У постанові судді про повернення справи на додаткове розслідування недопустимо вирішувати наперед питання про формулювання й обсяг обвинувачення, його доведеність, кваліфікацію вчиненого, достовірність того чи іншого доказу чи переваги одних доказів перед іншими[26].

Повертаючи справу на додаткове розслідування, суд зобов’язаний вирішити питання про запобіжний захід щодо обвинуваченого. У випадку обрання підсудному запобіжного заходу - взяття під варту - в постанові про призначення справи до судового розгляду належить мотивувати рішення про обрання такого запобіжного заходу, а копію цієї постанови надсилати до відповідних установ, яким належить її виконати, і установ, де буде утримуватися підсудний. Ці установи повинні бути зазначені в постанові, винесеній за результатами попереднього розгляду.

Копія постанови протягом трьох діб після її винесення надсилається сторонам. Судді мають враховувати, що у постановах з попереднього розгляду справи належить зазначати, чи підлягають оскарженню постанови, який існує порядок і строк їх оскарження у випадках, коли таке оскарження передбачено КПК. Постанови про повернення справи на додаткове розслідування, (статті 246, 248 КПК) можуть бути оскаржені всіма учасниками процесу. При цьому законом не передбачено оскарження постанов про відмову в поверненні справи на додаткове розслідування чи про відмову в закритті справи.

На постанову протягом семи діб з дня її винесення сторони можуть подати апеляції до апеляційного суду, а якщо справа розглядається по першій інстанції апеляційним судом - касаційні подання чи скарги до касаційного суду[27].

Значна частина кримінальних справ, направлених судами на додаткове розслідування, стає предметом розгляду апеляційної та касаційної інстанцій. В цьому також є певний інтерес окремих учасників процесу, який полягає в можливості в такий спосіб затягнути розгляд справи, віддалити момент її вирішення[28]. Як свідчить судова практика, а також статистичні дані, судові рішення приблизно в 10 % справ, повернених на додаткове розслідування, скасовуються. Тобто і в тих справах, що направлені на додаткове розслідування, і в тих, що повернені на новий судовий розгляд, суди як першої, так і апеляційної чи касаційної інстанції діють упереджено стосовно пред’явленого особі обвинувачення, оскільки вони хоч і опосередковано, але все ж таки дають оцінку достатності і допустимості доказів, законності чи незаконності певних процесуальних рішень та дій.

Постанови місцевих судів про повернення справи на додаткове розслідування й ухвали апеляційних судів щодо них, а також ухвали апеляційних судів, якими скасовано вироки місцевих судів з поверненням справи на нове розслідування чи новий судовий розгляд, у касаційному порядку (визначеному в ч. 2 ст. 383 і ч. 2 ст. 386 КПК (1003-05) не переглядаються як такі, що не перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Хоч відповідно до КПК України і постанов Пленуму Верховного Суду України суд, повертаючи кримінальну справу на додаткове розслідування, не має права давати оцінку доказам, але ця оцінка фактично дається самим фактом повернення справи на додаткове розслідування, аналізом доказів, підданням критиці певних процесуальних рішень і дій чи бездіяльності органів дізнання та досудового слідства[29]. Без цього не можна уявити зміст постанови чи ухвали суду про повернення справи на додаткове розслідування. Така оцінка фактично дається й апеляційною та касаційною інстанціями як при залишенні судового рішення про повернення справи на додаткове розслідування без зміни, так і при його скасуванні.

Зокрема, залишаючи таке судове рішення без зміни, апеляційний чи касаційний суд, фактично діючи упереджено, задовго до постановлення вироку підтверджує, що доказів недостатньо для обвинувачення особи або вони сумнівні з точки зору порядку їх одержання. І навпаки, скасовуючи таке судове рішення, апеляційний чи касаційний суд тим самим задовго до постановлення вироку стверджує, що сумнівів у справі немає. Зрозуміло, сумнівів щодо доказовості й обґрунтованості обвинувачення.

Таким чином, повернення справи судом на додаткове розслідування - наболіле питання вітчизняного кримінального процесу і його скасування є нагальною потребою.

додатковий розслідування справа суддя

ВИСНОВКИ

Таким чином, в результаті дослідження було з’ясовано, що суддя з власної ініціативи чи за клопотанням прокурора, обвинуваченого, його захисника чи законного представника, потерпілого, позивача, відповідача або їх представників своєю постановою повертає справу на додаткове розслідування у випадках:

- коли під час порушення справи, провадження дізнання або досудового слідства були допущені такі порушення вимог КПК, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду;

- якщо необхідно притягнути інших осіб до кримінальної відповідальності;

- якщо необхідно перекваліфікувати дії обвинуваченого за статтею КК, яка передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин, чи для пред’явлення йому обвинувачення, яке до цього не було пред’явлено.

