У кожному окремому суспільстві виникнення держави обумовлюється причинами, які в свою чергу, залежать від особливостей існування попереднього стану суспільства (географічних, кліматичних, етнічних, виробничих щодо). Правила поведінки первісного суспільства ґрунтувалися на колективістських принципах. Вони носили характер мононорм, єдиних, нерозділених правил поведінки. В них сполучалися звичаї, традиції, обряди, норми первісної релігії, міфологія, первісна мораль. Це пояснюється тим, що свідомість первісної людини, її життєдіяльність не була достатньо структурованою. Ці мононорми відрізнялися змістом (спрямованим на виживання людей як біологічного виду і їхню подальшу соціалізацію), способами регулювання (табу, зобов’язання, дозволи), формами вираження (міфологія, традиції, звичаї, ритуали, обряди), процедурами (наприклад, розгляд спорів) і санкціями (як реальними, так і “надприродними”).

Звичаї, як основна форма вираження мононорм становили найраціональніші варіанти поводження людей у соціально значущих ситуаціях, які склались стихійно і в результаті багаторазового повторення увійшли у звичку. Звичаї підтримувалися не тільки суспільною думкою, але й авторитетом предків, усілякими табу. Велике значення мали також численні міфи і сказання, що відбивають зразки належного і забороненого поводження. Усі ці норми виражали колективістські начала первісному суспільстві, в якому окрема особистість узагалі не мислилася у відриві від роду.

З поступовим переходом від економіки, що привласнює, до відтворюючої підвищується ефективність індивідуальної праці, поступово змінюється вся система суспільних відносин, становище людини в суспільстві. Безроздільна залежність особистості від суспільства втрачає колишнє значення. Їй на зміну приходять відносини взаємної залежності членів суспільства, в яких дуже важливий компроміс. Розвиваються товарообмінні відносини, в яких має бути забезпечений еквівалентний обмін. Зіткнення при цьому різних (іноді протилежних) інтересів викликає необхідність їхнього узгодження. Забезпечення компромісу інтересів можливе через наділення сторін взаємопов’язаними правами й обов’язками, що набувають загальнообов’язкового характеру. У класовому суспільстві звичаї вже не в змозі забезпечити порядок і стабільність у суспільстві й регулювати економіку через те, що вони були недостатньо забезпечені. Спочатку правителі ранніх держав продовжували забезпечення цих звичаїв, формально закріплюючи їх в письмових джерелах звичаєвого права, але поступово їх зміст переорієнтувався на інтереси панівного класу. У міру посилення публічної влади і відокремлення державного апарату від суспільства основна маса населення усувається від формування змісту правових розпоряджень. Це стає прерогативою осіб, що здійснюють управління суспільством. На відміну від звичаїв, правові норми фіксуються в письмовій формі, закріплюють чітко визначені дозволи, зобов’язання, обмеження і заборони. Змінюється порядок забезпечення їхньої дії: якщо раніше контроль за їх виконанням покладався на суспільство в цілому, то зараз це покладається на відповідні органи держави. Суперечки вирішує спеціалізований орган - суд. У цілому ж виникнення права - явище позитивне, адже саме право було і є найбільш ефективним регулятором суспільних відносин, засобом розв’язання соціальних конфліктів і протиріч. Отже, виникнення права об’єктивно обумовлене становленням класового суспільства, необхідністю регулювання відтворюючого господарства через наділення суб’єктів права ми та обов’язками.

З розвитком суспільства поступово усвідомлювалася важливість успішного управління, керівництва, відбувалася його спеціалізація, а та обставина, що особи, які здійснюють управління, накопичують відповідний досвід, приводила до довічного виконання громадських обов’язків. Чимале значення в закріпленні таких порядків мала і релігія. У ранньокласовій державі відбувається подальше виокремлення знаті, присвоєння громадських посад через передачу цих посад від батьків до дітей і головним чином на цій основі збагачення певних суспільних груп.

Виникнення юридичного права пов’язане з утворенням держави як форми організації суспільства, механізму забезпечення його сталого існування і розвитку. Як виникнення держави пов’язане з утворенням класів, тобто поділом членів суспільства відповідно до наявної власності, а з іншого боку, їх об’єднанням за територією, а не за родовими і племінними зв’язками, так і виникнення юридичного права пов’язане з необхідністю зберігання цілісності суспільства і здійснення державної влади, визначенням сфери незалежності, непідвладності свободи членів суспільства.

