бiльшим строком зберiгання виплачують бiльш високий процент.

Якщо у випадку саме строкових вкладiв пiсля закiнчення договiрних

строкiв клiєнту автоматично надається право їх вилучення в будь-який з

наступних днiв, то строковi вклади з попереднiм повiдомленням потребують

надходження в банк спецiальної заяви вкладника. Строк надання такої заяви

зазделегiдь обумовлюється i в залежностi вiд нього встановлюється величина

процентiв за вкладом.

Строковi вклади займають промiжне положення мiж вкладами до запитання й

ощадними вкладами. Вони вiдрiзняються вiд ощадних депозитiв тим, що мають

вiдносно невеликий, чiтко обумовлений строк, хоча вiн і бiльше, нiж за

депозитами до запитання. Крiм того, розмiр строкових вкладiв встановлюється

круглими сумами. Той факт, що власник строкового вкладу може розпоряджатися

ним тiльки пiсля проходження певного строку, не виключає, що клiєнт в разi

необхiдностi може достроково отримати у банка свої кошти. В данiй ситуацiї

банк може, наприклад, надати клiєнту кредит, погашення якого вiдбудеться

пiсля закiнчення термiну строкового кредиту. Банк може також повернути

грошову суму, що знаходиться на строковому рахунку, але при цьому значно

знижуються проценти.

Рiзновидом строкових вкладiв є депозитнi сертифiкати. Сертифiкати – це

цiннi папери, якi свiдчать, що їх власник внiс кошти в банк на визначений

строк з нарахуванням певного проценту. Вони подiляються на такi, якi можна

передавати iншим особам, i без права передавання. Сертифiкати з правом

обiгу на вторинному ринку мають суттєвi переваги перед строковими вкладами,

що оформленi простими депозитними угодами, так як через велику кiлькiсть

можливих фiнансових посередникiв у розповсюдженнi й обiгу сертифiкатiв

розширюється коло потенцiйних iнвесторiв; на вторинному ринку сертифiкат

може бути достроково проданий iншiй особi з отриманням певного доходу й без

змiни при цьому обсягiв ресурсiв банка, в той час як дострокове вилучення

власником строкового вкладу означає для нього втрату дохода, а для банка –

частини ресурсiв.

Отже, перевагою строкових депозитних рахункiв для клiєнтiв є отримання

високого проценту, а для банку – можливiсть пiдтримки лiквiдностi з меншим

оперативним резервом. В той же час для банка недолiк строкових вкладiв

полягає в необхiдностi виплати пiдвищених процентiв за вкладами й зниження

таким чином маржі, тобто рiзницi мiж процентами за активними i пасивними

операцiями.

Ощаднi депозити застосовують для накопичення чи вкладання грошових

заощаджень. Для них характерним є повiльне зростання й те, що використання

коштiв часто вiдбувається через кiлька рокiв. При цьому слід вiдмiтити, що

грошовi суми, помiщенi на рахунки, якi призначенi для здiйснення платежiв

чи на заздалегiдь визначений строк, не вiдносяться до ощадних вкладiв.

Ощаднi депозити мають стiйкий характер у довгостроковому перiодi, тому вони

перетворилися зараз в одну з найважливiших операцiй. Цi кошти безпосередньо

використовуються для фiнансування великих промислових та торгiвельних

компанiй, для надання довгострокових позик, у тому числi i державi. Ощаднi

вклади вигiднi банкам тим, що вони, як правило, носять довгостроковий

характер і, отже, можуть використовуватися як джерело довгострокових

вкладень. Недолiком їх є пiдвладнiсть цих вкладiв рiзноманiтним факторам

(полiтичним, економiчним, психологiчним), що пiдвищує загрозу швидкого

вiдтоку коштiв з цих вкладiв.

До останнього часу у вiтчизнянiй банкiвський практицi питанням

управлiння депозитами не придiлялася увага. Перед установами банкiв на

мiсцях не ставилася задача забезпечення надання коротко- i довгострокових

позик в залежностi вiд розмiрiв i специфiки мобiлiзованих ними кредитних

ресурсiв. Подiбне положення було викликано надмiрною централiзацiєю

управлiння процесами формування i використання позикового фонду страни.

