Реферат: Тенденції сучасної злочинності, які зумовлюють феномен протиправного впливу

Тенденції сучасної злочинності, які зумовлюють феномен протиправного впливу

Як зробити кримінальне судочинство безпечним завжди і для кожної особи? З одного боку, воно (судочинство) розглядається як засіб захисту (безпеки) особи, але з іншого – цей засіб також може бути джерелом небезпеки для життя цієї ж особи. Здавалося б, що сам факт активізації державної машини, яка називається кримінальним судочинством, захищає особу від впливу криміналу. В ідеалі це так. Однак практика показує, що кримінальне судочинство не тільки припиняє злочин і відновлює порушене право, але дуже часто спричиняє ряд нових злочинів. Залучення особи в сферу кримінального судочинства (навіть законослухняної особи), не завжди означає для неї усунення небезпеки.

Тому автор у цьому підрозділі поставив завдання через розкриття ґенези сучасної злочинності, тенденцій її розвитку, показати перспективи протиправного впливу як фактора, який істотно ускладнює кримінальне судочинство і потребує вжиття законодавчих (насамперед, адміністративно-правових) заходів для його нейтралізації.

Глобальним проблемам і тенденціям сучасної злочинності присвячено фундаментальні дослідження як вітчизняних [1], так і зарубіжних учених [3].

Глобальною тенденцією, що сприяє зростанню протиправного впливу, є загальний для більшості країн кримінологічний вектор, який полягає в абсолютному та відносному зростанні злочинності. Такий вектор викликаний комплексом економічних, соціальних і інших причин, усунути які на сучасному етапі, за словами В.В. Лунєєва, суспільство в цілому не може, оскільки вони приховані у всіх сферах суспільних відносин і пов’язані із соціальними суперечностями, що поки залишаються нерозв’язними. Україна, в якій внаслідок ослаблення тотального державного контролю в середині 90-х років ХХ століття, злочинність стала еволюціонувати за світовими законами – серед цих країн. Очевидно, що існує пряма залежність кількості вчинених злочинів і фактів протиправного впливу.

Крім того, в Україні діє ряд могутніх криміногенних факторів, що виступають каталізатором загальносвітової тенденції кількісних і якісних змін злочинності. Першим із них є загальне зниження життєвого рівня населення і різка майнова диференціація в суспільстві. За оцінками А. Гальчинського, середній клас, як “стабілізатор суспільства”, становить всього 12–15 % дієздатного населення, тоді як на Заході – 60 % [5, с. 134] Занепад духовних цінностей, масові негативні соціально-психологічні і моральні зрушення, які залучили значну частину суспільства до протиправних відносин – все це стало “резервом” злочинного середовища.

Зростання злочинності й одночасне погіршення її якісних показників, негативно впливають на різні сторони життя суспільства. Фактично, наведені статистичні дані свідчать про повну дискредитацію заходів щодо обмеження злочинності, які вживалися владою.

Так, згідно з статистичними даними, у 1991 р. було зареєстровано 678 844 заяв та повідомлень про злочини, з них – по 313 769 було прийнято рішення про порушення кримінальної справи, а по 274 934 – про відмову в її порушенні. У 2002 р. кількість заяв і повідомлень про злочини становила 1 915 958, або у 3,1 більше, ніж у 1991 р. Рішення про порушення кримінальної справи було прийнято по 419 940 заявах та повідомленнях (+33,8 %), а про відмову в її порушенні – по 971 310 (+3,5 раза). Якщо частка заяв та повідомлень, за якими було порушено кримінальну справу, становила 46,2 % від загальної кількості таких заяв та повідомлень, а про відмову в порушенні кримінальної справи – 40,5 %, то у 2002 р. співвідношення цих часток кардинально змінилося і становило відповідно 21,9 % та 50,7 %, тобто кримінальна справа у 2002 р. порушувалася лише по кожній п’ятій заяві або повідомленню про злочин.

Загальна кількість зареєстрованих злочинів становила у 1991 р. 405 516, а коефіцієнт злочинності у розрахунку на 100 тис. всього населення дорівнював 780. У 2002 р. було зареєстровано 450 661 злочин, що на 11,1% більше показника 1991 р., а коефіцієнт злочинності становив 919. Дані щодо кількості осіб, які вчинили злочини і яких було притягнуто до кримінальної відповідальності, зафіксовані у зазначені роки, відрізняються більш істотно. Якщо у 1991 р. було виявлено 187 468 таких осіб, то у 2002 р. – 270 307, тобто на 44,1 % більше.

