З цього основного принципу випливає другий принцип — реального виконання

господарського договору. Він закріпле­ний у статті 208 Цивільного кодексу,

згідно з якою зобов'я­зання повинно бути виконано в натурі. Це означає,

що борж­ник має вчиняти дії, які передбачені господарським догово­ром, а саме:

передати майно, виконати роботу, надати по­слугу тощо. Замінювати ці дії іншими

можна лише за зго­дою кредитора, але це вже буде інший договір.

Невиконання господарського договору реально, в натурі, породжує право

кредитора вимагати цього примусово (зок­рема, вимагати відібрання майна —

об'єкта договору майно­вого найму — і передачі його кредитору).

З принципу належного виконання випливає і третій прин­цип — виконання

господарського договору в установлений строк. Щодо всіх господарських

договорів строк є, як пра­вило, їх істотною умовою. Тому порядок включення цієї

умови в договір досить детально регулюється господарсь­ким законодавством

(наприклад. Положенням про постав­ки продукції виробничо-технічного призначення

та Поло­женням про поставки товарів народного споживання — щодо відносин

поставки).

Наступний принцип виконання господарських договорів відповідність виконання

вказівкам закону. Категорію вказівки закону слід тлумачити

розширювальне, а не буквально. По-перше, це вказівки закону в прямому

розумінні: господарські договори повинні виконуватися у відповідності з

статтями 20,21,22,24 та іншими Закону «Про підприємства в Україні», правилами

Цивільного кодексу та інших законодавчих актів. По-друге, вказівками закону у

даному разі є норми поло­жень про поставки, транспортних статутів, відповідних

пра­вил перевезення вантажів, прийнятих згідно з ними, тощо. По-третє, це і

норми відомчих нормативних актів: положень, інструкцій, наказів,

нормативно-технічних документів. Щодо так званих планованих договорів діє

принцип виконання їх відповідно до актів планування.

Господарські договори, щодо яких не існує будь-яких «вка­зівок», виконуються

«відповідно до вимог, що звичайно став­ляться» (ст.161 ЦК).

Але більш детальніше я розгляну зовнішньоекономічні договори на розгляді яких

я зупинюсь в наступній частини своєї роботи. Та використаю примірний договір.

ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІ ДОГОВОРИ

§ 1. Визначення поняття зовнішньоекономічної діяльності

Включення України в міжнародні ринкові відносини пов'язане дедалі ширшим

застосуванням у господарській діяльності українських підприємств договорів з

іноземними фірмами і компаніями.

Ст. 4 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» відно­сить до

зовнішньоекономічної діяльності експорт та імпорт товарів капіталів та

робочої сили, надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України

послуг іноземним суб'єктам господарської діяль­ності, в тому числі

виробничих, транспортно-експедиційних, страхо­вих, консультаційних,

маркетингових, експортних, посередницьких брокерських, агентських,

консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних,

туристичних, наукову, науково-технічну, науково-виробничу, виробничу,

навчальну та інші види кооперації з іноземними суб'єктами господарської

діяльності, навчання та підго­товку спеціалістів на комерційній основі,

міжнародні фінансові опе­рації та операції з цінними паперами, кредитні та

розрахункові опе­рації між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та

іноземними суб'єктами господарської діяльності, створення суб'єктами

зовнішньо­економічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ

на території України та за її межами, спільну підприємницьку діяльність між

суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та інозем­ними суб'єктами

господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних

видів і форм, проведення спільних гос­подарських операцій та спільне

володіння майном як на території України, так і за її межами, підприємницьку

діяльність на території України, пов'язану з наданням ліцензій, патентів,

ноу-хау, торговель­них марок та інших нематеріальних об'єктів власності з

боку інозем­них суб'єктів господарської діяльності, аналогічну діяльність

суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України, організацію та

здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів,

конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що

здійснюються на комерційній основі, за участю суб'єктів зовнішньо­економічної

діяльності, організацію та здійснення оптової, консигна­ційної та роздрібної

торгівлі на території України, товарообмінні (бар­терні) операції та іншу

діяльність, побудовану на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами

