Залежно від ступеня суспільної небезпеки розрізняють три види хуліганства:     просте (ч. 1), злісне (ч.2) та особливо злісне (ч.З ст.206 КК України).

Так зване просте хуліганство може діставати вияв у таких ді­ях, як нанесення побоїв, тілесних ушкоджень без розладу здоров'я, пошкодження або знищення майна, вчинення бешкету, тривале публічне співання непристойних пісень, спричинення тривалого не­спокою телефонними дзвінками з вживанням вульгарних слів тощо.

Публічність і громадське (публічне) місце не є обов'язковими ознаками хуліганства. В той же час обстановка вчинення хуліганст­ва, що характеризується наявністю або відсутністю людей , подіями , які відбуваються в місці вчинення злочину, та їх соціальною зна­чимістю, повинні враховуватись при визначенні ступеня суспільної небезпеки конкретного хуліганського прояву.

Критерієм оцінки при цьому може виступати сила стримую­чих особу факторів, ігноруючи які, вона вчинює хуліганство того чи іншого виду (наприклад, урочисті збори, лекція в вузівській ауди­торії, демонстрація кінофільму в переповненій залі).

В ч.2 СТ.206 КК України вказаний вичерпний перелік кваліфі­куючих ознак злісного хуліганства. При кваліфікації хуліганських дій у постанові про притягнення як обвинуваченого, в обвинуваль­ному висновку та вироку повинно бути відображено, за якою саме кваліфікуючою ознакою діяння визнається злісним хуліганством.

При вирішенні питання про визнання хуліганських дій винят­ково цинічними або особливо зухвалими необхідно виходити з оцінки конкретних обставин справи в їх сукупності, враховуючи характер, час, місце та умови вчинення злочину.

Злісним хуліганством.яке відзначається винятковим цинізмом, можуть бути визнані хуліганські дії, що супроводжувались демонс­тративною неповагою до загальноприйнатих норм моралі, наприк­лад, проявом безсоромності, знущанням над хворими, старими, особами, які знаходяться в безпорадньому стані та інше (абз.З п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 червня 1991 року №3). Винятковий цинізм може проявлятись, зокрема, у від­правленні природних потреб або вчиненні статевого акту на очах в обурених цими діями громадян, в демонстративному оголенні, осо­бливо непристойних рухах тіла перед публікою тощо.

Злісним хуліганством за ознакою особливої зухвалості може бути визнане таке злочинне порушення громадського порядку, яке виражало явну неповагу до суспільства, супроводжувалось, напри­клад, насильством з заподіянням тілесних ушкоджень або знущан­ням над особою, яке тривалий час і вперто не припинялось або було пов'язане з знищенням чи пошкодженням майна, зривом масового заходу, тимчасовим припиненням нормальної діяльності установи, підприємства чи громадського транспорту та інше (абз.2 п.8 поста­нови Пленуму Верховного Суду України від 28 червня 1991 р.№3).

На ступінь зухвалості хуліганства впливають форма хуліган­ських дій, їх тривалість, нездатність потерпілого в зв'язку з мало-літством або старістю протистояти хулігану, розмір спричиненої особі чи майну шкоди, особливе буйство і безчинство тощо. В усіх випадках особлива зухвалість як кваліфікуюча ознака злісного ху­ліганства проявляється в діях, що відзначаються особливою нахабністю, грубістю.

Під припиненням хуліганства громадянином треба розуміти дії, здатні самі по собі (наприклад, затримання, зв'язування) або з сторонньою допомогою (скажімо, виклик по телефону наряду мілі­ції) припинити хуліганство. Умовляння, прохання, вимоги припи­нити злочин не є його припиненням, оскільки в подібному випадку припинення хуліганства залежить від прийнятого самим винним рішення, а не всупереч йому. Тому нанесення хуліганом удару гро­мадянину, який вимагав припинити хуліганство, саме по собі не означає наявності розглядуваної кваліфікуючої ознаки, тоді як на­несення за таких же обставин удару, скажімо, члену громадського формування з охорони громадського порядку має кваліфікуватись за ч.2 СТ.206 КК України за ознакою здійснення під час хуліганства опору представнику громадськості, який охороняє громадський по­рядок.

Хуліганство визнається злісним за ознакою минулої судимості за просте, злісне або особливо злісне хуліганство при умові, що ця судимість не знята і не погашена у встановленому законом порядку. Повторність вчинення хуліганства при відсутності судимості за цей злочин не є підставою для кваліфікації вчиненого за ч.2 ст.206 КК України.