Співвідношення показників кількості окремих видів злочинів, вчинених у 1991 та 2002 рр., виглядає так: умисні вбивства і замахи на умисне вбивство – 2902 та 4296 (+ 31,9 %); умисні тілесні ушкодження середньої тяжкості, умисні тяжкі та середньої тяжкості тілесні ушкодження, заподіяні у стані сильного душевного хвилювання, мордування – 6148 та 8054 (+ 31,0 %); розбійні напади з метою заволодіння індивідуальним майном громадян – 2833 та 4995 (+ 76,3 %); шахрайства з метою заволодіння індивідуальним майном громадян – 6220 та 13 828 (+ 2,2 рази); злочини, пов’язані з використанням наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів – 10 177 та 58 105 (+5,7 рази); випадки незаконного носіння, зберігання, придбання, виготовлення і збуту зброї – 3917 та 10 224 (+ 2,6 рази); випадки хабарництва – 1008 та 2812 (+ 2,8 рази).

Заради об’єктивності треба зазначити, що за цей же період статистика показує і певне зниження окремих видів злочинів: умисні тяжкі тілесні ушкодження – 6850 та 6032 (– 11,9 %); зґвалтування та замахи на зґвалтування – 2351 та 1043 (– 55,6 %); крадіжки індивідуального майна громадян – 154 781 та 153 085 (– 1,1 %); крадіжки державного та колективного майна – 64 281 та 42 886 (– 3,3 %); грабежі індивідуального майна – 21 119 та 20 134 (– 4,7 %); хуліганські прояви – 17 354 та 14 018 (– 19,2 %); розкрадання державного або колективного майна шляхом привласнення, розтрати або зловживання службовим становищем – 9626 та 7993 (–17,0 %). [5, с. 371–372].

Статистичні показники свідчать про певну стабілізацію та навіть зниження рівня організованої злочинності, особливо після 2004 року. Разом з тим, експерти висловлюють думку, що для оцінки дійсного стану організованої злочинності необхідно десятикратне збільшення статистичних даних.

Серед тенденцій злочинності, що зумовлюють поширення протиправного впливу, доцільно виділити ріст її організованих форм, про що свідчать статистичні дані.

Так, у 2000 році, за матеріалами органів внутрішніх справ, припинено діяльність 960 організованих груп, учасниками яких учинено 7774 злочини, у 2001 році – відповідно 770 та 6703, у 2002 році – 722 та 6467, у 2003 році – 634 та 6159, у 2004 році – 695 та 5582, у 2005 році – 551 та 7741, у 2006 році – 3977. Із загальної кількості виявлених у 2000 році організованих груп 56 мали міжнародні зв’язки, у 2001 році – 55, у 2002 році – 46, у 2003 році – 37, у 2004 році – 43, у 2005 році – 40, у 2006 році – 28.

Зокрема, за результатами оперативно-службової діяльності, у 2006 році закінчено провадження та направлено до суду кримінальні справи щодо 466 організованих груп і злочинних організацій у складі 1754 осіб, якими вчинено 3977 злочинів (3037 – тяжких та особливо тяжких), у тому числі 2774 злочини загально-кримінальної спрямованості, скоєних 305 організованими групами [6].

У 90-х роках організована злочинність в Україні досягла масштабів, що перетворили її в істотний фактор, що стримував економічні реформи. І треба враховувати, що покращання економічного становища країни не спричинило зменшення організованої злочинності, а привело лише (це показав зарубіжний досвід) до ослаблення її насильницької спрямованості і появи нових форм і видів злочинної діяльності. До таких (нових) форм відносять: продаж творів мистецтва, торгівлю людьми, незаконну торгівлю трансплантантами, зброєю, боєприпасами, кольоровими і рідкоземельними металами, фальшування грошей.

У спеціальній літературі подано різні визначення організованої злочинності та елементи її структури: організовані злочинні групи, злочинні співтовариства (об'єднання організованих злочинних груп), міжрегіональні об'єднання злочинних співтовариств, злочинні асоціації в масштабах держави, транснаціональні злочинні об'єднання. У межах даної роботи автор вважає, необхідно обмежитися використанням терміна "організована злочинна група" (далі – ОЗГ).

У ряді досліджень зроблено висновок про завершення в країнах СНД (зокрема і в Україні) початкової стадії становлення організованої злочинності (в якій переважають ОЗГ невеликої чисельності з вузькою спеціалізацією і локальною зоною дії) і про початок наступної стадії – формування злочинних співтовариств зі складною структурою, що мають велику чисельність (до 1000 і більше осіб), гнучку спеціалізацію і регіональний (міжрегіональний) або транснаціональний масштаб діяльності.

