Методика навчання у всіх школах ушу, до якого би напрямку вони не відносилися, істотно відрізнялася від тої, що споконвіків укоренилася на Заході. У країнах Європи будь-який дворянин, що має достатньо коштів, міг на кілька місяців найняти собі вчителя фехтування, відвідувати заняття у вільний час. Відношення до вчителів, що входили в категорію обслуговуючого персоналу, було відповідним. Найбільш заповзятливі могли, звичайно, відкрити платну школу в місті, але й тут їхній статус не відрізнявся від статусу трактирника або власника ковбасної крамниці. За встановлену плату учням пропонувався певний набір прийомів за принципом «гроші - товар», і на цьому контакти вчителя з його учнем закінчувалися. Ніякі моральні зобов'язання більше не зв'язували учня зі школою, що він відвідував, а оскільки заняття були в основному індивідуальні, то не могло бути й мови про виникнення якогось «університетського братерства». Зовсім інші зв'язки встановлювалися між учителем і учнем на Сході - будь те в Китаю, Японії, Кореї або у В'єтнамі.

Насамперед, школа ушу не вмирала разом із учителем. Подібно даоській секті, раз виникнувши, вона продовжувала жити в часи практично нескінченно - двісті, триста, п'ятсот, тисячу років без істотних змін. Стійкість традицій ґрунтувалася на сталості й наступності методів тренування, на вірності «Батька-засновника».

Стосовно до будинку вчителя, де, як правило, жила велика кількість учнів, використалося поняття «врата» (мень). Надійти в школу означало «увійти у врата». Складатися в школі означало «перебувати за вратами», пройти навчання в школі означало «вийти із врат». Хоча в подібних термінах явно втримується натяк на реалії, тому що дома в Китаю дійсно були оточені високою огорожею з воротами, а заняття проводилися у дворі, насамперед варто враховувати вплив релігійно-філософської символіки. Адже у всіму східно-азіатському культурному регіоні традиції передачі знань завжди були пов'язані з ідеєю збагнення Шляхи й проходження по визначеному Шляху. Відповідно, врата в будинок учителя були вратами до вищого знання, знаходженню абсолютної істини, «другому народженню». Учитель апріорі вважався носієм істини, і він переливав свої знання в учня, від природи наділеного лише фізичною, але не духовною сутністю. Таким чином, учень до «входження у врата» міг розглядатися присвяченими членами школи як бліда тінь ембріональному стані. Саме собою роззується, він не заслуговував поваги «дійсних людей», оскільки навіть його фізична сутність залишалася неопрацьованої, скованої, кісткової.

Особистість, осягаючи Великий Путь-Дао, повинна була переродитися для єднання з абсолютом, із традицією, зі Знанням.

Приймаючи нового учня в громаду, Батько-наставник робив ритуальний обряд прийому до членів родини й, більше того, роду, що триває в часі. Учень одержував «таємне знання», що йшло із глибини століть і збільшене майстрами школи в багатьох поколіннях. Ретельно займаючись і дотримуючи всіх вимог уставу, він через кілька років проходив присвяту першого, другого, третього ступеня й так далі - залежно від своїх успіхів.

Церемонія прийому до школи ушу обставлялася досить урочисто. Новачка, оголеного по пояс, приводили в освітлений свічами головний зал. Він всідався на коліна перед покритим червоним полотнищем вівтарем, на якому були встановлені статуї богів-заступників і дерев'яні таблички з іменами патріархів школи. Незабаром з'являвся вчитель і займав місце праворуч від вівтаря. Ліворуч розташовувалися старші учні. Неофіт вимовляв слова клятви вірності, потім розписувався кров'ю в «журналі» школи, після чого підносив учителеві символічний «подарунок» - найчастіше гроші. На закінчення Вчитель власноручно підносив новачкові чашку сподіваючись, що випливало пригубити, присвятивши її душі Батька-засновника школи, при цьому вимовляючи священну формулу: «Почитаю великих майстрів покійних, майстрів живучого й мого вчителя». Потім знову прийнятий учень наливав ще одну чашку й підносив її Вчителеві зі словами: «Відмінююся під вітром». Той приймав чашку зі словами: «З кожним кроком нових успіхів». Із цього моменту неофіт уважався членом великої родини на чолі якої стояв Учитель.

