|
ерші 20--35 м спортсмен виконує стартовий розбіг, намагаючись набути максимальної швидкості, після чого переходить до відносно рівномірного бігу по дистанції. Раціональна техніка стартового розбігу характеризується: значним нахилом тулуба вперед на початку розбігу і поступовим випростанням під кінець, повним розпрямленням ноги у коліні під час відштовхування; енергійним винесенням стегна махової ноги вперед-угору з наступним рухом назад; швидкими й активними рухами зігнутих рук з акцентованим рухом назад; плавним переходом від стартового розбігу до бігу по дистанції.Після стартового розбігу швидкість зростає повільно; спортсмен, по суті, переходить до бігу маховим кроком. При максимальній швидкості тулуб трохи нахилений вперед (72--80°), причому нахил весь час змінюється: під час відштовхування -- зменшується, у фазі польоту -- збільшується. Для збереження досягнутої швидкості кожен спортсмен повинен знайти оптимальне співвідношення довжини і частоти кроків та дотримуватись техніки махового кроку до кінця дистанції.Ногу пружно ставлять на передню частину стопи активним загрібним рухом згори-вниз і спереду-назад поблизу проекції ЗЦВ тіла. У фазі передньої опори відбувається невелике амортизаційне згинання ноги в коліні, стопа опускається на всю підошву. В момент закінчення відштовхування нога повністю випрямляється в колінному і гомілковостонному суглобах. Таз зміщений вперед, голову спортсмен тримає прямо.Рис. 5. Перші кроки з старту.Після відштовхування бігун переходить у фазу польоту і рухається за інерцією, активно зводячи стегна, щоб зменшити кут між ними і щоб під час приземлення поставити ногу ближче до проекції ЗЦВ тіла. Задня нога ніби складається у коліні вдвоє і проноситься вперед, п'яткою під сідницею.Руки рухаються вперед і назад-назовні, найбільше згинаючись у передньому крайньому положенні і найменше -- в момент вертикалі. Пальці вільно випрямлені або напівзігнуті.Фінішування полягає у перетинанні вертикальної площини над лінією фінішу. Перемагає спортсмен, що першим торкнувся тулубом стрічки, натягнутої впоперек напряму бігу на висоті грудей. Для правильного фінішування треба на останньому кроці (за 100--120 см від лінії фінішу) різко нахилитися грудьми вперед на стрічку, відводячи руки назад. Такий спосіб фінішування називається "кидок грудьми". При іншому способі фінішування одночасно з нахилом грудьми вперед тулуб повертають навколо вертикальної осі і торкаються стрічки плечем. Щоб не упасти за лінією фінішу, махову ногу швидко виставляють далеко вперед з наступним випростанням тулуба, винесенням вперед таза і відведенням плечей назад і продовжують рухатись за інерцією, сповільнюючи біг. Розділ 2. Вікова динаміка природного розвитку швидкості та її контрольПрогресивний природний розвиток швидкості спостерігається до 14-15 років у дівчат та до 15-16 років у хлопців. Надалі швидкість цілісних рухових дій у дівчат дещо погіршується, а в хлопців продовжує повільно зростати до 17-18 років і потім стабілізується. Це, звичайно, не означає, що після 15-16 років неможливо досягти суттєвого поліпшення швидкості за рахунок спеціалізованого тренування. При цьому досягнення будуть значно кращими, якщо тренування розпочати в період її активного природного розвитку.Спеціальними дослідженнями визначені оптимальні вікові періоди розвитку різних проявів швидкості. Так, від 7-8 до 11-12 років найкраще розвиваються рухові реакції та частота рухів, а в 13-14 років ці показники наближаються до величин, характерних для дорослих.Цікаво, що цей віковий період найсприятливіший щодо темпів розвитку координаційних здібностей, тому саме у цьому віці треба вдосконалювати техніку циклічних швидкісних вправ.У віці від 11-12 до 14-15 років у дівчат та до 15-16 років у хлопців спостерігаються високі темпи приросту швидкості цілісних рухових дій (поодиноких i циклічних).Отже, виходячи з біологічних закономірностей розвитку швидкості та швидкісно-силових можливостей підлітків, саме в цей віковий період доцільно комплексно розвивати власне швидкісні та швидкі сно-сияов і можливості.