попереднього року і до цього ж дає значний приріст в абсолютному виразі в

порівнянні з 1998р.

То ж перейдемо до розгляду процентних витрат. Як видно з даних таблиці

тенденції процентних доходів перекинулась на процентні витрати, що легко

пояснюється, адже при зменшенні темпів кредитування потреба у ресурсах

різко спадає, і навпаки при зростанні відбувається бум по залученню

ресурсів (у нашому випадку – адже відбулося різке збільшення об’ємів

кредитування та інших активних операцій). Так у 1999р. в порівнянні з

1998р. відбувається зменшення процентних витрат на 22 167 тис. грн. або на

33%. Цей же показник різко зростає у 2000р. на 101 153тис. грн., або на

229%, що дає абсолютний приріст у 78 986тис. грн. чи на 119%.

Між іншим темп приросту процентних доходів та процентних витрат 2000р.

в порівнянні з 1998р. майже співпадає 116% до 119%, що ще раз підтверджує

паралельний розвиток ресурсної бази та динаміки активних операцій

комерційного банку.

Що ж стосується показника чистого процентного доходу, то він постійно

зростає, причому чітко прояснюється тенденція до збільшення темпів

приросту. На основі лише цих даних не можна зробити висновок добре це чи

погано для банку, адже потрібно врахувати ще ряд факторів, чим ми і

займемося в наступному підрозділі.

Що стосується структури доходів та витрат АППБ “Аваль”, то на основі

Таб. 2 (див. Додатки) можна зробити певні висновки.

Безперечно у будь-якому банку процентні доходи повинні переважати в

загальному обсязі доходів, як це є й у “Авалі”, причому доля процентних

доходів у 1999р. зменшилась в порівнянні з 1998р. на 14,4%, це сталося

внаслідок падіння ділової активності на ринку кредитних ресурсів та

переходу до інших джерел прибутку. 2000р. в свою чергу приніс деяке

зростання долі процентних доходів, в зв’язку з загальним ростом всіх

доходів та зокрема певної активізації ринку кредитних операцій.

Аналізуючи структуру витрат хотілося б відмітити не досить вдалий

менеджмент з цього боку у банку, оскільки доля процентних витрат, які як

правило приносять основну частину процентних доходів банку, майже вдвічі

менша долі процентних доходів і складає за 2000р, 1999р. та 1998р.

відповідно 34,0%, 28,0% та 45,8%. Однак той факт, що АППБ “Аваль” є

багатофілійна установа, тому несе додаткові видатки (постійні) у порівнянні

з локальними банками, дещо підвищує ефективність роботи менеджерів

комерційного банку, також хотілося б відзначити досить слабкий показник

відношення абсолютних доходів до абсолютних витрат – за виключенням 1999р.

він дуже близький до 1.

2.2 Розрахунок окремих показників діяльності банку

Згідно із сучасною економічною теорією та практикою максимізація

ринкової вартості кожної фірми розглядається як пріоритетне завдання

фінансового менеджменту. Водночас найвиразнішим показником роботи Компанії

чи фірми є ринкова ціна її акцій. Адже саме цей показник відбиває ринкову

оцінку діяльності будь-якої юридичної особи. Якщо вартість акцій не

підвищується до очікуваного рівня, то акціонери можуть зажадати позбавитися

від них, що неминуче призведе до фінансових ускладнень і негативних

наслідків.

Усе щойно сказане стосується й банків. Переважна більшість банків є

акціонерними, і власники їх зацікавлені в зростанні вартості акціонерного

капіталу і відповідного доходу. Головний принцип банківського менеджменту

полягає ось у чому: максимізація вартості акціонерного капіталу банку

розглядається як ключове завдання І пріоритетний напрямок діяльності

менеджерів.

