Каталог Рефератов - Докази та доказування у цивільному процес

	Информационно-образоательный портал
	Рефераты, курсовые, дипломы, научные работы,



МЕНЮ\|

поиск

Докази та доказування у цивільному процес

План

Вступ

1. Визначення понять "докази" і "доказування"
2. Класифікація доказів
3. Засоби доказування
4. Стадії процесу доказування
5. Суб'єкти доказування
6. Оцінка доказів
Висновки
Література

Вступ
Будь-який цивільний процес базується на процесі доказування та доведення, що неодмінно позначається на остаточному результаті - рішенні суду. Правильно і юридично грамотно довести права у суді можуть лише фахівці, а принцип змагальності передбачає посилення конкуренції серед юристів. Отже, переваги у реальному процесі матимуть найбільш юридично обізнані фахівці, які знають краще процес доведення і швидше орієнтуються в його тонкощах. Тому ця курсова робота спрямована сприяти особистому підвищенню знань і навиків у цивільному судочинстві.

Докази і доказування у цивільному судочинстві є необхідним інститутом для обґрунтованого і законного рішення суду. Питання пов'язане з доказами і доказуванням стає у центрі усього цивільного процесу, адже в ньому вирішаються спірні правовідносини, або факти, які мають юридичне значення. Тобто суд не повинен займатися переливанням з пустого у порожне, а здійснювати реальну діяльність, яка приноситиме результат. Цей результат можливий лише за всесторонньо та законно вивченими фактами по справі, які підтверджуються доказами. Тому питання доказів і доказування у цивільному судочинстві є дуже актуальним питання і залишатиметься таким завжди, бо способи доказування змінюються з досягненнями науки та техніки. Ще століття назад, неможливі були докази аудіовізуального типу. Крім того суспільство вступило в еру інформаційних технологій, які також стають доказами: магнітні, електронні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну інформацію про обставини, що мають значення для справи (ч.2 ст.65 ЦПК України).

Курсова робота спрямована на вивчення питання щодо доказів та доказування у цивільному процесі. З плану видно, що роботу побудовано з трьох основних питань: визначення понять "докази" і "доказування", суб'єкти доказування, оцінка доказів.

Почнемо з визначення понять "докази" та "доказування". Бо, насамперед, до дискутування та встановлення істини по справі треба визначитися із предметом дискусії для того, щоб мова йшла про один і той самий об'єкт.

Мета курсової роботи - ознайомитися з науковими працями щодо обраної теми та з'ясувати для себе основні поняття, проблеми та перспективи інституту доказування та доказів у цивільному процесі.

Джерелами при написанні курсової роботи стали праці науковців-правознавців, законодавство України, узагальнення судової практики, міжнародні акти, а також деякі зразки процесуальних документів.

1. Визначення понять "докази" і "доказування"
У сучасній юридичній літературі виділяють і відмежовують поняття доказування та докази. Такої концепції дотримується більшість учених, які займаються проблемами цивільного судочинства. Але деякі автори загальним аспектом визначають власне докази, а похідним - процес доказування і засоби доказування, що відповідає назві гл.5 Цивільного процесуального кодексу "Докази". Інші автори надають переваги саме процесу доказування як загальному міжгалузевому інституту. Деякі автори говорять про те, що існує обов'язок збирання процесуального матеріалу та необхідних для вирішення цивільної справи доказів, хоча не розкривають поняття "процесуальний матеріал". Тобто єдиної понятійної бази протягом тривалого часу дослідження цього питання ще не склалось.

Тому, першою чергою, доцільно зосередити увагу на визначенні основних понять процес доказування та докази.

Одним із основоположників цивільного процесу Є.В. Васьковським доказування в процесуальному значенні визначається як встановлення правильності тверджень сторін перед компетентним судом у передбаченій законом формі. В цьому визначенні бракує таких основних ознак процесу доказування як: предмет, зміст та суб'єкти. Крім того, таке визначення не враховує, що в цивільному процесі можуть брати участь не лише сторони, а й заявники і заінтересовані особи, твердження яких також можуть перевірятись судом. Тому таке визначення може розцінюватись лише як загальне.

