Формою взаємодії у рішенні цих проблем є заключення між країнами угоди правового характеру. Це, наприклад, Конвенція про правову допомогу й правові відносини з цивільних, сімейних і кримінальних справ країн СНД, підписана в Мінську 22 січня 1993 р. і вступила в дію 10 грудня 1994 року. Взаємодія може здійснюватися безпосередньо між оперативно-розшуковими відомствами різних країн. Так, 24 квітня 1992 року в Алма-Аті була підписана угода про взаємодію МВС незалежних держав у сфері боротьби зі злочинністю. Цей документ визначає основні напрямки співробітництва, його форми, у тому числі обмін оперативно-розшуковою, оперативно-довідковою й криміналістичною інформацією про злочини, що готуються або вчинених і причетних до них осіб, сприяння в проведенні оперативно-розшукових заходів. Крім того, він установлює види документів, призначених для організаційного забезпечення співробітництва, його реквізити й окремі особливості документообігу: його умови, наприклад, конфіденційність; підстави відмови в задоволенні запитів, допустимість усних запитів і ін.

Традиційна взаємодія практично між всіма країнами світу оптимізується зусиллями такої організації, як Інтерпол, зокрема в Україні його Національним бюро, що функціонує в складі МВС. Ця структура виконує запити, спрямовані як Генеральним секретарем Інтерполу, так і органами кримінальної поліції закордонних країн. При цьому вона опирається на сприяння оперативних служб ОВС, у компетенцію яких входить рішення відповідного завдання ОРД, про яке мова йде в конкретному запиті. При цьому безумовному виконанню підлягають запити, які стосуються загально кримінальних злочинів, що не зачіпають протиправних діянь політичного, військового, релігійного, національного (расового) характеру.

ЗУ «Про ОРД» зобов'язує оперативні підрозділи вчасно інформувати відповідні органи державної влади України про відомі їм факти і дані, які свідчать про загрозу безпеки суспільства й держави, а також про порушення законодавства, пов'язаного зі службовою діяльністю посадових осіб (п. 4 ст. 7 ЗУ «Про ОРД»).

Оперативні підрозділи, що здійснюють ОРД, збирають інформацію про протиправну діяльність окремих осіб і груп, розвідувально-підривної діяльності іноземних держав і організацій з метою попередження правопорушень і в інтересах кримінального судочинства, а також одержують інформацію в інтересах безпеки громадян, суспільства й держави й інформують зацікавлені органи державної влади, яким дано право використовувати оперативно-розшукову інформацію, або тих, які зобов'язані вжити необхідних заходів по такій інформації.

ЗУ «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» деталізує основні напрямки боротьби з організованою злочинністю, а саме це:

ü  створення правової основи, організаційних, матеріально-технічних умов для ефективної боротьби з організованою злочинністю, організація міжнародного співробітництва в цій сфері;

ü  виявлення й усунення або нейтралізація негативних соціальних процесів і явищ, що породжують організовану злочинність або сприяють їй;

ü  виявлення, розслідування, запобігання й припинення правопорушень, вчинених учасниками організованих злочинних угруповань, притягнення винних до відповідальності;

ü  припинення встановлення корумпованих зв'язків з державними службовцями і іншими посадовими особами;

ü  протидія використанню учасниками злочинних угруповань у своїх інтересах об'єднань громадян і засобів масової інформації;

ü  припинення легалізації грошей, здобутих злочинним шляхом, використання суб'єктів підприємницької діяльності для реалізації злочинних намірів.

Безумовно, що перераховані основні напрямки боротьби з організованою злочинністю не можуть бути реалізовані без взаємодії з органами державної влади. Такими органам державної влади в першу чергу є Президент України, ВР України, Кабінет Міністрів України. Інформація про результати ОРД може направлятися в Раду національної безпеки й оборони України, Координаційний комітет з боротьбі з корупцією й організованою злочинністю при Президенті України, адміністрацію Президента, Національний банк України, Фонд державного майна, Антимонопольний комітет, Державну контрольно-ревізійну службу, а також в інші державні органи, які мають право здійснювати контроль за дотриманням організаціями й громадянами законодавства України з метою боротьби зі злочинністю, усунення її причин та умов.