зовнішньоекономічної діяльності та інозем­ними суб'єктами господарської

діяльності, орендні, в тому числі лізин­гові, операції між суб'єктами

зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської

діяльності, операції по придбанню продажу та обміну валюти на валютних

аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку, роботи на

контрактній цій основі фізичних осіб України з іноземними суб'єктами

господарської діяльності як на території України, так і за її межами, роботи

іноземних фізичних осіб на контрактній сплатній основі суб'єктами

зовнішньоекономічної діяльності як на території Украї­ни, так і за її межами.

Тобто практично будь-які цивільно-правові відносини українсь­ких фізичних або

юридичних осіб з іноземними фізичними або юри­дичними особами підпадають під

визначення зовнішньоекономічної діяльності.

Така діяльність здійснюється на підставі укладених між українсь­кими та

іноземними суб'єктами зовнішньоекономічних договорів (кон­трактів).

§ 2. Поняття зовнішньоекономічного договору (контракту)

Зовнішньоекономічний договір (контракт) — матеріально оформ­лена угода двох

або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних

контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних

прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Договір (контракт) укладається відповідно до Закону України «Про

зовнішньоекономічну діяльність» та інших законів України з ураху­ванням

міжнародних договорів України.

За своєю юридичною природою зовнішньоекономічний договір є цивільно-правовою

угодою, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних .прав та

обов'язків. Таким чином, на зовніш­ньоекономічні договори (контракти) повною

мірою розповсюджують­ся як норми, встановлені главою 3 ЦивК України, так і

спеціальне законодавство, що регулює форму, порядок укладення та визнання Цих

угод недійсними.

Ч. 2 ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» встановлено,

що зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається. У письмовій формі,

якщо інше не встановлено законом або міжна­родним договором України.

§ 3. Недійсність зовнішньоекономічних договорів (контрактів)

Відповідно до ч. 2 ст. 45 ЦивК України для зовнішньоторговель­ної угоди

недодержання форми безумовно тягне за собою недійсність угоди.

Під недійсністю угод у цивільному законодавстві розуміється ненастання в силу

закону тих юридичних наслідків, яких сторони бажа­ли викликати при укладенні

угоди.

Ст. 48 Цивільного кодексу встановлює загальне принципове пра­вило про

недійсність угод: «Недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону».

Наявність цього загального правила дозволяє законодавцю об­межитись у

регулюванні окремих випадків недійсності встановленням норм, що відносяться

до найбільш типових видів недійсних угод.

Ст. 48 ЦивК застосовується лише до тих угод, які не відповідають вимогам

закону, але недійсність їх окремо законом не встановлена. Таким чином, якщо

угода підпадає під дію спеціальної норми, що пе­редбачає її недійсність, ст.

48 не застосовується. Спеціальною нор­мою для визнання зовнішньоекономічної

угоди недійсною у разі не­додержання форми та порядку укладення цієї угоди є

ст. 45 ЦивК України.

Ч. 5 ст. б Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», крім

загального правила про недійсність зовнішньоекономічних угод у випадку

невідповідності вимогам законів України, аналогічному ст. 48 ЦивК, встановлює

також додаткову підставу для визнання зовніш­ньоекономічної угоди недійсною,

а саме: невідповідність вимогам міжнародних договорів України, і

застосовується для визнання таких угод недійсними саме на цій підставі.

§ 4. Права та обов'язки сторін. Умови зовнішньоекономічного договору

Права та обов'язки сторін зовнішньоекономічної угоди визнача­ються правом

місця її укладання, якщо сторони не погодили інше, і відображаються в умовах

договору (контракту).

До умов, які повинні бути передбачені в договорі (контракті) відно­сяться:

1.1. Назва, номер договору (контракту), дата та місце його укла­дення.

