на тему рефераты Информационно-образоательный портал
Рефераты, курсовые, дипломы, научные работы,
на тему рефераты
на тему рефераты
МЕНЮ|
на тему рефераты
поиск
Доклад: Прокурорський нагляд у досудовому провадженні

З нашого погляду, прокурор є органом нагляду за законністю процесуальної діяльності органів дізнання й досудового розслідування і його не повинні цікавити питання керівництва розслідуванням конкретних кримінальних справ. Для нього важливе забезпечення законності й обґрунтованості провадження процесуальних дій та ухвалення процесуальних рішень, здійснення слідчих дій, реалізація прав і законних інтересів учасників кримінального судочинства.

Прокурор успішно й достатньо ефективно виконає своє державне призначення – нагляд за додержанням законів органами, що здійснюють дізнання й досудове слідство, якщо використовуватиме з цією метою тільки наглядові повноваження без повсякденного оперативного втручання в діяльність слідчого, не підміняючи начальника слідчого відділу по керівництву підлеглими слідчими [7, с. 121–131].

Процесуальне керівництво прокурором розслідуванням не тільки ущемляє процесуальну самостійність слідчого, перетворює начальника слідчого відділу на зайвого фігуранта, непотрібного в системі процесуального контролю й нагляду на досудовому провадженні. Спроби прокурора керувати всім і всіма чревате його необ'єктивністю при виконанні іншої кримінально-процесуальної функції – нагляду за процесуальною діяльністю органів дізнання й органів досудового слідства.

Проте, важливо підкреслити тісний взаємозв'язок, взаємозалежність і взаємопроникнення функції прокурора по нагляду за процесуальною діяльністю і процесуального керівництва розслідуванням. Здійснюючи нагляд за законністю, прокурор має попередити, виявити й усунути порушення закону, використовуючи при цьому засоби процесуального керівництва, у тому числі й повноваження, надані начальникові слідчого відділу. Інакше складається ситуація, коли начальник слідчого відділу недостатньою мірою виконує свої функції по керівництву розслідуванням і не може забезпечити його законне й обґрунтоване провадження. Саме в таких випадках прокурор вимушений брати на себе керівництво розслідуванням, однак подібна практика з винятку не повинна перетворюватись на правило.

Ось чому в ст. 227 КПК прокуророві надані повноваження, що мають управлінську природу: (а) вилучати від органу дізнання й передавати слідчому будь-яку справу; (б) передавати справу від одного органу досудового слідства іншому, а також від одного слідчого іншому з метою забезпечення найбільш повного й об'єктивного розслідування; (в) усувати особу, яка провадить дізнання, або слідчого від подальшого ведіння дізнання або досудового слідства, якщо вони допустили порушення закону при розслідуванні справи (пункти 9, 10 ч. 1ст. 227 КПК).

У зв'язку із цим видиться обґрунтованою думка О.В. Смирнова й
К.Б. Калиновського, які вважають, що керівництво прокурора розслідуванням може бути конкретним проявом і його наглядової функції, і повноважень по кримінальному переслідуванню. Тому це питання слід розглядати в площині співвідношення не нагляду й керівництва розслідуванням, а нагляду й кримінального переслідування [4, с. 126]. Наведена теза про здійснення прокурором процесуальних повноважень, перш за все з метою нагляду за процесуальною діяльністю органів дізнання й досудового слідства, а не керівництва розслідуванням кримінальних справ, підтримується і в законі, де знаходять своє відбиття норми, спрямовані на посилення процесуальної самостійності слідчого. У цьому випадку йдеться про перелік процесуальних рішень, щодо яких слідчий має право не погодитися зі вказівками прокурора про їх провадження (саме в таких вказівках, як правило, і виявляється керівництво розслідуванням). Оскільки вказане право, по суті, є єдиною можливістю слідчого обстояти свою процесуальну позицію з ключових питань розслідування (ч.2 ст. 114 КПК).