Вартість акціонерного капіталу банку залежить від двох основних

чинників — чистого прибутку та рівня ризику банківських операцій. Вартість

акцій банку зростатиме, якщо очікується підвищення дивідендних виплат в

майбутньому або знижується рівень ризику, який бере на себе банк. Менеджери

можуть працювати як над збільшенням Майбутніх доходів банку, так І над

зниженням ризиковості операцій чи спрямовувати зусилля на виконання обох

завдань одночасно для того, аби підняти вартість акцій банку.

Якщо для компаній ринкова вартість акцій є найкращим показником їх

діяльності, то для банків такий метод оцінювання іноді не досить точний та

надійний. Це пояснюється недостатнім рівнем активності проведення операцій

з банківськими акціями як на міжнародних, так і на національних ринках.

Тому для оцінювання рівня прибутковості банку поряд з ринковою вартістю

акцій застосовуються відносні показники прибутковості. Найважливішими з них

є прибутковість капіталу (RОЕ) та прибутковість активів (ROА).

Прибутковість активів визначається відношенням чистого прибутку після

оподаткування ЧП до середньої вартості активів А:

ROA = ЧП / А

(2.1)

Прибутковість активів у % деяких українських банків порівняно із

середнім значенням для банків США характеризується так:

Банки С Ш

А.........................................................................1,

14

"Металург", м. Запоріжжя

................................................24,65

АЖІО,

м.Київ....................................................................19

,52

"Укрнафтогазбанк", м. Київ

.............................................16,66

ПУМБ, м. Донецьк

............................................................13,31

ЗУКБ, м. Львів

...................................................................10,71

АВАЛЬ, м. Київ

...................................................................5,15

Прибутковість капіталу — це відношення чистого прибутку після

оподаткування до капіталу К банку:

ROA = ЧП / К (2.2)

Для українських банків показник прибутковості капіталу може визначатись

як щодо статутного фонду (Прибуток / Статутний фонд * 100) , так і щодо

власних коштів банку (Прибуток / Власні кошти * 100). Прибутковість

капіталу у % відповідно щодо власних коштів та щодо статутного фонду

(значення в дужках) деяких українських банків порівняно із середнім

значенням для банків США характеризується так:

Банки США ........................................................

14—18

"Укрсоцбанк", м. Київ ........................................ 41,5

(981,01)

"Ощадбанк", м. Київ ........................................... 26,9

(755,23)

ПУМБ, М.Донецьк .............................................. 53,3

(657,71)

"Приватбанк", м. Дніпропетровськ .................... 55,5 (378,88)

АВАЛЬ, м. Київ ....................................................

35,6 (121,16)

Для аналізу ефективності роботи банку застосовують також показники

чистої відсоткової маржі та чистого спреду (спред прибутку).

Чиста відсоткова маржа ЧВМ визначається як відношення різниці між

доходами від відсотків ВД і витратами за відсотками ВВ до активів А банку,

%:

ЧВМ = (ВД - ВВ) / А * 100. (2.3)

(Розрахунок ЧВМ для АППБ “Аваль” у Таб. 3,4,5 див. Додатки).

Чиста відсоткова маржа може обчислюватися щодо працюючих або загальних

активів. У деяких країнах органи регулювання банківської діяльності

вважають за доцільне знаменником цього показника брати активи, які

приносять доход. Такий підхід базується на тому, що чистий відсотковий

прибуток потрібно порівнювати лише з тією частиною активів, Яка генерує

сукупні доходи банку. Згідно з інструкцією Національного Банку України

(НБУ) від ЗО грудня 1996 року № 10 "Про порядок регулювання та аналіз

діяльності комерційних банків" чиста відсоткова маржа обчислюється щодо

загальних активів банку. Пропонований метод обчислення має на меті

оптимізувати співвідношення працюючих та непрацюючих активів банку,

оскільки активи, за якими не отримується доход, значно знижують показник

чистої відсоткової маржі.

