Реферат: Автономність третейської угоди

Реферат

На тему: «Автономність третейської угоди»

Вступ

Актуальність теми дослідження обумовлена тим, що важливість проблеми третейського розгляду для суспільного життя, вкрай недостатній ступень її дослідження і виникнення нової правової ситуації в зв’язку з прийняттям Закону України « Про третейські суди» обумовили необхідність комплексного дослідження зазначеної проблеми. Крім того інститути альтернативного вирішення приватно-правових спорів, який забезпечуватиме оперативне, об’єктивне та компетентне вирішення суперечок і розбіжностей, що виникають в динаміці приватно-правових відносин потребують адекватного правового регулювання та вдосконалення.

Науково-теоретичну основу дослідження становлять праці таких вітчизняних та зарубіжних вчених в галузі теорії держави та права, цивільного права та процесу, міжнародного приватного права та господарського процесу: Алексєєва С.С., Богуславського М.М., Виноградової О.А., Гурвіча М.А., Дзери О.В., Дмітрієвої Г.К., Захарченко Т.Г., Іоффе О.С., Комарова О.С., Лєбєдєва К.К., Лунца Л.А., Нікіфорова В.А., Носирєвої О.І., Побірченка І.Г., Попова М.А., Притики Ю.Д., Суханова Є.О., Тарасова В.М., Трєушникова М.К., Федорова О.Г., Штефана М.Й. та інших.

Третейський розгляд спорів завжди був одним із альтернативних способів вирішення спорів між сторонами напротивагу державному судочинству. Він характеризується більшою гнучкістю, швидкістю та зручністю для сторін. Однак для того, щоб спір був розглянутий у третейському суді необхідна домовленість та згода з боку обох сторін, тобто з боку як позивача так і відповідача врегулювати спір шляхом третейського судочинства. Для оформлення такої домовленості і укладається третейська угода. Одним із досить важливих принципів третейської угоди є її автономність, тобто самостійний по відношенню до інших договорів, що підтверджують наявність спірних правовідносин між сторонами. Концепція автономності арбітражної угоди має багато й інших аспектів. Досить часто автономність третейської (арбітражної) угоди невірно розуміється чи трактується сторонами. Із невірного розуміння сутності автономності третейської угоди випливає чимало проблем та суперечностей на практиці. Крім того слід більш чітко розрізняти укладення третейської угоди про передачу спору на розгляд звичайного третейського суду та укладення арбітражної угоди про вирішення спору у Міжнародному комерційному арбітражному суді. Незважаючи на це, враховуючи переважно однакову правову природу зазначених угод в частині їх автономності, пропонуємо у даній роботі розглядати їх спільно. Загалом же у даній роботі маємо на меті більш детальніше розібратися у концепції автономності третейської та арбітражної угоди та встановити вийнятки із цього правила.

Поняття та зміст третейської угоди

Для того, щоб передати спір на розгляд третейського суду сторонам необхідно укласти третейську угоду. Третейська угода – це угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом, тобто передумовою укладення третейської угоди та однією з підстав звернення до третейського суду є наявність спору. Третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі (контракті) або у вигляді окремої письмової угоди. Для звернення до Постійно діючого третейського суду при КТПП необхідно включити в договір (контракт) третейське застереження такого змісту: «Будь-який спір щодо умов цього договору(контракту) або у зв’язку з ним, в разі неможливості вирішення його шляхом переговорів, підлягає передачі на розгляд і остаточне вирішення до Постійно діючого третейського суду при Київській торгово-промисловій палаті у відповідності з його Регламентом». Третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв'язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує. Третейська угода має містити відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди. Посилання у договорі (контракті) на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору. Недійсність окремих положень договору (контракту), що містить третейське застереження, не тягне за собою недійсність такого третейського застереження. Третейська угода може містити як вказівку про Постійно діючий третейський суд при КТПП, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом. Відповідно до Положення та Регламенту Постійно діючого третейського суду при КТПП у третейській угоді сторони можуть визначити положення про склад третейського суду та мову третейського розгляду. Оформити третейську угоду сторони можуть як до виникнення спору, так і після цього.

Третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Якщо сторони не домовилися про інше при передачі спору до постійно діючого третейського суду, а також при вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд регламент третейського суду розглядається як невід'ємна частина третейської угоди. За будь-яких обставин у разі суперечності третейської угоди регламенту третейського суду застосовуються положення регламенту У разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною. Третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом.

Сутність концепції автономності третейської угоди

Третейське (арбітражне) застереження розглядається як автономна від інших умов основного договору умова. Це означає, що визнання недійсності основного договору не тягне за собою недійсності третейського (арбітражне) застереження, що було умовою цього договору. Третейське застереження, що є частиною договору, має автономний характер та повинно тлумачитися як угода, що не залежить від інших умов договору. Висновок компетентного суду про недійсність договору, не тягне за собою недійсність третейської угоди. Хоча вона може бути визнана недійною у зв’язку із невідповідністю закону, обраного сторонами. Дійсність (чи недійсність) арбітражної угоди може бути розцінена, зокрема, з позиції дотримання вимоги про можливість вирішення відповідного спору в арбітражному суді, форми та змісту арбітражної угоди, право(діє) здатності сторін, наявності їх вільного волевиявлення. Автономність третейської угоди теоретично обґрунтовується дослідниками через концепцію, яка її розглядає як позитивну правову норму вітчизняного законодавства. Автономність означає підпорядкування третейської угоди особливому режиму регулювання, який базується на наступних основних елементах: третейський суд наділений компетенцією на розгляд тих спорів, які сторони зобов’язались передати на його вирішення, в тому числі спорів щодо недійсності основного договору, частиною якого є арбітражне застереження; визнання третейським судом основного договору недійсним уявляє собою рішення по суті майнового спору сторін, а не з приводу компетенції; недійсність основного договору (або окремих його положень), в якому мітиться третейське застереження, не тягне за собою (автоматично) недійсність такого третейського застереження. Слід зважати на те, що автономність третейської угоди не повинна абсолютизуватись, а має свої межі, зокрема вона не поширюється на випадки зміни сторін у зобов’язанні, яке виникло на підставі договору, частиною якого третейське застереження [14].

Автономність третейської угоди обґрунтовується також іноді процесуальною кваліфікацією такої угоди. Таке обґрунтування виходило головним чином від прихильників процесуальної концепції третейського суду, які вважають, що третейські суди здійснюють функції суверенітету і є частиною державної системи правосуддя. Теорія, яка визначає третейський суд в якості інституту змішаної природи, пов’язує автономність третейської угоди із дуалізмом її юридичного характеру [14].

Взагалі, для теоретичного обґрунтування автономності третейських угод як позитивної правової норми слід виходити не з цивільно-процесуальних наслідків, як на цьому наполягають процесуалісти, а із власного предметного змісту третейської угоди. Остання повинна регулюватися спеціальними нормами законодавства про третейський суд. В разі відсутності таких спеціальних норм до третейської угоди можуть застосовуватися лише загальні норми, які стосуються договорів, з врахуванням того, що мова йде про самостійну за своєю природою угоду. Відтак, жодна правова система країн світу не ставить під сумнів можливість застосування до третейських угод загальних норм зобов’язального права, але з врахуванням того, що вони не суперечать спеціальному законодавству про третейський суд. Більше того, судова практика багатьох країн показує, що в разі відсутності спеціальних норм, які регулюють питання третейського розгляду, в порядку аналогії застосовуються загальні норми цивільного права. На кінець, ще одним аргументом на користь автономності третейської угоди є те, що третейська угода може стосуватися спорів, які випливають не тільки із договору, але із інших цивільно-правових відносин, зокрема деліктних. Таким чином в цих випадках третейський запис взагалі є єдиною угодою. Застосування у ст. 13 Закону України «Про третейські суди» терміну третейське застереження в договорі – є не зовсім точним, оскільки в такому випадку наголос робиться на юридичній техніці, що свідчить про єдність третейського застереження з іншими умовами договору [3]. Цей ефект досить вдало названий в юридичній літературі «візуальною оманою». Але виходячи з правил легальної кваліфікації, слід визнати, що, укладаючи договір (контракт), який містить третейське застереження, сторони в дійсності укладають не один, а два договори: основний договір і договір про передачу спору на розгляд третейського суду (третейську угоду), і, таким чином, третейське застереження є договором у договорі [13].