Розглядаючи повноваження прокурора на досудовому провадженні, вкажемо на системний характер його діяльності, взаємозв'язок і взаємодію виконуваних ним процесуальних функцій. У процесуальних джерелах класифікації, як правило, зазнають повноваження прокурора й засоби (форми) прокурорського нагляду [23]. Разом з формами останнього, в теорії розрізняють і його види залежно від об'єктів нагляду: (1) за законністю порушення або відмови в порушенні кримінальної справи; (2) дотриманням закону при провадженні невідкладних слідчих дій, спрямованих на отримання і процесуальне закріплення початкової доказової інформації; (3) за законністю оперативно-розшукової діяльності; (4) за виконанням закону при затриманні й забезпеченні прав підозрюваного; (5) за додержанням законності при притягненні особи як обвинуваченого, при арешті й забезпеченні прав обвинуваченого; (6) за забезпеченням прав потерпілого; (7) за всебічним, повним та об'єктивним дослідженням обставин злочину; (8) за виконанням закону при закінченні розслідування по кримінальній справі [8, с. 69, 80–174].

Р.X. Якупов і В.М. Галузо вважають, що прокурорський нагляд може поділятись на епізодичний, поетапний і завершуючий [1, с. 136–137]. Основним видом прокурорського нагляду, на нашу думку, є поетапний, що здійснюється при перевірці постанов слідчого на основних відрізках руху кримінальної справи, а також при дачі згоди на провадження слідчих дій і вжиття заходів процесуального примусу, які обмежують конституційні права громадян. Епізодичний прокурорський нагляд застосовується при розгляді скарг у порядку ст. 235 КПК, завершальний – при виконанні прокурором повноважень по кримінальній справі, що надійшла з обвинувальним висновком, і при дачі згоди на закриття справи у випадках, установлених статтями 71 і 72 КПК.

У наукових юридичних джерелах питання про місце прокуратури в системі державно-правових інститутів завжди викликало дискусії. Із прийняттям Конституції України, яка проголосила поділ влади принципом державного будівництва й позначила суд носієм самостійної гілки державної влади, проблема належності прокуратури до тієї чи іншої гілки влади залишилася невирішеною. Цілком очевидно, що прокуратура не входить до механізму судової влади, вона не чинить правосуддя, її повноваження не укладаються в прерогативи судової влади. Прокуратура – самостійний державний орган, основне призначенням якого сформульовано в Конституції України й відповідному законі „Про прокуратуру”.

Спроби правознавців віднести прокуратуру до тієї чи іншої гілки влади робилися вже неодноразово. Так, одні з них вважають, що прокуратура, як орган нагляду за виконанням законів, має належати до законодавчої влади [4; 147]; другі переконані, що вона повинна перейти в судове відомство [11]; треті пропонують включити прокуратуру в організаційну структуру Міністерства юстиції, тобто віднести її до виконавчої влади ; четверті виступають за надання їй статусу одного з елементів механізму ефективної реалізації державної влади, яку в Україні втілює Президент ; існує також думка, що прокурорська влада становить собою особливу владу юстиції або її потрібно вважати різновидом четвертої – контрольної або наглядової влади [4].

Підкорення прокуратури законодавчій, виконавчій або судовій гілкам влади, як вбачається, може порушити систему стримувань і противаг, що склалася в державі. Виконавча й судова гілки так чи інакше застосовують закони. І якщо не мати незалежного від них прокурорського нагляду, то практично випадає одна з провідних ланок механізму реагування на порушення закону судами й органами виконавчої влади, оскільки прокуратура не може здійснювати нагляд за тими органами, до складу яких входить сама. Із цієї ж причини недоцільно відносити її до влади законодавчої. Прокуратура, виконуючи функцію нагляду за відповідністю нормативних актів, що видаються в країні, значною мірою формує єдиний правовий простір, гарантуючи законність у всіх сферах державного й суспільного життя.

При посиланнях на зарубіжне законодавство і практику його застосування слід враховувати специфіку національної правової системи й національних традицій [2]. Прокурорський нагляд в Україні практично не знає прямих аналогів у світовій історії правоохоронної діяльності. У даний час прокуратура поєднує в собі багатопланові функції: елементи конституційного нагляду, кримінальне переслідування, нагляд за виконанням законів і т.д. Незважаючи на деякий перерозподіл функцій прокуратури на користь інших органів, перш за все судів, вона не втратила своєї своєрідності.

