3. Основні організаційно-правові форми соціального захисту

3.1 Загальнообов'язкове державне соціальне страхування

Основною організаційно-правовою формою у системі соціального захисту є загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яке, у свою чергу, є підсистемою соціального захисту і передбачає кілька видів такого страхування з утворенням відокремлених фондів та умовами надання соціальних виплат і послуг.

Основним законодавчим актом у системі соціального страхування в Україні є Основи загальнообов'язкового державного соціального страхування, прийняті 14 січня 1998 р. Згідно зі ст. 1 Основ, загальнообов'язкове державне соціальне страхування являє собою систему прав, обов'язків і гарантій, що передбачає надання соціального забезпечення, яке включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Згідно зі статтею 7 зазначеного закону, загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню підлягають: особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту): на підприємствах, в організаціях, установах незалежно від їх форм власності та господарювання; у фізичних осіб, а також особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності.

Більш повний перелік осіб, які підлягають державному соціальному страхуванню міститься у відповідних законодавчих актах, що регулюють відносини соціального страхування: "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 23 вересня 1999 р., "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 2 березня 2000 р., "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" від 18 січня 2001 р., "Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування" від 11 січня 2001 р., "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 р., та "Про недержавне пенсійне забезпечення".

Джерелами фінансування соціальних виплат у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування є соціальні страхові фонди, які формуються за рахунок страхових внесків працівників і роботодавців. (ст. 20 - Основи). Крім того, Законом України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачена добровільна участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування, на основі укладення відповідного договору (ст. 12).

У системі соціального страхування передбачено п'ять видів такого страхування: страхування на випадок безробіття; страхування у зв'язку з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням; у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; пенсійне страхування; медичне страхування. (ст. 4 -Основи).

За державним соціальним страхуванням застрахованим особам у разі настання страхового випадку надаються такі види соціальних послуг і матеріального забезпечення:

1) пенсійне страхування - пенсії за віком, по інвалідності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсії у зв'язку з втратою годувальника, медичні профілактично-реабілітаційні заходи; допомога на поховання пенсіонерів;

2) медичне страхування, що включає в себе діагностику та амбулаторне лікування, стаціонарне лікування, надання готових лікарських засобів та виробів медичного призначення, профілактичних та освітніх заходів, забезпечення медичної реабілітації особам, які перенесли особливо важкі операції або мають хронічні захворювання;

3) страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням: допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною); допомога по вагітності та пологах; допомога на поховання;

4) страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання: профілактичні заходи по запобіганню нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням; відновлення здоров'я та працездатності потерпілого; допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним своїх трудових обов'язків; пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; пенсія у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

5) страхування від безробіття: допомога по безробіттю; відшкодування витрат, пов'язаних із професійною підготовкою або перепідготовкою та профорієнтацією; матеріальна допомога безробітному та членам його сім'ї; дотація роботодавцю для працевлаштування безробітних, в тому числі молоді на перше робоче місце.

3.2 Державна соціальна допомога

Наступною організаційно-правовою формою у системі соціального захисту України є державна соціальна допомога, яка становить систему заходів щодо надання за рахунок державного та комунального (місцевого) бюджетів та інших програм матеріальної допомоги, здійснення соціального обслуговування та утримання, встановлення пільг.

Державна соціальна допомога як форма соціального захисту становить систему державної підтримки населення, що надається за рахунок державного бюджету у певних, визначених законами, випадках. Загалом, підставами для її надання є складні життєві обставини, що об'єктивно порушують нормальну життєдіяльність особи, наслідки яких вона не може подолати самостійно. До таких належать інвалідність, часткова втрата рухової активності у зв'язку зі старістю або станом здоров'я, самотність, сирітство, безпритульність, відсутність житла або роботи, малозабезпеченість, насильство, зневажливе ставлення та негативні стосунки в сім'ї, малозабезпеченість, психологічний чи психічний розлад, стихійне лихо, катастрофа тощо. Тобто, держава визнає та закріплює у відповідних нормативних актах максимально широке коло обставин, за настання яких особи, що потребують соціальної допомоги мають право на її отримання.

Державна соціальна допомога за законодавством України надається у грошовій та натуральній формах, а також у формі соціального обслуговування і призначена як для всього населення України загалом, так і для окремих категорій: малозабезпечених сімей, сімей з дітьми, інвалідів, дітей-інвалідів, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, інвалідів тощо.

Загальний характер має Закон України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям" від 1 червня 2000 р. Закон спрямований на реалізацію конституційних гарантій права громадян на соціальний захист - забезпечення рівня життя не нижчого від прожиткового мінімуму шляхом надання грошової допомоги найменш соціально захищеним сім'ям.

Грошова державна соціальна допомога для окремих категорій громадян здійснюється на основі таких законів: "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" (в ред. Закону України від 1 січня 2008 р.) - відповідно до Конституції України встановлюється гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім'ї, її доходів та віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми в загальній системі соціального захисту населення; "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам" від 16 листопада 2000 р. та інших нормативно-правових актів.

Ще один законодавчий акт, який регулює відносини у сфері надання соціальної допомоги - Закон України "Про соціальні послуги" від 19 червня 2003 р. Згідно зі ст. 1 Закону соціальні послуги - комплекс правових, економічних, психологічних, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремі соціальні групи чи індивідів, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги (далі - особи, що потребують соціальних послуг), з метою поліпшення або відтворення їх життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя.

Закон називає основними формами соціальних послуг матеріальну допомогу та соціальне обслуговування. У свою чергу, матеріальна допомога включає грошову і натуральну допомогу: продукти харчування, засоби санітарії і особистої гігієни, засоби догляду за дітьми, одяг, взуття та інші предмети першої необхідності, паливо, технічні й допоміжні засоби реабілітації, а також багато інших заходів освітнього, професійного, медичного спрямування (ст. 5).