Відповідальність за ч.З ст.206 КК України настає при наявнос­ті у вчиненому ознак простого або злісного хуліганства, однак здій­сненого з застосуванням або спробою застосування вогнепальної чи холодної зброї, ножів або інших предметів, спеціально пристосова­них для нанесення тілесних ушкоджень.

Під застосуванням зброї, ножа або іншого предмета, спеціаль­но пристосованого для нанесення тілесних ушкоджень, треба розу­міти таке умисне використання їх вражаючих властивостей, при якому потерпілому заподіюються ушкодження або виникає реальна небезпека їх заподіяння. Небезпека для здоров'я або життя потер­пілого таїться не в словах самих по собі, а в діях по використанню вказаних у ч.З ст.206 КК України знарядь для нанесення тілесних ушкоджень.

Особливо злісним хуліганством має визнаватися таке викори­стання ножів, колючої, ріжучої холодної зброї, коли нею торкають­ся до тіла людини, маніпулюють в безпосередній близькості від об­личчя потерпілого, розмахують для прокладання дороги серед ото­чуючих тощо, і в цих випадках виникає ситуація реальної небезпе­ки заподіяння шкоди здоров'ю потерпілого. В той же час однієї по­грози застосування зброї, ножа або іншого предмета, спеціально пристосованого для нанесення тілесних ушкоджень, навіть підкріп­леної їх демонстрацією, недостатньо для її кваліфікації за ч.З ст.206 КК України.

Спробою застосування зброї, ножа або іншого предмета, спе­ціально пристосованого для нанесення тілесних ушкоджень, будуть ті випадки, коли винний намагався, але не зміг використати вра­жаючі властивості цих знарядь для нанесення тілесних ушкоджень потерпілому при вчиненні особливо злісного хуліганства в силу причин, які не залежали від його волі (скажімо, із занесеної для удару руки ніж був вибитий потерпілим чи іншою особою, постріл не відбувся внаслідок осічки).

При вчиненні групового хуліганства за ч.З ст.206 КК України можуть бути кваліфіковані дії тих його учасників, які особисто за­стосували або намагались застосувати зброю, ніж або інший спеці­ально пристосований предмет для нанесення тілесних ушкоджень, а також тих, які хоча самі й не застосовували та не намагались за­стосовувати, але дали згоду чи в інший спосіб сприяли застосуван­ню (спробі застосування) згаданих знарядь іншими виконавцями особливо злісного хуліганства. Якщо під час вчинення хуліганських дій одним із учасників злочину були застосовані знаряддя вчинення особливо злісного хуліганства без відома інших учасників злочину, то відповідальність за ч.З ст.206 КК України може нести лише осо­ба, яка застосувала або намагалась застосувати згадані знаряддя для нанесення тілесних ушкоджень.

6.Сліди злочину(в широкому змісті) та інші джерела доказів про обставини злочину і злочинця в криміналістичній характеристиці охоплюють:

а) зміни в речовій обстановці місця події злочину;

б) сліди-відображення (сліди рук, ніг, інструментів та ін.);

в) предмети - речові докази, в тому числі документи, речовини, мікрочастини;

г) документи - письмові докази різного виду та призначення;

д) особи, які можуть бути допитаними в якості свідків.

Хуліганство посягає на суспільний порядок, виражає явну неповагу  до  суспільства  (ст. 206  КК  України).  Предмет и^іюсереднього посягання при хуліганстві: нормальна діяльність державних, суспільних організацій, установ та осю, зайнятих охороною суспільного порядку; житлові, майнові права громадян, їх свобода, здоров'я честь, гідність, недоторканість та інші гарантовані Конституцією України права і свободи громадян, а також державне або суспільне майно, пам'ятники архітектури, мистецтва і т.п.

РОЗДІЛ 2

Методика розслідування хуліганства .

2.1. Поняття методики розслідування хуліганства, її мета та структура.

Методика розслідування злочинів - це самостійний розділ на­уки криміналістики. Його складають основані на вимогах кримі­нального і кримінально-процесуального законодавства наукові по­ложення, рекомендації і методи розслідування окремих видів зло­чинів.

Виділити сліди, типові для визначених видів злочинів, розкри­ти їх особливості, дати рекомендації по практичному використанню - ці задачі вирішує методика розслідування, яка встановлює, які сліди та інші речові докази, елементи речової обстановки (які по­требують для виявлення, закріплення та дослідження застосування даних криміналістичної техніки) характерні для тих чи інших зло­чинів, яка відбирає відповідні прийоми і розробляє практичні реко­мендації по їх застосуванню в процесі розслідування визначеного виду злочинів.

