Але при цьому важливо підкреслити, що майже всі автори відзначають розходження в структурі захворювань у населення і спортсменів, більш високий рівень компенсації в останніх з вірогідно меншою тривалістю втрати працездатності.

У процесі спостережень на підставі зіставлення клінічних показників здоров'я, функціонального стану, спортивної працездатності і результатів виділили наступні варіанти стану спортсменів у процесі багаторічної підготовки.

1. Стабільні показники здоров'я при поступовому підвищенні рівня функціональних можливостей, спортивної працездатності і результатів.

2. Стабільні показники здоров'я, функціонального стану і працездатності.

3. Чи стабільність підвищення функціональних можливостей і працездатності при визначених відхиленнях у стані здоров'я.

4. Поступове зниження функціональних можливостей, працездатності і результатів після тривалого періоду стабільності без погіршення здоров'я.

5. Різке погіршення всіх показників унаслідок перенесеного захворювання, травми, фізичної перенапруги.

При цьому для гнітючого більшості спортсменів, що спостерігалися, (76%) були послідовно характерні 1, 2 і 4-й варіанти, що ми розглядаємо як три фізіологічні фази стану спортсменів у процесі багаторічної підготовки, що показують можливість збереження здоров'я протягом багатьох років напруженого тренування.

Короткочасні гострі захворювання, не зв'язані з тренуванням, без ускладнень і істотного впливу на працездатність при цьому не враховувалися. 5-й і 6-й варіанти (відповідно 12 і 6% спостережень) показали несприятливий вплив спорту на здоров'я (причини чого будуть розглянуті нижче). 3-й варіант (8%) спостережень характеризує високий рівень компенсації тренованого організму.

Отже, при правильному тренуванні і здоровому способі життя спортсмени можуть довгостроково зберігати здоров'я і високі функціональні можливості організму. Це, однак, не виключає того, що сучасний спорт за певних умов може стати небайдужим для здоров'я. І хоча в більшості випадків захворювання в тренованих спортсменів характеризуються стертим, субклінічним плином, нерідко при збереженні високої працездатності, що можна розглядати як прикордонні, вони особливо небезпечні в умовах нервових і фізичних напруг, частої зміни кліматичних і тимчасових умов спорту, тому що компенсація, цілком достатня для життєдіяльності в звичайних, типових умовах, може порушитися при пред'явленні організму підвищених (а часом і граничних) вимог. Будь-яке порушення в здоров'я хоча і може в тренованої людини протягом тривалого часу компенсуватися (зокрема , що дублюють механізмами), у кінцевому рахунку виявляється. Неминуче на цьому тлі надмірна напруга функцій і різкі зрушення гомеостазиса при фізичних навантаженнях, зниження резерву симпато-адреналовой системи і метаболізму ведуть до зниження імунітету, фізичній перенапрузі, зниженню працездатності, а іноді і до нещасливих випадків.

На сумарному матеріалі олімпійських видів спорту перше місце по частоті поширення належить захворюванням порожнини рота й опорно-рухового апарата, далі випливають захворювання Лор-органів і верхніх дихальних шляхів (особливо хронічний тонзиліт), периферичної і вегетативної нервової системи, органів кровообігу (головним чином гіпертонічні стани і дистрофія міокарда), желчевиводячих шляхів і шлунково-кишкового тракту, органів зору і шкіри.

В останні роки на одне з перших місць вийшли захворювання шлунково-кишкового тракту і печінки, що порозумівається, видимо, нераціональним харчуванням і екологічною обстановкою. Збільшилася і гінекологічна патологія.

Таким чином, захворювання в спортсменів - результат не занять спортом як таких, а визначених "факторів ризику".

2.2 Вплив оздоровчої фізичної культури на здоров'я

По ступені впливу на організм усі види оздоровчої фізичної культури (у залежності від структури рухів) можна розділити на дві великі групи: вправи циклічного й ациклічного характеру. Циклічні вправи - це такі рухові акти, у яких тривалий час постійно повторюється той самий закінчений руховий цикл. До них відносяться ходьба, біг, ходьба на лижах, їзда не велосипеді, плавання, веслування. В ациклічних вправах структура рухів не має стереотипного циклу і змінюється в ході їхнього виконання. До них відносяться гімнастичні і силові вправи, стрибки, метання, спортивні ігри, єдиноборства. Ациклічні вправи впливають на функції опорно-рухового апарата, у результаті чого підвищуються сила м'язів, швидкість реакції, гнучкість і рухливість у суглобах, лабільність нервово-м'язового апарата. До видів з переважним використанням ациклічних вправ можна віднести гігієнічну і виробничу гімнастику, заняття в групах здоров'я і загальної фізичної підготовки (ОФП), ритмічну й атлетичну гімнастику, гімнастику по системі "хатха-йога".

2.2.1 Ранкова гігієнічна гімнастика

Ранкова гігієнічна гімнастика сприяє більш швидкому приведенню організму в робочий стан після пробудження, підтримці високого рівня працездатності протягом трудового дня, удосконалюванню координації нервово-м'язового апарата, діяльності серцево-судинної і дихальної систем. Під час ранкової гімнастики і наступних водяних процедур активізується діяльність шкірних і м'язових рецепторів, вестибулярного апарата, підвищується збудливість ЦНС, що сприяє поліпшенню функцій опорно-рухового апарата і внутрішніх органів.

