З огляду на вплив вищезгаданих чинників, банк самостійно визначає

рівень процентних ставок із тим, щоб він забезпечував рентабельність його

роботи і конкурентноздатність на ринку банківських операцій і послуг.

Під впливом вищезгаданих чинників формувалася процентна політика

українських банків останніх років. Процес підвищення рівня процентних

ставок ( що особливо посилився після скасування їхньої верхньої межі на

початку 1990-х) був обумовлений у головному негативними причинами в

економіці (прогресуюча інфляція, економічна криза, падіння виробництва,

зниження купівельної спроможності грошової одиниці, неплатежі, перевищення

попиту над пропозицією на ринку ссудних капіталів, рестрикційна політика

НБУ та ін.). Дещо змінилася ситуація на согоднішній день. У порівнянні з

початком 90-х років процентні ставки дуже знизились, що викликано

насамперед діями НБУ у сфері стабілізації грошової одиниці, та, на жаль, не

зростанням обсягів виробництва українських підприємств.

2. Управління процентною політикою

У сучасній банківській практиці під управлінням активами і пасивами

(УАП) прийнято розуміти інтегрований підхід до управління балансом банку,

який розглядається як єдине ціле і спрямовується на досягнення загальної

мети підвищення прибутків за прийнятного рівня ризику.

Сутність управління активами і пасивами полягає у формуванні стратегій

та проведенні операцій, які приводять структуру балансу банку у

відповідність до обраної політики. За даного підходу банки розглядають свої

портфелі активів, зобов'язань та капіталу в нерозривній єдності як сукупний

портфель, спрямований на досягнення спільної мети. Такий спосіб управління

цілком обгрунтований, оскільки в реальній дійсності всі банківські портфелі

тісно взаємопов'язані і значною мірою впливають один на одного.

Управління активами і пасивами банку надає менеджменту можливість

управляти ризиком відсоткових ставок та ризиком ліквідності координуванням

рішень щодо джерел фінансування та напрямків розміщення коштів. У сучасних

умовах нестабільності фінансових ринків та зростання ризикованості

діяльності збалансоване управління активами і пасивами розглядається як

найефективніший підхід до управління комерційним банком.

Головною особливістю міжнародних фінансових ринків у 80-ті роки стала

мінливість відсоткових ставок, а отже, збільшення відсоткового ризику

банків. Якщо раніше головним ризиком банків був кредитний, то починаючи з

80-х років ризиком номер один у банківській сфері став ризик зміни

відсоткової ставки. Це зумовило розвиток збалансованого підходу до

одночасного управління активами і пасивами, який і переважає нині у

світовій банківській практиці.

Сутність збалансованої стратегії управління полягає в тому, що банки

розглядають свої портфелі активів і пасивів як єдине ціле, визначаючи роль

сукупного портфеля в одержанні високого прибутку за прийнятного рівня

ризику. Спільне управління активами і пасивами дає банку інструментарій для

формування оптимальної структури балансу та створення захисту від ризиків,

спричинених значними коливаннями параметрів фінансових ринків.

Головне завдання менеджменту — координувати рішення щодо активів і

пасивів усередині кожного окремого банку, аби досягти найвищих результатів,

максимально контролюючи обсяги, структуру, доходи та витрати як за

активними, так і за пасивними операціями банку. Контроль керівництва банку

над активами має координуватися з контролем над пасивами, оскільки лише в

такому разі можна буде досягти внутрішньої єдності й завдяки цьому

максимізувати різницю між доходами та витратами.

Головна ідея збалансованої стратегії полягає в розумінні того, що і

доходи і витрати відносяться до обох сторін банківського балансу. При цьому

ціна кожної операції чи послуги має перекрити витрати банку з її надання.

Зниження витрат банку завдяки управлінню пасивами, так само допомагає

досягти цільового рівня прибутку, як і надходження від активних операцій.

Отже, традиційний погляд, згідно з яким увесь дохід банку генерують активи

— кредити та інвестиції, поступився місцем ідеї одночасного скоординованого

управління активами і пасивами.

Перевагою стратегій УАП є максимізація прибутку за умови прийнятного

рівня відсоткового ризику, а також можливість більш зваженого підходу до

проблем управління ліквідністю завдяки точному визначенню потреби в

ліквідних засобах. Така стратегія потребує застосування багатьох складних

методів і прийомів та високого рівня кваліфікації банківських менеджерів,

що часто перешкоджає її впровадженню у практику роботи українських банків.

Необхідною умовою ефективного застосування цієї стратегії з метою

одержання максимального прибутку є можливість досить точно передбачати та

прогнозувати зміни напряму, величини та швидкості руху відсоткових ставок.

У країнах з високим рівнем інфляції, нестабільною політичною та економічною

ситуацією прогнозувати відсоткові ставки майже неможливо, а через це й

використання деяких методів управління активами і пасивами стає

проблематичним.

Впровадження методики управління активами і пасивами в банку

починається зі створення спеціального комітету при раді директорів, який

називається Комітет з управління активами і пасивами (КУАП або АLКО).

Комітети з управління активами та пасивами — це нова організаційна

форма управління, яка швидко розвивається. До складу такого Комітету

входять представники управління фінансовими операціями банку, кредитного та

інвестиційного підрозділів, підрозділів економічного аналізу та

прогнозування, головний бухгалтер, головний економіст, керівники великих

філій. Комітет діє не на постійній основі, а збирається із визначеною

періодичністю для координації процесу управління в усіх сферах діяльності

банку. Така практика дозволяє створити робочий орган, повноважень якого

доcтатньо для реалізації покладених на нього функцій.