Цей орган не вписується в систему поділу влади, його не можна віднести ні до однієї з її гілок. Основне призначення прокуратури полягає в тому, що вона встановлює і вживає заходів до усунення будь-яких порушень закону, від кого б вони не виходили. При цьому вона сприяє взаємодії гілок влади, їх злагодженому функціонуванню як єдиної державної влади, заінтересованої в дотриманні законів. Ці властивості й дозволяють віднести прокуратуру до системи стримувань і противаг, на чолі якої стоїть Президент України, який відповідно до ст. 102 Основного Закону є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, прав та свобод людини і громадянина.

За своєю державно-правовою природою прокурорський нагляд, як бачимо, є основною формою вищого державного нагляду за додержанням законів на всій території країни. Діючи в межах компетенції, встановленої законом, прокуратура виконує покладені на неї завдання і функції в суворій відповідності Конституції України й законам незалежно від органів законодавчої, виконавчої й судової гілок влади.

Процесуальна самостійність слідчого у взаємовідносинах з прокурором має бути реальною гарантію законності й обґрунтованості процесуальних рішень слідчого, оскільки дозволяє йому в межах установленої кримінально-процесуальним законом компетенції самому формулювати висновки й думки на підставі перевірених і достовірних доказів. Визначальним чинником у цій ситуації служить те, що ніхто краще за нього не може вникнути в сутність досліджуваних матеріалів, оцінити їх у сукупності й ухвалити законне рішення щодо кожного правового питання.

Вважаючи, що прокурор (за загальним правилом) не повинен здійснювати процесуального керівництва діяльністю слідчого, потрібно враховувати, що й наглядові його повноваження стосовно слідчого обмежені. Так, одним з аспектів такого обмеження є право останнього не погодитися з вказівками прокурора (ч. 2 ст. 114 КПК).

Дійсно, при вирішенні найважливіших питань розслідування, позначених у ч. 2 ст. 114 КПК, прокурор не вправі нав'язати свою волю слідчому й зобов'язати його вчинити дії всупереч своїй совісті й переконанням Тому при незгоді з його вказівками слідчий має право не виконувати їх і направити справу зі своїми письмовими запереченнями вищестоящому прокуророві, який зобов’язаний скасувати ці вказівки, або передати кримінальну справу іншому слідчому. Проте навіть передача останньої іншому слідчому не означає, що той повинен вести досудове слідство відповідно до вказівок прокурора. Якщо цей слідчий дійде такого ж висновку, що й перший, то він також може скористатися правом, закріпленим у ч. 2 ст. 114 КПК.

Дане повноваження, однак, на практиці рідко використовується слідчими. Причинами цього є не стільки сумніви в правосудності їх рішення або брак прагнення обстоювати перед прокурором свою позицію, скільки складність і тривалість процедури оскарження, відсутність часу, небажання вступати в конфлікт з прокурором.

У більшості випадків при поданні слідчим кримінальної справи вищестоящому прокуророві з викладенням своїх заперечень проти одержаних указівок про провадження процесуальних дій цей прокурор, керуючись відомчими інтересами, не скасовує вказівок прокурора нижчого рівня, а доручає розслідування цієї справи іншому слідчому. Цілком очевидно, що таке право прокурора на свій розсуд передавати кримінальну справу від одного органу розслідування іншому обмежує незалежність слідчого, дозволяє усувати його від справи й передавати її іншому слідчому, який ухвалить потрібне рішення.

Однак згідно з ч. 3 ст. 227 КПК письмові вказівки прокурора слідчому, надані в установленому законом порядку, є обов'язковими. Іншими словами, по основній масі вказівок прокурора про провадження тих чи інших процесуальних дій слідчий позбавлений можливості припинити їх виконання навіть при незгоді з ними й поданні матеріалів справи вищестоящому прокуророві. У цих випадках оскарження здійснюється в порядку ст. 236 КПК вищестоящому прокуророві. Як вбачається у зв'язку із цим зміцненню процесуальної самостійності слідчого могло б служити право оскаржити дії й рішення прокурора в судовому порядку. А тому з урахуванням наведеного, вважаємо, що в КПК слід було б передбачити право слідчого оскаржувати в суді незаконні й необґрунтовані з його погляду рішення або вказівки прокурора у випадках, передбачених ч. 2 ст. 114 КПК.