Випробування, яким піддавався абітурієнт при надходженні в школу й суворіше, часом жорстокий обіг учителя старших товаришів у перші роки навчання переслідували головну ціль: перетворити особистість учня й підготувати його до сприйняття Знання за тією методикою, що запропонує школа. Усе раніше придбані знання, навички й звички, здатні перешкодити знанням ушу, необхідно було викорінити. Перш ніж наповнитися Знанням, тіло й душа учня повинні були перетворитися в єдиний бездоганний сосуд. У те ж брешемо я, пред'являючи до учнів тверді вимоги, Учитель піклувався про їх, виявляючи часом істинно батьківську увагу до справ своїх вихованців. Будучи тренером рукопашного бою, Учитель одночасно був і духовним і моральним наставником і незмінним прикладом для наслідування у всіх життєвих питаннях.

Засновник школи мав ім'я ши-цзу(наставник-предок), сам учитель - шифу (батько-наставник), його найближчі учні - шисюн (старші брати). Кращий зі старших учнів, майбутній приймач глави школи носив звання цзун-шифу (спадкоємець) або да-шифу (головний майстер). До нього перед смертю Вчителя переходили всі таємні таємниці школи - секретні прийоми, методика психотренінгу, складні елементи акупресури, викладені в усному або письмовому виді.

Крім того, усередині школи існували звання «старшого наставника», «молодшого наставника», «старшого учня». Всі учні, незалежно від віку й положення, уважалися «братами».

Наставник виховував учнів пам?ятая завіт Лаоцзи: «Створювати й виховувати суще; створюючи, не володіти тим, що створено; приводячи в рух, не додавати до цього зусиль; керуючи, не вважати себе владарем».

Етичної основою усякого «шкільного» утворення в середньовічному Китаю залишалося навчання Конфуція (Кун-цзи, 6-5 ст. до н.е.). Конфуціанство принесло у свідомість народів Далекого Сходу непорушні моральні норми. Це насамперед так звані «п'ять сталістів» або «п'ять чеснот»: людинолюбство, почуття боргу, благопристойність, розумність і правдивість.

1.4 Гнучкість в ушу

В старадавньому Китаї зародились двi форми нацiональної гимнастики пiд загальною назвою - ушу. Кожна з них мала своє найминовиння.

Перша форма ушу-солiн, носила явно виражену вiйськову направленiсть,її засобамиiметодами використовувались для розвитку м`зовой сили,сприткостi i витривалостi.Цi якостi були необхiднi для успiшного оволдiння прийомами борьби,бойовими дiями з коп`ьом, мiчом, щiтом в захiстi i нападi.Для вивчення преодолювання наземних припятствiй використовувались щiти, канати, драбини i iнщi пiдсобнi предмети. Широко применялися стрибки безопорнi, опорнi i в глибину, лазання, перелазання, подлазання, ходьба i бiг.

В гiмнастицi солiн всi рухи виконувались з максимальним напруженням загальних групп м`язiв. При цьому навантаженню пiдвергались як би «зовнiшня оболочка» людського тiла. Окремi вправи об`єднувались у комплекси, в яких кожна послiдуюча вправа вiддiлялась вiд предидущого короткою паузой до 1с. Перевод рук, нiг, тiла в наступне положення проходило швидко, поштовхообразно, ривком, кiстi обоїх рук крiпко стискалися в кулаки.