Відповідно до встановленого в Україні порядку кримінального судочинства досудове провадження у справі покликане служити цілям повного й об’єктивного судового розгляду справи. Внаслідок слідчих дій, які провадяться в ході досудового слідства, встановлюється і досліджується більшість доказів у справі. Важливо, що окремі слідчі дії можуть провадитися лише на цій процесуальній стадії. Саме при досудовому провадженні у справі формується обвинувачення, яке стає предметом судового розгляду, і визначаються його межі. Всі суб’єкти досудового провадження у справі мають відповідні права та обов’язки. Конституційні засади судочинства передбачають обов’язковість дотримання процедур кримінального переслідування як гарантію процесуальних прав учасників кримінального судочинства.

Суд, повертаючи справу на додаткове розслідування у разі неповноти та неправильністі досудового слідства, фактично вступає в процесуальні стосунки із слідчим, хоч за логікою КПК він повинен мати такі стосунки лише з прокурором. Цим порушується конституційна норма про те, що нагляд за досудовим слідством здійснює прокурор, а не суд. Даючи слідчому вказівки, які обставини дослідити і які слідчі дії слід здійснити, щоб ліквідувати неповноту слідства, суд підміняє прокурора, його функцію нагляду за досудовим слідством.

Виходячи зі статей 62, 129 Конституції України та кореспондуючих їм положень ст. 6 Конвенції правосуддя за самою своєю суттю може визнаватися таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості та забезпечує ефективне відновлення в правах. За змістом чинного КПК людина фактично багато разів може переходити із статусу підсудного в статус обвинуваченого і знову в статус підсудного, не знаючи, коли буде по суті вирішена справа. Це типовий спосіб затягування вирішення справи, її зупинення.

Інститут повернення судом кримінальної справи на додаткове розслідування фактично є перепоною на шляху застосування основних засад судочинства - про доступ громадян до правосуддя і розумні строки його здійснення. Наслідки існування цього інституту бувають надзвичайно негативними. Зі справ, що поверталися судом на додаткове розслідування, повторно направлялися в суд з обвинувальним висновком приблизно 80 % і з постановою про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами - приблизно 10 %. Як показують факти, основними причинами помилок та порушень вимог чинного законодавства є недостатній професійний рівень працівників дізнання та слідства, неналежне знання матеріального та процесуального законодавства, несумлінне ставлення окремих дізнавачів і слідчих до виконання професійних обов’язків, а в деяких випадках - свідоме порушення кримінально-процесуальних норм, відсутність дійового контролю за роботою дізнавачів та слідчих з боку керівництва органів внутрішніх справ і прокуратури, безвідповідальність. Все це призводить до зниження ефективності роботи правоохоронних органів, оскільки злочини розкриваються несвоєчасно, розслідування їх невиправдано затягується, обвинувачені безпідставно тримаються тривалий час у слідчих ізоляторах, у зв’язку з допущеними порушеннями норм КПК в процесі розслідування справ значна їх частина із судового засідання повертається на додаткове розслідування, що, в свою чергу, призводить до поширених порушень гарантованих Конституцією України прав і свобод громадян.

Звичайно, намагання побудувати сучасну систему кримінальної юстиції без зміни застарілої доктрини кримінального судочинства, «докорінного» реформування правоохоронних органів, удосконалення форм діяльності по розслідуванню злочинів є лише спробами «законсервувати» існуючу її модель, яка за півстоліття свого функціонування практично повністю «вичерпала себе». Саме тому питання її кардинальної перебудови є вкрай важливими та потребує вирішення шляхом поступового й обґрунтованого удосконалення правової бази держави, приведення її у належний стан.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Нормативно-правові акти та законопроекти

1. Конституція України прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. Із змінами, внесеними Законом України № 2222-ІV від 8 грудня 2004 року.

2. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 року. // Сторiнка «Законодавство України».

3. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VІ.

4. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року «Про практику застосування кримінально-процесуального законодавства при попередньому розгляді кримінальних справ у судах першої інстанції».

5. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 11 лютого 2005 р. № 2 «Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування» // Вісник Верховного Суду України. – 2005. - №3.

6. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 12 від 23.12.2005 р. «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» // Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах / За заг. ред. В.Т. Маляренка. – К.: Юрінком Інтер, 2007.

7. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, що регулює закриття кримінальних справ» (узагальнення Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України) // Вісник Верховного Суду України. – 2004. - № 2.

2. Монографії, статті, навчальні та практичні посібники

1. Бабаева А.В. Реализация принципов уголовного процесса в стадии предварительного рассмотрения уголовного дела судьей // Проблеми законності. – 2003 – Вип. 64. – X., 2003. – С. 132.

2. Бозров В. Стадия назначения судебного заседания // Российская юстиция. – 1996. - №3. - С.48-49

3. Бринцев В.Д. Шляхи подальшого реформування судочинства з метою забезпечення належної дії Закону України «Про судоустрій України»/ В.Бринцев// Право України. – 2002. - № 10. – С.56-58.

4. Владимиров Л. Е. Учение об уголовных доказательствах. Тула: Автограф, 2000. - 464 с.

5. Глобенко Г.І. Проблемні питання закриття кримінальної справи суддею у стадії попереднього розгляду // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. – 2006. – Вип. 33. – С. 97-100.

6. Государський В.Ф. Марітчак Т.М. Виявлення та виправлення помилок у кваліфікації злочинів під час розгляду справи судом у першій інстанції // Життя і право. – 2004. - №1.- С. 13 - 16.

7. Грошевой Ю.М. Досудове розслідування кримінальний справ: навч.- прак. посіб./Ю.М.Грошевой, В.В.Вапнярчук, О.В.Капліна, О.Г.Шило; за аг.ред.Грошевого. – Х.: Фінн, 2009. – С.362 -374.

8. Гуськова А. Каким должно быть предание суду// Российская юстиция. – 2002. - №2. - С. 43 - 44.

9. Зубар В. Національне кримінально-процесуальне законодавство та Європейська конвенція з прав людини і основних свобод // Право України. – 2004. - №8. - С. 93 - 95.

10. Игошин В. Обжалование судебных решений, принятых на предварительном слушании // Законность. – 2005. - №9. - C.41-42;

11. Капліна О. В. Слідчі дії // Досудове розслідування кримінальних справ / за заг. ред. Ю. М. Грошевого : навч.-практ. посіб.; / Ю. М. Грошевой, В. В. Вапнярчук, О. В. Капліна, О. Г. Шило – Х. : Фінн, 2009. – С. 57-129.

12.Капліна О. В. Логіко-структурні дефекти системи кримінально-процесуального права та шляхи їх подолання // Досудове слідство: проблемні питання та шляхи їх вирішення : мат. наук.-практ. конф., підгот. Ін-том підготовки слідчих кадрів для СБУ у складі Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого, 1 черв. 2007 р. – Х.: НЮАУ, 2007. – С. 60-64.

13. Ковальчук С.О. Визнання суддею у стадії попереднього розгляду справи доказів недопустимими та їх виключення з дослідження за клопотанням сторони захисту // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства: збірник наукових статей. – Івано-Франківськ, 2007. - Вип. Х\/ІІІ. – С. 235-241.

14. Ковальчук С.О. Право захисника заявляти клопотання та його реалізація в стадії попереднього розгляду справи суддею // Адвокат. – 2007. - №11-12. – С. 39-41.

15.Кримінально-процесуальний кодекс України:наук.-прак.комент./за аг.ред.В.Т.Маляренка, В.Г. Гончаренка. – Вид. 5-те, переробл. І допов. – К.: Юрисконсульт: КНТ, 2008. – С.96. – 104, 500-526.

16. Кримінальний процес: підручник/ за ред.. Ю.М. Грошевого та О.В. Капліної. – Х.: Право, 2010. – 608 с.

17.Кримінальний процес України: Підручник / Коваленко Є.Г., Маляренко В.Т. – К., 2004. - С. 115.

18. Кузьмина О.В. Возвращение уголовных дел на дополнительное расследование из стадии предания суду. – Ленинград, 1987. - 228 с.

19. Луцик В. Реалізація інституту повернення кримінальної справи прокурору в законодавстві зарубіжних кран // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали ХІІІ регіон. наук.-практ. конф. (8-9 лют. 2007р.; Львів) / Львів: ЛНУ, 2007. – С.12 -13.

20. Маляренко В. Т. Щодо повернення судом кримінальної справи на додаткове розслідування та прокурору // Вісник Верховного Суду України. - 2004. - №6 – С.2 -13.

