№ 121. Поняття та види джерел цивільного права України, їх характеристика.

Цивільне законодавство - це сукупність цивільно-правових законів і інших цивільно-правових нормативних актів, розташованих у визначеному порядку відповідно до їхньої юридичної чинності.

Основними джерелами цивільного законодавства є: Конституція України від 28 червня 1996 р. (ст.ст. 13, 14, 21, 22, 26, 32, 33, 41, 42, 47, 54, 55, 56); нормативно-правові акти, прийняті Верховною Радою України (Цивільний кодекс УРСР від 18 липня 1963 р., Закон УРСР “Про власність” від 7 лютого 1991 р., Закон України “Про підприємництво” від 7 лютого 1991 р., Закон України “Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991 р., Закон України “Про господарчі товариства” від 19 вересня 1991 р., Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” від 18 червня 1991 р.); Декрети Кабінету Міністрів України; Укази Президента України; Постанови і  розпорядження Кабінету Міністрів України; нормативно-правові акти міністерств, відомств і державних комітетів України; нормативно-правові акти органів місцевої влади і самоврядування України.

№ 122. Довіреність.

Дорученням визнається письмове уповноваження, видане однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Доручення може бути видано тільки дієздатними громадянами і юридичними особами в рамках їхньої статутної правосуб'єктності. Громадяни у віці від 15 до 18 років можуть самостійно видавати доручення в межах тих прав, що можуть здійснювати самі. На інші угоди й інші юридичні дії доручення таких осіб повинна бути забезпечена згодою батьків, усиновителів чи попечителів. По змісту й обсягу повноважень представника розрізняють три види доручень. Генеральні (загальні) доручення - видаються для здійснення угод і інших юридичних дій протягом визначеного періоду (наприклад, доручення на управління автомобілем із правом наступної реалізації і передоручення); Спеціальні доручення - видаються на здійснення ряду однорідних угод чи інших юридичних дій. До них відносяться доручення на представництво в суді, на одержання товарно-матеріальних цінностей від вантажоперевізника. Разові доручення - видаються для здійснення строго визначеної угоди чи іншої юридичної дії (наприклад, доручення на одержання зарплати за якийсь місяць). Термін дії доручення визначений ст.67 ГК і не може перевищувати трьох років. Якщо ж термін не зазначений, то доручення зберігає силу протягом одного року з дня її здійснення.

№ 123. Право колективної власності.

Право власності на яке-небудь майно може належати двом чи декільком власникам. У цьому випадку виникає право спільної власності. Майно може належати на праві спільної власності громадянам, юридичним особам і державі, тобто право загальної власності може застосовуватися при регулюванні індивідуальної власності, колективної,  державної власності, а також змішаних форм власності в тому випадку, коли поєднується майно приналежне до різних економічних форм власності (індивідуальної, колективної, державної). У відповідності зі ст.112 ЦК розрізняють право спільної часткової власності і право спільної сумісної власності. Для права загальної часткової власності характерно, що тут визначено в арифметичному відношенні - дробом розмір частки права власності приналежної кожному власнику. При спільній власності розмір частки точно не визначений.

№ 124. Система цивільного права України.

Цивільне право - це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють на принципах юридичної рівності відносини власності в її різних формах, товарно-грошові відносини і деякі особисті немайнові відносини при участі громадян, організацій і інших соціальних утворень з метою більш повного задоволення матеріальних і духовних потреб громадян. Система сучасного цивільного права - це структура, елементами якої є цивільно-правові норми й інститути, розміщені у визначеній послідовності.Цивільно-правові норми й інститути поділяються на загальні й особливі. Загальну частину цивільного права складають норми про суб'єктів, об'єкти цивільного права, договори, представництво і доручення, позовну давність. Особлива частина регулює особливі суспільні відносини і складається з таких інститутів: - право власності й інші речові права; - зобов'язальне право; - авторське право; - право на винахід і інші результати творчості, які використовуються у виробництві; - правоздатність іноземних громадян і юр осіб; застосування гр законів іноземних держав і міжнародних договорів.

№ 125. Завдаток. Відмінність завдатку від авансу.

