розвитку на майбутнє та були мною розроблені рекомендації та нововедення,

які були виконані нами під час передипломної практики в відділі методології

департаменту кредитно-інвестиційної діяльності і конкретно вони стосувалися

розробки положення про іпотечне кредитування.

Робота складається з чотирьох розділів, так в першому розділі

розглядаються теоретичні основи споживчого кредитування населення, детально

розглядаються види та етапи процесу кредитування. В другому розділі

досліджується діяльність самого Ощадного банку України, а саме механізм

споживчого кредитування в банку, проводиться порівняльний аналіз

рейтингового методу оцінки кредитоспроможності позичальника – фізичної

особи, та аналіз кредитного портфелю банку. В третьому розділі спочатку

робиться оцінка сучасного стану ринку споживчого кредитування, а потім

розглядаються основні напрямки розвитку споживчого кредитування в загалі на

Україні, та зокрема в Ощадному банку України, на ведені рекомендації банку,

що до роботи із заставою нерухомого майна. В четвертому розділі спочатку

описуються програмні продукти, що використовуються Ощадним банком України

та перспективи розвитку в цьому напрямку, а потім описується безпосереднє

використання програмних продуктів при проведенні аналізу та приведена схема

інформаційних взаємозв’язків.

На нашу думку, споживче кредитування має величезні перспективи

розвитку на Україні і, як визначилося, в процесі її вивчення та розробки

дуже цікава. Для мене також ця тема є новим напрямком діяльності

банківської системи України ( не дивлячись на ситуацію в західних країнах),

свідченням цього також є й той факт що даним напрямком діяльності банку

займається невелика кількість людей, але з кожним днем все більше і більше

банків починають звертати увагу на даний банківський продукт, які бачать в

ньому можливість розширення своєї діяльності. Як раз всі ці фактори й

вплинули на мій вибір даної теми дипломної роботи.

Практична цінність. В результаті проведеного дослідження за даною темою

на основі реальних даних Ощадного банку України. Враховуючи те, що даний

напрямок кредитування для більшості банків є новим в їх діяльності, дуже

велике значення має розробка методологічної бази по відповідному

банківському продукту. Так нами були вироблені та запропоновані

рекомендації по роботі банку із заставою нерухомого майна. Також були

виявлені основні напрямки розвитку споживчого кредитування які, на нашу

думку, будуть розвиватися в найближчому майбутньому найбільш динамічно, це

стосується деяких видів як короткострокового так і довгострокового

кредитування. Була запропонована концепція розвитку житлового кредитування

населення з ціллю підвищення доступності житла всім категоріям населення.

Проведено детальний аналіз рейтингових методів оцінки кредитоспроможності

позичальників – фізичних осіб, як тих що використовуються вітчизняними

банками так і тих, якими користуються провідні європейські банки.

РОЗДІЛ 1

1 Концептуальні та інституціональні основи організації споживчого

кредитування

1.1 Необхідність та сутність споживчого кредитування

Якщо з початку звернутися до історії споживчого кредитування ще в

Росії до 1917 року, то перші кооперативні заклади дрібного кредиту в Росії

були створені в 60 – х роках ХІХ ст. – позико – збережні товариства.

Вступний внесок в подібне об’єднання був встановлений на рівні 1 крб., а

пайовий - 50 крб. Максимальний розмір позики був можливий до 80 крб.

терміном на 6 місяців. Однак при нестандартних обставинах позика могла бути

продовжена ще на три місяці. Позико – збережні товариства виручали селян,

що не могли розплатитися з розтовщиками, допомагали знижувати та

ліквідовувати недостачі, перешкоджали тенденції до розорення села. При

видачі кредиту в позико – збережних товариствах враховувалась

працездатність позичальника, його належність, нравові переваги і т. ін. В

якості забезпечення кредиту в заставу допускався придбанний інвертар,

надлишки сільськогосподарської продукції та домашня худоба.

