Курсовая работа: Загальна характеристика господарських зобов'язань

Курсова робота

Предмет: Господарське право

Тема: Загальна характеристика господарських зобов’язань

План

Вступ

1. Поняття та підстави виникнення господарських зобов’язань. Види господарських зобов’язань

2. Поняття та ознаки господарського договору

3 Види господарських договорів, їх характеристика

4. Відповідальність за невиконання, неналежне виконання договірних зобов’язань

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Вступ

Створення гармонійної та ефективної системи господарського законодавства України є одним з найважливіших напрямів розвитку української правової системи в умовах становлення соціальне орієнтованої ринкової економіки. Оскільки одним з головних завдань господарського законодавства є координація дій суб'єктів господарювання, то нормам, що регулюють договірні відносини у сфері господарювання, має належати чільне місце в системі господарського права.

В умовах ринкової економіки господарський договір є основним засобом організації відносин між суб'єктами господарювання і важливим інструментом правової організації господарського життя суспільства в цілому. Як гнучкий правовий регулятор, він дає змогу враховувати специфіку окремого господарського зв'язку та узгодити його з типізованими моделями організації господарських зв'язків того чи іншого виду, а також із загально нормативним режимом правового регулювання.

В останні роки в науковій юридичній літературі України теоретичні питання господарського договору не були предметом комплексного, цілісного вивчення. Проте розроблення доктринального поняття господарського договору, видів та способів його укладання, а також використання теоретичних здобутків у процесі правотворення є надзвичайно важливими, оскільки від того, наскільки чітко окреслено межі договорів, які мають назву господарських, залежать якість та адекватність правового регулювання господарської діяльності, ефективність застосування норм права юрисдикційними органами. В умовах конкурентного, ринкового середовища широко розповсюджене укладання господарських договорів на біржах, аукціонах, конкурсах, проте ці питання майже не висвітлені в українському правознавстві. Перехід від планово-розподільчої до ринкової економіки в Україні, трансформація відносин власності, розвиток різноманітних організаційно-правових форм господарювання зумовлюють необхідність нових підходів до нормативно-правового регулювання господарських договорів та його теоретичного обґрунтування. З початку 90-х років «жорсткий» нормативний режим господарських договорів почав поступово перетворюватися на такий, в якому гармонійно поєднувалися б диспозитивні та імперативні засади правового регулювання. Проте в чинному законодавстві України існують суттєві білі плями у правовому регулюванні господарських договірних відносин, які зумовлюють потребу в подальшому дослідженні теоретичних питань господарського договору та розробці на цій основі науково обґрунтованих рекомендацій щодо розвитку спеціального законодавства про господарські договори.

Необхідність дослідження особливостей господарського договору як правової форми господарських зв'язків між суб'єктами господарювання викликана й тим, що в останні роки з розвитком підприємництва, закріпленням у законодавстві принципів недоторканності власності та свободи договору в правознавстві досить поширеною стала думка про те, що господарський договір є різновидом звичайного цивільно-правового договору, а поділ договорів на цивільно-правові та господарські неадекватний сучасним суспільним відносинам. Причинами цього є, зокрема, уявлення про господарський договір лише як про специфічний «атрибут» планово-розподільчої економіки, який несумісний з ринковими відносинами та принципами свободи підприємницької діяльності та необґрунтоване ототожнення публічних інтересів з інтересами тоталітарної держави. Внаслідок цього в Україні існує недооцінка публічно-правових засад регулювання господарської діяльності, хоча досвід країн з розвинутою економікою свідчить про існування детальної регламентації з боку держави тих господарських правовідносин, які зачіпають інтереси суспільства в цілому. Специфічне правове регулювання господарських договорів має виходити не з того, знаходяться суб'єкти господарювання у відносинах диспозитивності чи підпорядкування, а з того, на досягнення якої саме мети спрямовані їхні дії. Цією метою має бути певний суспільно-корисний результат господарювання, тобто задоволення потреб всього суспільства в певних матеріальних та нематеріальних благах. Це, в свою чергу, зумовлює необхідність застосування публічно-правових регуляторів господарської діяльності. Передумовою пошуку оптимального регулювання господарських договорів, на нашу думку, є те, що в умовах ринку автономія суб'єктів господарювання і державне регулювання, приватні й публічні інтереси повинні ефективно взаємодіяти.

Теоретичні проблеми правового регулювання господарських договорів були предметом тривалої дискусії в радянському правознавстві. Проте в сучасному українському правознавстві ці питання знаходилися поза увагою науковців і висвітлювалися хіба що в деяких наукових статтях. Та цілком очевидним є те, що в умовах становлення нової системи господарювання питання поняття господарського договору, класифікації видів, його суттєвих ознак, порядку укладання наповнилися новим змістом та потребують нових, творчих підходів до їх теоретичного осмислення та юридичного аналізу. Хоча за роки незалежності в Україні прийнято чимало законодавчих актів, які певною мірою регулюють і договірні відносини у сфері господарювання, проте господарське законодавство в цій частині потребує подальшого удосконалення.

Важливість теоретичного розроблення питань, пов'язаних із договірним регулюванням відносин, зумовлена не лише відсутністю достатньої кількості монографічних досліджень із цих питань у правовій науці, а й потребами юридичної практики. Проблемами договірних відносин у різні часи переймалися як російські цивілісти, такі як Ю.К. Толстой, О.С. Йоффе, Г.Ф. Шершеневич, так і вітчизняні – О.В. Дзера, В.В. Луць. О.А. Підопригора, О.О. Підопригора, А.С. Довгерт, Д.В. Боборова, В.А. Кройтор, Р.Б. Шишка, Я. М. Шевченко, С.О. Сліпченко та ін.