Завдаток - це грошова сума, що одна сторона передає іншій стороні в рахунок виконання договору на доказ виконання договору і у забезпечення зобов'язання. Якщо зобов'язання не виповнюється з вини боржника задаток не повертається, якщо зобов'язання не виконане з вини особи, що взяла задаток, то задаток повертається в 2-кратному розмірі (ст. 195 ЦК). Функції задатку: 1) Розрахункова, він йде в рахунок оплати майбутнього зобов'язання; 2) є доказом; 3) Забезпечувальна. Відмінність задатку від авансу. На практиці розрізняти задок від авансу складно, тому що повинно бути зазначене в договорі, якщо договір не вказує, що внесена сума є задатком, те це аванс. Аванс (передоплата) - це грошова сума, що видається в рахунок виконання належних платежів, тобто виконує двох функцій: платіжну і доказательственну. Задаток і аванс тільки між фізичними чи особами з їхньою участю.

№ 126. Поняття цивільного права.

Цивільне право - це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють на принципах юридичної рівності відносини власності в її різних формах, товарно-грошові відносини і деякі особисті немайнові відносини при участі громадян, організацій і інших соціальних утворень з метою більш повного задоволення матеріальних і духовних потреб громадян. Система сучасного цивільного права - це структура, елементами якої є цивільно-правові норми й інститути, розміщені у визначеній послідовності. Цивільно-правові норми й інститути поділяються на загальні й особливі. Загальну частину цивільного права складають норми про суб'єктів, об'єкти цивільного права, договори, представництво і доручення, позовну давність. Особлива частина регулює особливі суспільні відносини і складається з таких інститутів: - право власності й інші речові права; - зобов'язальне право; - авторське право; - право на винахід і інші результати творчості, які використовуються у виробництві; - правоздатність іноземних громадян і юр осіб; застосування гр законів іноземних держав і міжнародних договорів.

№ 127. Право виключної власності народу України.

Ст. 13 КУ: “Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.”

 № 128. Гарантія. Відмінність гарантії від поруки.

Гарантія (ст. 196 ЦК) - це свого роду поручительство, але яке передбачено тільки між юридичними особами. Відмінність гарантії від поручительства в тім, що гарант несе субсидіарну відповідальність, а також тільки між юридичними особами

№ 129. Договір довічного утримання.

Реальний, оплатний, односторонній. Договір довічного утримання – це угода сторін, в силу якої одна сторона (відчужуватель) передає у власність іншій стороні (набувачу) житловий будинок чи інше житлове приміщення, що належить відчужувателю на праві приватної власності, а інша сторона – набувач, зобов'язується надати довічне матеріальне забезпечення в натурі у виді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги. Відмінності: предмет – завжди житлове приміщення; сторонами виступають громадяни; житлове приміщення за цим договором передається тільки у власність; передача майна на умові довічного утримання; еквівалентом виступає – забезпечення в натуральному виді (моральний і матеріальний характер); правова мета: перехід майна, забезпечення непрацездатного. Відчужуватель: завжди непрацездатна особа (у силу віку і здоров'я), потребує постійної допомоги з боку іншої особи. Набувач: дієздатна особа; працездатна особа з постійним джерелом доходу (з підтвердженням). Двосторонній договір - укладений з моменту реєстрації його в належному порядку і з моменту передачі  (фактичної) житлового  приміщення набувачу. Реальний . Істотні умови: кількість житлової площі, стан, приблизна оцінка житлового приміщення; чітко зазначена й обговорена матеріальна допомога, яку буде робити набувач відчужувателю в майбутньому. Розірвання: відчужуватель - набувач не виконував чи неналежним чином виконав свої зобов'язання за договором (тільки в судовому порядку); набувач - відпала необхідність в одержанні житлового приміщення; якщо він не може надавати постійну допомогу відчужувателю. Правові наслідки розірвання: житлове приміщення повертається назад, витрати не повертаються.Припинення договору у випадку смерті відчужувателя.

№ 130. Початок перебігу строків позовної давності.

Строк позовної давності починає текти з дня виникнення права на позов, що виникає з дня, коли особа довідалася чи повинна була довідатися про порушення свого права (ст.76 ГК). Витікання терміну позовної давності погашає право на позов у матеріальному змісті, тобто на можливість  примусового здійснення порушеного цивільного права, однак не припиняє саме суб'єктивне право оскільки боржник може виконати свій обов'язок і після закінчення терміну позовної давності (ст.82 ГК).

№131. Поняття та принципи належного виконання зобов'язань.

