показника. Це пов'язано в першу чергу з тим, що темпи скорочення потреб у природному газі дещо випереджають темпи спаду його виробництва. Частка газу, якого не вистачає Україні (а це становить майже 80%), імпортується з Росії та Туркменістану.

Природний газ використовують як високоефективне паливо і цінну сировину для хімічної промисловості. На природний газ в структурі видобутку палива у перерахунку на умовне паливо припадає 26,1%. Нафту і природний газ в Україні видобувають у Передкарпатті, на Лівобережжі та в Причорноморському нафтогазоносному регіоні. Провідне місце належить Лівобережжю. Вони мають значну кількість попутного природного газу, який використовується для газифікації навколишніх міст і сіл. Є невеликі родовища нафти на півдні країни.[12, с. 198]

Найбільші родовища газу зосереджені в Харківській області, серед яких особливо відоме Шебелинське. Менше п’ятої частини видобутку природного газу України зосереджено в Прикарпатті. Доволі значні родовища природного газу на півдні країни і передусім у Криму. В останні роки зростає видобуток газу з дна Чорного моря.[12, с. 118-119]

В найближчі роки можна чекати на нові великі відкритті родовища нафти й газу.

3.2 Екологічний фактор

Складна технічна система трубопровідного транспорту характеризується підвищеною відповідальністю, особливостями антропогенної дії на природне середовище. Це пов’язані з технологією транспортування природного газу, нафти, конструктивними вирішеннями лінійної частини і наземних споруд трубопроводів.

Магістральний трубопровід можна розглядати як вбудований в природне середовище чужорідний елемент, з чим пов'язаний вищий ступінь його уразливості для агресивних дій природного середовища в порівнянні з іншими технічними об'єктами. У загальному випадку система «магістральний трубопровід – природне середовище» характеризується складним набором прямих і зворотних зв'язків.[11, с. 167]

Негативна дія трубопроводів на природне середовище на етапах будівництва і експлуатації характеризується у відповідь реакцією з боку навколишнього середовища, що виражається, як правило, в трьох формах:

−  адаптаційною (локальним, статистичним зсувом рівноваги);

−  відновною (або самовосстановітельной), такою, що характеризується повним поверненням екосистеми «об'єкт – природа» в початковий стан;

−  частково відновною (або невідновною), такою, що характеризується необоротним зрушенням екосистеми від початкового (рівноважного) стану.

Таким чином, будь-яка промислова дія обумовлюється певним комплексом локальних втрат, що мають відповідну реакцію в природі.

Газопроводи володіють значно більшою потенційною енергією механічної дії на навколишнє середовище. Тому аварійні ситуації, що характеризуються значним руйнуванням ділянки газопроводу, як правило, визначають і специфіку такої дії (знищення рослинного покриву, порушення цілісності родючого шару ґрунту, зміна природного рельєфу і природного ландшафту). Оскільки руйнування газопроводів в більшості випадків супроводжується спалахом газу, механічна дія посилюється тепловою радіацією. Особливість аварійних ситуацій в екологічному сенсі полягає в тому, що методи охорони природи не носять в даному випадку попереджувального характеру. Це, мабуть, матиме місце до тих пір, поки параметр потоку відмов магістральних трубопроводів не буде керованим, достовірно прогнозованим за часом і по місцю розвитку відмови.[6, с. 33]

Велике значення з погляду охорони природи має формування антропогенного ландшафту в процесі будівництва трубопроводу. Це має пряме відношення до функціонального розвитку біогеоценозів конкретного вигляду, природної міграції тварин, еволюційного розвитку кліматологічних і інших природних процесів.

Прямі дії на ґрунтовий покрив пов'язані з проведенням підготовчих земельних робіт і виражаються в наступному:

−  порушенні форм природного рельєфу, що склалися, в результаті виконання різного роду земляних робіт (риття траншей і інших виїмок, відсипання насипів, планувальні роботи і ін.);

−  погіршенні физико-механических і хіміко-біологічних властивостей ґрунтового шару;

−  знищенні і псуванні посівів сільськогосподарських культур і сінокісних угідь;

−  за хламление ґрунтів відходами будівельних матеріалів, порубковими залишками і ін.

−  техногенних порушеннях мікрорельєфу, викликаних багатократним проходженням важкої будівельної техніки.