Кримінально-процесуальне законодавство України ставить за обов'язок органам дізнання, слідства, прокурора й суд виявляти причини й умови, що сприяють вчиненню злочину. У відповідності зі ст. 23 КПК причини злочину й умови, які сприяли його вчиненню, входять у предмет доказування в кожній кримінальній справі, Такими умовами можуть бути несприятливі умови формування особистості підозрюваного, обвинувачуваного, підсудного, які привели до формування в нього антигромадських поглядів, навичок, звичок; обставини його життя перед вчиненням злочину, які спонукали його до протиправного поводження; конкретні недоліки в діяльності підприємств, організацій, посадових осіб, інших фізичних і юридичних осіб, які полегшили вчинення злочину. Подання про встановлені причини й умови вносяться у відповідний орган державної влади, громадську організацію або конкретній посадовій особі для вживання заходів з усунення цих умов і причин.

Оскільки оперативні підрозділи наділені процесуальними правами органу дізнання, то на їхню діяльність повністю поширюються вимоги кримінально-процесуального законодавства, у тому числі ст.ст. 23 і 23-1 КПК.

Готовлячи подання про усунення причин і умов, які сприяли вчиненню злочину й інформацію про ситуацію при якій може бути вчинений злочин, оперативні підрозділи не розкривають прийоми, методи й тактику своєї діяльності й не зобов'язані вказувати з яких джерел надійшли до них повідомлення, яким чином були встановлені факти про які направляється інформація. Якщо подання готується за матеріалами кримінальної справи, то інформація може бути підготовлена за матеріалами оперативно-розшукових заходів, не пов'язаних з розкриттям конкретного злочину. Подання ґрунтуються на кримінально-процесуальному законі, а інформація як обов'язок оперативних підрозділів - на оперативно-розшуковому законі.

Відповідно до п. 5 ст. 7 ЗУ «Про ОРД» оперативні підрозділи зобов'язані здійснювати взаємодію між собою й іншими правоохоронними органами з метою швидкого й повного розкриття злочинів і викриття винних.

В ОРД під взаємодією розуміється комплекс спільних або погоджених за часом і місцем дій декількох оперативних підрозділів за рішенням завдань у боротьбі зі злочинністю спільними зусиллями.

Оперативні підрозділи діють не самі по собі, а в системі органів, які здійснюють ОРД. Вони здатні вирішувати завдання не ізольовано, а у взаємодії з іншими підрозділами правоохоронних органів, використовуючи їх можливості. Питання координації діяльності оперативних підрозділів особливо актуальні, тому що злочинність носить різнобічний характер, глибоко законспірована, а їй протистоїть діяльність розгалуженої мережі підрозділів, правоохоронних органів, що вимагає впорядкування, взаємозв'язку, погодженості їхніх спільних дій, що відповідає підпорядкованості й спільного маневру силами й засобами.

Взаємодія залежить від розв'язуваних оперативним підрозділом завдань і відомчої приналежності. Так, наприклад, оперативні підрозділи ОВС можуть взаємодіяти:

ü  між собою в межах органу внутрішніх справ (КР, ДСБЕЗ, БНОН і ін.);

ü  с іншими неоперативними службами свого органу внутрішніх справ (СУ, АСМ і ін.);

ü  с оперативними підрозділами іншого органу внутрішніх справ;

ü  с оперативними підрозділами іншого правоохоронного відомства;

ü  с неоперативними підрозділами іншого правоохоронного відомства.

Взаємодія в інтересах рішення оперативно-розшукових завдань здійснюється між оперативними підрозділами кожного відомства, що здійснює ОРД.

Так, у процесі розкриття злочинів силами ОВС взаємодія здійснюється:

ü  підрозділами карного розшуку, іншими оперативними підрозділами й службами - при розкритті злочинів, по справах, з яких провадження досудового слідства обов'язково: здійснюється оперативно-розшуковими заходами: розшуку осіб, що вчинили злочин, що зникли від слідства або суду, безвісно зниклих громадян;

ü  підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю з іншими оперативними службами - при проведенні спільних операцій і провадження з оперативно-розшукових справ з виявлення й викриття організованих злочинних груп і злочинних організацій; виявлення й припинення фактів корупції; виявлення причин і умов розвитку організованої злочинності й усунення її негативного впливу на життєдіяльність суспільства й держави;

ü  підрозділами по боротьбі з незаконним обігом наркотиків з іншими оперативними підрозділами й службами - при припиненні й розкритті злочинів, пов'язаних з незаконним виготовленням, придбанням, зберіганням, пересиланням, збутом, викраданням, контрабандою наркотичних засобів, психотропних речовин, їхніх аналогів і прекурсорів; організацією наркотрафиків, утримуванням припонів для споживання наркотиків, а також з культивуванням заборонених наркотико утримуючих рослин;

ü  підрозділами по боротьбі з економічною злочинністю з оперативними підрозділами й службами - при одержанні й обміні оперативною інформацією, спрямованої на припинення й розкриття злочинів, вчинених на об’єктах і територіях, що ними обслуговуються.