Актуальність вибраної теми полягає в тому, що в умовах ринкової економіки господарські договори є основним регулятором взаємовідносин між виробниками і споживачами, відносин у сфері розподілу і перерозподілу матеріальних благ, забезпечуючи вільний і оптимальний розвиток усіх форм власності, підприємництва і торгівлі.

Об’єктом дослідження курсової роботи є поняття та класифікація господарських договорів. Предметом дослідження є особливості та правове регулювання визначення, ознак та видів господарських договорів.

Методологічну основу курсової роботи складають сукупність принципів, загальнонаукових і спеціально-галузевих методів правового пізнання дійсності.

Головною метою курсової роботи є вивчення особливостей господарських зобов’язань. Перед нами поставлені наступні завдання:

1. Визначити поняття та підстави виникнення господарських зобов’язань, їх види;

2. Проаналізувати особливості поняття та ознаки господарського договору;

3. Навести специфіку відповідальність за невиконання, неналежне виконання договірних зобов’язань.

Поставлені завдання зумовили наступну структуру курсової роботи: вступ, три розділи, висновки, список використаної літератури.

1. Поняття та підстави виникнення господарських зобов’язань.

Види господарських зобов’язань

Зобов'язання в загальному вигляді являє собою взаємовідносини учасників економічного обігу (товарообміну), урегульованої нормами зобов'язального права, тобто е одним із різновидів господарських правовідносин. Господарські зобов'язання – одна з передумов господарської діяльності, оскільки в їхніх межах реалізується господарський обіг – процес переміщення товарів (результатів виконаних робіт, наданих послуг) із сфери виробництва у сферу розподілу та обміну і через неї – у сферу споживання. У формі господарських зобов'язань здійснюються також і організаційно-господарські дії.

Термін «зобов'язання» виник у цивільному праві. Однак особливості господарської діяльності та її правового регулювання дозволяють окремо виділяти саме господарські зобов'язання, оскільки учасники відповідних відносин, крім звичної координації своїх дій, мають зважати на субординацію – необхідність формувати свою волю в рамках, установлених державою. Зобов'язання перетворюється з цивільно-правових майнових правовідносин в правовідносини майново-управлінські, тобто регульоване господарським правом відповідно до специфіки його предмета.[1]

На відміну від цивільно-правового господарське зобов'язання має такі специфічні риси: по-перше, відрізняється суб'єктний склад, оскільки цивільне зобов'язання припускає участь суб'єктів, які характеризуються юридичною рівністю та автономією волі, а в господарських відносинах автономія волі ослаблена впливом держави, що захищає публічні інтереси; по-друге, на умови господарських зобов'язань має більший вплив «ділова практика"», що певним чином уніфікує ці умови, а також міжнародне приватне право; по-третє, держава стимулює певні дії підприємців через введення економічних пільг, квот тощо; по-четверте, на дії господарюючих суб'єктів має вплив введення ліцензування, митного та валютного контролю тощо.[2]

Таким чином, господарське зобов'язання – це правовідносини, через які один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний чинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З цього визначення випливають наступні ознаки господарського зобов'язання: [3]

а) особливий суб'єктний склад учасників господарського зобов'язання. Господарське зобов'язання виникає між суб'єктом господарювання і іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання. Суб'єкти господарського зобов'язання – зобов'язана сторона і управнена сторона – це не лише боржник і кредитор, які традиційно характерні для цивільно-правових (майново-господарських за ГК) зобов'язань, але й суб'єкти організаційно-господарських повноважень;

б) особлива сфера суспільних відносин, в якій виникають господарські зобов'язання – сфера господарювання;

в) особливі підстави виникнення господарських зобов'язань. Господарське зобов'язання виникає з підстав, передбачених ГК;

г) особливий характер дій, що "їх зобов'язаний вчинити (або утриматися від певних дій) один суб'єкт на користь іншого. Це дії господарського чи управлінсько-господарського характеру.

Господарські зобов'язання поділяються на два види:

- майново-господарські зобов'язання;

- організаційно-господарські зобов'язання.

Майново-господарські зобов'язання – це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом. [4]

Суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути:

а) суб'єкти господарювання, зазначені у ст. 55 ГК;

б) негосподарюючі суб'єкти – юридичні особи;

в) органи державної влади і органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією.

Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами – юридичними особами, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор.

Ч. 3 ст. 175 ГК містить застереження, згідно з яким зобов'язання майнового характеру, що виникають між суб'єктами господарювання та негосподарюючими суб'єктами-громадянами, не є господарськими і регулюються іншими актами законодавства (ЦК тощо).

Суб'єкти господарювання у випадках, передбачених ГК та іншими законами, можуть добровільно брати на себе зобов'язання майнового характеру на користь інших учасників господарських відносин (благодійництво тощо). Такі зобов'язання не є підставою для вимог щодо їх обов'язкового виконання.

Організаційно-господарські зобов'язання – це господарські зобов'язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб'єктом господарювання та суб'єктом організаційно-господарських повноважень, в силу яких зобов'язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 176 ГК). [5]

Організаційно-господарські зобов'язання можуть виникати:

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5