Зростання організованої злочинності безпосередньо пов’язано з істотним зростанням протиправного впливу: у багатьох джерелах звертається увага на те, що протиправний вплив є невід'ємним елементом діяльності ОЗГ, а одна з умов успішної боротьби з організованою злочинністю – забезпечення безпеки жертв і свідків злочинів. Зокрема, опитування 120 респондентів (слідчих, співробітників карного розшуку і прокуратури) показало, що практичні працівники відносять незахищеність жертв і свідків до основних факторів, що перешкоджають боротьбі з організованою злочинністю [7, с. 135]. Про поширення протиправного впливу, обумовленого організованою злочинністю, свідчить і те, що вбивства свідків стали одним із мотивів убивств "на замовлення".

Ці дані узгоджуються із зарубіжними реаліями, які свідчать, що вплив на учасників кримінального процесу – одна з характерних рис організованої злочинності. У ФРН, наприклад, сам факт ухилення свідка від дачі показань оцінюється як “сигнал” про те, що злочин міг бути скоєний членами злочинного угруповання. Саме зростання організованої злочинності, а також тероризму стали головними причинами прийняття в 1998 році в Німеччині Закону “Про регулювання питань забезпечення захисту свідків, яким загрожує небезпека” [8, с. 74,76].

Тут треба зазначити, що дослідження феномена організованої злочинності не становить мету і завдання цього дослідження. У роботі лише наводяться фактори, що, крім росту абсолютних показників організованої злочинності, також визначають перспективу зростання протиправного впливу.

По-перше, за даними статистики, найбільшу частку в структурі злочинів, скоєних ОЗГ, становить вимагання. За оцінками фахівців, 90 % фірм перебувають під наглядом злочинних угруповань [9, с. 31]. Причому показник латентності вимагань такий: 17 000 випадків на 1 зареєстрований (найбільш високий показник латентності серед усіх злочинів) [10, с. 795].

Безпосередніми факторами, що визначають активний протиправний вплив вимагателів, є:

1) вимагателі, як правило (більше ніж у 90 % зафіксованих випадків), скоюють злочини за місцем проживання. Причина цього в тому, що злочинці повинні постійно контролювати певну територію, тобто постійно (або регулярно) перебувати в певному районі. За даними Р.Р. Вафіна, злочинні групи, що займаються вимаганням, на 80 % складаються з місцевих жителів [11, с.17]; за даними М.Х. Валєєва 95 % вимагань відбувається в тому ж районі (місті), де проживають злочинці. До завдань вимагателів входить поінформованість про місця проживання своїх жертв і близьких їм осіб, одержання про них іншої інформації [12, с.11].

Таким чином, членам ОЗГ відомо коло осіб, впливом на яких можна домогтися бажаних для злочинців результатів;

2) високий рівень конспірації, наявність в ОЗГ спеціальних структур, що забезпечують їх внутрішню і зовнішню безпеку (таке забезпечення – одна із системостворюючих ознак організованої злочинності), корумповані зв’язки в правоохоронних та інших державних органах. Ці фактори не просто полегшують потенційну можливість протиправного впливу, вони визначають його. Мета здійснюваної ОЗГ протидії правоохоронним і судовим органам – безпека злочинної групи, а не тільки ухилення від кримінальної відповідальності окремих її членів (виконавців злочинів). Якщо злочин приховує, як правило, суб’єкт цього ж злочину, то протидію організовують члени злочинної структури, що є “логічним” продовженням організованих форм злочинної діяльності.

Внаслідок цих обставин організований характер набуває не тільки власне злочинна діяльність (вимагання та ін.), але і протиправний вплив з усіма негативними наслідками;

3) соціально-демографічні дані і психологічні якості осіб, які скоюють вимагання: як правило, вимагання скоюють чоловіки (роль жінок може виражатися, наприклад, лише в збиранні інформації про жертву), при цьому більше 70 % вимагань скоюється особами віком від 19 до 30 років, тобто у віці, в якому особа найбільше схильна до протиправного впливу [3, с. 28].

Крім того, однією з характерних рис лідерів і інших членів ОЗГ є готовність до застосування насильства, що також сприяє активному застосуванню протиправного впливу;

4) більше 80 % вимагателів віком 21–30 років під час досудового слідства і судового розгляду не визнають себе винними і дають неправдиві показання, тобто зацікавлені в дачі неправдивих показань іншими учасниками процесу, що досягається, насамперед, протиправним впливом.

Враховуючи, що у 80 % кримінальних справ про вимагання не встановлюються всі учасники злочинних груп, не притягуються до кримінальної відповідальності від 30 до 70 % членів ОЗГ (очевидно, насамперед їх керівники) [1, с. 42], злочинці, які залишилися поза полем зору правоохоронних органів, мають у своєму розпорядженні всі можливості для протиправного впливу як під час кримінального судочинства (з метою змусити жертв, свідків злочинів і інших осіб відмовитися від співробітництва з правоохоронними і судовими органами), так і після його закінчення (з помсти зазначеним особам).

Страницы: 1, 2