Чистий спред ЧС є традиційним показником прибутковості банку і

визначається як різниця між середньозваженими відсотками за активами та за

пасивами банку, %:

ЧС = ВД / ВА * 100 - ВВ / ВП * 100, (2.4)

де ВА — активи, які приносять відсотковий доход;

ВП — пасиви, за якими виплачуються відсотки.

(Розрахунок ЧС для АППБ “Аваль” у Таб. 3,4,5 див. Додатки).

Одним з головних напрямків роботи менеджменту банку є зростання

розглянутих показників прибутковості. Іншим не менш важливим напрямком

діяльності є зниження ризику банківських операцій.

Загалом ризик визначається ймовірністю того, що якась подія не

відбудеться. Наприклад, якщо ймовірність повернення грошей, вкладених у

банк, становить 0,98, то ризик неповернення — 0,02, або 2%. Величина ризику

оцінюється за допомогою методів статистики, теорії ймовірностей, експертних

оцінок та практичного досвіду.

Ризики притаманні будь-якій діяльності, але банківська справа

характеризується вищими рівнями ризиків порівняно з іншими видами бізнесу.

У процесі управління банківськими ризиками слід керуватися такими

правилами:

• банкіри, оскільки вони працюють не з власними, а з чужими грошима,

знають намагатися уникнути ризиків навіть більше, ніж інші підприємці;

• ризики, на які наражаються банки, безпосередньо пов'язані з ризиком

Їхніх клієнтів;

• рівень ризику постійно змінюється під впливом динамічного оточення;

• усі види ризиків взаємопов'язані.

Ризиками можна і потрібно свідомо управляти. Мета процесу управління

полягає в обмеженні чи мінімізації рівня ризику. Процес управління ризиками

складається з трьох основних етапів:

1) усвідомлення ризику, визначення причин його виникнення та ризикових

сфер;

2) обчислення величини ризику за допомогою кількісних методів;

3) мінімізація ризиків використанням відповідних методів управління.

Вибір методу управління залежить від особливостей та причин виникнення

кожного виду ризику.

Для банківської діяльності найбільш значними видами ризиків є

кредитний, валютний та інвестиційний, ризик зміни відсоткових ставок на

ринку, ризик незбалансованої ліквідності і т. ін. Банки можуть І повинні

свідомо брати на себе певні ризики, оскільки повністю уникнути всіх ризиків

неможливо. Але рівень ризику, на який наражається банк, потрібно тримати

під постійним контролем. Питання про прийнятний або допустимий рівень

ризику має вирішуватися керівництвом банку згідно з прийнятою внутрішньою

політикою та стратегією.

Сфера управління банківськими ризиками не є автономною, тому рішення

стосовно допустимих рівнів ризиків необхідно приймати у взаємозв'язку з

іншими напрямками діяльності менеджменту, і зокрема — з управлінням

прибутковістю банку. Як відомо, між рівнем ризику і рівнем прибутку існує

пряма залежність. Вищий рівень ризику надає потенційні можливості отримання

підвищеного прибутку, але не виключає можливості втрат. Мінімізація рівня

ризику дає змогу отримати невисокий, але стабільний прибуток.

Отже, балансування між прибутковістю та ризиком, пошук оптимального їх

співвідношення розглядається як одне з важливих і складних завдань, що

постають перед менеджментом кожного банку.

Узагальнюючи підходи до вирішення проблеми ризик-прибуток, можна

вирізнити дві основні моделі управління банком. Перша модель максимізує

прибуток П при обмеженні рівня ризику Р установленням максимально

допустимого його значення Р'. При цьому використовуються незбалансовані

підходи до управління активами і зобов'язаннями банку, стратегії

нехеджування ризиків.

У другій моделі управління цільовою функцією є мінімізація ризику, а

обмеженням — вимога утримання показників прибутковості на певному рівні, не

нижчому за заданий П'. Така модель використовується, якщо рівень чистого

прибутку, що його отримує банк, влаштовує керівництво і основною метою є

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6