Контроль розвитку швидкості та деякі особливості методики їх удосконалення у школярівВраховуючи той факт, що вік 7-11 років найбільш сприятливий для виховання швидкісних можливостей, дуже важливо уже в молодших класах приділяти цій якості належну увагу. Оскільки зростання швидкості у молодших школярів пов'язано, головним чином, зі здатністю до високого темпу рухів (частота кроків під час бігу), то й завдання з розвитку швидкісних можливостей на цьому етапі буде зводитись до сприяння розвитку вміння виконувати вправи з високою частотою рухів. У середньому шкільному віці виникає завдання швидкісно-силової підготовки поряд з високим темпом виконання вправ.У старшому шкільному віці залежність швидкісних можливостей від рівня силової підготовки проявляється в ще більшій мірі.Засоби для швидкісної підготовки школярів повинні підбиратись залежно від завдань. Так, у молодшому віці найдоцільнішими будуть ігри та естафети, метання легких приладів (тенісний або хокейний м'яч). В середньому та старшому шкільному віці поряд зі швидкісними вправами, іграми та естафетами необхідно використовувати силові вправи з подоланням опору власної ваги та вправи з невеликим обтяженням, що виконуються у високому темпі [19].В питаннях методики виховання швидкісних якостей у школярів у процесі Їх фізичного виховання необхідно керуватись такими простими правилами:* в молодших класах уникати вузькоспеціалізованих вправ, надавати перевагу цілісним руховим актам;* у старших класах швидкісні якості виховувати в комплексі зі силою, використовувати аналітичний підхід та спеціалізовані вправи (наприклад, спеціалізовані бігові вправи легкоатлетів).Найпоширенішим тестом контролю швидкісної підготовленості школярів є пробігу дистанції 30 метрів з максимальною швидкістю з ходу. При використанні цієї вправи ми уникаємо впливу техніки володіння низьким стартом, і кожен учень має можливість продемонструвати швидкісні можливості у "чистому вигляді".У шкільному уроці фізичної культури швидкісні вправи необхідно проводити до настання втоми, протягом підготовчої та на початку основної частини уроку. Не виключене проведення ігор та естафет і в кінці уроку, але за умови, що попередні вправи не дуже втомили дітей.Протягом навчального року швидкісні вправи плануються як із обов'язкового матеріалу шкільної програми, так і з допоміжного. Вони повинні знайти своє місце не лише на уроках фізичної культури, але й під час проведення організованих перерв, змагань у класах та між класами, в заняттях груп продовженого дня, груп загальної фізичної підготовки, домашніх завданнях тощо.У молодших класах швидкісні вправи необхідно включати в усі уроки незалежно від змісту. Це пояснюється необхідністю максимально використати сенситивний період для забезпечення розвитку швидкісних можливостей. Якщо цього не зробити, то компенсувати втрачене у старшому віці буде дуже важко, а то й неможливо,Великим резервом у вихованні швидкісних якостей у молодших школярів може бути їх самодіяльна ігрова діяльність (дворовий футбол та хокей, стрибки та метання, народні ігри та розваги), що також можуть з успіхом служити справі розвитку фізичних якостей і швидкості в першу чергу. Вчитель фізичної культури повинен навчати дітей таких ігор, прищеплювати любов і вміння самостійно займатись фізичними вправами [18].У середніх та старших класах при розподілі програмового матеріалу з фізичної культури перша чверть відводиться здебільшого для легкоатлетичних вправ та спортивних ігор. Ці вправи самі по собі сприяють вихованню швидкості. У Другій чверті, зазвичай, плануються переважно вправи з акробатики, гімнастики та елементи боротьби, тобто вправи з вираженою силовою спрямованістю, що позитивно впливає і на розвиток швидкості. Але цілком виправдане використання в цих уроках ігор та естафет і спеціальних швидкісно-силових вправ. Це можуть бути серії стрибків із скакалкою, стрибки через гімнастичну лаву, стрибки в глибину тощо.У третій чверті на уроках лижної підготовки умов для розвитку швидкісних якостей значно менше. Компенсувати швидкісні вправи дозволить каток. Організований та самодіяльний хокей -- вправа дуже корисна для розвитку швидкісних здібностей підлітків та юнаків.