Цікавим є визначення процесу доказування через докази, запропоноване М.С. Шакарян: "Доказування - діяльність, спрямована на встановлення обставин справи за допомогою судових доказів". Хоча термін судові докази не конкретизує останні, а, навпаки, сам потребує додаткового тлумачення. Але в цьому визначенні, на відміну від інших пропонується зв'язати процес доказування і поняття "докази" як його необхідний складовий елемент. Тобто сам корінь слова "доказування" свідчить про нерозривний зв'язок доказу з процесом доказування, який слід використовувати для розмежування понять "доказування" і"доведення".

М.Й. Штефан так визначив характерні особливості процесу доказування:

а) доказуванням буде процесуальна і розумова діяльність суб'єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному порядку і спрямована на з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів;

б) докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.

Схожої точки зори тримається Васильєв С.В. "гражданское процессуальное доказывание - это мыслительная и процессуальная деятельность суда и иных участников гражданского процесса, направленная на установление истины по конкретному делу и разрешение спора между сторонами" [7.146].

В той же час В.В. Комаровим визначаються такі етапи доказового процесу: збирання, дослідження й оцінка доказів. Не зважаючи на різницю в підходах до різних етапів процесу доказування й до переліку дій на кожній стадії процесу доказування, загальним аспектом доказового процесу буде поетапність та відповідна стадійність, які також мають відтворюватись у понятті доказування. [7.11]

Заслуговує на увагу й розширене визначення процесу доказування, дане М.Й. Штефаном: "Доказування - це пізнавальна і розумова діяльність суб'єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів". [11] Тобто вченим на перше і основне місце ставиться пізнавальна і розумова діяльність суб'єктів доказування. Але з цього визначення випливає, що пізнавальна і розумова діяльність суб'єктів доказування здійснюється у врегульованому цивільному процесуальному порядку, що реально здійснити неможливо. Дійсно, при доказуванні використовуються закони логіки та психології, але вони не можуть регламентуватися на законодавчому рівні. [6.12]

Треба відокремити розумову діяльність та її наслідки від доказової за допомогою додаткового поняття "доведення". Останній термін має застосування у ст.10 ЦПК України у широке значення і характеризує всю діяльність осіб, що беруть участь в справі, а саме: "Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень". Тобто норма закону чітко встановлює, що існування певних обставин необхідно довести, а не тільки доказати.

Слід зазначити, що поняття "доводи" застосовується як у ст.27 нового ЦПК, так і мало застосування в дореволюційному цивільному процесі. Якщо сучасні науковці не розкривають поняття "доводи", то в дореволюційній науці доводи розкривались з таким значенням: "Доводи в широкому змісті - все, що сторона приводить на захист своїх прав та на спростування прав супротивника, зокрема - це сторонні пояснення і висвітлення з відомої сторони обставин справи і підкріплюючі або спростовуючи їх докази, без яких пояснення і висвітлення багатьох обставин та доказів можуть бути незрозумілі суддям, не правильно розтлумачені і замість цього, щоб слугувати на користь особі, що їх подала, будуть використані як зброя проти неї". [6.14] Можна дійти висновку, що у цьому ґрунтовному визначенні простежується певний зміст на закріплення за дієсловом "доводити" як процесуальної, так й розумової діяльності.

Таким чином пропонується: по-перше, розмежувати поняття доказування та доведення. По-друге, закріпити за поняттям доказування лише зміст стосовно таких процесуальних дій, як збирання, витребування (для адвокатів і прокурорів) і надання суду доказів особами, що беруть участь у справі. Всі інші дії, що спрямовані на забезпечення сприятливого для сторони рішення суду, необхідно вважати процесом доведення, а не доказування. По-третє, поняття доведення пропонується вважати ширшим і таким, що містить у собі поняття доказування. Сформульовані у ст.27 ЦПК окремі процесуальні дії, як то: подача своїх доводів, міркувань та заперечень, слід вважати доведенням, а не доказуванням.

Стосовно терміну докази, то для визначення найбільш конкретного та обґрунтованого поняття, необхідно дослідити позиції вчених, що займались теорією доказування. Так, більшість авторів встановлює і надає переваги, в основному одній, на їх думку, характерній особливості доказів, що стає основою для визначення поняття доказів.

Д.М. Чечот розглядає докази як "будь-які факти і відомості про них, які опинились на орбіті судового дослідження" [10], хоча, на наш погляд, таке широке розуміння цього поняття потребує тлумачення через передбачені законодавством обмеження. Можна погодитися з тим, що при визначенні питань належності доказів та допустимості засобів доказування (за ст.59 ЦПК доказів) суд або суддя можуть припуститися помилки і, навіть, після ухвали суду про неприйняття таких доказів, вони можуть бути розглянуті судом апеляційної або касаційної інстанції. Отже абсолютно "відкидати" доказ, який подавався стороною можна тільки в тому випадку, коли рішення суду набрало законної сили.

