1. Вдосконалити науково-методичне забезпечення:

· для державних судово-експертних установ упровадити загальнодержавну наукову роботу з розробки експертних технологій дослідження типових носіїв криміналістичної інформації, в рамках якої провести аналіз та узагальнення експертної практики з метою вибору типів об'єктів, які на даний час піддаються злочинному впливу та розробки профілактичних рекомендації з їхнього захисту;

· розробити та впровадити систему нормативних й методичних документів з порядку взаємодії державних судово-експертних установ з правоохоронними органами, а також з підприємствами, установами, організаціями (окремо - з виробниками об'єктів, таких, які піддаються злочинному впливу) в процесі встановлення ознак злочинів;

· для правоохоронних органів - удосконалити нормативне забезпечення щодо процесу залучення державних судово-експертних установ до встановлення ознак злочинів та їх прогнозування, шляхом дослідження матеріальних носіїв криміналістичної інформації застосуванням експертних технологій, а також щодо порядку використання результатів цих досліджень як підстав до заведення оперативно-розшукової чи порушення кримінальної справи.

2. Вжити організаційних заходів: виокремити в державних судово-експертних установах підрозділи, які б займалися дослідженням типових матеріальних носіїв криміналістичної інформації за експертними технологіями, а також накопиченням інформаційних масивів про ознаки об'єктів експертного дослідження, які піддалися злочинному впливу.

3. Покласти на державні судово-експертні установи завдання з інформування правоохоронних органів про результати узагальнення експертної практики з дослідження типових матеріальних носіїв криміналістичної інформації, яке проводилось з метою встановлення ознак та прогнозування злочинів.

Реалізація наданих пропозицій з упровадження системи експертної профілактики злочинів сприятиме активізації накопиченого потенціалу державних судово-експертних установ та спрямуванню його на прогнозування та профілактику злочинів.

4. Експертна профілактика в судових пожежно-технічних дослідженнях

Одним з найважливіших завдань при судовому розгляді справ про пожежі і техногенні вибухи, разом зі встановленням їх механізму і технічної причини, є встановлення фактів порушень вимог нормативних і нормативно-технічних актів, а також причинно-наслідкового зв'язку між допущеними порушеннями і наслідками, які настали. У зв'язку з цим, основними завданнями судової пожежно-технічної і судової вибухово-технологічної експертиз (СПТЕ і СВТЕ) є [73,c.1]:

1.Встановлення технічної причини пожеж і техногенних вибухів, тобто встановлення природи і умов виникнення початкового імпульсу (джерела загоряння).

2. Встановлення порушень вимог нормативно-технічного характеру, які містяться в законодавчих і підзаконних нормативних актах: Будівельних нормах і правилах (БНіПах); Державних і Галузевих стандартах ; Правилах пожежної безпеки (ППБ), нормах пожежної безпеки (НПБ), відомчих інструкціях і ін.

3.Встановлення порушень, допущених на стадії розробки нормативно-технічної документації (НТД).

4.Встановлення організаційно-технічної причини пожеж і техногенних вибухів (ТВ), тобто встановлення причинно-наслідкового зв'язку між технічною причиною ТВ, наслідками ТВ і порушеннями нормативно-технічних вимог законодавчих і підзаконних актів, які настали, розпоряджень нормативно-технічної документації, а так само порушень допущених при розробці цієї документації.

5. Розробка профілактичних рекомендацій по запобіганню пожежам і вибухам або рекомендаціям по обмеженню їх наслідків [73,c.2].

До профілактичних рекомендацій можна віднести рекомендації щодо:

1. Фактичних обставин , які сприяли виникненню займання;

2. Порушень та недоліків виготовлення, зберігання вибухонебезпечних чи пожежонебезпечних речовин.

3. Порушення правил протипожежної безпеки [72,c.191].

У практиці розслідування і судового розгляду справ про пожежі і техногенні вибухи поняття «Організаційно-технічна причина пожеж і техногенних вибухів» досліджується в двох аспектах: перший пов'язаний зі встановленням відповідності технічного стану будівель, споруд, устаткування, транспортних засобів і інших об'єктів (на момент виникнення ПВ), що впливає на їх пожежно-вибухову безпеку, вимогам нормативно-технічних актів; другий - з аналізом дій (бездіяльності) людей, які зумовили порушення вимог цих актів. Проте слід особливо відзначити, що рішення питання експертом про порушення вимог нормативно-технічних актів є до цих пір дискусійним.