До початку ХХ ст. в народному господарстві Росії (територія України

входила до складу Росії) були створені умови для успішного розвитку

кооперативної організації невеликих сум кредиту, але вже не у формі позико

- збережних товариств, що потребуваливідсвоїх членів пайові внески, а

кредитних, що не потребують паїв. Підйом в розвитку кредитної кооперації,

що почався після 1905 року досяг кульмінації до 1912 року.

Кредитні товариства видавали позики, як короткострокові - на один рік,

так і довгострокові - терміном на п’ять років з 12% річних. Призначення

позик, що видавалися кредитними товариствами, було сільськогосподарським:

купівля землі, її оренда, обробіток та удобрення, купівля

сільськогосподарських знарядь, худоби, насіння, кормів для худоби та т. ін.

Крім того, кредитні товариства могли видавати, так звані, кустарно -

ремісницькі позики на купівлю знарядь кустарно - ремісницького виробництва;

могли бути й "виробничі позики загального призначення": найм робочої сили,

здійснення господарських будівель, спорядження для промислів, які

передбачали тимчасове залишення місцяпостійного проживання. Наглядно, що

кредитні товариства ризиковали видавати й невиробничі позики: на купівлю

товарів для продажу,сплати боргів, осбисті витрати та жилі будівлі. Тільки

при повній наявності інформації про клієнта можна було дозволити собі

кредитування такого великого кола інтересів позичальника.

Розмір відкритого кредиту визначався заможністю двору, що вимірювалася

цінністю основного капіталу (земля, будівлі, худоба, інвентар). Вдеяких

господарствах кредит по відношенню до капіталу складав всього 4-5%.

Іпотечник кредит виник ще в рабовласницькому суспільстві, де він являв

собою різновид ростовщицького капіталу, отримав розвиток при феодалізмі,

але особливо розповсюдився при капіталізмі. Цей кредит дозволяє підприємцям

збільшувати розмір виробничого використання вільного капіталу,

землевласникам - фінансувати купівлю оддаткових ділянок землі,дає

можливість придбати машини, обладнання та інші засоби виробництва, тобто

сприяє розвитку та зміцненню ринкових відносин. Кредит видається, як

правило, на термін більше п’яти років.

Для іпотечного кредиту, крім довгостроковості , характерно залишення

заставленого майна в руках боржника,який продовжує його експлуатувати. В

цьому випадку залогодержатель має право перевіряти за документами та

фактичну наявність, розмір та умови зберігання заставленого майна.

Припускається повторна застава з отриманням додаткового кредиту, якщо

цінність майна не вичерпувала попередніми заставами і якщо боржник має

економічну можливість сплачувати відсотки та гасити основний борг по

кредиту.

При заставі нерухомого майна боржник лише номінально зберігає право

власника. Фактично в цьому випадку земельна рента, що виступає економічною

формою реалізаціїземельної власності, присвоюється кредитором.

Надають іпотечний кредит, як правило, банки, що спеціалізуються на

видачі довгострокових кредитів під заставу нерухомості. До них відносяться

також і земельні банки, що видабть довгострокові кредити в основному під

заставу землі.

Історія створення земельних банків в Росії, де вони відігравали велику

роль в розвитку кредитної системи, тісно пов’язана зі своїм соціально-

економічним та політичним життям країни другої половини ХІХ - початку ХХ

століть. На початку 70 - х років минулого століття були створені одинадцять

акціонерних іпотечних (земельних) банків. Значну роль в проведенні аграрної

політики в дореволюційній Росії грали державні банки: Державний селянський

поземельний банк (заснований в 1882) та Державний дворянський земельний

банк (1885 р.).

На державний селянський поземельний банк була покладена задача

видавати коштисселянам на купівлюземлі поміщиків. Банк видав селянам

довгострокові позики теміном на 34,5 року. За 1883 - 1895 р.р. банк видав

15 тис.грн. позик на загальну суму 82 млн.крб. За його участю було придбано

та куплено 2,4 млн. десятин землі, головним чином поміщицької.