Як відзначалося раніше, оперативні підрозділи при рішенні завдань боротьби зі злочинністю тісно взаємодіють і з неоперативними службами, такими як слідчими і криміналістичними підрозділами, підрозділами охорони громадського порядку, дільничними інспекторами і ін.

Форми взаємодії можуть бути різними, але загальним для них є наявність: по-перше, єдиної мети; по-друге, чітко певної компетенції; відомчих нормативних актів, що регламентують взаємодію, а у співробітників - функціональних обов'язків; по-третє, взаємне інформування оперативних підрозділів.

ОРД, являючи собою діяльність з пошуку й фіксації інформації кримінального характеру за рахунок здійснення оперативно-розшукових заходів, безумовно, має специфіку залежно від суб'єкту, що її здійснює. Однак в останніх можуть збігатися об'єкти оперативного обслуговування. Територія, на якій здійснюється ОРД, нерідко підлягає відпрацьовуванню зусиллями оперативних підрозділів, що мають різну відомчу приналежність, але одночасно здійснюючих на ній пошук відомостей, що представляють оперативний інтерес. Тому кожний суб'єкт ОРД| неминуче стає власником відомостей, оперативно-розшукове провадження з перевірки й використання яких повинне здійснювати інше оперативно-розшукове відомство. Виходячи із цього, підрозділи, що здійснюють ОРД проводять інформаційно-аналітичну роботу, у ході якої ці відомості підлягають систематизації, аналізу й оцінці. На основі цього готується об'єктивна й максимально повна інформація для того відомства, компетенція якого припускає її наступну оперативну перевірку й реалізацію. Характерним прикладом може служити поділ повноважень між ДСБЕЗ МВС і податковою міліцією ДПА, підрозділами БОЗ МВС і СБУ, об'єкти оперативного обслуговування й оперативного впливу яких збігаються.

Разом з тим, взаємодія між органами, що здійснюють ОРД, не повинне обмежуватися тільки обміном інформацією, а охоплювати й сприяння один одному в рішенні завдань, потребуючих спільних зусиль. Для впорядкування процесу такої взаємодії підрозділи, що здійснюють ОРД, традиційно видають відомчі нормативні акти, що визначають організацію й тактику спільної діяльності. У таких документах узгоджуються питання, що стосуються форм взаємодії, наприклад, спільне планування типових дій у надзвичайних ситуаціях, порядок підготовки, і проведення різного роду заходів відносно об'єктів оперативно-розшукової зацікавленості, розроблювальних різними відомствами. Широко застосовується розробка міжвідомчих типових планів. Крім того, практикуються періодичні зустрічі відповідних представників різних оперативно-розшукових відомств для обговорення проблемних питань, обміну досвідом, визначення необхідності в міжвідомчих нормативних актах або обговорення вже підготовлених їхніх проектів.

Оперативні підрозділи зобов'язані забезпечувати із залученням інших служб, безпеку працівників суду й правоохоронних органів, осіб, які надають допомогу, сприяють ОРД, осіб які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їхніх родин і близьких родичів цих осіб (п. 6 ст.7 ЗУ «Про ОРД»). ЗУ «Про державний захист працівників суду й правоохоронних органів» передбачає систему спеціальних заходів, що забезпечують безпеку посадових осіб правоохоронних органів, а також членів їхніх родин і родичів.

Для забезпечення безпеки зазначених осіб, недоторканності житла, а також схоронності їхнього майна залежно від конкретних обставин, оперативні підрозділи із залученням інших служб можуть вживати наступних заходів:

Ø  особиста охорона, охорона житла й майна;

Ø  видача зброї, засобів індивідуального захисту й інформування про небезпеку;

Ø  установлення телефону за місцем проживання;

Ø застосування технічних засобів контролю й прослуховування телефонних і інших переговорів, візуальне спостереження;

Ø  тимчасове розміщення в місцях, які забезпечують безпеку;

Ø  забезпечення конфіденційності даних про об'єкт захисту;

Ø  перевід на іншу роботу, направлення на навчання, заміна документів, зміна зовнішності, переселення в інше місце проживання.

Страницы: 1, 2, 3