Так В.К. Степутенкова відзначає, що «поняття «Порушення правил» міститься в диспозиціях цілого ряду статей Кримінального кодексу [53]. Воно означає наявність в діях суб'єкта відповідного складу злочину. Таким чином, поняття «Порушення правил» охоплює всі сторони злочину... Природно, що встановлення складу злочину ні за яких умов не може входити в компетенцію експерта». На думку Ю.К. Орлова «... допускається вирішення експертом питань, які відносяться до технічних або інших спеціальних правил [67]. У практиці досить часто перед експертами ставляться і вирішуються ними питання про дотримання правил бухгалтерського обліку, будівельних правил, правил пожежної безпеки і інше. Такого роду правила носять подвійний характер: з одного боку, вони є правовими розпорядженнями, а з іншої - розраховані зазвичай на осіб, які мають відповідну спеціальну підготовку і певні практичні навики, тобто не є загальновідомими і загальнодоступними. Отже, для вирішення питання про дотримання таких правил потрібні відповідні спеціальні знання, що є основним критерієм віднесення його до компетенції відповідного експерта».

Проте Ю.К. Орлов відзначає, що при цьому експерт не має права вирішувати питання про порушення спеціальних правил, оскільки цей термін передбачає провину і тому є правовим. Він вважає найбільш правильним формулювання про відповідність або невідповідність якихось дій вказаним правилам. При цьому бажано, аби експерт формулював висновок безвідносно до конкретного суб'єкта (який експертові зазвичай невідомий або, в усякому разі їм не встановлюється). Свою думку цей автор підкріплює прикладом з області автотехнічної експертизи, відзначаючи «эксперт-автотехник вказує в висновках, що дії водія такого-то автомобіля в даній дорожній обстановці відповідають (або не відповідають) правилам дорожнього руху; при цьому він не називає прізвище водія, оскільки не може судити про те, хто фактично управляв цим автомобілем, лише по матеріалах справи (до речі, не так вже рідкі випадки, коли згодом з'ясовується, що за кермом знаходилася зовсім інша людина)»[67]. Підкреслюючи необхідність вирішення експертами питань про дотримання правил технічної безпеки, будівельних правил, правил бухгалтерського обліку і інше, Ю.К. Орлов далі вказує на неправомірність застосування терміну «порушення», оскільки цей термін передбачає провину, що не входить в компетенцію експерта. Найбільш коректним формулюванням в таких висновках, на його думку, є термін «відповідність», перевага якого полягає в тому, що він дозволяє абстрагуватися не лише від вольового моменту, психічного стану суб'єкта, але і дозволяє сформулювати висновок, не називаючи цього суб'єкта, констатуючи в ньому лише факт відповідності або невідповідності правилам певних дій (бездіяльності), безвідносно до того, ким вони були здійснені. Відзначимо, що в цій роботі йдеться про оцінку дій (бездіяльності) суб'єкта. Пояснень, чому термін «порушення» «передбачає провину» Ю.К. Орловим не наводиться [67].

Дискусії з цього питання виникли вперше при обговоренні питання про компетенцію судової автотехнічної експертизи у встановленні порушень правил дорожнього руху учасником дорожньо-транспортної пригоди. На відміну від приведеної вище думки цілий ряд авторів обгрунтовано вказує на можливість і необхідність для слідчого і суду в певних випадках ставити на вирішення автотехнічної експертизи питання про порушення правил безпеки руху.

Підставою для цієї думки є положення про те, що неправильно ототожнювати поняття «порушив правила руху» і «скоїв злочин». Злочин це протиправне діяння. Відомо, що поняття «порушення правил», тобто створення неналежної фактичної ситуації, і «винне протиправне діяння» не тотожні [37]. У конкретному випадку дорожнього випадку порушником правил руху може бути водій, а винною може виявитися адміністративна особа: завідувач гаражем, механік і так далі.

Автори, які заперечують можливість постановки питання про порушення правил безпеки руху на вирішення автотехнічної експертизи, незрідка посилаються на те, що ці правила затверджуються і вводяться в дію відповідним наказом або розпорядженням урядового органу. Отже, вони є підзаконним актом або законом в широкому сенсі слова. Для тлумачення ж законів, за їх твердженням, експертиза не може призначатися (експертиза не може бути призначена по питаннях права). Таким чином, підставою для заперечення можливості вирішення експертизою питання про порушення правил руху, на думку цих авторів, служить те, що само це рішення по своєму характеру є чисто правовим, юридичним, у зв'язку з чим воно має бути віднесене до компетенції слідчих і судових органів [38,c.184].