В наступні року маштаби придбаної банком землі, а також видачі позик,

за рахунок яких селяни купували землю, значно виросли.

Задачею Державного дворянськог земельного банку поміщицького

землеволодіння шляхом видачі дворянам іпотечних позик до 66 років в розмірі

60% вартості дворянських маєтків. Дворянський банк надав поміщикам велику

фінансову підтримку - до кінця 1890 р. заборгованість позичальниківпо

позикам складала 267 млн.крб.

Деякий застій поземельного кредиту був пов’язаний зі спадом економіки

в 1905 - 1907 р.р.Відродив та прискорив розвиток цього кредиту еконгомічний

підйом 1909 - 1913 р.р.Однак перша світова війна привела до скорочення

діяльності іпотечних банків, а потім і її припинення.

Так як іпотечний кредит передбачає наявність приватної власності,

перед усім на землю, то саме з причини її відміни на території Росії та

України після 1917 року іпотечні банки були закриті, оскільки не стало

основи для здійснення операцій по заставі

Діяльність українських комерційних банків нині зосереджена переважно

на роботі з юридичними особами . Це явище тимчасове. У процесі подальшого

розвитку ринкових відносин питома вага операцій із фізичними особами

неодмінно зростатиме, тож фінансово-кредитні установи нашої держави мають

це враховувати. Як свідчить світовий досвід, банківські операції з

фізичними особами становлять близько третини загального обсягу всіх

операцій, які проводять фіннансово–кредитні установи країн із ринковою

економікою. Серед цих банків чимало спеціалізованих, які працюють лише з

фізичними особами.

Споживчий кредит має багато специфічних рис, пов`язаних із

особливостями сфери особистого споживання громадян.

По-перше, цей вид позики відображає відносини між кредитором і

позичальником, сенс яких полягає у кредитуванні кінцевого споживання, на

відміну від позик, які надають суб`єктам господарювання для виробничих

цілей або для придбання активів, що породжують рух вартості ( Наприклад.

Акцій, облігацій тощо).

По-друге, на відміну від інших видів кредиту, якими користуються

переважно суб`єкти господарювання, споживчі кредити одержують, як правило,

фізичні особи.

По-третє, споживчий кредит є засобом задоволення споживчих потреб

населення, тобто особистих, індивідуальних потреб людей. Така позика

прискорює отримання певних благ ( товарів, послуг), які вони могли б мати

(придбати) лише у майбутньому, накопичивши кошти, необхідні для купівлі цих

товарно-матеріальних цінностей або послуг, будівництва тощо. Надання

споживчих позик населенню з одного боку, підвищує їх платоспроможний попит,

життєвий рівень в цілому, а з іншого – прискорює реалізацію товарних

запасів, послуг, сприяє створенню основних фондів.

По-четверте, всі види споживчого кредиту мають соціальний характер,

оскільки вони сприяють вирішенню суспільних проблем – підвищенню життєвого

рівня населення (передусім із низьким та середніми доходами ), утвердженню

принципів соціальної справедливості. Саме із цієї причини споживче

кредитування здебільшого регулюється державами особливо ретельно. У нашій

країні це виражається у тому, що споживчі позики зазвичай надаються на

пільгових умовах.

Отже в загалі, для населення[3] споживчий кредит носить тільки

позитивний характер, так він прискорює одержання визначених благ (товарів,

послуг ), які вони могли б мати ( одержати ) тільки в майбутньому - при

умові накопичення суми грошових коштів, матеріальних цінностей або послуг,

будівництва або інших.

Надання споживчого кредиту населенню, з одного боку, збільшує його

поточний платоспроможний попит, підвищує його життєвий рівень, а з другого

боку прискорює реалізацію товарних запасів, послуг, сприяє створенню

основних фондів. В процесі погашення споживчих позик у населення

зменшується на відповідну суму платоспроможний попит, що необхідно

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22