На думку Болотіної Н.Б. згаданий Закон є недосконалим, і в основі цього лежить суперечність між широким розумінням соціальних послуг (їхнім переліком) і вузькою сферою їх застосування (соціальним захистом). Слід зважити на те, що поняття "соціальні послуги" може мати більш широку сферу застосування, ніж сфера соціального захисту. Практично цим терміном охоплюються усі види послуг, які надаються державними і недержавними закладами та установами, з метою забезпечити реалізацію соціальних прав у державі, і не тільки особи, "що знаходяться у складних життєвих обставинах", потребують соціальних послуг. У широкому розумінні "соціальні послуги" - це категорія соціального права. А якщо застосувати цей термін лише для сфери соціального захисту, то про це, очевидно, має бути вказано у назві закону. Крім того, Закон не містить універсального механізму надання усіх видів соціальної допомоги, у тому числі соціального обслуговування, і не розв'язав проблеми уніфікації правового регулювання у цій сфері Болотіна Н.Б. Право соціального захисту. - К.: Знання. - 2008..

Також в Україні законодавчо закріплено надання спеціального соціального захисту, яка передбачає спеціальні (відмінні від загальних) умови його здійснення стосовно певного, визначеного законами, кола осіб.

Спеціальний соціальний захист стосується:

1) кола осіб, які виконують певний вид державної діяльності, протягом виконання якої не підлягають обов'язковому державному соціальному страхуванню;

2) кола осіб, які підлягають соціальному страхуванню, але держава бере на себе обов'язок щодо їх підвищеного соціального забезпечення або покладає такий обов'язок на конкретних суб'єктів.

Водночас соціальні допомоги таким особам надаються у рамках державної соціальної допомоги, яка призначена для малозабезпечених осіб або осіб, які не працюють і не охоплені соціальним страхуванням. Це значно знижує гарантії згаданих осіб, чим порушує принцип справедливості.

Висновки

Конституція України закріплює та гарантує здійснення одного з найважливіших прав - права на соціальний захист. Перш за все відображення України як соціальної держави знайшло своє закріплення в ст. 1 Конституції України, яка проголосила Україну соціальною державою. Визначальною для розуміння соціального захисту є стаття 46, яка визначає право громадян на соціальний захист у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості та в інших випадках передбачених законом.

Тому численне законодавство України спрямоване на надання гарантій у сфері соціального захисту, закріплених Конституцією.

Важливо зазначити, що соціальний захист в Україні надається як для окремих категорій осіб (ветеранів, інвалідів, жінок і дітей, військовослужбовців, біженців, осіб, які постраждали від наслідків чорнобильської катастрофи, посадових осіб різних категорій тощо), які проживають (перебувають) на території України і які потребують соціального захисту, так і для всього населення України загалом.

Здійснення права на соціальний захист в Україні організовано в кількох формах. Основною організаційно-правовою формою у системі соціального захисту є загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яке, у свою чергу, є підсистемою соціального захисту і передбачає кілька видів такого страхування з утворенням відокремлених фондів за рахунок внесків самих працівників і роботодавців, та умовами надання соціальних виплат і послуг.

Державна соціальна допомога як форма соціального захисту становить систему державної підтримки населення, що надається за рахунок державного бюджету.

Список використаних джерел

1. Конституція України (із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 8 грудня 2004 року № 2222-ІV) - К.; Атіка - 2006.

2. Основи законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року // Відомості Верховної Ради від 5 червня 1998 року, № 23, ст. 121.

3. Закон України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 9 липня 2003 року // Відомості Верховної Ради від 12 грудня 2003 року, № 49, ст. 376.

4. Закон України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” від 2 березня 2000 року // Відомості Верховної Ради від 2 червня 2000 року, № 22, ст. 171.

5. Закон України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням” від 18 січня 2001 року // Відомості Верховної Ради від 6 квітня 2001 року, № 14, ст. 71.

6. Закон України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 23 вересня 1999 року // Відомості Верховної Ради від 26 листопада 1999 року, № 46, ст. 403.

7. Закон України „Про державну допомогу сім'ям з дітьми” від 21 листопада 1992 року // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України.

8. Закон України „Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам” від 16 листопада 2000 року // Відомості Верховної Ради від 5 січня 2001 року, № 1, ст.2.

9. Закон України „Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям” від 1 червня 2000 року // Відомості Верховної Ради від 1вересня 2000 року, № 35, ст.290.

10. Закон України „Про соціальні послуги” від 19 червня 2003 року // Відомості Верховної Ради від 7 листопада 2003 року, № 45, ст. 308.

11. Постанова Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 року № 955 // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України.

12. Постанова Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1996 року № 1138 (в ред. постанови від 2 вересня 2005 р., № 862-2005-п) // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України.

13. Рішення Конституційного Суду України від 29 травня 2002 року, № 10-рп/2002 // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України;

14. Болотіна Н.Б. Право соціального захисту. - К.: Знання, 2008.

15. Гончар И. Все льготи - в один кодекс. Что должен регулировать Социальний кодекс? // Юридическая практика. - 2005. - № 28.

16. Право соціального забезпечення. - Навчальний посібник / За ред. П. Д. Пилипенка. - К.: „Ін Юре”. - 2006.

17. Чомахашвілі О. Соціальне право як самостійна галузь права // Юридичний журнал. - 2005. - № 10.

18. Ярошенко І. С. Право соціального забезпечення: Навчальний посібник. - К.: КНЕУ, 2005.

Страницы: 1, 2, 3