Полемізуючи з цими авторами Н.С. Романов відзначав, що характеризуючи правила безпеки руху як підзаконний акт, немає підстав ототожнювати між вказаними правилами і загальними правилами поведінки - правовими нормами. По своєму характеру вимоги правил руху, правил технічної експлуатації і так далі є технічними нормами, які регулюють стосунки людей до знарядь праці, до техніки виробництва і взаємовідношення людей в процесі використання цієї техніки. Правилам безпеки руху як сукупності технічних норм доданий правовий характер: встановлена обов'язковість їх дотримання і виконання відповідними особами. Але від цього правила руху не перестали бути правилами поводження з технікою в широкому сенсі слова і правилами взаємовідношення людей в процесі використання техніки [65,с.13-14].

Не викликає сумніву те положення, що для встановлення факту правильності або неправильності поводження з технікою необхідно володіти в тому або іншому об'ємі знаннями про правила цього звернення, знати особливості техніки. Стосовно автотранспорту вказані знання по своєму характеру не можуть вважатися загальножиттєвими знаннями (які не відносяться до певної галузі науки і техніки) [30,c1-9].

Таким чином, треба підкреслити, що встановлення факту порушення вимог нормативно-технічного акту не означає встановлення самого факту злочину і його кваліфікації (у тому числі і форми провини у вигляді наміру або необережності), що, безумовно, є прерогативою слідства і суду.

Як відомо, злочином визнається винне здійснене суспільно-небезпечне діяння, заборонене Кримінальним кодексом під загрозою покарання. Не є злочином дія (бездіяльність), котра хоча формально і має ознаки якого-небудь діяння, передбаченого даним Кодексом, але через малозначність не представляють суспільної небезпеки, тобто такі, які не заподіяли шкоди і які не створили загрози спричинення шкоди особі, суспільству або державі.

Підставою кримінальної відповідальності є здійснення діяння, яке містить всі ознаки складу злочину, передбаченого Кримінальним кодексом. Склад злочину є сукупністю ознак, вказаних в кримінальному законі, характеризуючих конкретне суспільне небезпечне діяння як злочин. Склад злочину як законодавчий еталон накладається на фактично вчинене діяння, і, якщо фактично обставини, ознаки суб'єкта і його суб'єктивного відношення до своїх дій (бездіяльності) і їх наслідків відповідають ознакам, вказаним в кримінальному законі, виникає підстава кримінальної відповідальності [53]. Так, щоб порушення законодавчих і НТД було кваліфіковане як злочин, воно повинне володіти сукупністю його ознак, у тому числі воно повинне знаходитися в причинному зв'язку з виникненням аварії і її наслідками.

Накладаючи заборону на постановку перед експертом питання про порушення правил пожежної безпеки, деякі автори недооцінюють труднощів по встановленню фактів цих порушень [1]. Так, І.А. Попов з одного боку, вказує, що в постанові слідчого про призначення пожежно-технічної експертизи не повинно міститися питання правового характеру про те, які правила пожежної безпеки були порушені. У тій же роботі рекомендується «...при допиті співробітників , електромонтерів, а також службовців згорілого об'єкту необхідно з'ясувати: чи (коли і ким) допускалося порушення протипожежних правил і в чому вони виражалися».

З іншого боку, автор відзначає, що законодавець, кваліфікуючи порушення правил пожежної безпеки, не розкриває вміст цього поняття. «Замість цього закон посилає до спеціальних нормативних актів (протипожежним нормам, правилам, і інструкціям і т. п.), в яких це поняття знаходить своє закріплення і віддзеркалення». Фактично І.А. Поповим також підкреслюється бланкетний характер диспозицій статей КК . Мабуть тому в іншій своїй роботі І.А. Попов вже допускає постановку перед експертом питань про порушення правил, коли вказує: «Третю групу представляють питання з приводу встановлення фактів порушення правил пожежної безпеки» і далі перелічує питання про порушення правил.

Тут І.А. Попов йде в руслі слідчої і судової практики, оскільки в постановах і визначеннях слідчих і судових органів про виробництво СПТЕ і СВТЕ, як правило, ставляться питання про порушення вимог НТД. Відомо, що неприйняття питань про порушення правил пожежної безпеки і інтерпретація їх як чисто правових і таких, які виходять за межі компетенції судового експерта пов'язана з двома обставинами.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5