Наглядові повноваження прокурора обмежені процесуальною самостійністю начальника слідчого відділу, тобто його свободою у виборі процесуальних засобів контролю за кримінально-процесуальною діяльністю слідчого. Разом із тим прокурор, здійснюючи нагляд за розслідуванням кримінальних справ слідчим, знаходить і усуває недоліки й у процесуальному контролі начальника слідчого відділу. Останній несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання покладених на нього законом обов'язків, за порушення норм кримінального закону (притягнення завідомо невинуватого до кримінальної відповідальності, незаконне звільнення від кримінальної відповідальності, незаконне затримання, фальсифікацію доказів тощо), а також за ситуації, пов'язані з так званою завищеною кваліфікацією злочинів, відповідальність за порушення слідчим приписів КПК, які не були виявлені й усунені начальником слідчого відділу [8, с. 46].

На попередження, виявлення й усунення вказаних порушень і спрямовано прокурорський нагляд щодо начальника слідчого відділу. Прокурор наглядає також за тим, щоб начальник слідчого відділу в порядку відомчої підлеглості не примушував слідчого до ухвалення процесуальних рішень і не брав на себе функцій, які не випливають з кримінально-процесуального закону [8 с. 47].

Представляється, що вказівки, які надаються прокурором слідчому, обов'язкові для начальника слідчого відділу і він повинен вжити заходів по забезпеченню їх виконання .

судочинство прокурор закон слідство


Висновки

Аналіз норм чинного процесуального законодавства і наведених вище точок зору дозволяє сформулювати певні висновки з цього приводу.

По-перше, предметом нагляду прокурора виступають не орган дізнання й орган досудового слідства, не дізнавач і слідчий (у цьому випадку межі наглядових повноважень були б безмежні), а виконання (дотримання) ними законів.

По-друге, прокурорський нагляд здійснюється за законністю й обґрунтованістю як процесуальних дій (бездіяльності) органів досудового слідства, так і їх процесуальних рішень.

По-третє, до змісту предмета прокурорського нагляду за виконанням (додержанням) законів зазначеними органами входять 2 основні взаємозв'язані елементи: (а) законність, точна відповідність вимогам закону професійної діяльності цих органів, і (б) дотримання прав та свобод людини і громадянина. Таке формулювання предмета нагляду підкреслює правозахисний, а не репресивний характер повноважень прокурора на досудовому провадженні.

Предмет прокурорського нагляду на досудовому етапі не можна визначити, лише спираючись на приписи ЗУ „Про прокуратуру”. Варто звернутися до КПК, де це питання вирішено трохи інакше. У ч. 1 ст. 227 КПК йдеться про нагляд прокурора в межах його компетенції за виконанням законів органами дізнання й досудового слідства. У зв'язку з цим вбачається неточною позиція деяких дослідників, що дотримання прав та свобод людини і громадянина, встановлений порядок вирішення заяв і повідомлень про злочини, проведення розслідування, законність рішень органів розслідування є предметом нагляду прокурора на досудовому етапі кримінального судочинства [20]. Не можна погодитися і з Р.X. Якуповим і В.М. Галузо, які вважають, що прокурорський нагляд здійснюється не лише за виконанням законів органами дізнання й досудового слідства, а й за проведенням розслідування по кримінальних справах у цілому .

Згадувана ч. 1 ст. 227 КПК дозволяє зробити висновок, що предметом прокурорського нагляду на досудовому провадженні може бути будь-яка процесуальна діяльність органів дізнання й досудового слідства.

Таке доволі широке розуміння предмета прокурорського нагляду зумовлено тим, що процесуальна діяльність на досудовому провадженні суттєво зачіпає конституційні права і свободи осіб, залучених у сферу кримінального процесу. Тому жодна інша галузь прокурорською нагляду не включає необхідності перевірки законності й обґрунтованості такої значної кількості дій (бездіяльності) і рішень піднаглядних органів.

Важливо відзначити, що предмет прокурорського нагляду співпадає з предметом процесуального контролю начальника слідчого відділу, щодо підлеглих йому слідчих. Водночас у цих форм процесуального контролю й нагляду на досудовому провадженні суттєво розрізняється як статус контролюючих суб'єктів і сутність контрольно-наглядової діяльності, так і засоби її здійснення.

На наше переконання в кримінально-процесуальному законі необхідно передбачити норму, яка дозволяла б заявникам (за їх проханням) користуватися можливістю ознайомлюватися з матеріалами перевірки в тій частині, яка безпосередньо стосується їх інтересів [8].