Доктрина автономності третейської угоди не одразу була визнана науковцями та судовою практикою різних країн. Навпаки, на думку багатьох вчених в минулому, третейська угода, особливо третейське застереження, що було включено до контракту розглядалась як одна з умов договору. Можливо саме ця позиція лягла в основу формування думки, згідно якої арбітражна угода є складовою договору. Відповідно до цієї точки зору, в разі визнання договору недійним, а також у випадку закінчення строку його дії третейська угода автоматично втрачала свою юридичну силу. На думку прихильників цієї позиції, усі підстави, що стосувалися договору, наприклад, визнання його недійсним у зв’язку з недодержання форми договору, безпосередньо впливали і на дійсність застереження. Тому, обґрунтовуючи недійсність договору до якого було включено третейське застереження, суди багатьох країн визначали таке застереження не дійсним, а третейський суд не компетентним, так як саме застереження визначало компетенцію третейського суду. Згодом така концепція була переосмислена, проте зустрічаються підходи на підтримку такої концепції і в сучасний період [14].

Арбітражна угода є самостійним договором, незалежно від того, міститься вона в окремому документі чи ж в основному контракті. Принцип автономності (самостійності), який знайшов своє нормативне закріплення в автономності (самостійності), який знайшов своє нормативне закріплення в частині 1 ст. 16 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», арбітражної угоди має на увазі наступні аспекти:

1) питання про дійсність арбітражної угоди вирішується окремо і незалежно від факту дійсності чи недійсності договору, в якому вона міститься. Якщо одна із сторін посилається на недійсність основного договору з будь-яких причин (недотримання форми або введення в оману тощо), арбітри чи суд будуть розглядати питання про дійсність арбітражної угоди окремо. Недійсність основного договору не тягне автоматично недійсність включеного до нього арбітражного застереження. Якщо в даній ситуації арбітражна угода буде визнана дійсною, то арбітражний суд уповноважений задовольнити вимогу про визнання угоди недійсною;

2) в силу особливого змісту арбітражна угода може регулюватися правом, відмінним від права, що застосовується до суті спору. Сторони в силу автономії волі можуть вказати право, що буде застосовано до їхньої арбітражної угоди. Правом, яке застосовують до арбітражної угоди, регулюється ряд питань, таких як: питання про його дійсність, ефективність, тлумачення і сфери. За рамками права, що застосовується до арбітражної угоди, залишаються питання дієздатності сторін (у даному випадку, крім загальної дієздатності, сторони повинні володіти

«спеціальною» дієздатністю укладати арбітражну угоду) і питання про можливість для даних правовідносин бути предметом арбітражного розгляду. Якщо сторони не визначають право, що застосовується до їхньої арбітражної угоди, то таке право буде визначено судом чи арбітражем. При цьому, в залежності від того, на якій стадії підняте питання про встановлення права, що застосовується до арбітражної угоди, це може бути наступне право:

а) на стадії, коли позов поданий до суду загальної юрисдикції, незважаючи на наявність арбітражної угоди, в силу можливої недійсності арбітражної угоди, суд визначає право на підставі власних колізійних норм, що здебільшого передбачають, що право країни місця проведення арбітражу застосовується до арбітражної угоди. Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж 1961 р. займає подібну, хоча і не ідентичну позицію, закріплюючи положення, що за відсутності вказівки сторін на право, що застосовується до арбітражної угоди, суд застосовує право країни, в якій повинно бути винесене арбітражне рішення, а при неможливості визначити місце винесення арбітражного рішення в момент,

Страницы: 1, 2