Право як особлива система юридичних норм і пов'язаних з ними правових відносин виникає в історії суспільства в силу тих же причин і умов, що й держава.

держава право східний західний

Найдревніші держави виникли близько 5 тисяч років тому в долинах великих рік: Нілу, Тигру і Євфрату, Інду, Гангу, Янцзи та ін., тобто в зонах поливного землеробства, що дозволило за рахунок підвищення врожайності різко - у десятки разів - підвищити продуктивність праці. Саме там уперше були створені умови для виникнення державності: з’явилася матеріальна можливість мати нічого не виробляючий, але необхідний для успішного розвитку суспільства апарат керування. Поливне землеробство вимагало величезних по обсязі робіт: будівництво каналів, дамб, водопідйомників і інших іригаційних споруджень, підтримки їх у робочому стані, розширенні іригаційної мережі і т.п. Усе це визначало насамперед необхідність об’єднання громад під єдиним початком централізованого керування, оскільки обсяг суспільних робіт істотно перевищував можливості окремих родоплемінних утворень. Разом з тим усе це обумовило збереження сільськогосподарських громад і відповідно суспільної форми власності на основний засіб виробництва - землю. У цей час поряд з розвитком економіки відбуваються і соціальні зміни. Оскільки, як і колись, усе зроблене усуспільнюється, а потім перерозподіляється, і цей перерозподіл здійснюється вождями і старійшинами (до яких пізніше приєднуються служителі культу), те саме в їхніх руках осідає суспільне надбання. Виникають родоплемінна знать і таке соціальне явище, як ”влада-власність”, суть якого в праві розпоряджатися суспільною власністю в силу перебування на визначеній посаді (залишаючи посаду, людина втрачає цю ”власність”). Поряд з цим у зв’язку зі спеціалізацією керування і підвищенням його ролі поступово збільшується частка родоплеменої знаті при розподілі суспільного продукту. Керувати стає вигідним. А оскільки поряд із залежністю усіх від вождів і старійшин ”за посадою" з’являється й економічна залежність, що продовжує існувати, ”виборність" цих осіб стає усе більш формальною. Це приводить до подальшого закріплення посад за визначеними особами, а потім і виявленню спадкування посад [3, 35-46].

Таким чином, східний (чи азіатський) шлях формування державності відрізняється насамперед тим, що політичне панування виникло на основі відправлення якої-небудь суспільної функції, суспільної посади. У рамках громади основним призначенням влади ставало і керування особливими резервними фондами, у яких концентрувалася велика частина суспільного надлишкового продукту. Це привело до виділення всередині громади особливої групи посадових осіб, які виконують функції общинних адміністраторів, скарбників, контролерів і т.п. Нерідко адміністративні функції сполучалися з культовими, що додавало їм особливий авторитет. Маючи зі свого положення ряд вигод і переваг, общинні адміністратори виявлялися зацікавленими в закріпленні за собою цього статусу, прагнули зробити свої посади спадкоємними. У тій мері, у якій їм це вдавалося, общинне ”чиновництво” поступово перетворювалося в привілейований замкнутий соціальний прошарок - найважливіший елемент апарата, що складається, державної влади. Отже, однієї з головних передумов як державотворення, так і утворення класів ”по східному типі”, було використання пануючими шарами і групами сформованого апарата керування, контролю над економічними, політичними і військовими функціями.

Поступово, у міру росту масштабів кооперації колективної трудової діяльності, що зародилося ще в родоплеменных колективах ”зачатки державної влади" перетворюються в органи керування і панування над сумами громад, що у залежності від широти економічних цілей складаються в мікро - чи макродержаві, поєднувані силоміць централізованою владою. У цих регіонах вона здобуває деспотичний характер. У результаті виникає структура, подібна з пірамідою: нагорі (замість вождя) - необмежений монарх, деспот; нижче (замість ради старійшин і вождів) - його найближчі радники, візири; далі - чиновники більш низького рангу і т.д., а в підставі піраміди - сільськогосподарські громади, які поступово втратили родовий характер. Основний засіб виробництва - земля - формально знаходиться у власності громад, і общинники вважаються вільними, однак фактично, реально все стало державною власністю, включаючи особистість і життя всіх поданих, котрі виявилися в безроздільній владі держави, уособленого в бюрократично-чиновницькому апараті на чолі з абсолютних монархом.

Східні держави в деяких своїх рисах істотно відрізнялися друг від друга. В одних, як у Китаї, рабство носило домашній, сімейний характер. В інших, як у Єгипті, було багато рабів, що поряд з общинниками вносили значний вклад в економіку, у тому числі й у державний сектор економіки.