Треба визнати, що прокурора часто обвинувачують в необ'єктивності розгляду скарг [4, с. 19]. На нашу думку, потрібно зберегти вказані його повноваження. Це зумовлено не тільки тим, що більшість скарг надходить саме в прокуратуру і при цьому близько чверті з них задовольняються. Прокурор, здійснюючи нагляд за процесуальною діяльністю органів досудового слідства, обізнаний про стан провадження по кримінальній справі, може ретельно й (що надзвичайно важливо) оперативно провести перевірку за скаргою й ухвалити законне й обґрунтоване рішення.


Література

1.  Корнуков В.М. Обеспечение и защита прав личности как основная задача и концептуальная основа реформирования российского уголовного процесса / В.М. Корнуков // Актуальные вопросы обеспечения прав личности в уголовном судопроизводстве : межвуз. сб. науч. ст. / отв. ред. В.М. Корнуков. – Саратов : Изд-во ГОУ ВПО „Саратовская государственная академия права”, 2005. – С. 8-24.

2.  Корнуков В.М. Теоретические и правовые основы положения личности в уголовном судопроизводстве : дис. … д-ра юрид. наук : 12.00.09. – Саратов, 1987. – 415 с.

3.  Короткий тлумачний словник української мови / відп. ред. Л.Л. Гумецька, уклад. Д.Г. Гринчишин, Л.Л. Гумецька, В.Л. Карпова [та ін.]. – К. : Рад. шк., 1978. – 296 с.

4.  Коротков А.П. 900 ответов на вопросы прокурорско-следственных работников по применению УПК РФ / А.П. Коротков, А.В. Тимофеев. – М. : ЭКЗАМЕН, 2004. – 576 с.

5.  Костенко Н.И. Место прокуратуры в государственном механизме / Н.И. Костенко // Государство и право. – 1995. – № 11. – С. 12–21.

6.  Кримінальний процес України : підруч. для студ. юрид. спец. вищ. закл. освіти / Ю.М. Грошевий, Т. М. Мірошниченко, Ю.В. Хоматов [та ін.] ; за ред. Ю. М. Грошевого, В.М. Хотенця. – Х. : Право, 2000. – 496 с.

7.  Кримінальний процесуальний кодекс України : проект підготовл. робочою групою Нац. комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права (станом на вересень 2008 р.)

8.  Кримінально-процесуальний кодекс України [Електронний ресурс] : проект, внес. в Верхов. Раду України нар. деп. України В.Р. Мойсиком, О.М. Бандуркою, І. В. Вернидубовим, С. Б. Гавришем, М.А. Маркуш: реєстрац. № 3456-д від 18 листоп. 2005 р. – Режим доступу : http://gska2.rada.gov.ua/

9.  Кримінально-процесуальний кодекс України [Електронний ресурс] : проект, внес. в Верхов. Раду України нар. деп. України В. Р. Мойсиком, І.В. Вернидубовим, С.В. Ківаловим, Ю.А. Кармазіним : реєстрац. № 1233 від 13 груд. 2007 р. – Режим доступу : http://gska2.rada.gov.ua/

10.  Кримінально-процесуальний кодекс України : науково-практичний коментар / за заг. ред. В.Т. Маляренка, Ю.П. Аленіна. – Х. : Одісей, 2008. – 944 с.

11.  Кузьменко Ю.В. Проблемы реализации уголовно-процессуальной ответственности при избрании меры пресечения в виде заключения под стражу и пути их решения / Ю.В. Кузьменко // Рос. следователь. – 2007. – № 19.– С. 5–7.

12.  Курс советского уголовного процесса : Общая часть / под ред. А.Д. Бойкова, И.И. Карпеца. – М. : Юрид. лит., 1989. – 640 с.

13.  Лазарев В.А. Возбуждение уголовного дела как акт правового реагирования на преступные посягательства : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.09 / В.А. Лазарев. – Саратов, 2001. – 24 с.

14.  Лазарева В.А. Судебная защита в уголовном процессе РФ : проблемы теории и практики : автореф. дис. … д-ра юрид. наук : спец. 12.00.09 – Уголовный процесс ; Криминалистика и судебная экспертиза ; Оперативно-розыскная деятельность / В.А. Лазарева. – М., 2000. – 420 c.