Весняна чверть шкільного навчального року завжди заповнена різного роду змаганнями, прийманням навчальних нормативів та складанням Державних тестів і нормативів фізичної підготовленості. Змагання з їх високим емоційним рівнем є могутнім засобом для прояву максимальних швидкісних якостей кожного учасника, а отже і їх розвитку. Розділ 3. Біохімічні фактори швидкості спринтерського бігуШвидкість характеризується здатністю людини виконувати ті або інші рухові дії в мінімально короткий відрізок часу. Прояв швидкості пов'язаний з виробленням цілої системи умовних рефлексів, а також із формуванням високої рухливості процесів збудження і гальмування нервової системи, які забезпечують швидку зміну скорочення і розслаблення різних груп м'язів.Між величиною максимальної швидкості скорочення м'яза, довжиною саркомера і відносною АТФ-азною активністю міозину існує фундаментальна залежність. Найбільша швидкість скорочення має місце в дуже коротких саркомерах, а найменша - в найдовших саркомерах. Швидкість скорочення на молекулярному рівні залежить від кількості поперечних містків, що утворюються в одиницю часу, тобто від швидкості прикріплення глобулярних голівок міозину до актину. Чим швидше скорочується м'яз, тим менше поперечних містків включається в роботу. Тобто виграш у швидкості супроводжується програшем у силі. Тому запиральні м'язи скорочуються повільно, але сильно. Літальні м'язи скорочуються дуже швидко, але їх м'язи дуже слабкі. Максимальна швидкість скорочення прямо пропорційна відносній АТФ-азній активності. Тому біохімічною основою швидкості (як і сили) є АТФ-азна активність міозину, яка забезпечує швидку і потужну мобілізацію хімічної енергії АТФ у м'язових волокнах із наступним її використанням на скорочення м'яза.З огляду на те що швидкість завжди проявляється в частій зміні процесів скорочення і розслаблення, після кожного чергового скорочувального акта в періоді м'язового розслаблення, що наступив, необхідно швидке і повне відновлення використаної АТФ, яке переважно забезпечується анаеробним шляхом. Тому швидкість визначається також ступенем розвитку в організмі креатинфосфатного і гліколітичного шляхів ресинтезу АТФ.Успішний розвиток бистроти як якості рухової діяльності забезпечується в процесі тренування швидкісними вправами, які підвищують каталітичну активність міозину, ферментів анаеробних реакцій ресинтезу АТФ і швидкість накопичення глікогену в м'язах.Біг на короткі дистанції (100 і 200 м) є вправою максимальної потужності, тривалість виконання якої не перевищує 25 с. Характерними рисами його виконання є високий кисневий борг (92-96%) і максимальна інтенсивність. Тому основним способом енергозабезпечення організму при бігу на 100 м є креатинфосфатний, при бігу на 200 м крім цього способу істотну роль у ресинтезі АТФ відіграє гліколіз. Тому в м'язах спостерігається різке зниження вмісту креатинфосфату і глікогену при одночасному збільшенні концентрації креатину, неорганічного фосфату, молочної кислоти і підвищенні активності ферментів реакцій гліколізу.При бігу на короткі дистанції в м'язах відбувається активне утворення молочної кислоти, виділення якої в кров спостерігається переважно по закінченні роботи.Після подолання 100-метрової дистанції вміст молочної кислоти в крові починає підвищуватися лише на 30-60-й секунді від моменту закінчення роботи і досягає максимуму (1,0-1,5 г/л), на 2-5-й хвилині відновного періоду.Підвищення вмісту молочної кислоти в крові при виконанні тієї ж вправи може бути різним, що цілком залежить від можливостей креатинфосфатного шляху. У більш тренованих спортсменів можливості такого шляху ресинтезу АТФ збільшені, що дозволяє долати спринтерські дистанції за рекордно короткий час, через що вміст молочної кислоти в крові буде значно нижчий ніж у менш тренованих осіб.Легкоатлетичний біг на короткі дистанції значною мірою інтенсифікує обмін енергії в організму. Про це свідчить загальна її витрата на виконану роботу: при бігу на 100 м він у 70 разів менший, ніж при марафонському забігу, проте за 1 с роботи максимальної потужності (100 м) енергії витрачається у 10 разів більше. Крім цього, робота спринтера на короткій дистанції супроводжується найбільшим накопиченням у крові молочної кислоти -4 г/л; при забігу на 400 м її! утворюється у два рази менше.