Разом з тим усі східні держави мали багато загального в головному. Всі вони були абсолютними монархіями, деспотіями; в основі їхньої економіки лежала державна форма власності на основні засоби виробництва (”влада-власність”), а приватна власність мала другорядне значення.

Східний шлях виникнення держави являв собою плавний перехід, переростання первісного, родоплеменого суспільства в державу. Основними причинами появи держави тут були: потреба в здійсненні масштабних іригаційних робіт у зв’язку з розвитком поливного землеробства; необхідність об’єднання в цих цілях значних мас людей і великих територій; необхідність єдиного, централізованого керівництва цими масами. [12, 81]

Африканські держави формувалися в основному по тому ж ”сценарію”, однак дослідники вказують на деякі особливості ранніх держав Африки, що відрізняють їх від держав ”східної деспотії”: верховна влада була не спадкоємної, а вибірно-спадкоємною, система керування будувалася на геронтократичному принципі для нижніх рівнів, на аристократичному (мерітократичном) - для більш високих. Крім того, правителі ранніх держав Африки були пов’язані системою обмежень: у пересуванні, у контактах з населенням, що випливало з представлень про їхню сакральність; у прийнятті найважливіших рішень, тому що існувала відома противага їхньої влади в особі ради з представників родової знаті [3, 113].

На відміну від східного шляху, що мав універсальний характер, західний шлях був явищем свого роду унікальним, скоріше, виключенням із загального правила. Однак треба мати на увазі, що саме західне суспільство стало ”локомотивом історії”, саме європейські держави в короткий історичний термін обігнали значно раніш виниклі східні та у вирішальній ступені випередили весь хід людського прогресу.

Ведучим державотворчим фактором на території Європи був класовий поділ суспільства. У свою чергу, це обумовлювалося тим, що тут на стадії протодержави, формою якого була ”військова демократія”, відбувалося інтенсивне формування приватної власності на землю, а також на інші засоби виробництва: худобу, рабів.

У найбільш чистому виді це можна спостерігати на прикладі Древніх Афін, де держава розвивалася, частиною перетворивши органи родового ладу, частиною витісняючи їх шляхом упровадження нових органів, замінивши їх поступово державними органами влади. Місце ”збройного народу” займає збройна ”публічна влада”, яка вже не збігається із суспільством, відчужена від нього і готова виступити проти народу.

Уже на ранньому етапі розкладання общинного ладу спостерігається економічна нерівність: в аристократів (героїв, базилевсів) земельних наділів, худоби і рабів більше, ніж у рядових общинників [3, 343]. В міру розвитку приватної власності росте вплив економічно сильної групи, що прагне послабити роль народних зборів, базилевсу (який є воєначальником, верховним жрецем, верховним суддею) і передати владу своїм представникам, у кінцевому рахунку найбільш багаті власники і почали займати відповідальні державні посади - панування родової знаті був ліквідоване.

Отже, для генезису Афінської держави характерно те, що приватна власність була базою, фундаментом для утворення влади імущих класів. У свою чергу, це дозволило їм опанувати інститутами публічної влади і використовувати їх для захисту своїх інтересів. Афіни нерідко називаються класичною формою виникнення державності.

У Древній Спарті особливості виникнення держави були обумовлені іншими обставинами: спартанська громада завоювала сусідні території, населення яких стало общинними (а не приватними) рабами-ілотами, чисельність яких багаторазово перевищувала чисельність спартанців. Необхідність керувати ними і тримати в покорі зажадала створення нових органів влади, нового апарата. Ці та деякі інші обставини привели до того, що Спарта стала аристократичною республікою з дуже твердими, навіть терористичними методами керування і збереженими значними пережитками первіснообщинного ладу [12, 64].

В Римі процес формування класів і держави в силу ряду причин гальмувався та перехідний до держави період розтяглася на сторіччя. В боротьбі між двома групами вільних членів римського родоплеміного суспільства, що тривала 200 років, плебеї виривали у патриціїв одну поступку за іншою. В результаті цих перемог громадська організація Рима стала мати значну демократичність. Приміром, затвердилася рівноправність усіх вільних громадян, закріпився принцип, відповідно до якого всякий громадянин був одночасно і хліборобом, і воїном. Усе це сповільнювало розвиток майнової і соціальної нерівності в середовищі вільних громадян і формування приватної власності, як важливого фактора класоутворення.

Страницы: 1, 2, 3