Основні функції КУАП:

1) визначення рівня та меж допустимого ризику;

2) визначення потреб у ліквідних засобах;

3) оцінювання розмірів та достатності капіталу;

4) прогнозування та аналіз коливань відсоткових ставок;

5) прийняття рішень про хеджування ризиків;

6) оцінювання змін у доходах і витратах;

7) визначення прийнятної структури та якості кредитного й інвестиційного

портфелів;

8) калькулювання цін на банківські послуги;

9) додаткові питання з управління активами та пасивами.

Прийняті Комітетом управлінські рішення виконуються працівниками

казначейства банку та інших структурних підрозділів з відповідних напрямків

діяльності.

Управління активами і пасивами, насамперед, зорієнтоване на

короткострокову перспективу і пов'язане зі щоденним управлінням банківським

балансом. У цьому аспекті головними показниками ефективності застосування

УАП є процентний прибуток, чиста процентна маржа або прибуток на акцію.

Невіддільними складовими процесу стають контроль та управління фінансовими

ризиками, передусім ризиком відсоткових ставок та ризиком незбалансованої

ліквідності.

Інструментарій управління активами та пасивами включає інформаційні

системи, моделі планування, аналіз і оцінку сценаріїв, системи

прогнозування, фінансові огляди та спеціальні звіти. Тому, крім

оперативного компонента, процес управління активами і пасивами містить і

плановий компонент, який призначений рухати банк в напрямку досягнення

довгострокових цілей. З погляду стратегічного планування довгострокове

управління активами і пасивами оцінюється конкурентноздатним рівнем

прибутку на активи (RОА) та прибутку на капітал (R.ОЕ).

Збалансована стратегія управління активами і пасивами реалізується на

практиці застосуванням спеціальних підходів структурного балансування та

методів управління ризиками. Найпоширеніші серед них метод управління

розривом (геп-менеджмент), метод середньозваженого строку погашення

(дюрація) та операції з похідними фінансовими інструментами, які

проводяться на строковому ринку з метою хеджування ризиків.

В умовах, коли на банківському ринку йде жорстка боротьба за "пасиви",

залучення клієнтів, від будь-якого банку, а від того, що розвивається

особливо, потрібує максимум винахідливості і розмаїтності в запропонованих

послугах.

Водночас, варто підкреслити, що зростання ставок не може бути

безмежним, тому що існує визначена межа - так звана верхня межа ссудного

процента. З позицій банка-позичальника її визначають реальні фінансові

можливості комерційного банку. З погляду клієнтів-позичальників її

визначає середня рентабельність підприємств, екстрена потреба в коштах і

рівень прибутків (або заощадження) індивідуальні клієнти. Позичальник,

скориставшись кредитом, повинен не тільки повернути позичку і заплатити

проценти по ній, але й одержати прибуток. При цьому норма прибутку

підприємства повинна бути не менше загального середнього рівня. Тому

процентна ставка, як правило, установлюється з таким наміром, щоб дати

позичальнику можливість одержати такий прибуток ( за умови його ефективної

роботи). Якщо ж ставка процента настільки висока, що його виплата поглинає

увесь прибуток, то використання кредиту стає недоцільним для позичальника.

Підтвердженням цієї думки служить практика роботи українських банків у 1993-

1994 р., коли в умовах гіперінфляції спостерігався надмірне зростання

ссудного процента. У результаті багато позичальників були змушені

відмовитися від одержання "дорогих" кредитів, що позначилося на стані

ринку. Сформувалася стійка тенденція зниження попиту на ринку кредитних

ресурсів, що вплинуло на зниження рівня процентних ставок. НБУ почав

знижувати облікову ставку. Процентні ставки комерційних банків, що

формуються з урахуванням динаміки базисної ставки, також знизилися.

Ефективність роботи комерційного банку багато в чому залежить

від того, наскільки ефективна його процентна політика.

Процентну політику банку на практиці звичайно розглядають із погляду

максимизації його прибутків. Це може бути досягнуто різноманітними

способами, у тому числі:

1) шляхом подальшого розвитку й удосконалювання існуючих форм і методів

отримування процента, щоб установлювана ставка процента, по-перше,

враховувала ситуацію на ринку банківських послуг, по-друге, найбільш повно

відбивали умови договору між банком і клієнтом, і, по-третє, забезпечувала

рентабельну роботу банку;

2) шляхом збільшення обсягу одержуваних процентних прибутків за рахунок

розширення кола виконуваних банком операцій.

В даний час процентні ставки встановлюються російськими банками

самостійно і дозволяють покривати інфляційні втрати, проте офіційно рівень

інфляції в процентних ставках враховується лише непрямою уявою ( через

ставку рефінансування).

Доцільно розробити методики визначення процентних ставок з урахуванням

офіційного рівня інфляції і використовувати при цьому досвід зарубіжних

країн, де визначення рівня процентних ставок банків проводиться з

урахуванням індексу інфляції. Зокрема, для запобігання утрат від інфляції

широко використовуються плаваючі процентні ставки, розмір яких не

фіксується на увесь термін договору з банком, а варіює в залежності від

економічної кон'юнктури , що складається на ринку, темпи інфляції та інше.

Другий напрямок підвищення прибутковості роботи банку можна

охарактеризувати як екстенсивне, пов'язане зі збільшенням обсягу операцій і

послуг (прибуток по ним може також встановлюватися в процентному відношенні

до суми операції), у результаті чого збільшується загальний процентний

прибуток банку. Таким чином, розвиток процентної політики, підвищення її

ефективності пов'язано з удосконалюванням уже існуючих форм отримання

процентів, із збільшенням обсягу виконуваних банками операцій, а також із

подальшим розвитком вищезгаданих методів непрямого державного регулювання

діяльності комерційних банків.

Побудова ефективної процентної політики будь-якого банку немислимо без

взаємопов’язання оптимізації елементів банківської політики на основі

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6