21. Маляренко В.Т. Перебудова кримінального процесу України в контексті євростандартів: Монографія. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 512 С.

22. Маляренко В. Найпоширеніші помилки та порушення законів, які допускаються при провадженні дізнання і попереднього слідства // Право України. – 2001. - № 3. -с.17-18.

23. Мікулін В. Кубрак П. Попередній розгляд справи суддею: підстави повернення справи на додаткове розслідування // Підприємництво, господарство і право. – 2002. - №12. – С.122-123.

24. Михайлишин О.Р. Виявлення й усунення слідчих помилок при попередньому розгляді кримінальної справи/ О.Р.Михайлишин//Унів.наук.зап. - Хмельницький: Вид-во Хмельниц. Ун-ту упр. Та права, 2007. - № 1. – С. 224-231.

25. Михайлова Т.А. Предание суду в советском уголовном процессе.– М., 1981. – 192 с.

26. Міщенко С.М. Проблемні питання повернення справ на додаткове розслідування // Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи. – К. – Харків, 2002. – С. 84-85.

27. Назаров В. В., Омельяненко Г. М. Кримінальний процес Украї ни. –К.: Юридична думка, 2005. – 560с.

 28. Нечипорук С.В. Принцип участі громадян у здійсненні правосуддя та поєднання колегіального і індивідуального порядку розгліду справ/ С.Нечипорук// Право України. – 2003. - № 11. – С. 82-85.

29.  Оверчук С.В. Значення інституту підсудності в кримінальному судочинстві/ С.В.Оверчук// Часоп.Київ.ун-ту права. – 2002. - № 1. – С.72-75.

30. Омельяненко Г. Щодо інституту направлення справи на додаткове розслідування у кримінально-процесуальному законодавстві України // Право України. – 2000. - №4. - С.54-57.

31. Павлишин А. А., Солдатенко А. В. Проблеми оскарження рішення суду (судді) про взяття під варту, прийнятого на судових стадіях Життя і право. – 2004. – № 1. – С. 62-64.

32. Прилуцький С. Допустимість доказів: сучасність та перспективи кримінального процесу України // Право України. – 2006. – № 4. – С. 86-87.

33. Попелюшко В.О. Судовий розгляд кримінальної справи: навч.посіб./ В.О.Попелюшко. – К.: Кондор, 2006. – С.8-41.

34. Павлюкова Т. Розгляд скарг на дії та рішення слідчого у стадії попереднього розгляду справи суддею Право України. – 2005. - №10.

35. Смирнов М. Дистанційне кримінальне судочинство: реальність та перспективи // Бюлетень Міністерства юстиції України К 9 (35) 2004 – С.15.

36. Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: Підручник. 4-те вид., доп. і переробл. - К.: Видавництво А.С.К., 2003. - 1120 с.

37. Фріс П.Л. Малеєв А.Ю. До питання про зміст стадії попереднього розгляду кримінальних справ Адвокат. – 2006. - №10. – С. 3-6.

38. Чувилев В. Будников В. Рассмотрение судом жалоб на действия органов предварительного расследования // Советская юстиция. -1984.- №4.- С.57-59.

39. Юркевич Н. К вопросу о характере деятельности судьи при прекращении уголовного дела в предварительном слушании Уголовное право. – 2003. - №4. - С. 82

40. Юркова Г.В. Чи відповідає інститут додаткового розслідування Конституції України Право України. – 2000. - №1.- С. 79-81

[1] Попелюшко В.О. Судовий розгляд кримінальної справи: навч.посіб./ В.О.Попелюшко. – К.: Кондор, 2006. – С. 11.

[2] Капліна О. В. Слідчі дії // Досудове розслідування кримінальних справ / за заг. ред. Ю. М. Грошевого: навч.-практ. посіб.; / Ю. М. Грошевой, В. В. Вапнярчук, О. В. Капліна, О. Г. Шило – Х. : Фінн, 2009. – С. 57.

[3] Попелюшко В.О. Судовий розгляд кримінальної справи: навч.посіб./ В.О.Попелюшко. – К.: Кондор, 2006. – С. 14.

[4] Грошевой Ю.М. Досудове розслідування кримінальний справ: навч.- прак. посіб./Ю.М.Грошевой, В.В.ВАпнярчук, О.В.Капліна, О.Г.Шило; за аг.ред.Грошевого. – Х.: Фінн, 2009. – С.362.

[5] Маляренко В. Т. Щодо повернення судом кримінальної справи на додаткове розслідування та прокурору // Вісник Верховного Суду України. - 2004. - №6 – С.2 -13.