Активи i пасиви банка тiсно пов’язанi мiж собою. Виходячи на ринки

кредиту, банки постiйно контролюють стан своїх пасивiв, слiдкують за

наявнiстю вiльних ресурсiв, строками запитання депозитiв, вартiстю

залучених капiталiв i заощаджень. Якщо приток ресурсiв в банк

уповiльнюється й не може бути забезпечений на припустимих умовах, банк буде

вимушений переглянути свою полiтику в областi активних операцiй,

вiдмовитися вiд вигiдних пропозицiй, погасити частину ранiше наданих

кредитiв.

Таким чином, визначення обсягiв, строкiв, цiни мобiлiзованих ресурсiв

торкається усього спектру вiдносин в областi управлiння активними

операцiями.

Основу ресурсної бази банка складають залученi кошти. За фiксованiстю

строкiв залученi ресурси можна подiлити на двi групи: ресурси, якими можна

управляти, та поточнi пасиви. До першої групи вiдносяться строковi

депозити, та мiжбанкiвськi кредити. До другої групи включаються залишки на

розрахункових, поточних рахунках й на корреспондентських рахунках. "Золоте"

банкiвське правило говорить, що розмiр i строки фiнансових вимог банка

повиннi вiдповiдати розмiрам та строкам його зобов’язань. Кожної групi

пасивiв повинен вiдповiдати свiй тип активiв за розмiрами i строками

розмiщення. Так, пасиви, якими можна управляти, формують базу для

цiльового, програмного кредитування, а поточнi пасиви є основою для

операцiй на ринку "коротких грошей". Пiдтримання цього вiдношення мiж

джерелами ресурсiв i їх розмiщенням є основою фiнансової стiйкостi банка.

Таким чином, виходячи з принципу збалансованостi структури джерел

фiнансування, необхiдно формувати останнi в залежностi вiд економiчної

кон’юнктури ринку, об’єктiв кредитування, прибутковостi й обертання

активiв.

Реалiзацiя другого напряму оптимiзацiї структури пасивiв (здешевлення

ресурсної бази) пов’язана з якiсним удосконаленням вже iснуючих видiв i

впровадженням можливих варiантiв модифiкацiй старих послуг не тiльки для

задоволення потреб вже iснуючих клiєнтiв, але й для залучення нових, а

також з пошуком банком принципово нових операцiй, якi ранiше не

проводилися, на користь клiєнтiв. Це буде сприяти залученню дешевих

ресурсiв – коштiв на розрахунковi рахунки.

Комерцiйнi банки в умовах конкурентної боротьби на ринку кредитних

ресурсiв повиннi постiйно турбуватися як про кiлькiсне, так i про якiсне

покращення своїх депозитiв.

При цьому банки дотримуються таких основних принципiв

органiзацiдепозитних операцiй:

1) депозитнi операцiї повиннi сприяти отриманню прибутку чи створювати

умови для отримання прибутку в майбутньому;

2) особливу увагу в процесi органiзацiї депозитних операцiй слiд

придiляти строковим вкладам;

3) органiзуючи депозитнi та кредитнi операцiї, банк повинен намагатися

мiнiмiзувати свої вiльнi ресурси;

4) банку слiд приймати заходи щодо розвитку банкiвських послуг, що

сприяють залученню депозитiв.

Сектор кредитування був першим сектором, який швидко зрiс в Українi за

умов iнфляцiї та неконкурентностi. Iнфляцiя в тисячi процентiв викликала

попит на кредитнi ресурси цiною в 300 – 400% рiчних.

У 1991-1993 роках комерцiйнi банки активно надавали позики, але, через

свою недосвiдченiсть, дуже мало турбувалися про забезпечення наданих

кредитiв. Банк припиняв операцiї лише тодi, коли борги визнавалися

безнадiйними. Проблема безнадiйних боргiв загострювалася через недосконале

законодавство про заставу майна, зокрема у зв’язку з браком централiзованої

системи реєстрацiї фактiв застави майна та арешту майна за борги.

Допускалася практика надання кредитiв i зовсiм без забезпечення, а

також кредитiв пiд страхування чи гарантiю без належної перевiрки статутних

документiв та фiнансового стану фiрм-гарантiв.

Все це спричинило різке зростання безнадійних кредитів в “кредитних

портфелях” комерційних банків, багато з них опинилися на межі банкрутства.

