Закон України про внесення змін до Конституції України зафіксував нове бачення ролі і місця прокуратури в системі органів влади, передбачив розширення функцій прокуратури України стосовно її нагляду за додержанням законів у сфері прав і свобод людини і громадянина та надання Верховною Радою України згоди не тільки на призначення Генерального прокурора України Президентом України, а й на його звільнення, що сприятиме демократизації процесу звільнення Генерального прокурора України з посади і посилення в цьому процесі впливу парламенту України.

З набрання 1 січня 2006 р. чинності Закону України про внесення змін до Основного Закону держави прокуратура отримала повноваження нагляду за дотриманням прав людини.

Законопроект про внесення змін до Конституції України щодо удосконалення системи місцевого самоврядування пропонує зміни стосовно територіального устрою України, які свідчать про новий концептуальний підхід до його реформування, що знайшов подальший розвиток в законопроекті «Про територіальний устрій України». Головний задум територіальної реформи в тому, щоб найбільше адміністративних, соціальних і культурних послуг наблизити безпосередньо до людей. Через це пропонується в ході територіальної реформи запропонувати таку адміністративно-територіальну одиницю, як громада, яка має стати базовим рівнем системи територіального устрою.

Мета адміністративно-територіальної реформи - надати реальну можливість для людини отримати максимальну кількість послуг від органів публічної влади на кожному рівні управління. Саме людина та задоволення її потреб повинні бути в центрі уваги при проведенні адміністративно-територіальної реформи.

Таким чином законопроект про внесення змін до конституції України щодо удосконалення системи місцевого самоврядування заклав нові концептуальні засади реформування територіального устрою України. Нове розуміння поняття громади як адміністративно-територіальної одиниці корінним чином змінило підходи до територіальної реформи.

Однією з найважливіших ознак будь-якої демократичної держави є принцип місцевого самоврядування. В Основному Законі держави зазначається, що в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування. Закон України про внесення змін до Конституції України від 8 грудня 2004 р. передбачає удосконалення системи місцевого самоврядування.

3. Зміст конституції та її властивості

Зміст конкретної конституції визначають різні чинники - час прийняття, юридичні та релігійні традиції, загальний рівень правової культури суспільства, географічні та демографічні фактори тощо. Водночас аналіз існуючих конституцій дозволяє виділити норми та інститути, що є обов'язковими елементами будь-якої конституції, а відсутність хоча б одного з них свідчить про їх незавершеність. До них можна віднести:

1. Найважливіші принципи організації державної влади - народний суверенітет, поділ влади, верховенство права, державний суверенітет, гуманізм.

2. Основи правового статусу людини і громадянина - принципи правового статусу людини і громадянина (свободи, рівності у правах і гідності, гарантованості прав і свобод людини тощо), основні права, свободи та обов'язки людини і громадянина та їх гарантії.

3. Організація, структура і компетенція вищих органів державної влади - інститути парламентаризму, глави держави, уряду, вищої судової влади.

4. Основи правового регулювання в державі - ієрархія правових актів, сфери законодавчого регулювання, співвідношення юридичної сили міжнародних договорів та актів національного законодавства.

5. Основи правового положення адміністративно-територіальних одиниць (статус суб'єктів федерації).

Звичайно конституції за своїм змістом не вичерпуються зазначеними обов'язковими блоками, вони також можуть установлювати основи зовнішньої політики держави, основи економічної, екологічної та соціальної політики, основи взаємовідносин держави з окремими інститутами громадянського суспільства (наприклад, церквою) тощо.

Властивості Конституції України -- це її специфічні риси, які відрізняють Конституцію від інших нормативно-правових актів, характеризують її сутність і зміст. Зазвичай виділяють юридичні, політичні та ідеологічні властивості Конституції України.

Юридичні властивості виражають правову природу Конституції та визначають її місце у правовій системі держави, в системі національного законодавства. До основних юридичних властивостей Конституції України можна віднести такі:

1. Конституція України як Основний Закон є головним джерелом національного права України, ядром усієї правової системи, юридичною базою чинного законодавства. Ця властивість обумовлена тим, що Конституція України визначає сфери суспільних відносин, які підлягають правовому (зокрема законодавчому) регулюванню, встановлює ієрархію нормативно-правових актів. Так, наприклад, ст. 92 Конституції України встановлює досить широкий перелік питань, які визначаються або встановлюються тільки законами України. Вони стосуються прав і свобод людини і громадянина, громадянства, організації та діяльності органів державної влади, засад місцевого самоврядування тощо.

2. Конституція України характеризується юридичним верховенством, що означає її пріоритетне становище в системі національного законодавства України, вищу юридичну силу щодо всіх інших правових актів. Принцип верховенства Конституції є проявом загальнішого принципу верховного права як необхідної ознаки правової держави, і цей принцип прямо закріплюється в ч. 2 ст. 8 Конституції України: «Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй».

Конституція України характеризується верховенством не лише стосовно до актів національного законодавства, а й щодо міжнародних договорів, що передбачено ч. 2 ст. 9 Конституції: «Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України».

3. Важливою юридичною властивістю Конституції України є її стабільність, яка забезпечується особливим, ускладненим порядком внесення до неї змін і доповнень. Так, розділ XIII Конституції встановлює досить складну процедуру зміни Конституції України, яка пов'язана з тим, що, по-перше, вона не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України (ч. 1 ст. 157), по-друге, Конституція України взагалі не може бути змінена з настанням певних обставин - в умовах воєнного або надзвичайного стану (ч. 2 ст. 157), по-третє, положення Конституції України, які закріплюють засади конституційного ладу України, форми народного волевиявлення, порядок зміни Конституції України можуть бути змінені лише всеукраїнським референдумом, що призначається Президентом України, по-четверте, зміни до інших положень Конституції України вносяться Верховною Радою України двома третинами голосів від її конституційного складу.