Друга форма ушу - тай-цзi -сохранилося до наших днiв, її називають стиль мянь-цюань, або «внутрiшня». Вона носила явно гiгієничний характер, використовувалась для лiкування хвороб i лiквiдацiї дефектов осанки. Вправи тай-цзi робились частiше по утрам, рекомендувались також i заняття два раза в день.

Ушу, як не ординарне явлення культури Китаю, виникло на стикi

Медицини, фiлософiї,iскуства, фiзичної культури i воєної науки.Iсторiя ушу iзобiлюя перiодами росквiту i упадка, бурного розвитку i жестоких гоненiй, високих творчих пiдьйомов i навязливого вихолащiвання, насильтственого обмеження iскустно созданими рамками. Ушу змiнювалось, збагачувалось, розподiлялось на рiзнi види, стилi i направлення, обростало легендами, мiфами i слухами, непреривно вдосконалювалось, пiдiймаясь все до нових вершин майстерностi.

З годом, вирвавшись за рамки обичної системи рукопашного бою i засобiв оволодiння рiзними видами зброї, ушу, вобравше мудрiсть, досвiт, многогранiсть зародiвшої його цивiлiзацiї, перетворилось в iнтереснiйший i не iсчерпаємий по своїм можливостям феномен Китайскої i мiровой культури.

Спортивно гiмнастичний роздiл ушу-Таолу на сьогоднiшнiй день представляє собою одну з найбiльш ефективних систем, дозволяющiх гармонiчно розвивати рiзноманiтнi двiгательнi способностi-гнучкостi , силу, витривалiсть, спритнiсть, а також сприятствовати формiрованню моральних i вольових якостей-смiливостi, винахiдливостi. Саме завдяки перелiкованим якостям, а також можливостi придбати елементарнi навики самозахисту, глибже занюритись в мiр традицiйної кiтайскої культури,обрести здоров`є i впевненiсть у приватних силах, ушу-таолу получило заслужене признання в якостi засобу всесторонього фiзичного, естетичного i духовного розвитку, яке вiдмiно зарекомендувало себе прi роботi з дiтьми i пiдростками.

В Запорiжжi у 1988 роцi була створена Запорiзька міська федерацiя ушу. В 1992 роцi при Федерацiї була створена школа ушу «Велика межа». За час iснування школи пiдготовлено не мало талановитих спортсменiв, чемпiонiв iпризерiв чемпiонатiв України, кандидатiв i майстрiв спорту. Регулярно проводяться внутрiшньо - міськi змагання з ушу, вихованьцi школи приймають участь в змаганнях рiзного рiвня по всiй Українi.

У теперишнiй час Школа ушу «Велика межа» отримав широку популярнiсть в городi завдяки сучасной ефективной методики, багаторівневої i довгострокової системи пiдготовки, високої квалiфiкацiї тренерско-виховательного складу, уважному i доброзичлевому вiдношенню до учнiв, профеciоналiзму i якостi роботи.

Можно сказати, що одним з головнiших фiзичних якостей в ушу, є гнучкiсть.

