Конституційне право на соціальний захист в Україн

Конституційне право на соціальний захист в Україні

План

Вступ

1. Поняття та підстави набуття права на соціальний захист

1.1 Соціальний захист як правова категорія

1.2 Підстави набуття права на соціальний захист

2. Національне законодавство у сфері соціального захисту

2.1 Конституційні гарантії здійснення права на соціальний захист

2.2 Законодавче закріплення права на соціальний захист в Україні

3. Основні організаційно-правові форми соціального захисту

3.1 Загальнообов'язкове державне соціальне страхування

3.2 Державна соціальна допомога

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Діяльність щодо соціального захисту населення є обов'язковою складовою будь-якої сучасної держави, тим більше держав, які визнали себе соціальними.

Слід зауважити, що проблема соціального захисту в Україні досить глибоко вивчається вченими-юристами.

Крім того, жодна сфера правового регулювання суспільних відносин не включає в себе такого значного масиву законів та інших нормативно-правових актів, які досить часто змінюються. Тому впорядкування державно-правового регулювання однієї з найважливіших сфер суспільних відносин, є важливим питанням.

Аналіз чинного законодавства у сфері соціального захисту і практики його реалізації свідчить про визначення права соціального захисту новою галуззю національного законодавства, яка перебуває на етапі становлення. Юридичною основою для визнання цієї галузі права є конституційні положення щодо прав громадян у сфері соціального захисту, а також законодавство України, яке регулює відносини у цій сфері. Складність значною мірою полягає в тому, що в Україні, як і переважно в інших державах світу, немає єдиного кодифікованого акта про соціальний захист населення. Водночас є велика кількість нормативно-правових актів, які регламентують окремі групи відносин у цій сфері.

Сьогодні активно діє та формується законодавство, яке регламентує складні та багаторівневі питання соціального захисту різних категорій населення. Відповідно, нормами соціального права регулюється надто широке коло суспільних відносин в сфері соціального захисту - норми, що визначають сферу соціального захисту і загальні засади соціальної політики у цій сфері; норми, що закріплюють коло соціальних ризиків як підстави для соціального захисту і передбачають умови і порядок безпосереднього надання соціальних виплат і послуг населенню й організаційно-правові форми, через які вони надаються; норми про соціальні стандарти та державні гарантії їх забезпечення; норми, якими визначаються зобов'язальні державні органи та установи, а також уповноважені недержавні суб'єкти у сфері соціального захисту, їх обов'язки, права і відповідальність; норми про бюджетні призначення з Державного бюджету України за державною програмою "Соціальний захист та соціальне забезпечення"; ряд процесуальних норм, які регламентують порядок надання соціальної допомоги тощо.

1. Поняття та підстави набуття права на соціальний захист

1.1 Соціальний захист як правова категорія

Система соціального захисту як особливий соціальний та правовий інститут знаходиться в процесі свого розвитку. Термін „соціальний захист” має різні значення і використовується у широкому та вузькому розумінні. соціальний захист - категорія надзвичайно динамічна і рухлива, безпосередньо пов'язана із соціальною політикою держави.

Стан реалізації законодавчо закріплених економічних, правових, соціальних гарантій, що забезпечують кожному члену суспільства дотримання найважливіших соціальних прав, на нашу думку, слід визначати як соціальну захищеність.

Одним із соціальних прав, які гарантує і повинна забезпечувати держава, є право на соціальний захист. Право на соціальний захист - центральне соціальне конституційне право. Це право відповідно до ст. 46 Конституції України включає право на забезпечення громадян у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від нього причин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Система соціального захисту, відповідно до Конституції, має досить складну структуру, елементами якої є пенсійне забезпечення, соціальне страхування, соціальна допомога.