До негативних дій на земельні ресурси під час експлуатації газових об'єктів відносяться:

−  Прямі втрати земельного фонду, що вилучається під розміщення постійних наземних споруд;

−  Незручності в землекористуванні із-за розділення сільськогосподарських угідь трасами інженерних комунікацій і автодоріг;

−  Скорочення сільськогосподарської продукції, пов'язане з довгостроковим вилученням орних земель і погіршення родючих властивостей ґрунту на землях, що тимчасово відводяться.

Джерелом забруднення повітряного басейну при будівництві є:

−  Вихлопні гази будівельних машин і механізмів, автотранспорту, котельних і пересувних електростанцій на рідкому і газовому паливі;

−  Дим від двигунів, спалювання залишків деревини і будівельних матеріалів;

−  Зварювальні аерозолі від трубозварювальних установок і ручної зварки.

−  Джерелом забруднення водних об'єктів при будівництві є побутові, промислові і зливові стоки з майданчиків тимчасового житлового селища, тимчасових об'єктів, з майданчиків технологічних об'єктів.

Дослідження показали, що одним з найважливіших чинників стратегічних рис є наслідки глобальної зміни клімату.[6, с. 35-40]

Основна тенденція зміни клімату – це потепління, посилення посушливості. Одним з проявів кліматичних змін може стати також збільшення частоти таких короткострокових екстремальних погодних умов як сильні снігопади, град, бурі, аномально низькі або високі температури повітря.

Наслідки глобальної зміни клімату для об'єктів газової галузі не тільки вірогідні, але також і достатньо масштабні: осідання ґрунтів в результаті теплової дії труби при транспорті газу з позитивною температурою, витріщання газопроводу в результаті пропуску по ньому газу з негативною температурою, деградація вічномерзлих ґрунтів, прилеглих до газопроводу.

Екологічні проблеми в газовій промисловості мають свою специфіку, яка визначається в основному відчуженням та забрудненням земель в районах промислової експлуатації газових родовищ та проведенням геолого-пошукових робіт на нафту й газ. Щодо використання природного газу в різних секторах економіки та галузях народного господарства, то цей вид ресурсу є найбільш екологічно чистим порівняно з такими енергетичними ресурсами, як вугілля, мазут, торф.

3.3 Історичний фактор

Україна має давні традиції у сфері видобування та використання нафти і природного газу. Перші відомості про нафту в Криму та українських Карпатах сягають у сиву давнину. Промисловий видобуток нафти розпочався у XVIII столітті і вже в 1909 році на Прикарпатті видобувалось 2 млн. тонн нафти. [12, с. 118]

Розвиток газодобувної промисловості України пов’язано з Закарпаттям: перше родовище природного газу було відкрите у 1910 р. в районі м. Калуш (Івано-Франківська обл.). В 1913 р. відкрите Дашавське родовище (Львівська обл.), перша промислова розробка якого почалася в 1924 р. Звідси були прокладені два газопровіда на Львів (в 1929 р., перший в Україні, і в 1940 – 1941 рр.).

У Прикарпатті Дашавське родовище використовується для підземного зберігання газу. Більче-Волицьке газове родовище, що експлуатується з 1949 р. Космацьке газоконденсатне родовище, що експлуатується з 1969 р., є цінним для хімічної промисловості. Його газоконденсат переробляється на Надвірнянському нафтопереробному заводі.[6, с. 34]

Зменшення видобутку газу в Передкарпатській нафтогазоносній області пояснюється вичерпанням газу із старих родовищ, нераціональним виробленням значної частини родовищ, оскільки велика кількість газу залишається під землею.

Газова промисловість як галузь сформувалась у післявоєнні роки на базі розвіданих у країні родовищ природного газу. Найінтенсивнішого розвитку газова промисловість набула у першій половині 70-х років. (Додаток Є)

Таблиця 3.1

Видобуток природного газу в Україні [12, с. 119]

Починаючи з другої половини 70-х років і до цього часу видобуток газу в Україні знизився більш ніж у 3 рази. В 1978 р. в Україні експлуатувалося 62 газових родовища. В 50-х роках було прокладено ряд газопроводів, які транспортували газ за межі України (Дашава – Москва, Рудки – Рига та ін.).

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5