Спеціальним суб'єктом є працівник, який несе дисциплінарну відповідальність за певними нормативно-правовими актами - статутами, положеннями, законами. Спеціальна дисциплінарна відповідальність працівників відрізняється від загальної дисциплінарної відповідальності більш широким змістом дисциплінарного проступку і більш суворими санкціями. Так, для певних категорій працівників, вимоги морального змісту включені в трудові обов'язки. Це стосується суддів, прокурорів, державних службовців, працівників, які виконують виховні функції. Недотримання таких норм, аморальна поведінка не тільки під час роботи, але і в побуті є підставою для притягнення такого працівника до дисциплінарної відповідальності аж до звільнення з посади.

Законодавством, статутами і положеннями передбачено широке коло дисциплінарних стягнень. Так, до суддів застосовуються такі дисциплінарні стягнення: догана, пониження в класному чині;до адвокатів - попередження, зупинення дії свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю на строк до одного року, анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

На працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність згідно зі статутами, положеннями та іншими актами законодавства про дисципліну, дисциплінарні стягнення можуть накладатися не тільки органом, який відповідає за прийомом на роботу, а також спеціальними органами, зокрема - щодо суддів - кваліфікаційними комісіями суддів.

Частиною механізму реалізації державними службовцями своїх конституційних прав і обов'язків є інститут юридичної відповідальності. До зазначених осіб можуть застосовуватися різні види відповідальності, зокрема, заходи дисциплінарного стягнення.

Дисциплінарна відповідальність державних службовців складається з обов'язку відповісти за вчинене ними порушення трудової дисципліни і отримати дисциплінарні стягнення. Правовою підставою притягнення до дисциплінарної відповідальності є вчинення дисциплінарного проступку.

За порушення трудової дисципліни застосовуються особливі санкції - дисциплінарні стягнення, які накладаються власником (роботодавцем) або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявлення проступку, але не пізніше 1 місяця з дня його виявлення,не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебуванням його у відпустці (не більше 6 місяців з моменту вчинення проступку). У правовідносинах щодо дисциплінарної відповідальності беруть участь два суб'єкти: суб'єкт відповідальності і суб'єкт дисциплінарної влади.

Загальним об'єктом дисциплінарного проступку є дисципліна роботи; об'єктом - правовідносини щодо дотримання внутрішнього трудового розпорядку певного підприємства (установи), безпосереднім об'єктом - окремі елементи внутрішнього трудового розпорядку: повне і ефективне використання робочого часу;ощадлива і правильна експлуатація споруд, приміщень, обладнання, машин, матеріалів, інструментів, інвентарю; правильна організація управління процесом роботи і технологією виробництва; охорона здоров'я та життя членів трудового колективу.

Певні особливості має спеціальна дисциплінарна відповідальність державних службовців. До таких суб'єктів застосовуються заходи дисциплінарного впливу, передбачені як ст. 147 КЗпП (догана і звільнення), так і ст.14 ЗУ «Про державну службу» (попередження про неповну службову відповідальність та затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду).

Спільними підставами для застосування дисциплінарних стягнень є: невиконання або неналежне виконання службових обов'язків; перевищення повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби;здійснення вчинку, який порочить особу як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює.

Крім загальних підстав, передбачених законодавством про працю, підставою для звільнення або іншого усунення від виконання посадових функцій може бути вчинення зазначених у ст.ст.1 і 5 ЗУ «Про боротьбу з корупцією» корупційних дій з забороною займати посади в державних органах та їх апараті протягом трьох років з дня звільнення.

Невиконання покладених службових обов'язків може бути підставою для притягнення до декількох видів відповідальності, причому в основі складу проступку може лежати одне і те ж посадова дію (вчинок).

Крім того, до державних службовців можуть застосуватися більш жорсткі заходи дисциплінарного покарання, зокрема такі, які передбачені п. 1 ст. 41 КЗпП.Так, додатковою підставою розірвання трудового договору з ініціативи власника (роботодавця) або уповноваженого ним органу із службовими особами зазначених органів, крім підстав, передбачених ст. 40 КЗпП, є одноразове грубе порушення ними трудових обов'язків.

Головним недоліком правового регулювання дисциплінарної відповідальності є необхідність вдосконалення трудового законодавства. Застарілість норм КЗпП не відповідає сучасним умовам розвитку країни.

Саме тому, слід приділити значну увагу Проекту Трудового кодексу, який зараз знаходиться в процесі розробки.

2.2 Матеріальна відповідальність

Матеріальна відповідальність - один з видів юридичної відповідальності, що полягає у двосторонньому взаємному обов’язку працівника і власника або уповноваженого ним органу відшкодувати винною стороною другій стороні шкоду, заподіяну при виконанні трудових обов’язків у встановленому законом розмірі і порядку.

При заподіянні шкоди працівник відповідає перед власником, а власник - перед працівником в залежності від того, яка сторона заподіяла шкоду.

При заподіянні шкоди працівник відповідає перед власником, а власник – перед працівником в залежності від того, яка сторона заподіяла шкоду.

Згідно із трудовим законодавством власник або уповноважений ним орган зобов'язаний забезпечити здорові та безпечні умови праці, впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки і санітарно-гігієнічні умови, які запобігають виробничому травматизмові і виникненню професійних захворювань працівників (ст. 153 КЗпП). Порушення цих зобов'язань тягне настання матеріальної відповідальності власника перед працівником (ст. 11 Закону про охорону праці). Власник зобов'язаний також створити працівникам умови для забезпечення повного збереження дорученого їм майна (ст. 131 КЗпП).

З другого боку, працівник, який невиконанням або неналежним виконанням трудових обов'язків спричинив шкоду підприємству, з яким він перебуває у трудових відносинах, зобов'язаний відшкодувати цю шкоду.

Підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є скоєння стороною трудового договору винного протиправного порушення покладених на неї обов'язків, яке спричинило шкоду (майнову шкоду, трудове каліцтво або інше ушкодження здоров'я) другій стороні трудового договору.

Матеріальна відповідальність працівників регулюється главою IX КЗпП "Гарантії при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації". Серед керівних постанов у судовій практиці велике значення мають постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 р. №14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, завданої підприємствам, установам, організаціям їх працівниками" та від 31 березня 1989 року №3 "Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином і стягнення безпідставно нажитого майна".

Матеріальна відповідальність власника перед працівником за шкоду, завдану здоров'ю, регулюється Законом України про охорону праці від 14 жовтня 1992 р.; Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженнями здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 р. №472 (із змінами і доповненнями). Відшкодування шкоди проводиться незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності за дії, якими заподіяна шкода підприємству.

Суб'єктом матеріальної відповідальності може бути лише той працівник, який перебуває у трудових відносинах з підприємством, якому заподіяна шкода. При цьому вік працівника не має юридичного значення. Слід зауважити лише, що письмові договори про повну матеріальну відповідальність з неповнолітніми працівниками до 18 років укладатися не можуть. У всіх інших випадках неповнолітні працівники з 15-16 років несуть матеріальну відповідальність на загальних підставах.

Працівники, які виконують роботу на даному підприємстві на підставі цивільно-правових угод (наприклад, за договором підряду) несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, за нормами цивільного законодавства.

Характерними особливостями матеріальної відповідальності працівників є наступне: у більшості випадків розміри відшкодування встановлюються по відношенню до заробітної плати працівника (а не до розміру матеріальної шкоди); стягненню підлягає тільки пряма дійсна шкода; працівник не несе відповідальності за шкоду, яку можна віднести до категорії нормального виробничо-господарського ризику.

Матеріальна відповідальність настає тільки за пряму дійсну шкоду. Під прямою дійсною шкодою слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати. Згідно із ст.130 КЗпП не одержані або списані в доход держави прибутки не можуть включатися до шкоди, яка підлягає відшкодуванню.

Як свідчить практика, найбільш типовими випадками прямої шкоди є: недостача і знищення цінностей; витрати, понесені на відновлення майнового стану. До зайвих виплат відносяться суми штрафів, заробітної плати, премій, незаконно виплачених працівникам тощо.

Пряма дійсна шкода може бути наслідком зіпсуття чи знищення майна підприємства (обладнання, транспортних засобів та ін.); недобором грошових сум, тобто неповним отриманням підприємством грошових надходжень, які йому належали, внаслідок недбалого ставлення працівника до своїх трудових обов'язків; знецінення документів внаслідок пропущення строку позовної давності і неможливості в зв'язку з цим стягнення по документах, які підтверджують наявність заборгованості; знеціненим документом є також неналежне складений акт на прийом продукції.

Норма ст.130 КЗпП, яка передбачає відшкодування тільки прямої дійсної шкоди, є суттєвою гарантією для працівників.

Протиправною визначається така поведінка працівника, коли він не виконує свої трудові обов'язки, які передбачені законодавством, правилами внутрішнього трудового розпорядку, трудовим договором, наказами і розпорядженнями власника або уповноваженого ним органу.

Працівники несуть відповідальність лише за заподіяну ними шкоду. Це означає, що відповідальність наступає тільки за шкоду, яка знаходиться у прямому причинному зв'язку з діями (бездіяльністю) працівника. Для встановлення причинного зв'язку у випадку необхідності на підприємстві утворюється спеціальна комісія або призначається експертиза.

Працівник визнається винним у заподіянні шкоди, якщо протиправне діяння (дія або бездіяльність) скоєно ним умисно або з необережності.

За загальним правилом обов'язок доказування вини працівника лежить на власникові або уповноваженому ним органі. Винятки складають випадки, коли відшкодування шкоди покладається на матеріально відповідальних працівників, які отримали цінності за разовими документами. Ці працівники вважаються винними, поки самі не доведуть протилежне - свою не винуватість у виникненні шкоди.

Законодавство передбачає обставини, які виключають матеріальну відповідальність: заподіяння шкоди в результаті нормального виробничо-господарського риску, крайньої необхідності і необхідної оборони.

Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно відшкодувати її повністю або частково, або із згоди власника передати рівноцінне майно чи поправити пошкоджене.

Види матеріальної відповідальності і порядок відшкодування шкоди.

Трудове законодавство передбачає два види матеріальної відповідальності: обмежену і повну.

Обмежена матеріальна відповідальність полягає в обов'язку працівнику відшкодувати заподіяну шкоду у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Це універсальний вид матеріальної відповідальності, який застосовується завжди, коли законом не встановлюється інше (ст.132 КЗпП).

Згідно із КЗпП обмежену матеріальну відповідальність несуть працівники за псування або знищення з необережності матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством працівникові у користування (п.1 ст.133 КЗпП). На підставі п.1 ст.133 КЗпП несуть відповідальність працівники, які допустили шкоду в ході трудового процесу.

Обмежену матеріальну відповідальність у межах середнього місячного заробітку несуть службові особи (майстри, технологи), якщо шкода від зіпсуття або знищення через недбалість зазначених цінностей заподіяна внаслідок їх неправильних службових дій (бездіяльності) (ст.133 КЗпП). Відповідальність у тому ж розмірі за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів покладається на працівника, якщо названі цінності були видані йому в користування у зв'язку з виконанням трудових обов'язків.

За випуск недоброякісної продукції службові особи, зазначені у ст.147 Кримінального кодексу України, можуть притягатись до кримінальної відповідальності, але це не звільняє їх від матеріальної відповідальності.

Страницы: 1, 2, 3