Соціальний захист має характерні ознаки, які визначають його сутність. По-перше, це - система суспільних відносин, яка складається при задоволенні особистих матеріальних потреб громадян через індивідуальну форму розподілу із спеціальних фондів. По-друге, соціальний захист здійснюється державою і за рахунок коштів суспільства. По-третє, кошти надаються замість заробітної плати або як додаток до неї. По-четверте, кошти надаються у випадках, передбачених законодавством, при втраті чи зниженні заробітку, при додаткових витратах у зв'язку з народженням дитини, при неможливості працевлаштування та недостатності коштів, необхідних для забезпечення утриманців.

Отже, соціальний захист має справу з установленими законодавством категоріями громадян, які внаслідок об'єктивних причин не мають достатніх засобів для існування та утримання непрацездатних членів сім'ї. Заходи соціального захисту мають подвійну спрямованість. В одних випадках вони покликані надавати пасивну підтримку тим членам суспільства, які з об'єктивних причин опинились в скрутному становищі. Пасивна підтримка надається у вигляді соціальної допомоги - допомоги суспільства особі або сім'ї, яка не має достатніх засобів для існування. Не менш важливими є заходи, спрямовані на запобігання ситуаціям, які загрожують добробуту людини, стимулювання активності особи у створенні гарантій власного добробуту. Соціальний захист здійснює свою превентивну функцію шляхом захисту особи та її сім'ї від втрати доходу у зв'язку з безробіттям, старінням, хворобою або смертю, та покращення її добробуту через соціальне страхування.

Отже, соціальний захист містить як пасивні, так і активні заходи підтримки доходів. Пасивними заходами є соціальна допомога, активними - соціальне страхування.

Сам термін соціальний захист в Україні почав широко вживатися тільки на етапі переходу до ринкової економіки. Він замінив термін „соціальне забезпечення”, який використовувався в широкому розумінні для визначення всієї сукупності соціально-економічних відносин в країні, що стосувалися питань соціального захисту, і в цьому розумінні він визначав весь інститут соціального захисту, який отримав назву „право соціального забезпечення”. Одночасно, термін „соціальне забезпечення” у вузькому розумінні, використовувався для визначення системи відносин в галузі соціального захисту, пов'язаних із наданням окремих видів забезпечення за рахунок коштів державного бюджету. Хоча ці два терміни дуже близькі, але поняття соціального захисту за своїм змістом значно ширше - юридичний механізм забезпечення права на соціальний захист здійснюється за допомогою права соціального забезпечення.

Таким чином, соціальний захист - це система суспільних відносин, призначена для задоволення матеріальних потреб громадян із спеціальних фондів через індивідуальну форму розподілу, замість оплати праці чи як доповнення до неї у випадках, передбачених законодавством, з урахуванням трудового стажу громадян чи соціального фактора або без урахування цих обставин.

1.2 Підстави набуття права на соціальний захист

В основу юридичного механізму соціального захисту покладено категорію соціального ризику, як можливість настання матеріальної незабезпеченості в результаті відсутності заробітку або трудового доходу з об'єктивних соціально значущих причин, а також у зв'язку з додатковими витратами на утримання дітей та інших членів сім'ї, які потребують допомоги, на задоволення потреб у медичних і соціальних послугах.

Соціальні ризики як підстава для набуття людиною права на соціальне забезпечення були встановлені у міжнародних актах - Конвенціях та Рекомендаціях МОП - № 102 про мінімальні норми соціального забезпечення (1952 p.), № 128 про допомоги по інвалідності, по старості і в разі втрати годувальника (1967 р.) та ін., а також у Європейському кодексі соціального забезпечення (Рада Європи, 1964 p., переглянутий у 1990 p.), Європейській соціальній хартії (Рада Європи, 1961 p., переглянута у 1996 p.), Європейській хартії про основні соціальні права трудящих (Європейський Союз, 1989 p.). Болотіна Н. Б. Право соціального захисту: становлення і розвиток в Україні. - К.: Знання, 2008.

Згідно з наведеними міжнародними актами до соціальних ризиків, які утворюють основу для набуття людиною права на соціальне забезпечення, належать: тимчасова непрацездатність; вагітність і пологи; необхідність догляду за малолітньою дитиною, або дитиною-інвалідом, або за інвалідом, престарілим членом сім'ї; хвороба; інвалідність; старість (досягнення пенсійного віку); смерть годувальника; безробіття з незалежних від людини причин; нещасний випадок на виробництві, професійне захворювання; смерть та деякі інші.

