Чистий прибуток − частина загального прибутку підприємства, яка залишається у розпорядженні підприємства після сплати до бюджету податків та відрахувань, сплати штрафних санкцій та ін.

Рис. 1.1. Види самофінансування

Відповідно до чинного законодавства кошти засновників, інвестовані у капітал підприємства, прирівнюються до власних. Ці кошти, спрямовані за цільовим призначенням, не оподатковуються, і тому, практично нічим, не відрізняються від чистого прибутку.

Амортизаційні відрахування відображають у грошовій формі вартість зносу основних фондів. Розглядаючи амортизаційні відрахування в контексті валового самофінансування, їх можна прирівнювати до валового прибутку. В цілому це справедливо, адже амортизаційні відрахування є відшкодованими раніше витраченими прибутками підприємства на створення і придбання позаобігових активів, які амортизуються.

Під чистим самофінансуванням необхідно розуміти саме чистий прибуток підприємства у вигляді фондів спеціального призначення, а не всієї частини прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства.

Реінвестування прибутків у підприємство реалізується за кількома напрямками.

Традиційним напрямком є створення за рахунок нерозподіленого прибутку фінансового резерву (резервного капіталу), що приєднується до капіталу підприємства (акціонерного товариства). Такі резерви створюються відповідно до чинного законодавства або засновницьких документів підприємства (товариства).

Таким чином, мова йде про формування і використання грошового потоку підприємства, отриманого від виконання основної діяльності, та інших фінансових ресурсів, які прирівнюються до власних (рис. 1.2.).

Рис. 1. 2. Валове і чисте самофінансування у системі фондів грошових підприємства

Фінансові ресурси, що спрямовуються на поповнення капіталу підприємства, обраховують у вигляді грошового потоку (cash flow):

КФ = A м + (В − (С + A м) − Ф х П м) 􀂂 (1 − П п), де (1)

КФ − грошовий потік (cash flow);

В − виручка від реалізації продукції;

С − витрати на виробництво продукції без амортвідрахувань;

Ф − вартість основних фондів;

П м − ставка податку на майно;

П п − ставка податку на прибуток;

А м − амортизаційні відрахування.

Пов’язувати такий показник із самофінансуванням дозволяє його елементна база, що складається із власних фінансових ресурсів.

Тим не менше, розрахований розмір грошового потоку за такою спрощеною схемою не може відображати реальний розмір надходжень підприємств.

По-перше, визначення грошового потоку, побудованого лише на надходженнях (виручки) від основної діяльності підприємства, що не характерно для більшості підприємств.

По-друге, методика розрахунку грошового потоку повинна завжди бути адаптованою до реальних економічних умов.

Тому обчислення розміру грошового потоку (нетто-надходжень) відповідно до вимог чинного національного законодавства матиме такий вигляд:

КФ = Aм + (Чд − Сп) + По + Кз − (Мр * Пмр) −      (2)

− (Фн * Пмн) − Іп − (Пдо * Пп), де

Чд − чистий дохід, отриманий від продажу продукції;

Сп − сума повних витрат на виробництво і продаж

продукції;

Мр − рухоме майно (наземні транспортні засоби);

Пмр – ставка податку на рухоме майно;

Фн − вартість основних фондів (нерухоме майно);

Пмн – ставка податку на нерухоме майно;

Іп − інші платежі з прибутку (плата за землю, погашення довгострокових кредитів тощо);

Пдо − прибуток до оподаткування;

По − інші прибутки;

Кз − кошти засновників (акціонерів), спрямованих на збільшення капіталу підприємства.

Спрямування грошового потоку використовується не тільки на поповнення основного (основних фондів, нематеріальних активів, незавершеного капітального будівництва і довгострокових фінансових вкладень) й обігового капіталу, а й на фінансування витрат, безпосередньо не

 пов’язаних із звичайною діяльністю підприємства.

При використанні фінансових ресурсів на забезпечення життєво важливих сфер діяльності підприємства випадає з поля зору залучення значної їх частини, яка спрямовується на обслуговування основного та обігового капіталів (рис. 1.3.).

Рис. 2. 3. Джерела фінансування витрат на обслуговування капіталу підприємства

Збільшивши свій майновий стан за рахунок введення в експлуатацію основних фондів підприємства, незалежно від рівня прибутковості, виникають або збільшуються відповідні зобов’язання щодо сплати податку за

володіння рухомим (транспортними засобами) і нерухомим майном, а також плати за користування земельною ділянкою, на якій воно розміщене. За таких умов підприємство змушене узгоджувати, в першу чергу, напрямки використання амортизаційного фонду: фінансування інвестиційного проекту і фінансування витрат, пов’язаних із обслуговуванням володіння майновим комплексом.

Обслуговування основного капіталу може перекладатись і на собівартість продукції. Експлуатація персональних комп’ютерів, засобів зв'язку, оргтехніки та аналогічних основних фондів, пов’язана із комплексом додаткових затрат (розхідні матеріали, оплата обслуговування апаратів тощо), в значній мірі чинить додаткове навантаження на собівартість товарної продукції.

Функції самофінансування.

1. Фінансове забезпечення відтворення необігових активів підприємств.

2. Підтримування розміру обігового капіталу і фінансування його приросту.

3. Фінансування витрат, пов’язаних з обслуговуванням основного й обігового капіталу в процесі діяльності підприємства.

Найважливішою умовою ефективного функціонування підприємств є забезпечення принципу самофінансування – здійснення господарської, фінансової та інвестиційної діяльності за рахунок власних і прирівняних до власних ресурсів.

Коефіцієнт самофінансування розраховується таким чином:

Кс = (П + А): (К + З), де (3)

Кс – коефіцієнт самофінансування;

П – прибуток, який направляється у фонд нагромадження, грн.;

А – амортизаційні відрахування, грн.;

З – залучені кошти (читай залучені кредитні ресурси), грн.;

К – кредиторська заборгованість, грн.

При дослідженні самофінансування варто оперувати, насамперед, власними фінансовими ресурсами, включаючи ресурси, які підприємство отримує на безповоротній основі (кошти вищестоящих холдінгових і акціонерних товариств, асигнування з бюджету, кошти фондів підтримки підприємництва тощо), інвестиції, які надаються підприємствам у формі фінансової або іншої участі в статутному капіталі або прямих грошових вкладень.

Показники рівня самофінансування на підприємстві повинні враховувати різну економічну природу ресурсів, які спрямовуються на забезпечення розширеного відтворення. Тому, для оцінки можливостей формування підприємством фінансових ресурсів доцільно використовувати такі показники: коефіцієнт самофінансування; коефіцієнт самофінансування підприємства за рахунок внутрішніх джерел; коефіцієнт самофінансування підприємства за рахунок позикових ресурсів.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5