Одним з фiнансових факторiв, який природньо компенсував високий рiвень

ризику в кредитнiй дiяльностi комерцiйних банкiв, була надзвичайно висока

маржа процентних ставок, що частково допомагало покривати значнi збитки вiд

прострочених позик.

Таким чином, кредитна діяльність комерційних банків за останні роки

стала більш зваженою, але ймовірність збитковості кредитних операцій ще

досить значна, і тому важливого значення набуває формування банками в

необхідних обсягах резервних фондів з метою підтримання ліквідності і

платоспроможності банку на необхідному рівні.

II. Класифікація та види кредитів комерційних банків.

Розглянемо основні види кредитів, що надаються вітчизняними банками.

Положенням Нацiонального банку України "Про кредитування" передбачено

класифiкацiю кредитiв, що надаються комерцiйними банками, за такими

ознаками:

– за строками користування;

– за забезпеченням;

– за ступенем ризику;

– за методами надання;

– за строками погашення.

За строками користування кредити подiляються на:

1) строковi, тобто кредити, наданi на визначений у договорi строк. В

свою чергу вони подiляються на короткостроковi (до 1 року

включно), середньостроковi (до 3 рокiв) та довгостроковi (понад 3

роки). Строк кредиту, а також вiдсотки за його користування (якщо

iнше не передбачено умовами кредитного договору) розраховуються з

моменту отримання (зарахування на рахунок позичальника або сплати

платiжних документiв з позичкового рахунку позичальника) до

повного погашення кредиту та вiдсоткiв за його користування.

Короткостроковi кредити можуть надаватися банками у разi

тимчасових фiнанасових труднощiв, що виникають у зв’язку iз

витратами виробництва та обiгу, не забезпечених надходженнями

коштiв у вiдповiдному перiодi. Середньостроковi кредити можуть

надаватись на оплату обладнання, поточнi витрати, на фiнансування

капiтальних вкладень. Довгостроковi кредити можуть надаватись для

формування основних фондiв. Об’єктами кредитування можуть бути

капiтальнi витрати на реконструкцiю, модернiзацiю та розширення

вже дiючих основних фондiв, на нове будiвництво, на приватизацiю

та iнше.

2) кредити до запитання – кредити, що видаються на невизначений строк

i якi на вимогу кредитодавця повиннi бути поверненi у визначений

ним час. Якщо кредитодавець не вимагає повернення, то кредит

погашається позичальником у строк, визначений ним самостiйно.

3) простроченi – це кредити, щодо яких строк погашення, встановлений

кредитним договором, минув.

4) вiдстроченi – кредити, стосовно яких на основi клопотання

позичальника строки погашення були перенесенi на бiльш пiзний

строк.

Конкретнi строки користування позичками визначаються в кредитному

договорi, виходячи з строкiв проведення заходу, що кредитується, його

окупностi та iнших умов.

У разi неможливостi погашення позичальником заборгованостi по позичцi i

процентiв по нiй у строки, встановленi кредитним договором, якщо вжитi

заходи по своєчасному погашенню кредиту виявилися безрезультатаними, банк

може надати позичальнику в окремих випадках вiдстрочку погашення боргу за

письмовим клопотанням позичальника. Одночасно з клопотанням позичальник

подає до банку конкретнi заходи щодо погашення кредиту iз зазначенням сум i

строкiв здiйснення. Якщо вiдповiдною установою банку прийняте рiшення про

вiдстрочку погашення кредиту, то укладається додаткова кредитна угода,

переоформлюються строки дiї гарантiї, поручительства, переглядається

реальнiсть реалiзацiї застави i т.i. Процентна ставка по вiдстрочених

кредитах збiльшується вiдповiдно до кредитного договору. Якщо клiєнт

звертається в банк з клопотанням про надання повторної пролонгацiї

погашення кредиту, то установi банку слiд здiйснити поглиблений аналiз його

господарсько-фiнансової дiяльностi, за результатами якого визначити

доцiльнiсть цього заходу (як правило, звертання позичальника за додатковою

пролонгацiєю погашення кредиту свiдчить про суттєвi прорахунки у йогог

фiнансовiй дiяльностi i може задовольнятися лише у виняткових випадках).

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9