Методика розслідування тісно пов'язана і зі слідчою такти­кою, яка вивчає систему прийомів планування і організації розслі­дування, підготовки і провадження окремих слідчих дій. Подібно криміналістичній техніці тактика розглядає загальні прийоми пла­нування, підготовки і проведення огляду, обшуку, допиту та інших слідчих дій, а також тактичних операцій, не вдаючись в особливос­ті, притаманні провадженню цих дій при розслідуванні окремих видів злочинів.

Методика, відштовхуючись від загальних положень тактики про планування розслідування, розглядає слідчі дії в взаємозв'язку, показує їх типові системи, а також формулює тактичні рекоменда­ції, характерні для розслідування крадіжок, вбивств, хуліганств, інших злочинів.

Основна мета методики розслідування (як і всієї криміналіс­тики) - сприяння найбільш успішному здійсненню задач кримі­нального судочинства (ст.2 КПК України). Тому розробка методи­ки, оцінка її рекомендацій визначаються тим, наскільки вони допо­магають швидкому та повному розкриттю злочинів і їх попере­дженню.

Методика розслідування структурно поділяється на приватні методики (методики розслідування окремих видів (груп) злочинів.

Кожна приватна методика відображає криміналістичні особ­ливості розслідування злочинів визначеного виду і одночасно їх подібність в загальній структурі з іншими приватними методиками розслідування. Аналіз загальних рис дозволяє виділити найбільш важливі елементи, типові для всіх різновидів методик, і розглянути основні положення які відносяться до них і які є визначальними для побудови кожної приватної методики розслідування та ефективного використання її в слідчій практиці.

Структура приватної методики розслідування окремих видів злочинів включає:

а)криміналістичну характеристику даного виду злочинів;

б)обставини, які необхідно встановити;

в)особливості по­рушення кримінальної справи;

г)першочергові слідчі дії та опера-тивно-розшукові заходи;

д)типові слідчі ситуації, побудова версій та планування розслідування;   е)тактику провадження окремих слідчих дій;

ж)профілактичні дії слідчого при розслідуванні конк­ретного злочину.

2.2. Першочерговий етап розслідування та слідчі дії на цьому етапі.

2.2.1. Особливості порушення кримінальної справи. Справи про злочини, передбачені ст.206 КК України, при наявності підстав можуть порушуватися по будь-якому вказаному в ст.94 КПК України приводу. При цьому органи дізнання і слідчі повинні враховувати дві особливості: наявність достатніх даних, які вказують на ознаки кримінально-караного хуліганства, оскільки хуліганські вчинки, в залежності від характеру, ступеня порушення і повторності, можуть тягти за собою як кримінальну, так і адміністративну відповідальність; спрощений порядок провадження в справах про злочини, передбачені ч.І ст.206 КК України, які за загальним правилом порушуються судом по матеріалах органів міліції або інших органів дізнання (ст.430 КПК України).

Приводами до порушення кримінальної справи, як показує практика, найчастіше є заяви потерпілих, повідомлення установ, організацій, службових осіб, представників громадськості або очевидців хуліганства. Нерідко справи про хуліганські вчинки порушуються на підставі протоколу затримання правопорушників в момент вчинення злочину або ж внаслідок безпосереднього виявлення прокурорсько-слідчими працівниками ознак кримінально-караного хуліганства. Як уже відзначалося, повідомлення про хуліганські дії поступають або в момент їхнього вчинення, або відразу після закінчення і потребують негайного реагування з боку робітників міліції для припинення хуліганства і затримки злочинців.

Якщо повідомлення про хуліганство надійшло з запізненням, як правило проводять попередню перевірку. У заявника і свідків-очевидців відбирають пояснення, відбирають різні документи (медичні довідки, характеристики), іноді проводять огляд місця злочину.

На початку розслідування висувають і перевіряють загальні типічні версії:

-     підозрюваний вчинив кримінально наказуємі хуліганські дії,

-     у діях підозрюваного міститься склад не хуліганства, а іншого злочину,

-     подозреваемий учинив дрібне хуліганство.

За даними дослідження, справи про злочини, що кваліфікуються за частинами 2 і 3 ст.206 КК України, порушувалися: органами дізнання - 59,7%, слідчими установ внутрішніх справ - 31,4%, слідчими органів прокуратури - 5,2%, прокурорами - 3,2%, судами - 0,5% справ.

Більшість з них (68,6%) порушені за заявами потерпілих і повідомленнями очевидців хуліганства, 15,7% - за ініціативою працівників міліції, слідчих, прокурорів і суддів, 12,5% - за повідомленнями установ, організацій і службових осіб. 3,2% справ порушено за матеріалами народних дружинників, які вживали енергійних заходів до негайного припинення хуліганських дій, складали протоколи і доставляли правопорушників в органи міліції.*

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8