2.2.2 Ритмічна гімнастика

Особливість ритмічної гімнастики полягає в тому, що темп рухів і інтенсивність виконання вправ задається ритмом музичного супроводу. У ній використовується комплекс різних засобів, що роблять вплив на організм. Так, серії бігових і стрибкових вправ впливають переважно на серцево-судинну систему, нахили і присідання -і на руховий апарат, методи релаксації і. самонавіяння -і на центральну нервову систему. Вправи в партері розвивають силу м'язів і рухливість у суглобах, бігові серії -і витривалість, танцювальні -і пластичність і т.д.. У залежності від вибору застосовуваних засобів заняття ритмічною гімнастикою можуть носити переважно атлетичний, танцювальний, психорегулюючий чи змішаний характер. Характер енергозабезпечення, ступінь посилення функцій подиху і кровообігу залежать від виду вправ.

Серія вправ партерного характеру (у положеннях лежачи, сидячи) робить найбільше стабільний вплив на систему кровообігу.. ЧСС не перевищує 130-і 140 уд/хв, тобто не виходить за межі аеробної зони; споживання кисню збільшується до 1,0--1,5 л/хв; зміст молочної кислоти не перевищує рівня ПАНО і близько 4,1 ммоль/л. Таким чином, робота в партері носить переважно аеробний характер. У серії вправ, виконуваних у положенні коштуючи, локальні вправи для верхніх кінцівок також викликають збільшення ЧСС до 130--140 уд/хв, танцювальні рухи -і до 150--170, а глобальні (нахили, глибокі присідання) -ідо 160--180 уд/хв. Найбільш ефективний вплив на організм роблять серії бігових і стрибкових вправ, у яких при визначеному темпі ЧСС може досягати 180--200 уд/хв, а споживання кисню - і 2,3 л/хв, що відповідає 100%МПК. Таким чином, ці серії носять переважно анаеробний характер енергозабезпечення (чи змішаний з перевагою анаеробного компонента); зміст лактата в крові до кінця тренування в цьому випадку досягає 7,0 ммоль/л, кисневий борг -і 3,0 л (В.В. Матів, Т.С. Лисицкая, 1985).

У залежності від підбора серій вправ і темпу рухів заняття ритмічною гімнастикою можуть мати спортивну чи оздоровчу спрямованість. Максимальна стимуляція кровообігу до рівня ЧСС 180--200 уд/хв може використовуватися лише в спортивному тренуванні молодими здоровими людьми. У цьому випадку вона носить переважно анаеробний характер і супроводжується гнобленням аеробних механізмів энерго- забезпечення і зниженням величини МПК. Істотної стимуляції жирового обміну при такому характері енертозабезпечення не відбувається; у зв'язку з цим не спостерігаються зменшення маси тіла і нормалізація холестеринового обміну, а також розвиток загальної витривалості і працездатності.

На заняттях оздоровчої спрямованості вибір темпу рухів і серій вправ повинний здійснюватися таким чином, щоб тренування носило в основному аеробний характер (зі збільшенням ЧСС у межах 130--150 уд/хв). Тоді поряд з поліпшенням функцій опорно-рухового апарата (збільшенням сили м'язів, рухливості в суглобах, гнучкості) можливо і підвищення рівня загальної витривалості, але в значно меншому ступені, чим при виконанні циклічних вправ.

2.2.3 Атлетична гімнастика

Заняття атлетичною гімнастикою викликають виражені морфофункціональні зміни (переважно нервово-м'язового апарата): гіпертрофію м'язових волокон і збільшення фізіологічного поперечника м'язів; ріст м'язової маси, сили і силової витривалості. Ці зміни зв'язані в основному з тривалим збільшенням кровотока в працюючих м'язових групах у результаті багаторазового повторення вправ, що поліпшує трофіку (харчування) м'язової тканини. Необхідно підкреслити, що ці зміни не сприяють підвищенню резервних можливостей апарата кровообігу і - аеробної продуктивності організму. Більш того, у результаті значного приросту м'язової маси погіршуються відносні показники найважливіших функціональних систем -і життєвий індекс (ЖЕЛ на 1 кг маси тіла) і максимальне споживання кисню (МПК на 1 кг). Крім того, збільшення м'язової маси супроводжується ростом жирового компонента, збільшенням змісту холестерину в крові і підвищенням артеріального тиску, що створює сприятливі умови для формування основних факторів ризику серцево-судинних захворювань.

При спостереженні за 30-літніми чоловіками, протягом двох років займаючихся атлетичною гімнастикою, було відзначене підвищення артеріального тиску в середньому з 121/70 до 130/78 мм рт. ст. (а в 30 % з них--ді 140/80 мм рт.ст.), зниження життєвого індексу (у результаті збільшення маси тіла) з 72 до 67 мол/кг, збільшення ЧСС у спокої з 71 до 74 уд/хв (Ю. М. Данько, 1974). При виконанні функціональної навантажувальної проби кількість атипічних реакцій на навантаження збільшилося від 2 до 16 (з 30 обстежених), час відновлення пульсу -і від 2,9 до 3,7 хв. За даними електрокардіографічного дослідження, виявлена перенапруга міокарда в 12 % що займаються.