Російське законодавство передбачає регламентування аспекту, яким впорядковується порядок отримання доказів. Так, раніше у російському законодавстві (ч.3 ст.49 ЦПК РСФСР) докази, отримані з порушенням закону, не мають юридичної сили та не можуть бути взяті за основу рішення суду, а нині (ч.2 ст.55 ЦПК РФ). У чинному ЦПК України таке положення відсутнє, але нині ч.1 ст.59 нового ЦПК також закріплено положення аналогічне російському процесуальному законодавству, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Повертаючись до наукових концепцій, слід зазначити, що суттєвої уваги, заслуговує позиція А.А. Давлетова, який пропонує розглядати інформаційний підхід як результат розвитку теорії відображення і виділяти три елементи ретроспективного пізнання: факт, інформацію, знання.28 З цього напряму дослідження інші процесуалісти роблять ще більш істотні висновки, що докази по цивільній справі - це відомості про факти, що підлягають встановленню для вирішення цивільної справи, отримані з указаних в законі засобів і в порядку, передбаченому ЦПК, з чим однозначно погодитись важко. [6.18]

Для більш детального розуміння процесу доказування Фурса С.Я. та Цюра Т.В. пропонує поділяти докази на матеріальні та інформаційні та витлумачувати термін "фактичні дані", застосований у ст.57 ЦПК відповідно до характеру засобів доказування.

Засоби доказування можуть поділятись на:

інформаційні (пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків);

речові;

змішані (письмові докази, висновок експерта).

Доказ - окремий елемент засобу доказування, що містить інформацію про обставину справи, з існуванням якої особа пов'язує виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

2. Класифікація доказів
Класифікація доказів - це відношення доказів в окремі групи за визначеною ознакою. [8.100]

В.А. Кройтор пропонує класифікацію за двома ознаками:

за джерелом походження він поділяє їх на:

особисті, джерелом яких є люди (показання свідків, третіх осіб, сторін);

речові, джерело - речі, письмові докази;

змішані (висновок експерта).

за засобом утворення:

первинні - докази, отриманні з першоджерел (фактичні дані свідка-очевидця, оригінали документів);

похідні - докази, отримані "з других рук", тобто дані, отримані з копій документів, фотографії.

За характером висновку:

прямі - докази, з яких можна зробити достовірний висновок про наявність або відсутність юридичного факту;

непрямі - можливо зробити лише припущення щодо існування чи відсутності юридичного факту.

Васильєв С.В. відзначає "практическое значение деления доказательств на прямые и косвенные состоит в том, что:

а) различие между этими доказательствами учитывается сторонами и представителями при собирании доказательств. Косвенные доказательства должны быть в таком объеме, чтобы имелась возможность исключения всех предположений, вытекающих из них, кроме одного;

б) наличие прямых доказательств не исключает возможности опровержения их содержания, поэтому требование всесторонности исследования всех обстоятельств по делу должно выполняться судом и при наличии прямых доказательств;

в) природа прямых и косвенных доказательств влияет на содержание судебного доказывания: использование косвенных доказательств удлиняет путь доказывания, вводит для суда дополнительные промежуточные ступени на пути к решению основных вопросов дела." [7.151]

Фурса С.Я. та Цюра Т.В. пропонує поділяти докази не тільки на особисті та речові, а й на отримані за допомогою технічних засобів і змішані. В цьому разі можна буде більш чітко провести межу між різними видами доказів за джерелом доказу. Це положення з урахуванням способу отримання доказу може певною мірою свідчити про їх юридичну вірогідність.

Страницы: 1, 2, 3, 4

© 2003-2013
Рефераты бесплатно, курсовые, рефераты биология, большая бибилиотека рефератов, дипломы, научные работы, рефераты право, рефераты, рефераты скачать, рефераты литература, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты медицина, рефераты на тему, сочинения, реферат бесплатно, рефераты авиация, рефераты психология, рефераты математика, рефераты кулинария, рефераты логистика, рефераты анатомия, рефераты маркетинг, рефераты релиния, рефераты социология, рефераты менеджемент.