Основною підставою припинення зобов’язання є його належне виконання – вчинення боржником саме тих дій, які він повинен виконати в силу договору чи закону, тобто передати річ, виконати роботу, надати послуги, відшкодувати шкоду... Боржник зобов’язаний вчинити певні дії або утриматися від них, а кредитор повинен прийняти виконане. Вчинення боржником дій, прийнятих кредитором і буде виконанням зобов’язання. Зобов’язання вважається виконаним належним чином, якщо дотримані всі вимоги, що пред’являються стосовно суб’єкта, предмета, місця, часу і способу виконання зобов’язання. Якщо при виконанні зобов’язання порушується одна з наведених вище вимог, воно вважається виконане неналежним чином і кредитор має право відмовитися від прийняття виконаного. Виконання зобов’язання покладається на боржника. Якщо виконання безпосередньо пов’язане з особистістю боржника, то саме він повинен виконати зобов’язання, оскільки кредитор може відмовитися від виконаного.

№132. Обмін.

У Ц. кодексі Укр. відсутнє визначення договору міни. За договором міни між сторонами проводиться обмін одного майна на інше. Кожний хто бере участь у міні, вважається продавцем того майна, яке він дає в обмін, і покупцем майна, яке одержує. Договір міни спрямований на невідворотне відчуження кожною із сторін належного їй майна. У сторони, яка за договором міни набуває майно, відповідно виникає право власності (право повного господарського відання або право оперативного управління). Договір міни є сплатним, двостороннім, консесуальним. Договір міни за своїм змістом і за формою має багато спільного з договором купівлі-продажу. Відмінності: в договорі купівлі-продажу за продаване майно продавцю сплачується відповідна його вартість в грошовому вираженні. За договором міни у разі нерівноцінності обмінюваного майна сторона, яка отримує річ більшої вартості, може компенсувати іншій стороні різницю відповідною сумою. За таких умов, однак, договір міни не перетворюється на договір купівлі-продажу.

№ 133. Прийняття спадщини та відмова від спадщини.

Внаслідок відкриття спадщини у спадкоємців за законом або за заповітом виникає право спадкування. Спадкове майно переходить до спадкоємців лише за умови, що вони виявили згоду щодо прийняття спадщини. Прийняття спадщини — це не обов'язок спадкоємців, а їх право. Для того щоб прийняти спадщину, спадкоємець повинен подати заяву до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини щодо її прийняття або фактично вступити в управління чи володіння спадковим майном. Якщо спадкоємець протягом шести місяців не прийме спадщину його частка переходить до інших спадкоємців, які закликаються до спадкування. Якщо пропуск шестимісячного строку на прийняття спадщини стався з поважних причин (тривале відрядження, тривала хвороба тощо), суд може продовжити цей строк. Отже якщо спадкоємець не вчинив жодної з дій що свідчать про прийняття спадщини, вважається, що він відмовився від спадщини. Спадкоємець за законом або за заповітом може відмовитись від спадщини і шляхом подачі про це заяви до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. Таку заяву спадкоємець може подати протягом шестимісячного строку з дня відкриття спадщини. Разом з передбачається можливість відмовитись від спадщини на користь кого-небудь з інших спадкоємців, закликаних до спадкування за законом чи за заповітом, а також на користь держави, окремих державних, кооперативних або громадських організацій.

№ 134. Спадкування за законом.

Чинним Цивільним кодексом України передбачено такий порядок спадкування: спадкування за законом та спадкування за заповітом. Коли громадянин не залишив заповіту або заповіт виявився недійсним, або спадкоємці за заповітом не прийняли спадщину, або не закликаються до спадкування, або громадянин розпорядився лише частиною свого майна, настає спадкування за законом (в останньому випадку спадкування за законом буде мати місце щодо майна, відносно якого немає розпоряджень у заповіті). Спадкоємці за законом поділяються на дві черги. До складу спадкоємців першої черги входять такі особи: 1. Діти; 2. Дружина померлого; 3. Батьки померлого; 4. Онуки та правнуки померлого. Вони мають право одержати спадщину лише за умови, коли їх мати чи батько (відповідно дід або баба), які мали право на спадщину, померли ще до її відкриття. До складу спадкоємців другої черги входять такі особи: 1. Брати та сестри померлого. 2. Дід та баба померлого. Особливе місце серед спадкоємців за законом займають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті. Вони не входять ні в першу, ні в другу чергу спадкоємців за законом. За наявності інших спадкоємців вони успадковують нарівні з спадкоємцями тієї черги, що закликається до спадкоємства. Отже, вони приєднуються до спадкоємців або першої, або другої черги залежно від того, яка черга спадкоємців фактично успадковує майно. При спадкуванні за законом спадкове майно ділиться на рівні частини між особами, які закликані до спадкування у порядку черговості. окрім двох випадків: 1.щодо розподілу майна між онуками та правнуками. 2.щодо предметів домашньої обстановки та вжитку.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13