Крім збільшення м'язової маси, цим негативним змінам сприяють також велика нервова напруга і затримка подиху при натуживании. При цьому різко підвищується внутрігрудний тиск, зменшується приплив крові до серця, його розміри й ударний обсяг; у результаті знижується міокардіальний ліжечок і розвивається короткочасна ішемія міокарда. При тривалих перевантаженнях, що нерідко мають місце в атлетичній гімнастиці, зазначені зміни можуть придбати необоротний характер (особливо в людей старше 40 років). От чому нарощування м'язової маси не повинне бути самоціллю.

Атлетичні вправи можна рекомендувати як засіб загального фізичного розвитку для молодих здорових чоловіків -і в сполученні з вправами, що сприяють підвищенню аеробних можливостей і загальної витривалості. Так, наприклад, при сполученні вправ з обтяженнями зі спортивними іграми відзначене підвищення фізичної працездатності по тесту PWC170 з 1106 до 1208 кгм/хв, а з біговим тренуванням -і до 1407 кгм/хв, тоді як при заняттях "чистим" атлетизмом такого ефекту не спостерігалося (А.Н. Мамытов, 1981). При сполученні силових вправ із плаванням і бігцем (4 рази в тиждень -і атлетична гімнастика і 2 рази -і тренування на витривалість) поряд з вираженим збільшенням сили і силової витривалості відзначене збільшення показників тесту PWC170 з 1100 до 1300 кгм/хв і МПК із 49,2 до 53,2 мол/кг.

Необхідно також врахувати, що силові вправи супроводжуються великими перепадами артеріального тиску, зв'язаними з затримкою подиху і натуживанням. Під час натуживання в результаті зниження припливу крові до серця і серцевого викиду різко падає систолічне і підвищується діастолічний тиск. Відразу ж після закінчення вправ -і внаслідок активного кровонаповнення желудочков серця тиск піднімається до 180 мм рт. ст. і більш, а діастолічне різко падає.

Ці негативні зміни можуть бути в значній мірі нейтралізовані при зміні методики тренування (робота з обтяженнями не більш 50 % від максимальної ваги і підйом снаряда у фазі вдиху), що автоматично виключає затримку подиху і натуживання. Дана методика запропонована фахівцями Болгарії, де атлетична гімнастика широко застосовується в оздоровчих цілях.

Необхідно критично віднестися до доцільності її використання обличчями середнього і літнього віку (з огляду на вікові зміни - серцево-судинної системи і негативний вплив на фактори ризику). Заняття атлетичною гімнастикою, як уже відзначалося, можуть бути рекомендовані здоровим молодим людям за умови оптимізації тренувального процесу і сполучення атлетичних вправ із тренуванням на витривалість (біг і ін.). Люди більш зрілого віку можуть використовувати лише окремі вправи атлетичного комплексу, спрямовані на зміцнення основних м'язових груп (м'язів плечового пояса, спини, черевного преса й ін., як доповнення після тренування на витривалість у циклічних вправах.

2.2.4 Гімнастика за системою “Хатха-йога”

Незважаючи на те що ця гімнастика досить популярна в нашій країні, її фізіологічний вплив на організм вивчено поки недостатньо. Цілком імовірно, що діапазон її впливу дуже широкий -і внаслідок різноманіття використовуваних засобів.

Хатха-йога -і це складова частина індійської йоги, що містить у собі систему фізичних вправ, спрямованих на удосконалювання людського тіла і функцій внутрішніх органів. Вона складається зі статичних поз (асан),, дихальних вправ і елементів психорегуляції. Вплив на організм асан залежить принаймні від двох факторів: сильного розтягання нервових стовбурів і м'язових рецепторів, посилення кровотока у визначеному органі (чи органах) у результаті зміни положення тіла. При порушенні рецепторів виникає могутній потік імпульсів у ЦНС, що стимулює діяльність відповідних нервових центрів і внутрішніх органів. У позі "ширса-сана" (стійка на голові) збільшується приплив крові до головного мозку, у позі лотоса -і до органів малого таза. Виконання спеціальних дихальних вправ (контрольований подих), зв'язаних із затримкою подиху, крім нервово-рефлекторного впливу на організм сприяє збільшенню життєвої ємності легень і підвищує стійкість організму до гіпоксії. "Сава-сана" ("мертва поза") з повною м'язовою релаксацією і зануренням у напівдрімотний стан використовується для більш швидкого і повного відновлення організму після сильних м'язових напруг у статичних позах. Стимуляція відбудовних процесів і підвищення ефективності відпочинку відбувається завдяки зниженню потоку імпульсів від розслаблених м'язів у ЦНС, а також посиленню кровотоку в м'язових групах, що працювали.

Страницы: 1, 2, 3, 4