Підвищений вміст молочної кислоти в організмі спринтерів нейтралізується, що знижує лужний резерв крові на 40-48%. Вміст цукру в крові спортсменів при роботі на коротких дистанціях майже не змінюється. За хімічними характеристиками до бігу на короткі дистанції можуть бути прирівняні стрибки в довжину з розбігу.Повне відновлення організму після виконання роботи максимальної потужності настає через 30-40 хв. За цей час ліквідується кисневий борг, нормалізується вміст молочної кислоти в крові, ресинтезуються використані джерела енергії (креатинфосфат, глікоген). Після такої тривалості відпочинку виконання вправи можна повторювати. Проте в спортивній практиці часто застосовують інтервальний метод, при якому період відпочинку спринтерів поступово скорочується. Це підвищує аеробну здатність організму і його адаптацію до роботи в умовах гіпоксії.Постійне тренування вправами максимальної потужності сприяє накопиченню в м'язах креатинфосфату, скорочувальних білків і глікогену, підвищує активність АТФ-ази, креатинфосфа-тази і ферментів гліколізу. ВисновокШвидкість є комплексною руховою якістю, яка проявляється через: швидкість рухових реакцій; швидкість виконання необтяжених поодиноких рухів; частоту (темп) необтяжених рухів; швидкий початок рухів, що у спортивній практиці називають різкістю.Основна відміна бігу від ходьби -- наявність у ньому фази польоту. Розмах (амплітуда) і швидкість рухів під час бігу більші і залежать від його швидкості: на короткі дистанції вони максимальні, на наддовгі -- найменші.Швидкість характеризується здатністю людини виконувати ті або інші рухові дії в мінімально короткий відрізок часу. Прояв швидкості пов'язаний з виробленням цілої системи умовних рефлексів, а також із формуванням високої рухливості процесів збудження і гальмування нервової системи, які забезпечують швидку зміну скорочення і розслаблення різних груп м'язів.Біг на короткі дистанції (100 м) є вправою максимальної потужності, тривалість виконання якої не перевищує 25 с. Характерними рисами його виконання є високий кисневий борг (92-96%) і максимальна інтенсивність. Тому основним способом енергозабезпечення організму при бігу на 100 м є креатинфосфатний. Література1. Коробченко В.В. Легка атлетика. - К.: Вища школа, 1977. - 224 с.2. Лях В.И. Скоростные способности: основы тестирования и методики развития // Физическая культура в школе.1997. -- №3. -- С. 2-8. 3. Мазниченко В. Д. Двигательные навыки в спорте (Метод разработки для студентов спорт, фак.). -- Малаховка, МОГИФК, 1981. 4. Матвеев Л.П. Теория и методика физической культуры: Учебн. для ин-тов физ. культуры. -- М.: "ФиС", 1991, -- 543 с. 5. Матвеев А.П., Мельников С.Б. Методика физического воспитания с основами теории. - М.: Просвещение, 1991. - 191 с. 6. Методика физического воспитания школьников. // Под ред. Г.Б. Мейксона. - М.: Просвещение, 1989. - 143 с. 7. Минаев Б.Н., Шиян Б.М. Основы методики физического воспитания школьников. - М., 1989. 8. Новосельский В.Ф. Методика физической культуры в старших классах. - К., 1989. 9. Никифоров В. Технология обучения. -- Наука и техника, 1981, № 11. 10. Основы регуляции движений./ Под ред Р.Гранита. - М.: Мир, 1976. 11. Определение физической подготовленности школьников / Под. ред. Б.В.Сермеева. -- М.; Педагогика, 1973. -- 104 с. 12. Платонов В.М., Булатова М.М. Фізична підготовка спортсменів. -К.; Олімпійська література, 1995. -- 319 с. 13. Психорегуляцию - в практику физического воспитания школьников. // Физическая культура в школе. - 1991. - № 6. - С. 12. 14. Присяжнюк С. Витривалість:основи визначення та методики розвитку у школярів початкових класів // фізичне виховання в школі. ---1999.--№4,--С-32-34. 15. Решетова 3. И. Роль ориентировочной деятельности в двигательном навыке. -- Вопросы психологии, 1956, № 1. 16. Риттер X. И, Принцип активности. -- В кн.: Учение о тренировке. М., 1971. 17. Талызина Н. Ф. Управление процессом усвоения знаний.-- М,: Изд-во МГУ, 1975. 18. Теория и методика физического воспитания. / Под ред. Шияна Б.М. - М., 1988. - 284 с. 19. Теория и методика физического воспитания. / Под ред. Ашмарина Б.А. - М., 1990. - 325 с. 20. Шиян Б.М. Методика фізичного виховання школярів (Практикум). - Львів: Світ, 1993. - 184 с. 21. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. В 2-х частинах: Навчальний посібник. - Тернопіль, 2001.
Страницы: 1, 2, 3
|