В силу своєї специфiки, обумовленю присутнiстю виликої кiлькостi широкоамплiтудних, важко корденацiйних рухiв, заняття ушу представляють повишенi умови к такому параметру пiдготовки спортсмена, як гнучкiсть. Гнучкiсть - комплексне поняття, яке включає в себе еластичнiсть м`язiв i зв`язок, рухливість суглобiв i властивiсть м`язiв - антогоністів до миттєвого розслаблення i напруження в ходi виконання вправи. В спортивному ушу використовуються важкi акробатичнi стрибки з приземленням у шпагат, гнучкiсть спортсмена повинна бути вiдмiною. Особовою смугою роботи над гнучкiстю в ушу є присутнiсть в арсналi рухiв спецiальних вправ для розвитку гнучкостi - жоугун-вiдсутнiх в iнших видах спорту. Цi вправи склались iз спецефiчних вправ для розвитку гнучкостi, які використовуються в «сiцюй угун» (акробатичної пiдготовки Пекiнскої музикальної драми, бiльш вiдомою пiд назвою Пекiнська опера), системи роботи над гнучкiстю традецiйних шкiл ушу i вправ для розвитку гнучкостi китайского цирку. Не меньш специфiчними є вимоги до рухливостi окремих групп суглобiв, що приймаються в ходi виконання вправ. Так, наприклад, розвиток рухливостi тазостегневого суглобу основоно на принцепi «втягування» стегна - при виконанi нахилах, махiв ногами в рiзних плоскостях, шпагатiв, тазостегневий суглоб розвиртається перпендикулярно вирямленiй нозi. Таким чином, при виконаннi маха вперед носок витянутой ноги знаходиться на уровнi голови. Така технiка требує особой еластичностi м`язiв задньої поверхнi стегна i слiдуючи принципу «Сань чжи i гоу»-три прямих, один крюк (даний принцип пiдразумивається випрамленiй нозi, до якої виконується нахил у колiному суглобi, випрямлення позвоночника, випрямлення опорної ноги в колiному суглобi i вiдтягування носка ноги, до якої ппроiзводитья нахил,на себе ).

При роботi над гнучкiстю в ушу треба дотримуватися трьох загальних принципів:

1)Послiдовнiсть, яка дотримується умови поетапного зростання складностi вправ i збiльшення навантаженя.

2)Регулярнiсть, яка дотримується умови щоденного виконання вправ на гнучкiсть в продовж часу в перiод розвитку гнучкостi i 30 хвилин в перiод пiдтримання гнучкостi.

3)Комплексний пiдхiд до розвитку гнучкостi,який передбачає рiвномiрний розвиток рухливостi усiх м`язiв i зв`язок, задiяних в виконаннi вправ ушу.

Вправи для роботи над гнучкостi подiляються на наступнi групи:

1.Цзяньбу жоугун-розвиток гнучкостi плечевого поясу.

2.Туйбу жоугун-розвиток гнучкостi тазостегневого суглобу. Роздiл туйбу жоугун (в буквальному перекладi «робота над гнучкiстю вiдiлу нiг») включаючи бiльщiсть вправ на збiльшення рухливостi тазостегневого суглобу i еластичностi м`язiв нiг, в особливостi -м`язiв задньої поверхнi стегна. Характарною чертою багатьох рухiв ногами в ушу - є «втягування стегна»- утримання тазостегневого суглобу в перпендикулярному, по вiдношенню к пiднятой нозi положеню. При такiй технiцi виконання вправ, спортсмен як би «складається» в двiчи, що позволяє досягти оптимальної пропрацювання еластичностi м`зiв задньої поверхнi стегна,що в свою чергу, забиспечує велику амплiтуду руху в тазостегневому суглобi пiдчас виконання махiв i ударiв ногами.

3. Яобу жоугун - розвиток гнучкостi поясничного вiдiллу позвоночника. Цей роздiл жоугун є одним з самих важливих. В давнiх приказках ушу так говориться о ролi поясницi: «I яо вей чжоу» (посниця - стержень тiла), «чжу цзай юй яо» (поясниця-хозяїн руху). Дiйсно , майжи рухи ушу генерирують поясничним вiдiлом позвонка. Тому гнучкiсть цього вiдiлу є головною умовою для росту рiвня майстерностi (гунфу) спортсмена. На жаль, багато тренерiв роблять акцент на розвитку гнучкостi тазостегневого суглобу, практично не придiляючи увагу пояснічному вiдiлу. Результатом цього є недостатня для якiстного виконання бiльшостi рухiв цзибень-гун гнучкiсть, i , як наслiдок неправильне виконання вправ. Тому слiд пом`ятати о тому ,що яобу жоугун -один iз самих важливих роздiлiв роботи над гнучкiстю, займающийся пиблизно 30% загального часу,удiляйому жоугун.

Страницы: 1, 2, 3