1.2. Преамбула.

У преамбулі визначається повне найменування сторін — учасників

зовнішньоекономічної операції, під якими вони офіційно зареєстро­вані, із

зазначенням країни, скорочене визначення сторін як контра­гентів

(«Продавець», «Покупець», «Замовник», «Поставник» тощо) та найменування

документів, якими керуються контрагенти при ук­ладенні договору (контракту)

(статут підприємства, установчий до­говір тощо).

1.3. Предмет договору (контракту).

У цьому розділі визначається, який товар (роботи, послуги) один з

контрагентів зобов'язаний поставити (здійснити) іншому, із зазна­ченням

точного найменування, марки, сорту або кінцевого результа­ту роботи, що

виконується.

У випадку бартерного (товарообмінного) договору (контракту) або контракту на

переробку давальницької сировини визначається також точне найменування

(марка, сорт) зустрічних поставок (або назва товару, що є кінцевою метою

переробки давальницької сиро­вини).

Якщо товар (робота, послуга) потребує більш детальної характе­ристики або

номенклатура товарів (робіт, послуг) досить велика, то все це вказується у

додатку (специфікації), який має бути невід'ємною частиною договору

(контракту), про що робиться відповідна познач­ка у тексті договору

(контракту). Для бартерного (товарообмінного) договору (контракту) згаданий

додаток (специфікація), крім того, балансується по загальній вартості

експорту та імпорту товарів (робіт, послуг).

У додатку до договору (контракту) на переробку давальницької сировини

вказується відповідна технологічна схема такої переробки.

Технологічна схема переробки давальницької сировини повинна відображати:

— усі основні етапи переробки сировини та процес перетворення її в готову

продукцію;

— кількісні показники сировини на кожному етапі переробки з обгрунтуванням

технологічних втрат її;

— витрати виконавця переробки на кожному етапі переробки.

1.4. Кількість та якість товару (обсяги виконання робіт, надання послуг).

У цьому розділі визначається залежно від номенклатури одини­ця виміру товару,

прийнята для товарів такого виду (в тоннах, кілограмах, штуках тощо), його

загальна кількість та якісні ха­рактеристики.

У тексті договору (контракту) на виконання робіт (надання по­слуг)

визначаються конкретні обсяги робіт (послуг) та термін їх вико­нання.

1.5. Базисні умови поставки товарів (прийому, здачі виконаних робіт або послуг).

У цьому розділі вказується вид транспорту та базисні умови поставки

(відповідно до «Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів» у

редакції 1990 р.), які визначають обов'язки контра­гентів щодо поставки

товару і встановлюють момент переходу ризиків від однієї сторони до іншої, а

також конкретний строк поставки товару (окремих партій товару).

Міжнародні правила з тлумачення торгових термінів згруповано у чотири базові

категорії.

Перша група — продавець передає товар у розпорядження покуп­ця в

приміщенні, яке йому належить (умови групи Е, ЕХW— франко-завод).

Друга група — продавець передає товар під відповідальність пере­візника,

вказаного покупцем (умови групи F, FСА — франко-пере-візник, FAS, FOB).

Третя група — продавець передає товар перевізнику, з яким він уклав

договір перевезення, але без ризику загибелі або пошкодження товару або

виникнення додаткових витрат, викликаних подіями, що відбулись після

завантаження та відправлення товару (CFR, CIF — «перевезення сплачене до ...»,

«СІР — перевезення і страху­вання сплачені до ...»).

Четверта група — умови, за якими продавець зобов'язаний нести всі ризики,

необхідні для доставки товару в країну призначення (DAF — «поставка до кордону

...», DES — « поставку з судна...», DEQ — « поставка з пристані...», DDU —

«поставка із судна без спла­ти мита...», DDP — «поставка із сплатою мита ...»).

Усі умови згруповані під десятьма заголовками, де кожний заго­ловок з боку

Страницы: 1, 2, 3, 4