У законодавстві України "традиційні" соціальні ризики покладено в основну соціального страхування. Так згідно зі статтею 11 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, передбачено два поняття - страховий ризик і страховий випадок, як підстави набуття права на соціальний захист. Страховий ризик - це обставини, внаслідок яких громадяни та (або) члени їх сімей можуть втратити тимчасово або назавжди засоби до існування і потребують матеріальної підтримки або соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням. Страховий випадок - подія, з настанням якої виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення або соціальних послуг, передбачених законами України з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Різниця між цими поняттями полягає в тому, що страховий ризик має ознаку вірогідності та випадковості, а у зв'язку з цим такі обставини означені у множині. Адже невідомо, чи трапляться вони і скільки їх буде. Страховий випадок має ознаку конкретності, це певна, формально визначена обставина, щодо якої передбачено конкретний вид соціального забезпечення.

Основи законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування передбачають наступні страхові випадки: тимчасова непрацездатність, вагітність і пологи, догляд за малолітньою дитиною, інвалідність, хвороба, досягнення пенсійного віку, смерть годувальника, безробіття, соціальні послуги та інші матеріальні витрати, пов'язані з певними обставинами, нещасний випадок на виробництві, професійне захворювання (ст. 26).

З часом розширилося коло соціальних ризиків, які в літературі отримали назву "нетрадиційних". Дедалі частіше у законодавствах як підстави для надання різноманітних соціальних допомог стали визнаватися й інші життєві обставини, що порушують нормальну життєдіяльність особи, наслідки яких вона не може подолати самостійно. Причому право на соціальну допомогу мали як особи, на яких поширюється соціальне страхування, так й інше населення, не охоплене таким страхуванням.

Оскільки, підтримка сімей з дітьми вважається найважливішим завданням соціальної держави, то найперше, що стало визнаватися обставиною, яка вимагала державної підтримки, це - народження, виховання та утримання дітей. У зв'язку з цим як соціальні ризики стали визнаватися вагітність і пологи, догляд за малолітніми дітьми, догляд за хворими дітьми, додаткові витрати на утримання, виховання та освіту дітей тощо.

Водночас у системах соціального захисту сімей з дітьми ще не досягнуто визнання рівної цінності професійної праці та неоплачуваної сімейної праці, що ставить переважно жінку, яка була зайнята вихованням дітей, у нерівне становище з чоловіками. Зокрема не передбачено застосування більшого коефіцієнта для обрахування стажу для тих років, коли жінка не працювала або працювала з неповним робочим днем у зв'язку з народженням та вихованням дітей, а також вирівнювання заробітної плати. Це становище спостерігається зокрема у Законі України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 p., який фахівці оцінюють як дискримінаційний щодо жінок.

У законодавстві України передбачено соціальний захист особи у разі настання "нетрадиційних" соціальних ризиків. Ці відносини регулюються низкою законів, але найбільш узагальнено такі ризики сформульовано у Законі України "Про соціальні послуги" від 19 червня 2003 р. Це - складні життєві обставини, що об'єктивно порушують нормальну життєдіяльність особи, наслідки яких вона не може подолати самостійно.

До таких закон відносить інвалідність, часткову втрату рухової активності у зв'язку зі старістю або станом здоров'я, самотність, сирітство, безпритульність, відсутність житла або роботи, малозабезпеченість тощо. В усіх зазначених випадках в Україні передбачено право особи на відповідну державну соціальну допомогу.

На жаль, у вітчизняному законодавстві зона поширення соціального ризику - лише соціальне страхування, тобто воно не має універсального значення, тоді як настання соціального ризику є підставою для надання соціальних виплат і соціальних послуг не тільки через соціальне страхування, а й через державну соціальну допомогу, отже, має загальне значення, що повинно бути відображене і в його визначенні.

Страницы: 1, 2, 3