[6] Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 року. // Сторiнка "Законодавство України" ст.368.

[7] Кримінальний процес: підручник/ за ред.. Ю.М. Грошевого та О.В. Капліної. – Х.: Право, 2010. – 608 с.

[8] Маляренко В.Т. Перебудова кримінального процесу України в контексті євростандартів: Монографія. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 512 С.

[9] Бринцев В.Д. Шляхи подальшого реформування судочинства з метою забезпечення належної дії Закону України «Про судоустрій України»/ В.Бринцев// Право України. – 2002. - № 10. – С.56.

[10] Постанова Пленуму Верховного Суду України від 11 лютого 2005 р. № 2 “Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування”  п.13 // Вісник Верховного Суду України. – 2005. - №3.

[11] Маляренко В. Найпоширеніші помилки та порушення законів, які допускаються при провадженні дізнання і попереднього слідства // Право України. – 2001. - № 3. -с.17.

[12] Маляренко В. Найпоширеніші помилки та порушення законів, які допускаються при провадженні дізнання і попереднього слідства // Право України. – 2001. - № 3. -с.17.

[13] Грошевой Ю.М. Досудове розслідування кримінальний справ: навч.- прак. посіб./Ю.М.Грошевой, В.В.ВАпнярчук, О.В.Капліна, О.Г.Шило; за заг.ред. Грошевого Ю.М.. – Х.: Фінн, 2009. – С.368.

[14] Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: Підручник. 4-те вид., доп. і переробл. - К.: Видавництво А.С.К., 2003. - 678 с.

[15] Маляренко В. Т. Щодо повернення судом кримінальної справи на додаткове розслідування та прокурору // Вісник Верховного Суду України. - 2004. - №6 – С.11.

[16] Мікулін В. Кубрак П. Попередній розгляд справи суддею: підстави повернення справи на додаткове розслідування // Підприємництво, господарство і право. – 2002. - №12. – С.122.

[17] Кримінальний процес України: Підручник / Коваленко Є.Г., Маляренко В.Т. – К., 2004.  - С. 115.

[18] Міщенко С.М. Проблемні питання повернення справ на додаткове розслідування // Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи. – К. – Харків, 2002. – С. 84.

[19]Михайлишин О.Р. Виявлення й усунення слідчих помилок при попередньому розгляді кримінальної справи/ О.Р.Михайлишин//Унів.наук.зап. – Хмельницький: Вид-во Хмельниц. Ун-ту упр. Та права, 2007. - № 1. – С. 224.

[20] Прилуцький С. Допустимість доказів: сучасність та перспективи кримінального процесу України // Право України. – 2006. – № 4. – С. 86-87.

[21] Маляренко В. Т. Щодо повернення судом кримінальної справи на додаткове розслідування та прокурору // Вісник Верховного Суду України. - 2004. - №6 – С.8.

[22] Юркова Г.В. Чи відповідає інститут додаткового розслідування Конституції України // Право України. – 2000. - №1.- С. 79.

[23]  Там само.

[24] Павлюкова Т. Розгляд скарг на дії та рішення слідчого у стадії попереднього розгляду справи суддею // Право України. – 2005. - №10. - С.19.

[25] Ковальчук С.О. Визнання суддею у стадії попереднього розгляду справи доказів недопустимими та їх виключення  з дослідження за клопотанням сторони захисту // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства: збірник наукових статей. – Івано-Франківськ, 2007. - Вип. Х\/ІІІ. – С. 235.

[26] Юркевич Н. К вопросу о характере деятельности судьи при прекращении уголовного дела в предварительном слушании // Уголовное право. – 2003. - №4. - С. 82

[27] Луцик В. Реалізація інституту повернення кримінальної справи прокурору в законодавстві зарубіжних кран // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали ХІІІ регіон. наук.-практ. конф. (8-9 лют. 2007р.; Львів) / Львів: ЛНУ, 2007. – С.12 -13.

[28] Кримінально-процесуальний кодекс України:наук.-прак.комент./за аг.ред.В.Т.Маляренка, В.Г. Гончаренка. – Вид. 5-те, переробл. І допов. – К.: Юрисконсульт: КНТ, 2008. – 523 c..

[29] Ковальчук С.О. Визнання суддею у стадії попереднього розгляду справи доказів недопустимими та їх виключення  з дослідження за клопотанням сторони захисту // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства: збірник наукових статей. – Івано-Франківськ, 2007. - Вип. Х\/ІІІ. – С. 241.