15.  Лазаревский Н.И. Русское государственное право. Конституционное право : учебник / Н.И. Лазаревский. – 3-е изд. – СПб. : Тип. СПБ акц. общ. „Слово”, 1913. – Т. 1. – 272 с.

16.  Ларин А.М. Прокурорский надзор и руководство расследованием / А. М. Ларин // Социалист. законность. – 1978. – № 10. – С. 56–57.

17.  Ларин А.М. Расследование по уголовному делу : процессуальные функции / А.М. Ларин. – М. : Юрид. лит., 1986. – 159 с.

18.  Ларин А.М. Что будет с судебной реформой / А.М. Ларин // Государство и право. – 1994. – № 10. – С. 45–46.

19.  Ларин А.М. Уголовный процесс России : лекции – очерки / А.М. Ларин, Э.Б. Мельникова, В.М. Савицкий ; под ред. В.М. Савицкого. – М. : Бек, 1997. – 324 с.

20.  Лебедев В. Судейская беспристрастность и социальный контроль за судом / В. Лебедев // Рос. юстиция. – 2001. – № 7. – С. 2–4.

21.  Лебедев В.М. Судебная власть на защите конституционного права граждан на свободу и личную неприкосновенность в уголовном процессе : автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 - Уголовный процесс ; Криминалистика ; Теория оперативно-розыскной деятельности / В. М. Лебедев ; Науч. рук. Г. И. Загорский ; Московская государственная юридическая академия. – М., 1998. – 23 с.

22.  Либус И.А. Презумпция невиновности в советском уголовном процессе / И. А. Либус ; Отв. ред. И.Л. Петрухин. – Ташкент : Узбекистан,1981. – 232 с.

23.  Личность, общество и государство. / Под ред. В.Ф. Котока и В.С. Тадевосяна. – М. : Наука, 1966. – 248 с.

24.  Лобанов А.П. Функции уголовного преследования и защиты в российском судопроизводстве / А.П. Лобанов. – Тверь : Изд-во Тверского ун-та, 1996. – 242 с.

25.  Лобойко Л.Н. Уголовно-процессуальное право : учеб. пособие / Л.Н. Лобойко. – Х. : Одиссей, 2007. – 672 с.

26.  Ломовский В. Какой власти принадлежит прокуратура? / В. Ломовский // Рос. юстиция. – 2001. – № 9. – С. 21-22.

27.  Ломовский В.Д. О соотношении прокурорского надзора и ведомственного контроля на стадии предварительного расследования. В сб. : Труды ташкентской школы МВД СССР. – Ташкент, 1980. – 234 с.

28.  Лопаткина Н.А. Становление института судебного контроля в УПК РФ: его преимущества и недостатки / Н.А. Лопаткина // УПК РФ – проблемы практической реализации : материалы Всеросс. науч.-практ. конф., г. Сочи, 11-12 окт. 2002 г. – Краснодар : Право, 2002. – С. 162-165.

29.  Лук’янчиков Є.Д. Методологічні засади інформаційного забезпечення розслідування злочинів : монографія / Є.Д. Лук’янчиков. – К. : Нац. акад. внутр. справ України, 2005. – 360 с.

30.  Лукашева Е.А. Правовое государство и обеспечение прав человека / Е.А. Лукашева // Права человека: проблемы и перспективы / отв. ред. Е.А. Лукашева. – М., 1990. – С. 39-64.

31.  Магновський І.Й. Гарантії прав і свобод людини та громадянина в праві України (теоретико-правовий аспект) : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.01 / І.Й. Магновський ; Нац. акад. внутр. справ України. – К., 2003. – 192 с.


Страницы: 1, 2



© 2003-2013
Рефераты бесплатно, курсовые, рефераты биология, большая бибилиотека рефератов, дипломы, научные работы, рефераты право, рефераты, рефераты скачать, рефераты литература, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты медицина, рефераты на тему, сочинения, реферат бесплатно, рефераты авиация, рефераты психология, рефераты математика, рефераты кулинария, рефераты логистика, рефераты анатомия, рефераты маркетинг, рефераты релиния, рефераты социология, рефераты менеджемент.