4. До юридичних властивостей Конституції України можна також віднести пряму дію її норм, що згідно з ч. З ст. 8 Конституції України означає можливість звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України.

5. Юридичною властивістю Конституції України є особливий правовий захист, який має на меті забезпечення дотримання конституційних положень, захист від порушень як «знизу» -- фізичними і юридичними особами, так і «згори» - різними гілками державної влади. В той же час захист Конституції України може здійснюватися лише правовими засобами. Вони передбачають застосування органами державної влади, посадовими особами з метою дотримання Конституції України форм і методів діяльності в рамках наданої компетенції. Конституції деяких держав (наприклад, Словаччини, ФРН) передбачають можливість застосування і неправових засобів захисту, закріплюючи право народу чинити опір неконституційній владі, але їх застосування можливе лише в надзвичайних ситуаціях.

4. Форма і структура конституції

Форма конституції - це спосіб вираження і організації конституційних норм та інститутів. Істотне значення тут має те, що конституція може функціонувати у вигляді як моноконституційного акта, так і багатьох актів, що у сукупноті складають конституцію. Моноконституційними актами були, до речі, радянські конституціії, нинішні конституції Німеччини, Іспанії, Мексики тощо. Є й протилежні приклади. Так, конституція Швеції складається з трьох актів - Форми правління 1974 р., Акта про престолоуспадкування 1810 р. і Акта про свободу друку 1974 р.

Певне уявлення про сутність і форму конституції дає Основний Закон Великої Британії, який являє собою класичний приклад конституції змішаного типу оскільки інкорпорує: парламентські закони; судові рішення-прецеденти; доктринальні тлумачення; статути; конституційні угоди, що містять конвенційні норми.

Інколи виникають і тимчасово діють неписані конституції, які не мають формального закріплення. Яскравим прикладом може бути досвід Румунії, де в цей час конституція формується, причому використвуються ті ї норми, які узгоджуються з вимогами нового часу.

Звертаючись до аналізу такого поняття як структура конституції, слід зазначити, що остання з одного боку, зумовлюється характером і змістом конституції, а з іншого - певним баченням конституційної проблематики. Якщо порівняти конституції різних країн, то можна виявити як спільні, так і відмінні риси їх структури. У переважній більшості структура конституції має сталий вигляд, включає низку елементів: преамбулу, основну частину, заключні, перехідні та додаткові положення.

Преамбула є носієм так званої дескриптивної (описової) інформації, яка дає відповідь на такі питання, як цілі та завдання конституції, історичні шляхи її становлення й розвитку, проголошення конституційних ідеалів тощо.

В сучасній літературі дискусійним залишається питання про юридичну природу преамбули, оскільки в класичному аспекті преамбула не є типовою правовою нормою. Погорілко В.Ф. наголошує на незаперечності політичної і ідеологічної функцій преамбули, підкреслює її величезний регулюючий вплив і зазначає, що преамбула - типова декларація з притаманними їй цілями та завданнями [6]. Останню тезу цілком підтверджує преамбула Конституції України, в якій зазначаено, що «…Український народ, виражаючи свою суверенну волю, спираючись на багатовікову історію українського державотворення в на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення, дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України, прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, усвідомлюючи відповіальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешнім поколіннями, керуючись актом незалежності України від 24 серпня 1991 р. всенародним голосуванням, приймає цю Конституцію - Основний Закон України» [1].

Основна частина конституції як правило включає інститути та норми, які вичерпують її зміст. Предметне уявлення про типову структуру, яку повинна мати конституція, дає Конституція України від 28 червня 1996 р.

Конституція України складається з 15 розділів, які об'єднують 161 статтю, в тому числі 2 статті Прикінцевих положень, та 14 пунктів Перехідних положень.

Розділ І «Загальні положення» включає 20 статей.

Розділ ІІ «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина» складається із 48 статей (ст.ст.21-68).

Розділ ІІІ «Вибори. Референдум» включає 6 статей (ст.ст. 69-74).

Розділ ІV «Верховна Рада України» (ст.ст. 75-101).

Розділ V «Президент України» (ст.ст. 102-112).

Розділ VI «Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади» (ст.ст. 113-120).

Розділ VII «Прокуратура» (ст.ст. 121-123).

Розділ VIII «Правосуддя» (ст.ст. 124-131).

Розділ IX «Територіальний устрій України» (ст.ст. 132, 133).

Розділ X «Автономна Республіка Крим» (ст.ст. 134-139).

Розділ XI «Місцеве самоврядування» (ст.ст. 140-146).

Розділ XII «Конституційний Суд України» (ст.ст. 147-153).

Розділ XIII «Внесення змін до Конституції України» (ст.ст. 154-159).

Розділ XIV «Прикінцеві положення» (ст.ст. 160, 161).

Розділ XV «Перехідні положення» (пп. 1-14).

Таким чином, структура Конституції України являє собою досить чітку, логічно зумовлену систему взаємопов'язаних і взаємозумовлених структурних елементів.

Як Конституція України, конституції деяких країн містять так звані перехідні положення, які визначають строки вступу в дію деяких конституційних положень, порядок заміни старих норм новими, необхідність прийняття законів, на які є посилання в конституціях.

Інколи до конституцій додаються доповнюючи положення і додатки. Як приклад можна навести Конституцію США, в якій у додатках містяться норми, що визначають розмежування компетенції між Союзом і окремими штатами.

Страницы: 1, 2, 3, 4